Рішення

від 30.06.2023 по справі 569/10331/21

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/10331/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2023 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретаря судового засідання Добровчан К.Ю.,

з участю:

представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Лавренчук Т.В.,

представник відповідача ОСОБА_2 - адвоката Цуняка В.Й.,

представника відповідача товариста з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» - адвоката Власик В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2021 року в провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Першко О.О. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя, в якій ОСОБА_1 просив:

1.Визнати недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста Бум» №3 від 10 листопада 2020 року в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101;

2.Визнати недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО» закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу №1 від 16 листопада 2020 року та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, оформлений актом приймання - передачі майнового вкладу №2 від 16 листопада 2020 року;

3.Скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101 та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

02.06.2021 ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області Першко О.О. вказану справу прийнято до провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (т. 1 а.с.40, 41).

14 липня 2021 року ОСОБА_2 до суду було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що при здійсненні фінансування будівництва закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та викупі земельної ділянки з кадастровим №5610100000:01:038:0078 нею не залучалися і не були задіяні спільні кошти подружжя та інші спільні матеріальні активи. Наголосила на тому, що вона як фізична особа-підприємець здійснювала фінансування будівництва за рахунок коштів, які позичили на будівництво закладу громадського харчування батьки та родичі, брала кредити у банківських установах та позичала у фізичних осіб, які продовжує повертати. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (т. 1 а.с. 61-64) .

22 липня 2021 року ТОВ «АДАМАНТ КО» звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило визнати за ТОВ «АДАМАНТ КО» право власності на заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078 (т. 1 а.с. 91-116).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2021 року зустрічний позов ТОВ «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації (т. 1 а.с. 122а-122б).

04 жовтня 2021 року представником ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якій вказано, що майно підприємця, яке використовується для його господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Просила у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю. Крім того, на адресу суду було подано відповідь на відзив ОСОБА_2 на зустрічну позовну заяву, в якій спростовує доводи ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 130,131).

19 жовтня 2021 року ОСОБА_2 до суду було подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому вона зазначила, що оплату будівельних робіт та будівельних матеріалів на об`єкті будівництва ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 здійснювала за рахунок власних коштів та коштів одержаних від підприємницької діяльності, а зокрема, як вбачається з виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 підприємця ОСОБА_2 в період з 01.01.2007 по 31.12.2008 року вносила готівку з призначенням «власні заощаджені кошти», які використовувала для оплати за договором генпідряду та за будівельні матеріали, що використовувалися на будівництві. Наголошує, що земельна ділянка була придбана в період шлюбу, але була особистою приватною власністю, оскільки придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , окрема, від підприємницької діяльності, яку вона вела з 06.07.2004 р. Просила задовольнити зустрічну позовну заяву (т. 1 а.с. 177-182).

08 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 Лавренчук Т.В. подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій змінила предмет позову шляхом доповнення його ще однією вимогою, зокрема просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 (т. 2 а.с. 30, 31).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 грудня 2021 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати, заява про зміну предмету позову прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2021 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м, право власності на який на даний час зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко», та на земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м, кадастровий №5610100000:01:038:0078, право власності на яку зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» та заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» вчиняти будь-які юридично значимі дії, наслідком яких може бути відчуження або обтяження будь-якими правами закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078 (а.с. 56-60).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2021 призначено судову почеркознавчу експертизу (т. 2 а.с. 75-78).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 грудня 2021 призначено судову фізико-хімічну експертизу. Провадження у справі зупинено (т. 2 а.с. 110-113).

23 березня 2022 до суду надійшов висновок експерта від 14.03.2022 №СЕ-19/118-22/66-ПЧ за результатами судової почеркознавчої експертизи, а 17.05.2022 надійшли виділені матеріали у справі з ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 грудня 2021 року без виконання (т. 2 а.с. 146 - 156).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2022 року поновлено провадження у даній справі (т. 2 а.с. 162).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2022 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ КО" про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ КО" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності закрито.

Скасовано заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2021 року у вигляді накладення арешту на заклад громадського харчування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (літ. "А-1" та літ. "Б-1"), будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м, право власності на який на даний час зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Адамант Ко", та на земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078, право власності на яку на даний час зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Адамант Ко" та заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Адамант Ко" вчиняти будь-які юридично значимі дії, наслідком яких може бути відчуження або обтяження будь-якими правами закладу громадського харчування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078 (т. 2 а.с. 203-210).

Постановою Рівненського апеляційного суду 12 січня 2023 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лавренчук Т.В., ухвалу Рівненського міського суду від 11.11.2022 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» про визнання недійсним правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду у іншому складі суду (т. 3 а.с. 45-47).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2023 вищевказана справа розподілена судді Рівненського міського суду Кучиній Н.Г.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2023 року прийнято до розгляду справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності та призначено підготовче судове засідання на 03 лютого 2023 року (т. 3 а.с. 51, 52).

