Постанова

від 04.07.2023 по справі 639/2748/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 639/2748/21

провадження № 61-1257св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року під головуванням судді Баркової Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Котелевець А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області про визнання звільнення з роботи працівника незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати протиправним та скасувати наказ від 31 березня 2021 року № 61-к про її звільнення з посади провідного економіста Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного економіста вказаної установи; стягнути з Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року до 28 липня 2022 року в сумі 124 589,95 грн.

Позовну заяву мотивувала тим, що згідно з наказом від 08 серпня 2016 року № 83-к вона прийнята на посаду секретаря до Харківського обласного управління водних ресурсів.

Разом з тим, 01 вересня 2017 року на підставі наказу № 74-к ОСОБА_1 переведена на посаду провідного економіста до відділу економіки. В подальшому 10 серпня 2018 року на підставі наказу Державного агентства водних ресурсів України № 587 Харківське обласне управління водних ресурсів перейменовано в Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області.

Згідно з наказом від 26 березня 2021 року № 61-к ОСОБА_1 звільнено з вищенаведеної займаної посади у зв`язку зі скороченням численності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у трудовій книжці 31 березня 2021 року зроблено відповідний запис.

Позивач вказувала, що підстави для скорочення займаної нею посади і взагалі підстави її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України були відсутні, отже дії відповідача щодо ухвалення наказу про її звільнення є протиправними. Відповідно до штатного розпису на 2021 рік Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, який вводився в дію з 01 січня 2021 року, у відділі економіки даної установи повинні були працювати 6 осіб, 4 із 6 - на посадах провідного економіста, одну з яких обіймала ОСОБА_1 . У подальшому даний штатний розпис був змінений, але за штатним розписом на 2021 рік Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, який вводився в дію з 01 квітня 2021 року, число вакантних посад провідного економіста (4 особи) залишилось незмінним. У зв`язку з цим є очевидним, що звільнення позивача із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату не відповідає дійсності, дії відповідача не відповідають вищенаведеним чинним нормам права, тому наказ № 61-к є протиправним.

З урахування наведеного, позивач вважала, що підстави звільнення її із займаної посади відсутні. Щодо наміру відповідача скоротити займану посаду, то ОСОБА_1 не спростовує того, що 29 січня 2021 року отримувала необґрунтоване попередження відповідача, але без зазначення в ньому дати, номеру та підстав цього повідомлення, тому в свою чергу 29 січня 2021 року вона була змушена у письмовому вигляді направити вимогу до відповідача надати штатний розпис, згідно якого відбулось скорочення її посади, як і вимогу запропонування їй іншої посади за її освітою та досвідом роботи. Також позивач вважає, що відповідач ігнорував жодні підстави відбору кандидатур працівників, які підлягали звільненню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 28 липня 2022 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ від 26 березня 2021 року № 61-к про звільнення 31 березня 2021 року ОСОБА_1 з посади провідного економіста відділу економіки Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

Поновив ОСОБА_1 на посаді провідного економіста відділу економіки Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

Стягнув з Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року до 28 липня 2022 року в сумі 124 589,85 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного економіста відділу економіки Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

Харківський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2022 року апеляційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області залишив без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з наказом від 26 березня 2021 року № 61-к про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 31 березня 2021 року з посади провідного економіста відділу економіки у зв`язку зі скороченням численності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Однак попереджена вона була про те, що відмова від продовження роботи у зв`язку з переведенням є підставою для звільнення з роботи 31 березня 2021 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України (відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці) з дотриманням вимог чинного законодавства України та виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Між тим, в Регіональному офісі водних ресурсів у Харківській області у відділі економіки дійсно відбулось скорочення штату працівників - фактично скорочена посада заступника начальника відділу економіки. При цьому кількість посад «провідний економіст» не змінилась - чотири посади, що підтверджується відповідними штатними розписами. Тобто посада, на якій працювала ОСОБА_1 , не скорочувалась. Формулювання в протоколі засідання комісії щодо звільнення та зміни істотних умов праці працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 26 січня 2021 року про «переведення посади заступника начальника відділу економіки на посаду провідного економіста і проведення скорочення посади провідного економіста» суд вважав підміною понять, оскільки переведеним з посади на посаду може бути лише працівник. Отже відсутні підстави для її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому суд не вдавався до оцінки дотримання відповідачем переважного права залишення позивача на посаді, оскільки взагалі відсутня підстава для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату в частині посади позивача, а також у зв`язку з ненаданням відповідачем всіх необхідних доказів щодо працівників відділу для здійснення такої оцінки.

