Постанова

від 05.07.2023 по справі 160/3064/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 160/3064/22

адміністративне провадження № К/990/15375/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Громадської організації «Платформа Громадський Контроль»

до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРКТ СЕРВІС ГРУППЕ»,

про визнання протиправними та нечинними рішень,

за касаційною скаргою Виконавчого комітету Дніпровської міської ради

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., Чумака С.Ю. від 28 березня 2023 року,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року Громадська організація «Платформа Громадський Контроль» (далі - ГО «ПГК», позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - виконком Дніпровської МР, відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та нечинним рішення виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 «Про затвердження Порядку визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі»;

- визнати протиправним та нечинним рішення виконкому Дніпровської МР від 20 квітня 2021 року № 410 «Про затвердження коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі»;

- визнати протиправним та нечинним рішення виконкому Дніпровської МР від 3 червня 2021 року № 573 «Про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі».

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірні рішення виконкому Дніпровської МР є регуляторними актами, оскільки вони розраховані на неодноразове застосування та щодо невизначеного кола осіб з метою встановлення тарифів вартості послуг з платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, однак, всупереч цьому, відповідач розробляв, приймав та затверджував ці акти поза межами регуляторної процедури з метою позбавлення можливості позивача, а також інших зацікавлених суб`єктів брати участь у прийнятті відповідних рішень.

3. Позивач також стверджує, що відповідачем з метою штучного виведення з-під регуляторної процедури певних елементів, що впливають на розмір тарифу на паркування, було прийнято декілька рішень виконавчого комітету замість єдиного рішення про затвердження тарифів на паркування; у випадку, якщо хоч і на виконання регуляторного акта приймається рішення, яке має ознаки регуляторного акта, то таке рішення також повинно проходити відповідну регуляторну процедуру.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410 стосуються визначеного кола осіб, оскільки порядок визначення коефіцієнтів встановлює механізм, за яким діятиме уповноважений орган, та не встановлює, не змінює і не скасовує норми права щодо регулювання господарських відносин, містить лише розрахунки (формули та коефіцієнти), які в подальшому будуть застосовуватись при розрахунках коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожної мережі і конкретним суб`єктам щодо їх реалізації, відтак, ці рішення не мають такої обов`язкової ознаки для віднесення їх до регуляторних актів, як неодноразове застосовування, оскільки ці рішення вичерпують свою дію з моменту здійснення розрахунку або після їх виконання уповноваженим суб`єктом.

Щодо рішення відповідача від 3 червня 2021 року № 573 судом першої інстанції встановлено дотримання відповідачем процедури щодо розроблення та прийняття регуляторного акта.

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ГО «ПГК» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

7. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи таку постанову, виходив з того, що спірні рішення виконкому відповідають ознакам регуляторного акта, та, оскільки чинним законодавством передбачено спеціальний порядок підготовки, опрацювання, оцінки та оприлюднення регуляторного акта, то недотримання такого порядку є підставою для визнання регуляторного акта протиправним та скасування.

8. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що оскільки рішення від 3 червня 2021 року № 573 прийнято виконкомом Дніпровської МР на підставі рішень від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410, то відповідно і це рішення є протиправним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, виконком Дніпровської МР звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просять скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року та залишити у силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, дійшов неправильних висновків про те, що спірні рішення відповідача є регуляторними актами, а тому прийняті з недотриманням процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

11. Крім того, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 грудня 2019 року у справі № 461/1824/15-а та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16, про те, що регулюючий вплив держави на діяльність суб`єктів господарювання поширюється на всі правовідносини між суб`єктами господарювання, які мають місце в законодавчо регульованій сфері, а також охоплює собою адміністративні відносини між ними та органами влади під час реалізації прав та обов`язків, передбачених актами законодавства.

12. З огляду на такі правові висновки, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції повинен був встановити, що спірні рішення виконкому Дніпровської МР не є регуляторними актами, оскільки стосуються визначеного кола осіб та не встановлюють, не змінюють та не скасовують норм права щодо регулювання господарських відносин, адміністративних відносин між регуляторним органам або іншим органам державної влади та суб`єктами господарювання.