Судове засідання, призначене на 03 лютого 2023 року відкладене на 02 березня 2023 року, у зв"язку з оголошенням повітряної тривоги на території України.

В судове засідання 02 березня 2023 року з"явилися представник позивача Лавренчук Т.В. , представник відповідача ОСОБА_4 та представник ТзОВ «Адамант Ко» Карпець О.В. Однак, у зв"язку з клопотанням представника позивача адвоката Лавренчук Т.В. про відкладення розгляду справи на іншу дату, в судовому засіданні оголошено перерву до 15 березня 2023 року.

Судове засідання, призначене на 15 березня 2023 року відкладене на 30 березня 2023 року, у зв"язку з оголошенням повітряної тривоги на території України.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2023 року підготовче провадження у даній справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 10 квітня 2023 року (т. 3 а.с. 64, 65).

В судове засідання 10 квітня 2023 року з"явилися представник позивача Лавренчук Т.В. та представник відповідача Солімчук І.М. Проте, 10 квітня 2023 року представник відповідача ТзОВ «Адамант Ко» Карпець О.В. подала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з наявністю ознак респіраторного захворювання.

В судове засідання 03 травня 2023 року з"явилися представник позивача Лавренчук Т.В. та представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Цуняк В.Й. Проте, 03.05.2023 року адвокатом Цуняком В.Й. було подано клопотання про відкладення судового засідання та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, яке останній підтримав в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав та мотивів, які наведені у позовній заяві, з урахуванням остаточних позовних вимог, просила задоволити первісний позов та відмовити у задоволені зустрічного позову.

Представник ОСОБА_2 адвокат Цуняк В.Й. просив відмовити у задоволені первісного позову та повідомив, що зустрічні позовні вимоги підтримує.

Представник ТОВ «АДАМАНТ КО» адвокат Власик В.Я. просила задоволити зустрічний позов та відмовити в повному обсязі у задоволені первісного позову, з мотивів наведених у відзиві.

Допитаний в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_5 суду показав, що він особисто приймав участь у будівництві закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме виконував функції прораба, хоч і не був оформлений офіційно і письмового договору не укладав. В процесі виконання таких робіт він звітував та узгоджував всі дії по будівництву «Колиби» з ОСОБА_1 , в тому числі те, які роботи необхідно робити та які матеріали необхідно придбавати. Зазначив, що він був задіяний на роботах по влаштуванні даху, вагонки, підлоги, дерев`яної обшивки купола, у всіх покрівельних та дерев`яних роботах, при цьому саме ОСОБА_1 здійснював розрахунки з працівниками на будівництві, а також з постачальниками, в тому числі давав готівкові кошти тим, хто клав костку, а також давав кошти для оплати робіт найманих на будівництві осіб. Стосовно ж ОСОБА_2 , то свідок зазначив, що вона з`явилася на будівництві лише у серпні 2008 року, при цьому жодних вказівок йому вона не давала, а займалася лише документами по введенню об`єкту в експлуатацію.

Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції в якості свідка ОСОБА_6 суду показав, що він є власником та директоромПП «Крокуси», яке згідно статуту, ліцензії на будівництво і укладеного договору по будівництву об`єкта «ІНФОРМАЦІЯ_1» в місті Рівне проводило будівництво цього об`єкту, безпосередньо проектування, займалося заготівлею матеріалу, накривало дах, будувало альтанки і здійснювало монтаж дерев`яного конструктиву та електромонтажні роботи. Свідок зазначив, що він контактував з ОСОБА_1 , який приїздив на його виробництво в Івано-Франківськ, знайомився з ним, узгоджував умови та перелік матеріалів, в подальшому саме він супроводжував це будівництво, приймав працівників, розміщував їх на проживання, корегував роботи. Свідок ОСОБА_6 повідомив, що ОСОБА_2 він не пам`ятає, але пригадав, що будівництво оформляється на підприємця ОСОБА_2 , яка була другою стороною угоди, укладеної з ПП «Крокуси», але її особисто він не бачив, бо зі слів ОСОБА_1 вона була вагітна і займалася дітьми. Всі роботи приймав ОСОБА_1 , а розрахунок йшов на рахунок з рахунку підприємця ОСОБА_2 , якщо ж була готівка, то все одно такі кошти клали на рахунок підприємства.

Заслухавши думку представників сторін, покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 1998 року, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року в справі №569/3261/19, яке набрало законної сили 14 травня 2019 року (т. 1 а.с. 6,7).

09 лютого 2009 року ОСОБА_2 набула право власності на заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження міського голови від 06 лютого 2009 року №149-р, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 09 лютого 2009 року, та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21814404 від 09 лютого 2009 року (т. 1 а.с. 15, 16).