Позивачем наданий розрахунок середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2021 року до 28 липня 2022 року, яка становить 124 589,95 грн, який є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В січні 2023 року Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18, Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Разом з тимкасаційна скарга мотивована тим, що позивач декілька раз змінював предмет позову після першого судового засідання, яке відбулось 11 червня 2021 року. Проте зміна предмету позову або збільшення позовних вимог після проведення першого судового засідання в спрощеному позовному провадженні не передбачено чинним ЦПК України.

Крім того, Регіональним офісом водних ресурсів у Харківській області не проводились будь-які службові розслідування після звільнення позивача, а тому доводи апеляційного суду стосовно зазначеного є помилковими. Більше того, відповідачем долучений до апеляційної скарги наказ від 26 січня 2021 року № 15-к, який був в матеріалах справи при розгляді справи в суді першої інстанції, на що апеляційний суд не звернув уваги.

Між тим, позивач не вказала обрану вакантну посаду з запропонованих у попереджені відповідно до її освіти та досвіду роботи, не погодилась на переведення на будь-яку вакантну посаду, про що зазначила у другому екземплярі попередження, яке було повернуто.

Разом з тим, у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці та в результаті - скорочення чисельності та штату працівників. Встановивши відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі, позивача своєчасно та належним чином попереджено про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження. Відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини першої статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Таким чином, роботодавцем дотримано законодавство про порядок розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Касаційна скарга є не мотивованою, необґрунтованою та не містить жодних аргументованих підстав для її задоволення. Сама по собі скарга містить лише суб`єктивне ставлення відповідача до сформованої первісної позиції, яка взаємопов`язана до порушення прав позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду м. Харкова.

Справа № 639/2748/21 надійшла до Верховного Суду 23 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом від 08 серпня 2016 року № 83-к ОСОБА_1 09 серпня 2016 року прийнята на посаду секретаря до Харківського обласного управління водних ресурсів.

З 10 січня 2017 року на підставі наказу від 06 січня 2017 року № 2-к ОСОБА_1 переведена на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту І, до відділу технічного та експлуатації водогосподарських систем.

На підставі наказу № 74-к з 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 переведена на посаду провідного економіста до відділу економіки.

Відповідно до наказу Державного агентства водних ресурсів України від 10 серпня 2018 року № 587 Харківське обласне управління водних ресурсів перейменовано в Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області (наказ № 51 від 23 серпня 2018 року).

Згідно з наказом керівника Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 26 березня 2021 року № 61-к про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 31 березня 2021 року з посади провідного економіста відділу економіки у зв`язку зі скороченням численності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, та у трудовій книжці зроблений відповідний запис. Підставами звільнення також вказані наказ від 28 січня 2021 року № 16-к, повідомлення про заплановане вивільнення від 29 січня 2021 року, згода Первинної профспілкової організації Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 08 лютого 2021 року. Також в наказі № 61-к вказано про компенсацію щорічної відпустки за період 09 серпня 2019 року до 31 березня 2021 року - 54 календарні дні і вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 26 березня 2021 року.

Наказом Державного агентства водних ресурсів від 01 квітня 2019 року № 207 «Про затвердження Рекомендацій з формування організаційної структури та штатних розписів організацій, що належать до сфери управління Держводагентства» передбачено, зокрема, що відділ утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності, зі штатною чисельністю 5 одиниць. Відділ очолює начальник відділу. В окремих випадках (за погодженням з агентством) чисельність відділу може бути збільшена. У разі, коли чисельність відділу перевищує 5 одиниць, може бути введена посада заступника начальника відділу (т. 1 а. с. 84-87).

Штатним розписом на 2021 рік, що затверджений Головою Держводагенства, який вводився в дію з 01 січня 2021 року передбачено для економічного відділу Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області всього 6 штатних посад, з яких - 1 начальник відділу, 1 заступник начальника відділу та 4 провідних економіста (т. 1 а. с. 15-18, 102-104).