13. В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року скаржник зазначає також про відсутність висновку Верховного Суду в аналогічних спірних правовідносинах з урахуванням їх особливостей щодо необхідності опублікування зміненого аналізу регуляторного впливу.

14. Від ГО «ПГК» надійшов відзив на касаційну скаргу виконкому Дніпровської МР, в якому позивач просить врахувати правові висновки Верховного Суду в аналогічних спірних правовідносинах, зокрема викладених у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 160/12303/19 та від 12 травня 2022 року у справі № 1140/2017/18, в яких Суд вказав, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення або зміну тарифів на паркування, є регуляторним актом і, відповідно, повинно прийматися з урахуванням процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

15. Позивач також зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи скаржника вже досліджувалися судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження; стверджує, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

16. Касаційну скаргу подано 28 квітня 2023 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/3064/22 та встановлено для учасників справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу виконкому Дніпровської МР.

18. У касаційній скарзі виконкомом Дніпровської МР подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 4 липня 2023 року.

19. Крім того, від ГО «ПГК» надійшло клопотання про розгляд цієї справи у судовому засіданні за участю представника позивача, у задоволені якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 4 липня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 13 квітня 2021 року виконком Дніпровської МР прийняв рішення № 342 «Про затвердження Порядку визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі».

21. 20 квітня 2021 року виконком Дніпровської МР прийняв рішення № 410 «Про затвердження коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі».

22. 3 червня 2021 року виконком Дніпровської МР прийняв рішення № 573 «Про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року не відповідає, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими, з огляду на наступне.

28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

30. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 28 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статей 1, 9 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з огляду на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 грудня 2019 року у справі № 461/1824/15-а та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.

31. Неправильність застосування судом апеляційної скарги вищенаведених норм права, на думку скаржника, полягає у необґрунтованому віднесенні рішень виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410 до регуляторних актів, що стало підставою для неправильних висновків суду апеляційної інстанції про необхідність дотримання відповідачем встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» процедури.

32. Отже, основним спірним питанням є з`ясування належності або неналежності рішень виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410 до регуляторних актів.

33. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

34. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження, зокрема, щодо встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

35. Згідно з частинами першої і шостої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

35. Частиною дванадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

36. Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

37. Зі змісту наведеної норми права слід дійти висновку, що лише за умови відповідності акта відповідного регуляторного органу системі визначених вимогам, він вважається регуляторним та до нього мають бути застосовані положення наведеного Закону.

3окрема, регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ суб`єкта владних повноважень, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: 1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; 2) встановлення, зміна чи скасування норм права (застосування неодноразово та щодо невизначеного кола осіб). Особливу увагу при визначенні акта регуляторним слід звертати на відносини, що є предметом регулювання цього акта, та його вплив на ці відносини.

Отже, лише за сукупної наявності всіх зазначених характеристик, відповідний акт є регуляторним та при його прийнятті уповноважений регуляторний орган повинен дотримуватись процедури, що встановлена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

38. Правові висновки щодо застосування положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 490/2099/15-а, від 8 травня 2018 року у справі № 405/5819/14-а, від 9 червня 2018 року у справі № 335/12370/17(2-а/335/563/2017), від 21 грудня 2018 року у справі № 591/1335/15-а, від 20 липня 2019 року у справі № 812/1177/18, від 13 грудня 2019 року у справі № 461/1824/15-а, від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16 та № 640/8656/19 та від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21.

39. При визначенні акта регуляторним необхідно звернутися до правовідносин, що є предметом регулювання цього акта.

40. Господарський кодекс України (далі - ГК України) у статті 1 визначає господарських відносин як відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між суб`єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

41. При цьому, під господарською діяльністю відповідно до частини першої статті 2 ГК України розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

42. Відповідно до статей 42 та 52 ГК України визначено наступні види господарської діяльності: підприємництво - це господарська діяльність, що здійснюється для досягне економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку; некомерційна господарська діяльність - це господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

43. На підставі аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що державна регуляторна політика охоплює всі сфери та галузі, у яких можливе здійснення господарської та підприємницької діяльності, не забороненої законами України, та засоби державного регулювання такої діяльності, у яких держава будь-яким чином встановлює правила поведінки для суб`єктів господарювання.

Основними засобами регулюючого впливу держави є, зокрема: правила та процедури щодо входження на ринок і виходу з нього суб`єктів господарювання, їх створення та ліквідації; ліцензування певних видів господарської діяльності; дозвільна система на провадження певного виду господарської діяльності; правила та процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не підпадають під дозвільну систему на провадження певного виду господарської діяльності; правила щодо обсягу та процедур подачі обов`язкової звітності; тарифне і нетарифне регулювання; організація державного контролю за господарською діяльністю; - отримання погоджень від органів державної влади або третіх осіб.

Таким чином, регулюючий вплив держави на діяльність суб`єктів господарювання поширюється на всі правовідносини між суб`єктами господарювання, які мають місце в законодавчо регульованій сфері, а також охоплює собою адміністративні відносини між ними та органами влади під час реалізації прав та обов`язків, передбачених актами законодавства.

44. Вищенаведений правовий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі №461/1824/15-а та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.

45. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року № 258 затверджено Порядок формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів» (далі - Порядок № 258).

46. Пунктами 3, 4, 5 та 6 Порядку № 258 передбачено, що тарифні послуги визначаються окремо для відведених і спеціально обладнаних майданчик: відношення річної вартості послуг до річного обсягу їх надання з урахуванням коефіцієнта завантаженості майданчика та коефіцієнтів, що встановлюються органами місцевого самоврядування для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі.

Обсяг надання послуг визначається з урахуванням наявності на майданчику місць для безоплатного паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (875-12), місць, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, місць для безоплатного або пільгового паркування, визначених відповідно до закону та рішення відповідної міської, селищної, сільської ради, а також з урахуванням фактичної завантаженості майданчика.

Коефіцієнт завантаженості майданчика визначається органами місцевого самоврядування залежно від місця його розташування на основі моніторингу завантаженості.

Вартість послуг визначається відповідно до тарифу на послугу, встановленого органом місцевого самоврядування. Тариф на послугу розраховується, виходячи з розміру повної планованої собівартості послуг, планованого прибутку, розміру податків та зборів (обов`язкових платежів).

47. Отже, вищезазначений Порядок визначає необхідний механізм формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, складовою частиною якого формули розрахунку тарифів та коефіцієнти; обов`язок щодо порядку визначення коефіцієнтів покладний на органи місцевого самоврядування.

48. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, на виконання Порядку № 258 з урахуванням листів Міністерства розвитку громад та територій України від 3 лютого 2021 року вх. № 2/31 та Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської МР від 22 березня 2021 року вх. № 8/1540 виконкомом Дніпровської МР 13 квітня 2021 року прийнято рішення № 342, яким затверджено Порядок визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі.

49. Пунктом 2 Порядку № 342 зазначено, що для визначення коефіцієнтів (пункт 1 Порядку) Департаментом транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської МР утворюється робоча група з питань визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі (далі - робоча група). Коефіцієнти (підпункти 1.2, 1.3, 1.4 Порядку) визначаються робочою групою на підставі аналізу вихідних даних та надаються на затвердження виконкому Дніпровської МР.

50. Отже, спірним рішенням виконкому Дніпровської МР № 342 затверджено порядок визначення коефіцієнтів (за формулами), в якому містяться приписи, спрямовані на виконання конкретними суб`єктами, а саме - робочою групою, що утворюється Департаментом транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської МР.

51. На підставі вищезазначеного колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення від 13 квітня 2021 року № 342 «Про затвердження Порядку визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі» містить лише розрахунки (формули та коефіцієнти), які в подальшому будуть застосовуватись при розрахунках коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожної мережі і конкретним суб`єктам щодо їх реалізації.

Отже, це рішення не має такої обов`язкової ознаки для віднесення його до регуляторного акта, як неодноразове застосовування, фактично вичерпує свою дію з моменту здійснення такого розрахунку, тобто таке рішення є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

52. Щодо рішення виконкому Дніпровської МР від 20 квітня 2021 року № 410 «Про затвердження коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі», судами попередніх інстанцій встановлено, що це рішення було прийнято на виконання Порядку № 258, протоколу засідання робочої групи з питань визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі від 19 квітня 2021 року та листа Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської МР від 6 квітня 2021 року вх. № 8/1819.