03 червня 2010 року підприємець ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 квітня 2010 року №790 набула право власності на земельну ділянку площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », без права розміщення на ній залів гральних автоматів та закладів грального бізнесу, кадастровий № 5610100000:01:038:0078, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 червня 2010 року, серії ЯЛ №785434 (т. 1 а.с. 157).

Рішенням № 3 учасника ТОВ «Селеста «Бум» від 10 листопада 2020 року учасник ТОВ «Селеста «Бум» ОСОБА_8 , яка володіє 100 % голосів Товариства (т. 1 а.с. 151), вирішила наступні питання щодо Товариства:

1.Перейменувати ТОВ «Селеста «Бум» на ТОВ «Адамант Ko» та затвердити відповідні відомості про Товариство;

2.Прийняти до статутного капіталу Товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 , на підставі заяви ОСОБА_2 , а саме - нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,1600 га, кадастровий номер земельної ділянки 10100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , затверджена грошова оцінка 32 000,00 грн., яка належить ОСОБА_2 , як фізичній особі-підприємцю; заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , затверджена грошова оцінка 712 000,00 грн.;

3.Підписати відповідні акти прийому передачі нерухомого майна, вказаного в п. 2 даного Рішення, до статутного капіталу Товариства;

4.Затвердити загальну грошову оцінку додаткового вкладу (нерухомого майна), що вноситься ОСОБА_2 в розмірі 744 000,00 грн.;

5.У зв`язку із внесенням додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ko», прийняти ОСОБА_2 до складу учасників Товариства;

6.Затвердити збільшення статутного капіталу Товариства та встановити його в наступному розмірі: 747 000,00 грн.;

7.У зв`язку із внесенням до статутного капіталу Товариства додаткового ОСОБА_2 та прийняттям її до складу учасників Товариства, враховуючи затверджену даним рішенням оцінку такого додаткового вкладу та збільшення статутного капіталу Товариства, затвердити наступний склад учасників Товариства та розмір їх часток: учасник ОСОБА_2 , її номінальна вартість частки 744 000,00 грн., вклад нерухоме майно, розмір частки учасника товариства у відсотках - 99,59; учасник ОСОБА_8 , її номінальна вартість частки 3 000,00 грн., вклад гроші, розмір частки учасника товариства у відсотках - 0,41;

8.Затвердити Статут Товариства в новій редакції у відповідності до чинного законодавства (т. 1 а.с. 151).

16 листопада 2020 року складено Акт №1 приймання-передачі майнового вкладу, згідно якого ОСОБА_8 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10 листопада 2020 року за р.№2033, з однієї сторони, та ТОВ «Адамант Ко», в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі Статуту, з другої сторони, склали вказаний акт приймання-передачі майнового вкладу про наступне: ОСОБА_8 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 передає у власність ТОВ «Адамант Ко» в якості майнового вкладу до статутного капіталу цього Товариства наступне нерухоме майно, яке належить їй як фізичній особі-підприємцю: земельну ділянку площею 0,1600 га, кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:038:0078, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оцінена вартість нерухомого майна 32 000,00 грн.; ТОВ «Адамант Ко» приймає у власність вказаний об`єкт нерухомого майна в якості внесення додаткового майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» (т. 1 а.с. 152).

16 листопада 2020 року складено Акт №2 приймання-передачі майнового вкладу, згідно якого ОСОБА_8 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10 листопада 2020 року за р.№2033, з однієї сторони, та ТОВ «Адамант Ко», в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі Статуту, з другої сторони, склали вказаний акт приймання-передачі майнового вкладу про наступне: ОСОБА_8 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 передає у власність ТОВ «Адамант Ко» в якості майнового вкладу до статутного капіталу цього Товариства наступне нерухоме майно: заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оцінена вартість нерухомого майна 712 000,00 грн.; ТОВ «Адамант Ко» приймає у власність вказаний об`єкт нерухомого майна в якості внесення додаткового майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» (т. 1 а.с. 162).

Земельна ділянка, площею 0,1600 га, кадастровий номер 10100000:01:038:0078 та заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 були включені до складу статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» і були зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ «Адамант Ко», що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 травня 2021 року, від 19 липня 2021 року, та іншими матеріалами реєстраційних справ №2229249456101, №2229209156101, копії яких надані на виконання ухвали суду Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області.

Згідно із ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 15 Цивільного кодексу України вказано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 51, п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї розповсюджується на рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Частина 1статті 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК України).

Згідно з положеннями статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 зроблено правовий висновок, що статтею 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), при цьому вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга ст.372 ЦК України).

Частиною 1 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, стаття 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №203/284/17 та від 04.08.2021 у справі №553/2152/19.

Відповідно до п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 за №11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Так, 10.11.2020 рішенням №3 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» ОСОБА_8 було прийнято до статутного капіталу товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 на підставі її заяви нерухоме майно:земельна ділянка площею 0,1600га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 32000,00грн. та заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 712000,00грн. та перейменовано товариство на Товариство з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО».

16.11.2020 за Актом приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2, посвідченими у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О.А., ОСОБА_8 , що діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10.11.2020 за р.№2033 було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» в особі директора Назарук Жанни Мирославівни , що діє на підставі статуту було отримано вищевказане нерухоме майно.

У пункті 3 кожного із вказаних Актів приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020 зазначено, що такі акти є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Адамант КО» у відповідності до п.48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 №553).

19.11.2020 на підставі рішення №3 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю, Акту №1 приймання-передачі майнового вкладу державним реєстратором Дубенської районної державної адміністрації Ружніловим О.В. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності за ТОВ «АДАМАНТ КО» на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:038:0078 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101).

19.11.2020 на підставі рішення №3 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю, Акту №2 приймання-передачі майнового вкладу державним реєстратором Дубенської районної державної адміністрації Ружніловим О.В. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності за ТОВ «АДАМАНТ КО» на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АДАМАНТ КО» на момент звернення ОСОБА_1 , до суду вбачалося, що за наслідками вищевказаних дій учасниками цього товариства стали ОСОБА_8 з часткою в розмірі 3000,00грн. та ОСОБА_2 з часткою в розмірі 744000,00грн., при цьому кінцевим бенефіціарним власником з прямим вирішальним впливом визначено лише ОСОБА_2 з відсотком частки у статутному капіталі в юридичній особі або відсотком права голосу в такій юридичній особі - 99,59%, яка з 25.04.2012 є керівником цього товариства.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 і визнання недійсними правочинів щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО» вказаних об`єктів нерухомого майна, суд зазначає таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено ст.20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналізуючи положення вищевказаних норм процесуального права суд зазначає, що важливим аспектом у спірних правовідносинах є те, що оспорювані правочини було вчинено після розірвання шлюбу, тобто після припинення дії презумпції спільності інтересів подружжя і сім`ї під час вчинення будь-яких правочинів, оскільки за ч.2 ст.68 Сімейного кодексу України розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Крім того, Рівненським апеляційним судом в цій справі у постанові від 12.01.2023 наголошено на тому, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Верховного Суду від 08.11.2021 року у справі №639/1347/20). Оскільки предметом спору в даній справі є нерухоме майно, а не корпоративні права, то захист права власності на об`єкти нерухомого майна, які після розірвання шлюбу було внесено одним із колишнього подружжя до статутного капіталу товариства, і які позивач вважає об`єктом спільної сумісної власності, то з посиланням на ст.19 ЦПК України апеляційним судом було зроблено висновок про те, що така справа підлягає розглядув порядку цивільного судочинства, адже позовна вимога про визнання недійсним рішення учасника товариства про внесення до статутного капіталу товариства нерухомого майна хоч і має формальні ознаки корпоративного спору, однак предметом спору у цій справі є саме питання поділу майна подружжя, тобто носить похідний від нього характер.

Позовні вимоги у цій справі за своєю суттю передбачають поновлення становища, що існувало до порушення прав позивача на власність на об`єкти нерухомого майна.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 порушила його право приватної власності шляхом відчуження об`єктів нерухомого майна, які мали статус спільної сумісної власності, шляхом внесення такого майна після розлучення до статутного капіталу юридичної особи без нотаріально посвідченої згоди на таке відчуження позивача, що є порушенням вимог статей 215, 203 ЦК України, адже вказане свідчить про відсутність згоди та волевиявлення співвласника майна на його відчуження.

Оцінюючи статус нерухомого майна, що є предметом судового розгляду у даній справі, суд виходить з того, що набуття у власність такого майна відбулося в період перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_1 , а отже, оскільки ОСОБА_2 заперечує презумпцію спільної сумісної власності на таке майно, то вона може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна, але тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на ОСОБА_2 .

Аналізуючи надані сторонами докази щодо правового статусу закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , суд вбачає, що такий об`єкт будувався в період з березня 2007 по листопад 2008, тобто в період перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Замовником будівництва згідно з дозволом на виконання будівельних робіт № 63 від 19.03.2007 є підприємець ОСОБА_2 , яка виступає замовником і у Договорі генерального підряду №К-01 від 07.03.2007, укладеному з Приватним підприємством «Рівне-Спецбуд». З акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 15.12.2008 також вбачається, що замовником є підприємець ОСОБА_2 , яка вказана замовником також і у загальному журналі робіт (т. 1 а.с. 81, 82).

З виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 підприємця ОСОБА_2 в період з 01.01.2007 по 31.12.2008 вбачається наявність таких платежів: 15.03.2007 на суму 180 000,00 грн. для ПП Рівне-Спецбуд з призначенням платежу: «авансовий платіж зг. дог генпіряду №К-01 від 07.03.07», 20.03.2007 на суму 86461,08грн. для ПП «Крокуси» з призначенням платежу «авансовий платіж зг дог підряду 65 від 19.12.06», 20.07.2007 на суму 30000грн. ПП Рівне-Спецбуд з призначенням платежу: «авансовий платіж зг. дог генпіряду №К-01 від 07.03.07», 05.09.2007 на суму 20000грн. ПП Рівне-Спецбуд з призначенням платежу: «авансовий платіж зг. Дог генпіряду №К-01 від 07.03.07», 18.10.2007 на суму 44543,81грн. для ПП «Крокуси» з призначенням платежу «авансовий платіж зг дог підряду 65 від 19.12.06», та інших, що вказує на те, що з банківського рахунку підприємця ОСОБА_2 здійснювалися платежі для генпідрядника та для організації, яка за свідченням свідка ОСОБА_6 займалася монтажем дерев`яного конструктиву та електромонтажними роботами на об`єкті «ІНФОРМАЦІЯ_1» (т. 1 а.с. 210-229).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначає, що уклавши договір генпідряду №К-01 на виконання будівельних робіт з будівництва закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » вона як фізична особа-підприємець здійснювала фінансування будівництва за рахунок коштів, які позичили на будівництво закладу громадського харчування батьки та родичі, брала кредити у банківських установах та позичала в фізичних осіб.

Оцінюючи це твердження суд приймає до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували отримання ОСОБА_2 позик на будівництво закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від батьків, родичів або отримання кредитів у банківських установах.

З дослідженої в судовому засіданні, долученої до матеріалів справи ОСОБА_2 копії розписки від 10.03.2007 року вбачається, що остання отримала в позику під будівництво ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 2000000,00 грн. (два мільйони гривень) у ОСОБА_9 з терміном повернення до 10 березня 2017 року та виплатою щомісячної винагороди в розмірі один відсоток від суми, то суд зазначає, що у даній справі позивач письмово повідомив суду про його сумнів з приводу достовірності такої розписки та заявив клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи, на вирішення якої серед іншого просив поставити питання чи відповідає дата (період) виконання (написання, складання) розписки від імені ОСОБА_2 щодо отримання нею в позику 2 000 000,00 грн. від ОСОБА_9 від «10» березня 2007 року даті вказаній у цьому документі (т. 1 а.с. 209).

Ухвалою суду від 06.12.2021 було призначено проведення судової фізико-хімічної експертизи та зобов`язано ОСОБА_2 надати суду оригінал вказаної розписки, але 16.12.2021 на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла письмова заява від 15.12.2021 в якій нею було повідомлено, що оригіналу розписки ОСОБА_2 від 10.03.2007 року після повернення грошових коштів 04 червня 2020 року згідно звичаїв ділового обороту було знищено, а перед таким знищенням було зроблено її фотокопію, яка була роздрукована і надана суду, у зв`язку із чим ОСОБА_2 повідомила, що надати суду оригінал неможливо.

Частиною 2 ст.95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом, при цьому згідно ч.6 ст.95 ЦПК України якщо подано копію письмового доказу, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, і якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Зважаючи на заявлений позивачем сумнів відповідності поданої копії розписки від 10.03.2007 оригіналу, витребування судом оригіналу такого документу та ненадання його відповідачем з причини його умисного знищення, суд приходить до висновку про необхідність застосування у відношенні до копії розписки від 10.03.2007 положення ч.6 ст.95 ЦПК України, у зв`язку із чим суд не бере до уваги такий доказ.

Оскільки інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_2 під час будівництва закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » позики від фізичних осіб матеріали справи не містять, то суд приходить до висновку про не доведення ОСОБА_2 у встановленому процесуальним законодавством порядку того, що джерелом походження коштів на будівництво вказаного об`єкту нерухомого майна є не спільні сумісні кошти подружжя, а позичені у ОСОБА_9 .

З виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 підприємця ОСОБА_2 в період з 01.01.2007 по 31.12.2008 вбачається, проведення значної кількості платежів на загальну суму більше 1,7 мільйона гривень з призначенням платежів «Внесення власних заощаджень готівкою», але як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 з 08.09.1998, при цьому нею не надано суду доказів того, що власні заощадження, які вносилися на підприємницький рахунок були закомульовані ще до шлюбу, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено того, вказані кошти мали статус особистих коштів ОСОБА_2 , а отже, наявні підстави поширювати на них презумпцію спільної сумісної власності подружжя (т. 1 а.с. 210-229).

Крім того, позивачем було надано суду завірені Рівненським обласним державним нотаріальним архівом копії заяв ОСОБА_1 , якими він, як чоловік на час їх видачі, надавав дружині - ОСОБА_2 згоду на передачу придбаного під час перебування в шлюбі за спільні кошти в іпотеку закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1» та земельної ділянки, площею 0,1600 га цільовим призначенням для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме заява посвідчена приватним нотаріусом Матвійчук О.С. 17.03.2011 за реєстраційним № 518, згода, посвідчена приватним нотаріусом Матвійчук О.С. 29.12.2009 за реєстраційним № 3676 та заява, посвідчена приватним нотаріусом Бештинарською Н.О. 02.04.2008 за реєстраційний №778. Відповідачі не заперечили і не спростували достовірності таких документів (т. 2 а.с. 101-103).

Оцінюючи наданий позивачем в якості доказу Договір безпроцентної грошової позики від 05.05.2011, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 132-134), суд зазначає, що висновками судового експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Скрипника М.М. №СЕ-19/118-22/66-ПЧ від 14.03.2021 на питання про те, чи виконано підпис в графі навпроти прізвиша ОСОБА_2 у вказаному договорі надано негативну відповідь, при цьому на питання чи виконано підпис у Договорі безпроцентної грошової позики від 05.05.2011 та розписці від 05.05.2011 та заяві від 24.04.2017 від імені ОСОБА_10 , однією і тією ж особою зазначено, що в Договорі безпроцентної грошової позики від 05.05.2011 та розписці від 05.05.2011 підпис навпроти прізвища ОСОБА_10 виконано однією особою, а встановити чи тією ж особою виконано підпис у заяві від 24.05.2017 не виявилося можливим. Надаючи оцінку вказаним доказам, як кожному окремо, так і в цілому, суд зазначає, що сторонами Договору безпроцентної грошової позики від 05.05.2011 є ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , доказів того, що такий договір було розірвано або визнано недійсним суду не надано, а отже, цей договір є таким, що створює права та обов`язки для його сторін.В той же час суд зазначає, ОСОБА_2 не є стороною Договору безпроцентної грошової позики від 05.05.2011, а висновок експерта про те, що підпис біля її прізвища на такому договорі після застереження про те, що ОСОБА_2 не заперечує проти укладення такого договору свідчить про те, що насправді ОСОБА_2 не надавала своєї згоди ОСОБА_1 на укладення вказаного правочину, який виходить за межі дрібного побутового правочину. Вказане не свідчить про те, що договір є недійсним, а вказує лише на відсутність згоди другого з подружжя на його укладення.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18) зазначив, що «положеннями статті 65 СК України визначені правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.Водночас для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Тож той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин». Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 14.04.2022 у справі №646/3916/19.

В той же час, позивачем не було надано суду в якості доказів чеки, накладні або інші документи, які б засвідчували те, що грошові кошти, отримані за Договором безпроцентної грошової позики від 05.05.2011, укладеним між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , були використані на будівництво закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у зв`язку із чим Договір безпроцентної грошової позики від 05.05.2011, розписка від 05.05.2011 та заява від 24.04.2017 оцінюються судом критично.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про існування укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про встановлення іншого режиму права власності на майно набуте за час шлюбу, або доказів набуття ОСОБА_2 закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у відповідності до положень ст.57 СК України в її особисту приватну власність, у суду наявні підстави визнати обґрунтованими доводи позивача про необхідність поширення презумпції спільної сумісної власності подружжя на таке майно.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:038:0078 площею 0,1600 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , то суд зазначає таке.

Рішенням Рівненської міської ради від 01.10.2009 №2805 було вирішено продати способом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1600кв.м. за адресою АДРЕСА_1 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » як власнику розташованого на цій земельній ділянці об`єкта нерухомого майна (т. 1 а.с. 197).

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ПОІ «Інвекс» про вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 30.10.2009 ринкова вартість вищевказаної земельної ділянки для її викупу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 визначена в розмірі 308 129 грн. (т. 1 а.с. 200).

Наказом № 28 від 08.04.2010 Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради наказано провести продаж вказаної земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , згідно експертної оцінки в сумі 308 129, 00 грн. (т. 1 а.с. 202).

12.04.2010 р. за договором купівлі-продажу ділянки несільськогосподарського призначення, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О.С. зареєстрованим в реєстрі за №790, Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради було продано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1600 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:038:0078. При цьому пунктом 8.6. вказаного Договору встановлено, що згода чоловіка покупця, ОСОБА_1 , на продаж вищевказаної земельної ділянки, посвідчена ОСОБА_11 , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, 12.04.2010 року за реєстром № 874 (т. 1 а.с. 187-189).

Статтею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема, відповідно до пункту 5 частини першої вказаної статті до особистої приватної власності дружини, чоловіка віднесено земельну ділянку, набуту нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

З наведених вище матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим №5610100000:01:038:0078 не була набута ОСОБА_2 внаслідок її приватизації, а відповідно не має статусу особистої приватної власності згідно ст.57 СК України.

Крім того, зі змісту згоди подружжя на купівлю (викуп) земельної ділянки від 12.04.2010, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О.С. зареєстрованою в реєстрі за №874 вбачається, що ОСОБА_1 , надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю (викуп) за ціну та на умовах на її розсуд вказаної земельної ділянки за спільні кошти і така земельна ділянка буде належати нам на праві спільної сумісної власності.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про існування укладеного між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про встановлення іншого режиму права власності на майно набуте за час шлюбу, або доказів набуття ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим №5610100000:01:038:0078 у відповідності до положень ст.57 СК України в її особисту приватну власність за її особисті кошти, то відповідно у суду наявні підстави визнати обґрунтованими доводи позивача про необхідність поширення презумпції спільної сумісної власності подружжя на таке майно.

Сам по собі факт того, що майно набуте подружжям у шлюбі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, не спростовує поширення на таке майно правового режиму спільного майна подружжя, оскільки за змістом 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох з подружжя одночасно.

Надаючи оцінку доводам відзиву ОСОБА_2 на позовну заяву про те, що спірне майно набувалось нею як фізичною особою-підприємцем, а тому не може мати статусу спільної сумісної власності, суд зазначає таке.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію ОСОБА_2 фізичною особою - підприємців здійснено 16.07.2004 року, тобто після реєстрації шлюбу з позивачем за первісним позовом (т. 1 а.с. 183).

Статтею 52 ЦК України встановлено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, що свідчить про те, що фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя, а також наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, вирішуючи питання можливих суперечності правових позицій щодо правового режиму спільного майна подружжя, за рахунок якого утворилося майно приватного підприємства, викладених у постановах Верховного Суду України (Верховного Суду), та з іншого боку позиції, наведеної у Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі №1-8/2012, дійшла висновку, що оскільки спірні нежитлові приміщення, використовувалися фізичною особою-підприємцем у підприємницькій діяльності без створення юридичної особи, тобто не передавалися у власність юридичної особи, то таке майно належить на праві спільної сумісної власності подружжю.

Висновки аналогічного змісту містяться в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01.02.2023 року у справі № 210/3216/15-ц.

Належних і допустимих доказів використання в підприємницькій діяльності особистого майна ОСОБА_2 не надано, як не надано і доказів отримання особистих доходів у період перебування у щлюбі з ОСОБА_1 , а відповідно, враховуючи зазначене, доходи, які протягом відповідного періоду часу отримувала ОСОБА_2 як підприємець, перебуваючи у шлюбі з позивачем, були об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а відповідно у разі використання таких коштів на придбання спірних об`єктів нерухомості, такі об`єкти набули статусу спільного сумісного майна, а не особистого.

Встановивши, що заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельна ділянка площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 були об`єктами спільної сумісної власності подружжя, суд приходить до висновку, що після розлучення будь-які правочини щодо розпорядження таким майном повинні були здійснюватися з дотриманням вимог ч.2 ст.68 Сімейного кодексу України, тобто виключно за взаємною згодою обох співвласників, якими були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За вимогами частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того, хто уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Таким чином, відсутність згоди співвласника на розпорядження майном сама по собі є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником, недійсним. Укладення такого правочинусвідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 133/3928/14-ц сформулював правову позицію відповідно до якої право колишнього подружжя на майно, яке було об`єктом спільної сумісної власності, може бути захищено двома способами: шляхом визнання недійсним договору, за яким спірне майно відчужене на користь іншої особи, та шляхом отримання грошової компенсації вартості належної одному з подружжя частини майна, при цьому право вибору способу захисту належить особі, чиї права порушено та залежить від її намірів: отримати спірний об`єкт у володіння і користування чи отримати грошову компенсацію за частку у цьому об`єкті. Обидва способи захисту є належними та ефективними.

Аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №359/11696/14-ц.

Згідно з частинами першою - четвертою ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 прийнято до статутного капіталу товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 на підставі її заяви нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,1600га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 32000,00 грн. та заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 712000,00 грн. та перейменовано товариство на Товариство з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО».

На виконання вказаного рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 між ОСОБА_8 , що діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» в особі директора ОСОБА_2, склали та нотаріально посвідчили акти приймання приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2, відповідно до яких ОСОБА_2 передала, а ТОВ «АДАМАНТ КО» прийняло у власність нерухоме майно, яке було зазначено у Рішенні учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020.

Надаючи належну оцінку рішенню учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 та актам приймання приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020, здійснивши належний аналіз Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553), суд дійшов висновку про те, що зазначене рішення стало підставою для здійснення реєстраційних дій по переходу права власності на майно до товариства, а акти приймання-передачі майнового вкладу до складу статутного капіталує правочинами, які підтверджують волевиявлення сторін тастворюють такі юридичні наслідки як набуття та припинення права власності на нерухоме майно, адже виконують функцію правовстановлюючого документу, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких зокрема, вказані документи зазначено як підставу для державної реєстрації права приватної власності за ТОВ «АДАМАНТ КО» (номер інформаційної довідки 266300241 та 266300051).

Вказані двосторонні акти у цих правовідносинах свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст.202 ЦК України), в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків третьої особи (другого співвласника майна) в розумінні ст.16 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.03.2023 у справі № 686/28302/20, від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18 та від 10.09.2019 у справі № 918/370/18.

За ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, з яких вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як вбачається з наведеного вище, майно, яке було передано в статутний капітал

ТОВ «АДАМАНТ КО», тобто було предметом оскаржуваних правочинів на момент їх вчинення мало статус спільної сумісної власності, а відповідно розпорядження ним вимагало наявності волевиявлення двох співвласників, виражене у відповідній формі.

З огляду на те, що оскаржувані правочини були вчинені у нотаріальній формі, то волевиявлення другого співвласника, в даному випадку ОСОБА_1 , мало бути висловлене письмово і нотаріально посвідчено.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 як співвласник нерухомого майна не надавав згоди на розпорядження ним ОСОБА_2 , а отже, судом встановлено відсутність волевиявлення одного із співвласників нерухомого майна на вчинення правочинів по його відчуженню шляхом передачі у статутний капітал ТОВ «АДАМАНТ КО», що свідчить про наявність правових підстав визнання таких правочинів недійсними, а також недійсним і рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Вимога про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на вищевказані об`єкти нерухомості є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 та актів приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020, а відтак підлягає до задоволення.

Так, абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними ( абзац третій частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Таким чином, визнання судом у цій справі недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за ТОВ «АДАМАНТ КО» згідно наведених норм закону має своїм наслідком скасування державної реєстрації такого права власності за ТОВ «АДАМАНТ КО», що поверне відповідні права у стан, який існував до відповідної державної реєстрації.

Вирішуючи вимогу про визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Оскільки відповідно до ст.68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, то зважаючи на встановлені судом у даній справі обставини того, що заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельна ділянка площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність потреби у визнанні права власності за ОСОБА_1 , так як таке право у нього не припинилося.

В той же час з метою вирішення вимоги щодо поділу спільного майна подружжя суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як вбачаєтеся з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладали шлюбного договору і не мають іншої домовленості щодо поділу спільного сумісного майна, а відповідно суд виходить з встановленої законом презумпції рівності часток.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 роз`яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного із подружжя про отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

В разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності.

За таких обставин та з урахуванням того, що ОСОБА_1 просив поділити спірне майно шляхом виділення йому у власність по частки спірного майна, ОСОБА_2 не запропонувала іншого порядку поділу спільного майна подружжя, вимог про компенсацію сторони не заявляли, суд вважає здійснити поділ спільного майна в ідеальних частках, тобто по 1/2 частці кожному із сторін. Такий поділ не перешкоджає сторонам в подальшому поділити відповідне майно за згодою, або звернутись з відповідним позовом про виділ частки в натурі або із застосуванням правил щодо припинення частки у спільному майні з виплатою компенсації.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про необхідність в порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_1 1/2 частину закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

Щодо зустрічних позовних вимог ТОВ «АДАМАНТ КО», то суд зазначає, щодо визнання за ним права власності на заклад громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3кв.м., та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., кадастровий № 5610100000:01:038:0078, то враховуючи наявність підстав для задоволення первісного позову, та взаємовиключність вимог за вказаними позовними вимогами, суд, з мотивів, викладених вище, приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з ОСОБА_12 та ТОВ «АДАМАНТ КО» на користь ОСОБА_1 в рівних частках слід стягнути витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 2 724 грн. 00коп., тобто по 1 362 грн. 00 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя задоволити частково.

Визнати недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста Бум» (код ЄДРПОУ 38212304) №3 від 10 листопада 2020 року в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101;

Визнати недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО» закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу №1 від 16.11.2020р. та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, оформлений актом приймання - передачі майнового вкладу № 2 від 16 листопада 2020 року.

Скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А- 1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_1 1/2 частину закладу громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (літ. «А-1» та літ.«Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною пошею 723,3кв.м., реєстраційний номер об' єкта нерухомого майна 2229249456 101 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об?скта нерухомого майна 2229209156101.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 724 грн. 00 коп., тобто по 1 362 грн. 00 коп. з кожного.

В задоволенні вимог зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАМАНТ КО", місцезнаходження: м. Рівне, вул. Шкільна, буд. 27.

Повний текст рішення виготовлено 05 липня 2023 року.

Суддя Н.Г. Кучина