У протоколі засідання комісії щодо звільнення та зміни істотних умов праці працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 26 січня 2021 року закріплено, що присутньою на засіданні є комісія, утворена наказом Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 26 січня 2021 року № 15-к «Про скорочення штату працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області». Головою комісії ОСОБА_2 у зв`язку з затвердженням штатного розпису, який вступає в дію з 01 квітня 2021 року, зазначено, що потрібно провести роботу щодо введення в штаті змін, зокрема: перевести посаду заступника начальника відділу економіки на посаду провідного економіста і провести скорочення посади провідного економіста. Отже ОСОБА_2 доповів, що виводиться зі штатного розпису посада провідного економіста і при розгляді кандидатур комісія прийшла до висновку, що найменший досвід роботи на посаді економіста має ОСОБА_1 , яка працює без повної вищої освіти, отже має найменше право на залишення на роботі, тому комісія вирішила, зокрема: попередити про вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та за можливості запропонувати переведення на вільні посади працівникам, серед яких зазначена і ОСОБА_1 провідний економіст - дата звільнення 31 березня 2021 року. При цьому щодо ряду працівників зазначено про зміну істотних умов праці, зокрема, щодо ОСОБА_3 , заступника начальника відділу економіки, якій пропонується посада провідного економіста відділу економіки (т. 1 а. с. 80-83).

29 січня 2021 року ОСОБА_1 отримано попередження (без дати та вихідного номеру), в якому вказано, що відповідно до вимог КЗпП України повідомляється, що згідно наказу від 28 січня 2021 року № 16-к «Про вивільнення та зміну істотних умов праці працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області», посада, яку ОСОБА_1 займає, виведена зі штатного розпису, і їй запропоновано переведення з 01 квітня 2021 року на одну з перелічених вакантних посад, про згоду або відмову працювати на яких слід зробити відмітку. Також вказано, що відмова від продовження роботи у зв`язку з переведенням є підставою для звільнення з роботи 31 березня 2021 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України (відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці) з дотриманням вимог чинного законодавства України та виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. На вказаному попередженні ОСОБА_1 зробила напис про отримання та вказала, що згодна продовжувати працювати за адресою: АДРЕСА_1 на посаді, відповідній її освіті та досвіду роботи і просила надати штатний розпис, згідно з яким відбувається скорочення чисельності працівників, оскільки це є публічним документом ( т. 1 а. с. 7).

Також, відповідачем направлено лист до Первинної профспілкової організації Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області щодо надання згоди на введення штатного розпису офісу з 01 квітня 2021 року.

У відповідь на подання від 27 січня 2021 року № 11-15/120 щодо розгляду штатного розпису Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, що вступає в дію з 01 квітня 2021 року, Первинна профспілкова організація листом від 08 лютого 2021 року № 01/02-07 повідомила, що погоджує штатний розпис Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області з відповідними змінами, в тому числі щодо переведення заступника начальника відділу економіки на посаду провідного економіста (т. 1 а. с. 190).

В подальшому штатним розписом, затвердженим Головою Держводагенства, який вводився в дію з 01 квітня 2021 року, передбачено в економічному відділі Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області всього 5 штатних посад, з яких - 1 начальник відділу та 4 провідних економіста (т. 1 а. с. 19-21, 105-107).

Разом з тим встановлено, що для визначення переважного права залишення на роботі, наказом відповідача від 26 січня 2021 року № 15-к «Про вивільнення та зміну істотних умов праці працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області» створено комісію у складі працівників офісу: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (голова профспілкового комітету), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області 11 лютого 2021 року № 190/11-15 направлено голові Первинного профспілкового комітету Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області подання з проханням погодити розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників) з ОСОБА_1 . Проте, відповідь від Первинного профспілкового комітету Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області не отримана.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи, зміну розрядів і найменування посад) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів тощо.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18) зазначено, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено право власника або уповноваженого ним органу на розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 161/1147/16-ц (провадження № 61-37720св18) вказано, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15). У статті 32 КЗпП України наведено перелік умов праці, які можна вважати істотними, до яких належать, зокрема: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - розмір оплати праці, тривалість робочого часу, режим роботи тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 317/181/19 (провадження № 61-21021св21) зазначено, що «… зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці».

Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо стверджувати тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21).

Статтею 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами встановлено, що згідно з наказом від 26 березня 2021 року № 61-к про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 31 березня 2021 року з посади провідного економіста відділу економіки у зв`язку зі скороченням численності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Однак позивач попереджена про те, що відмова від продовження роботи у зв`язку з переведенням є підставою для звільнення з роботи 31 березня 2021 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України (відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці) з дотриманням вимог чинного законодавства України та виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Між тим, в Регіональному офісі водних ресурсів у Харківській області у відділі економіки дійсно відбулось скорочення штату працівників - фактично скорочена посада заступника начальника відділу економіки. При цьому кількість посад «провідний економіста» не змінилась - чотири посади, що підтверджується відповідними штатними розписами. Тобто посада, на якій працювала ОСОБА_1 , не скорочувалась. Формулювання в протоколі засідання комісії щодо звільнення та зміни істотних умов праці працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 26 січня 2021 року про «переведення посади заступника начальника відділу економіки на посаду провідного економіста і проведення скорочення посади провідного економіста» є підміною понять, оскільки переведеним з посади на посаду може бути лише працівник.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частиною першою статті 40 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення відбулось з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідач не довів сам факт скорочення посади, яку займала позивач до звільнення, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на вказаній посаді та стягнення середнього заробітку.

Доводи касаційної скарги про те, що: позивач не вказала обрану вакантну посаду з запропонованих у попереджені відповідно до її освіти та досвіду роботи, не погодилась на переведення на будь-яку вакантну посаду, про що зазначила у другому екземплярі попередження; відповідач, встановивши відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі, позивача своєчасно та належним чином попереджено про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, тому відповідачем правомірно звільнено позивача, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки взагалі була відсутня підстава для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату в частині посади позивача.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що ОСОБА_1 , зокрема, просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та надала розрахунок середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2021 року до 28 липня 2022 року, яка становить 124 589,95 грн, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача вказаний розмір середнього заробітку, виходячи з наведеного нею розрахунку, правильність якого відповідач не спростував.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач декілька раз змінювала предмет позову після першого судового засідання, яке відбулось 11 червня 2021 року, що не передбачено чинним ЦПК України є безпідставним, оскільки відповідно до статті 235 КЗпП України орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому подані позивачем уточнені позовні заяви (т. 1 а. с. 44-48, 119-123, 129-133, 146-150, 163-167) не є збільшенням розміру позовних вимог, а є наданим позивачем розрахунком середнього заробітку станом на відповідну дату.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18, Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини.

Так, у справі № 487/10128/14-ц прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

У справі № 405/3360/17 позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення. При цьому, в суді касаційної інстанції позивач оскаржував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги заявнику.

У справі № 264/949/19 позивач звернувся до суду з позовом про захист прав на знак для товарів і послуг.

Судами у справі № 519/160/16-ц встановлено, що позивач не мала жодної умови, за якої надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників. Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, обґрунтовано виходив із того, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, їй було двічі запропоновано інші вакантні посади, від яких позивач відмовилася, тому відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Верховний Суд у справі № 696/985/15-ц, з урахуванням обставин у справі, дійшов висновку, що відповідачем було дотримано визначений законодавством порядок при звільненні позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки позивач, подавши заяву про розірвання трудового договору, відмовилась від іншої роботи, тому апеляційним судом правильно зазначено про те, що за наявності згоди працівника, його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до закінчення двомісячного терміну є правомірним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції у справі № 297/868/18, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства та процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату роботодавця. Позивача було завчасно попереджено про наступне вивільнення, отримано згоду профспілкового комітету підприємства на його звільнення. Позивач був присутній на засіданні профспілкового комітету під час розгляду питання про його звільнення. У письмовому попередженні про наступне звільнення повідомлено, що вакантна посада, яку він може обіймати за його професією, спеціальністю, враховуючи попередній досвід роботи, на підприємстві відсутня. Не було вакантних посад на підприємстві і станом на 20 листопада 2017 року (на момент внесення подання профспілковому органу щодо звільнення позивача). З вказаними висновками погодився й Верховний Суд.

У справі № 373/2133/17 суди встановили, що посада, яку займав позивач, була виведена зі штатного розпису з 01 серпня 2017 року, відповідач неодноразово пропонував позивачу всі наявні вакансії протягом грудня 2016 року - жовтня 2017 року, однак позивач відмовився від переведення на запропоновані посади та подав заяву про надання згоди на переведення на посаду начальника господарського відділу. Однак на вказану посаду, крім позивача, претендували начальник відділу матеріально-технічного та господарчого забезпечення та начальник відділу транспортного забезпечення і відповідно до рішення комісії на посаду начальника господарського відділу рекомендовано іншу особу, рівень кваліфікації та продуктивності праці якої є найвищим серед претендентів на посаду.

Верховний Суд у справі № 755/14564/18 дійшов висновку, що вирішуючи спір та оцінюючи як належний доказ висновки комісії по працевлаштуванню Київської обласної служби зайнятості, суд першої інстанції не звернув увагу, що такі висновки не є належним доказом, враховуючи особливість позивача як працівника, для якого створена індивідуальна програма реабілітації інвалідів, а при наданні переваги на залишення на роботі на підставі статті 42 КЗпП України, такі особливості підлягають врахуванню. Відповідач в основному як на підставу для звільнення позивача надавав аргументи недобросовісного виконання позивачем своїх посадових обов`язків (недисциплінованість, грубість, невиконання завдань, спізнення на роботу тощо, доповідні записки безпосереднього керівника позивача, характеристика, пояснення працівників) та неможливість їх виконання в силу вад зору. Разом з тим підставою звільнення позивача є пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, який передбачає не наявність порушення позивачем вимог трудового законодавства при виконанні своїх посадових обов`язків (неможливості їх виконання за станом здоров`я), а зміни в організації виробництва і праці, що підлягають обґрунтуванню іншими обставинами.

У справі № 6-1264цс17 Верховний Суд України, враховуючи встановлені судом фактичні обставини, дійшов до висновку про об`єктивну неможливість ПрАТ «Київстар» запропонувати позивачу наявні вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати за кваліфікаційним рівнем, а відтак звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

У справі, яка переглядається, звільнення позивача відбулось з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідач не довів сам факт скорочення посади, яку займала позивач до звільнення. При цьому суд першої інстанції не вдавався до оцінки дотримання відповідачем переважного права залишення позивача на посаді, оскільки взагалі була відсутня підстава для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату в частині посади позивача, а також у зв`язку з ненаданням відповідачем всіх необхідних доказів щодо працівників відділу для здійснення такої оцінки.

Таким чином фактичні обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду та у наведених заявником справах не є однаковими.

У касаційній скарзі Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області, зокрема, посилається на те, що відповідачем не проводились будь-які службові розслідування після звільнення позивача, а тому доводи апеляційного суду стосовно зазначеного є помилковими. Більше того, відповідачем долучений до апеляційної скарги наказ від 26 січня 2021 року № 15-к, який був в матеріалах справи при розгляді справи в суді першої інстанції, на що апеляційний суд не звернув уваги.

Апеляційний суд у своїй постанові вказав, що відповідачем зазначено, що підприємством було проведено службове розслідування та на підставі висновків якого, до наказів про звільнення позивачів було внесені зміни, а саме змінено підстави їх звільнення, а висновки цього розслідування не могли бути подані до суду першої інстанції у строк встановлений ЦПК України, оскільки воно було проведено вже після винесення рішення судом першої інстанції, однак має ключове доказове значення для вирішення справи. Просили долучити їх в якості доказів.

Суд апеляційної інстанції не вбачав передбачених статтею 367 ЦПК України підстав для прийняття цих доказів, оскільки вони виникли вже після ухвалення оскарженого рішення, а тому перебувають поза межами розглянутої справи.

Разом з тим, матеріали справи не містять інформації щодо проведення відповідачем службового розслідування після звільнення позивача.

Відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо зазначених обставин є правильними, однак не заслуговують на увагу, оскільки помилкові висновки суду апеляційної інстанції щодо проведення відповідачем службового розслідування після звільнення позивача та неприйняття цього доказу не призвели до ухвалення незаконного рішення та не впливають на правильність вирішення цього спору. При цьому, судами попередніх інстанцій був врахований зазначений доказ та надана належна оцінка цьому доказу при розгляді справи.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров