Ухвала

від 23.06.2023 по справі 372/1522/23

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1522/23

Провадження 1-кс-819/23

ухвала

Іменем України

23 червня 2023 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

22.06.2023 року адвокат ОСОБА_4 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 з клопотанням про скасування арешту з земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:04:002:5002, яке обґрунтовує тим, що в рамках кримінального провадження № 12021111140000595 від 20.10.2021 року ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_5 у справі № 759/2701/23 від 16.02.2023 року за клопотанням прокурора на вказану земельну ділянку, що на праві власності належить ОСОБА_6 було накладено арешт, однак слід звернути увагу на те, що при застосуванні заходів кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судової процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 2 КПК України). При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий судді, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину, достатність доказів, що вказують на вчинення злочину, правову підставу для арешту майна, можливий розмір шкоди, завданої злочином, наслідки арешту майна для третіх осіб та розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, проте, зазначених вимог закону слідчий суддя у своїй ухвалі не дотримався, слідчим суддею клопотання про арешт майна розглянуто формально, у зв`язку з чим арешт майна не відповідає вимоги кримінального процесуального закону та порушує законне право добросовісного власника майна володіти, розпоряджатись та користуватися своїм майном, а тому арешт майна має бути скасований оскільки він є необґрунтованим, а висновки слідчого судді про наявність підстав для арешту майна таким, що не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на положеннях КПК України та усталеній практиці Європейського суду з прав людини, а тому він вимушений звернутися до суду з даним клопотанням.

Представник володільця майна ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, вимоги клопотання вимоги клопотання підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в клопотанні.

Прокурор Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити в задоволенні клопотання.

Слідчий СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Подав до суду заяву, в якій повідомив про те, що 17.03.2023 року підслідність кримінального провадження за № 12021111140000595 від 20.10.2021 року було визначено за Обухівським РУП ГУНП в Київській області, однак станом на 23.06.2023 року матеріали виказаного кримінального провадження до слідчого відділу Обухівського РУП ГУНП в Київській області не надходили.

Перевіривши та дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню у зв`язку з наступним.

В провадженні СВ Обухівського районного управління поліції ГУ НП в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12021111140000595, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України.

Процесуальне керівництво по вказаному кримінальному провадженні здійснюють група прокурорів з числа прокурорів Київської обласної прокуратури та Обухівської окружної прокуратури Київської області.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Федосіївської територіальної громади за попередньою змовою із службовими особами Головного управління Держгеокадастру у Київській області, шляхом зловживання службовим становищем всупереч інтересам служби, виділили земельні ділянки лісового фонду, які знаходяться в с. Ходосівка, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам держави.

Відповідно до даних публічної кадастрової карти стало відомо про те, що частина земельних ділянок лісогосподарського призначення передані у приватну власність та які накладаються на землі лісового фонду, зокрема земельна ділянка площею 0,11 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5002, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходосівка.

На запит слідчого ДП "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" надано відповідь, що, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3222487000:04:002:5461 накладаються на землі лісового фонду кварталу №32 Києво- Святошинського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс". Насадження Кварталу №32 знаходиться на балансі ДП "СЛП "Київоблагроліс".

В ході досудового розслідування, прокурор звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:002:5002.

Вказане клопотання було задоволено, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_5 від 16.02.2023 у справі № 759/2701/23 накладено арешт, зокрема, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:04:002:5002.

Земельна ділянка, кадастровий номер 3222487000:04:002:5002 на праві власності належить ОСОБА_3 .

Представник власника майна просить скасувати арешт майна, оскільки він є необґрунтованим, а висновки слідчого судді про наявність підстав для арешту майна такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на положеннях КПК України та усталеній практиці ЄСПЛ.

Згідно ст. 170 ч. 1,2,6 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12021111140000595 від 20.10.2021 року за ч. 1 ст. 364 КК України не завершено.

Доводи клопотання про неправомірність накладення арешту слід визнати непереконливими і необґрунтованими, оскільки правова оцінка підстав для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження надана чинним рішенням суду - ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва, було накладено арешт на майно, в межах кримінального провадження № 12021111140000595 відомості про яке внесено до ЄРДР 20.10.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, а саме на земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222487000:04:002:5002, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходосівка, яка на праві власності належить ОСОБА_3 .

Разом із тим, представник власника майна просить скасувати накладений арешт, оскільки існування арешту майна без достатніх правових і фактичних підстав порушує права власника майна. Такі доводи власника майна під час розгляду справи прокурором не спростовано, досліджені слідчим суддею матеріали кримінального провадження також не містять доказів, які б вказували на обставини, що спростовували твердження власника майна.

Доводи клопотання про те, що із плином часу час відсутні підстави для подальшого існування арешту вищезазначеної земельної ділянки, слід визнати обґрунтованими і переконливими.

З матеріалів провадження вбачається, що подальше існування арешту на вказану земельну ділянку не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до п.п.10,15,16 ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення доведеності вини, безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Згідно ч.1 ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

В межах цього клопотання слідчому судді подано докази, які вказують на те, що в подальшому існуванні заходів забезпечення кримінального провадження відпала потреба, зважаючи на тривалість перебування майна під арештом, а також здійснення комплексу слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні.

Також слід врахувати, що власник майна не має процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні, а подальше застосування заходів кримінального провадження до третьої особи може тривати невизначено тривалий період часу з огляду на те, що жодній особі не пред`явлено підозри у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Є доцільним звернення до основоположних принципів законності, верховенства права та недоторканності права власності, які вимагають вирішення питання про скасування арешту майна і поновлення права власності особи, яке обмежується в даному випадку без достатніх підстав.

За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Крім того, право власності підлягає захисту, що закріплено міжнародними стандартами та усталеною практикою, яка закріплена в численних Рішеннях Європейського суду з прав людини з цих підстав.

Так, у відповідності до норм КПК України учасникам кримінального провадження, власникам тимчасово вилученого майна та іншим особам надано право на звернення до слідчого судді у відповідності до вимог ст.174 КПК України, яким передбачено право на звернення з клопотанням про скасування арешту майна, у відповідності до ст.303 КПК України на дії та бездіяльність слідчих, прокурорів.

При цьому зазначеними нормами визначені підстави та право на звернення до слідчого судді. З іншими видами скарг сторони можуть звернутись у підготовчому судовому засіданні при розгляді кримінального провадження.

Такий спосіб захисту як звернення до суду із клопотанням під час підготовчого судового засідання є тривалим у часі, з огляду на те, що проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, після накладення арешту проведення досудового розслідування фактично не проводиться, отже обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні найближчим часом скеровуватись до суду не буде.

Закріплення у КПК права потерпілого та інших осіб на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК втілює міжнародно-правовий стандарт, на необхідність якого неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини.

Зокрема, у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 9 червня 2005 року), «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно н було свавільним.

У справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000 суд сформулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов`язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового захисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюється до порушення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимогами якої передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ураховуючи практику ЕСПЛ, положення КПК, можна визначити, що під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод і інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження.

Право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Із цього приводу Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 №9-зп у справі за зверненням жителів м. Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст.64 Конституції України не може бути обмежене.

Положеннями ч.2 ст.8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як вбачається зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, зазначене гарантується ст.41 Конституцією України.

Достатніх правових і фактичних підстав для подальшого втручання у права власника саме в межах і для потреб цього кримінального провадження не вбачається.

Згідно ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч.2 ст.131 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Під час розгляду клопотання слідчим, прокурором, не було доведено достатності підстав для подальшого існування арешту як заходу забезпечення кримінального провадження.

Вважаю, що під час розгляду справи доведено, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба, що вказує на можливість скасування арешту.

Достатніх правових та фактичних підстав для відмови у задоволенні клопотання не вбачається.

За таких обставин, клопотання слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 7-9, 98, 131, 167, 170, 173, 174, 376 КПК України,

У Х В А Л И В:

Клопотання задовольнити.

Скасувати накладений у кримінальному провадженні № 12021111140000595 від 20.10.2021 року ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року (справа № 759/2701/23) арешт майна, а саме земельної ділянки площею 0,11 га з кадастровим номером 3222487000:04:002:5002, яка належить ОСОБА_3 .

Виконання ухвали та здійснення інформування заінтересованих осіб доручити слідчому, який здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021111140000595 від 20.10.2021 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя ОСОБА_1