53. Таким чином, оскаржуване рішення без встановлення тарифу на паркування є лише розрахунками коефіцієнтів, з огляду на що Суд вважає, що це рішення не має таких обов`язкових ознак для віднесення його до регуляторного акта, як: розповсюдження на не визначене коло осіб; встановлення, змінена та скасування норми права; регулювання господарських відносин, адміністративних відносин між регуляторним органам або іншим органам державної влади та суб`єктами господарювання; неодноразове застосовування; фактично оспорюване рішення вичерпує свою дію з моменту затвердження тарифів (в грошовому еквіваленті) на послуги з користуванням майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, тобто рішення виконкому Дніпровської МР є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

54. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21 виклав правовий висновок про те, що рішення органу місцевого самоврядування, що містить лише розрахунки (формули та коефіцієнти), які в подальшому будуть застосовуватись при визначені розміру відповідних платежів і тарифів, не має такої обов`язкової ознаки для віднесення його до регуляторного акта, як неодноразове застосовування, оскільки фактично вичерпує свою дію з моменту впровадження відповідних тарифів, тобто є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

55. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне рішення виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 «Про затвердження Порядку визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі» та від 20 квітня 2021 року № 410 «Про затвердження коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпрі» не є регуляторними актами, а тому відповідач не повинен був дотримуватися процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з огляду на що такі рішення прийняті в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачені нормами Конституції та Законами України, що виключає визнання судом цих рішень протиправними та їх скасування.

56. Водночас, суд апеляційної інстанції неправильно визначив правову природу спірних рішень виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410 , а тому помилково відніс їх до регуляторних актів, оскільки не врахував, що такі рішення, хоча і прийняті регуляторним органом, проте не володіють усією сукупністю ознак регуляторного акта, зокрема: не поширюють свою дію на необмежене коло осіб з огляду на те, що адресовані конкретно визначеним суб`єктам, на яких покладено завдання щодо їх реалізації; не є актами неодноразового застосування у зв`язку з тим, що вичерпують свою дію після затвердження відповідних тарифів.

57. На цій підставі Суд вважає за необхідне сформулювати у цій справі правовий висновок стосовно способу застосування положень статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у сукупності з положеннями статей 28 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого для віднесення акта до регуляторного не достатньо, щоб він був прийнятий регуляторним органом; акт може бути віднесено до регуляторних лише за умови, що він відповідає усім ознакам, визначеним у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у сукупності, а саме: 1) якщо стосується невизначеного кола осіб; 2) встановлює, змінює або скасовує норми права щодо регулювання господарських відносин, адміністративних відносин між регуляторним органам або іншим органам державної влади та суб`єктами господарювання; 3) приймається на невизначений строк та застосовується неодноразово. Відсутність хоча б однієї з цих ознак унеможливлює віднесення відповідного акта суб`єкта владних повноважень до регуляторного.

58. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання ГО «ПГК» у відзиві на касаційну скаргу виконкому Дніпровської МР на те, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 160/12303/19 та від 12 травня 2022 року у справі № 1140/2017/18, з огляду на наступне.

59. Зокрема, у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 160/12303/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що регуляторним актом є саме рішення виконкому про затвердження тарифів вартості послуг паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів, та погодився із судом апеляційної інстанції про те, що недотримання виконкомом встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» процедури є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Проте у згаданій постанові Верховний Суд не надавав правову оцінку рішенням про визначення порядку розрахунку коефіцієнтів та затвердження коефіцієнтів для визначення таких тарифів.

60. Разом з тим, у справі № 1140/2017/18 предметом спору було рішення виконкому «Про затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів»; у постанові від 12 травня 2022 року Верховний Суд зазначив, що у цій справі суди повинні були встановили на підставі належних доказів дотримання відповідачем процедури прийняття оспорюваного рішення, зокрема щодо наявності аналізу регуляторного впливу як такого та оприлюднення проекту регуляторного акта у відповідності до вимог законодавства; Суд у цій справі зробив загальні висновки про дотримання чи недотримання відповідної процедури прийняття регуляторного акта.

Отже, у цій постанові Верховний Суд не висловлював правового висновку про те, чи відноситься до регуляторного акта рішення органу місцевого самоврядування, в якому визначається порядок розрахунку та затвердження коефіцієнтів для встановлення відповідних тарифів.

61. Стосовно правомірності спірного рішення відповідача від 3 червня 2021 року № 573 «Про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі», яке є регуляторним актом, що не заперечується сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

62. Відповідно до статті 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу.

Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

63. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити:

стислий виклад змісту проекту;

поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції;

інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону);

інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань;

інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

64. Частина друга статті 13 цього ж Закону регламентує, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

65. Відповідно до статті 35 цього ж Закону оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові.

За рішенням сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради або відповідальної постійної комісії відповідної ради: оприлюднюються проекти регуляторних актів, які не оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради; можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради.

У разі оприлюднення проектів регуляторних актів за рішенням відповідної ради або відповідальної постійної комісії цієї ради функцію розробника проекту виконує орган, особа чи група осіб, які внесли цей проект на розгляд сесії відповідної ради, якщо інше не встановлено у рішенні ради чи відповідальної постійної комісії.

Зауваження і пропозиції щодо оприлюдненого проекту регуляторного акта, внесеного на розгляд сесії ради, та відповідного аналізу регуляторного впливу надаються фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями розробникові цього проекту та головній постійній комісії ради.

66. Статтею 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

67. Крім того, статтею 34 вищезазначеного Закону передбачено, що кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

68. Порядок підготовки пропозицій щодо удосконалення проектів регуляторних актів, які розробляються органами місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2014 року № 634 (далі - Порядок № 634), яким встановлено необхідність подання, разом з проектом регуляторного акта, експертного висновку відповідальної постійної комісії та аналізу регуляторного впливу.

69. Статтею 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року № 308, якою затверджено Методику проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта, визначено, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу.

Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуляторного впливу повинен:

- визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв`язати шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінити важливість цієї проблеми;

- обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання;

- обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою діючих регуляторних актів, та розглянути можливість внесення змін до них;

- визначити очікувані результати прийняття запропонованого регуляторного акта, у тому числі здійснити розрахунок очікуваних витрат та вигод суб`єктів господарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта;

- визначити цілі державного регулювання;

- визначити та оцінити усі прийнятні альтернативні способи досягнення встановлених цілей, у тому числі ті з них, які не передбачають безпосереднього державного регулювання господарських відносин;

- аргументувати переваги обраного способу досягнення встановлених цілей;

- описати механізми і заходи, які забезпечать розв`язання визначеної проблеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта;

- обґрунтувати можливість досягнення встановлених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта;

- обґрунтовано довести, що досягнення запропонованим регуляторним актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб`єктів господарювання, громадян та держави;

- обґрунтовано довести, що вигоди, які виникатимуть внаслідок дії запропонованого регуляторного акта, виправдовують відповідні витрати у випадку, якщо витрати та/або вигоди не можуть бути кількісно визначені;

- оцінити можливість впровадження та виконання вимог регуляторного акта залежно від ресурсів, якими розпоряджаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які повинні впроваджувати або виконувати ці вимоги;

- оцінити ризик впливу зовнішніх чинників на дію запропонованого регуляторного акта; - обґрунтувати запропонований строк чинності регуляторного акта; - визначити показники результативності регуляторного акта;

- визначити заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності регуляторного акта в разі його прийняття.

Якщо проект регуляторного акта одночасно містить норми, що регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами чи інтими органами державної влади та суб`єктами господарювання, та норми, що регулюють інші суспільні відносини, а також індивідуально-конкретні приписи, то аналіз регуляторного впливу готується лише щодо норм, які регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

70. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що оприлюднення регуляторного акта здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій. При цьому, оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акту, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проєкту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики.

З наведеного слідує висновок про обов`язковість оприлюднення проєкту регуляторного акта і відповідного аналізу регуляторного впливу, що здійснюється з необхідності одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, чим, по суті, гарантується забезпечення публічного обговорення проєкту регуляторного акта. За таких обставин, проект регуляторного акта має бути оприлюдненим щонайменше за 1 місяць до прийняття такого проєкту.

71. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 25 вересня 2018 року у справі № 428/7176/14-а, від 27 листопада 2018 року у справі № №826/2507/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 812/1177/18, від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16 та № 640/8656/19 та від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21.

72. Також зі змісту статті 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Методики № 308 вбачається, що розробник регуляторного акта здійснює аналіз регуляторного впливу, яким визначено проблеми, які передбачається розв`язати шляхом регулювання, цілі регулювання, визначити механізм та заходи, які забезпечать розв`язання визначеної проблеми, обґрунтовано запропонувати строк дії регуляторного акта, а також визначити заходи, за допомогою яких здійснюватиметься відстеження результативності дії регуляторного акта.

73. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що проект рішення виконкому Дніпровської МР від 3 червня 2021 року № 573 «Про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі» офіційно оприлюднений 29 квітня 2021 року в місцевих засобах масової інформації - газеті «Наше місто» та 30 квітня 2021 року розміщено на офіційному веб-сайті міської ради. В оголошенні було вказано, що термін подання пропозицій і зауважень 1 місяць, а саме - до 30 травня 2021 року.

74. Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань на офіційному веб-сайті міської ради та у газеті «Наше місто» було розміщено повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, яке містило стислий виклад змісту проекту, спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта, строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, адреси для надсилання зауважень і пропозицій.

75. Крім того, судами встановлено, що відповідачем було оприлюднено аналіз регуляторного впливу акта з визначенням проблем, які передбачається розв`язати шляхом прийняття цього акта, цілей регулювання саме у такий спосіб, визначення механізму та заходів, які забезпечать розв`язання визначених в акті проблем, обґрунтовано заходи, за допомогою яких здійснюватиметься відстеження результативності дії регуляторного акта.

76. У цій справі Суд також враховує, що метою розробки та прийняття спірних рішень виконкому Дніпровської МР було застосування диференційованого підходу до визначення вартості послуг паркування транспортних засобів в залежності від паркувальної зони, що характеризується рівнем наближеності до центральної частини міста та розташування у межах такої зони об`єктів торгівельної, культурної, ділової інфраструктури, що формують попит на паркувальні послуги, а також з метою забезпечення ефективного функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Дніпро, досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті Дніпро, зокрема розвантаження центральної частини міста.

77. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконкомом Дніпровської МР дотримано порядок розроблення, обговорення, оприлюднення та прийняття рішення від 3 червня 2021 року № 573 «Про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпрі» як регуляторного акта відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

78. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність рішення виконкому Дніпровської МР від 3 червня 2021 року № 573 лише на цій підставі, що воно прийнято на підставі рішень від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410, які, за висновком суду, є протиправними.

79. З огляду на те, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції не підтвердились під час касаційного розгляду цієї справи, а судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження доказів, забраних у справі, встановлено дотримання відповідачем порядку, встановленого Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», під час розробки та прийняття рішення від 3 червня 2021 року № 573, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке рішення ухвалено у межах повноважень виконкому Дніпровської МР та у порядку визначеному законом.

80. На підставі викладеного, Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови допустив неправильне застосування положень статей 28 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статей 1, 9 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з огляду на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 грудня 2019 року у справі № 461/1824/15-а та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16. Це зумовило скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, що відповідає закону.

81. У свою чергу судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, оскільки суд правильно встановив правову природу спірних рішень відповідача, а також надав належну правову оцінку усім встановленим обставинам справи.

82. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

83. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

84. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

85. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

86. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

87. Однак варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов?язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

88. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов?язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

89. Так, у рішенні «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) у пункті 54 ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

90. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу виконкому Дніпровської МР слід задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

92. На підставі статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу, а понесені виконкомом Дніпровської МР судові витрати за подання касаційної скарги не повертаються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Дніпровської міської ради задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року скасувати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року залишити у силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець