Постанова

від 05.07.2023 по справі 826/5790/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року

м. Київ

справа №826/5790/16

адміністративне провадження № К/9901/35529/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Костюк Л.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дахмонтажрембуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дахмонтажрембуд" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Інспекція, відповідач), в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 вересня 2015 року №51026552202 та №50926552202.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ "СПЕЦБУД" та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність прийнятих Інспекцією податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку суду, надані позивачем документи не підтверджують факту надання послуг та придбання товарів, передбачених укладеними ним із контрагентами договорами.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення адміністративного позову.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та неправильне застосування цим судом норм матеріального права й порушення процесуальних норм, просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків суду попередньої інстанції та прийняття ним рішення без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ "СПЕЦБУД" та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що у період з 31 липня по 20 серпня 2015 року посадовими особами Інспекції проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 28 серпня 2015 року №310/26-55-22-02/30488799, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем, зокрема:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, у зв`язку із чим завищено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 2 187 710,00 грн.; занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, в 2014 році на 872 741,00 грн., в тому числі: за 2013 рік - на 171 138,00 грн. та за 2014 рік - на 710 611,00 грн.;

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 653 761,00 грн., в тому числі: за грудень 2013 року - на 133 190,00 грн., за квітень 2014 року - на 369 819,00 грн., за травень 2014 року - на 74 418,00 грн., за червень 2014 року - на 34 486,00 грн., за липень 2014 року - на 41 848,00 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов, посилаючись на те, що господарські операції Товариства з ТОВ "СПЕЦБУД" та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт" не носили реального характеру, адже відповідно до бази даних «Податковий блок» у першого відсутня необхідна, на думку Інспекції, кількість трудових ресурсів для виконання обумовлених договорами робіт, а щодо другого не подано доказів, підтверджуючих транспортування товару та сертифікатів якості придбаної продукції.

На підставі акту перевірки відповідачем 15 вересня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №50926552202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 1 090 926,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 872 741,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 218 185,00 грн.

- №051026552202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 980 642,00 грн., з яких: за основним платежем - 653 761,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 326 881,00 грн.

Ці податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку й рішеннями Головного управління ДФС у м.Києві та ДФС України відповідно №74/10/26-15-10-08-16 від 06 січня 2016 року та №5800/6/99-99-10-01-01-25 від 17 березня 2016 року їх залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Водночас згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що між ТОВ "Дахмонтажбуд" (як підрядником, покупцем) та ТОВ "СПЕЦБУД" (як субпідрядником, постачальником) укладено наступні договори:

- договір субпідряду від 10 січня 2014 року №10/01/2014, відповідно до умов якого субпідрядник зобов`язався за завданням підрядника на свій ризик виконати та здати йому в установлений договором строк закінчені роботи по улаштуванню проколів методом горизонтально-направленого буріння на об`єкті "Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплекту по вулиці Декабристів (військове містечко 11) в місті Васильків, Київської області " загальною довжиною 1200 м з затягуванням п/е труби ф315 мм, згідно договірної ціни, яка є невід`ємною частиною договору, а підрядник зобов`язується прийняти від субпідрядника закінчені роботи на об`єкту будівництва та оплатити їх;

- договір поставки від 07 квітня 2014 року №07/04/14, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався виготовити і передати покупцю продукцію - арматурні каркаси у кількості та по цінах згідно рахунку; до вартості товару входять також витрати на упаковку товару, транспортування до місця призначення, витрати по складування та збереженню його цілісності до моменту передачі позивачу;

- договір субпідряду від 02 серпня 2013 року №02/08/2013, за умовами якого субпідрядник зобов`язався за завданням підрядника виконати комплекс робіт (прокладку 2-ох поліетиленових трубок, задувку ВОК, установку пластикових колодязів під муфти ВОК, монтаж та вимірювання ВОК, виготовлення виконавчої дирекції) по об`єкту "Реконструкція технологічного зв`язку ДК "Укртрансгаз" на дільниці "Боярка-Яготин" та здати в установлений договором строк закінчений будівництвом об`єкт відповідно до договірної документації;

- договір поставки від 01 листопада 2013 року №01/11/13, в якому сторони погодили, що постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність покупця обладнання бурової установки згідно додатку 1, у кількості та по цінах, визначених у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Також між позивачем (як покупцем) та ТОВ "Полімерна група "Інтерпласт" (як продавцем) 21 травня 2013 року укладено договір поставки №2105-13/1, відповідно до умов якого продавець зобов`язався продати покупцю поліетиленову трубу, ціна, номенклатура, асортимент, комплектність та кількість якої передбачені у рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною договору.

На підтвердження реальності господарських операцій по вищезазначеним договорам, позивачем надано договірні ціни, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти приймання виконаних підрядних робіт, податкові, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.

При цьому, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, апеляційний суд вказав, що наявні первинні документи дають можливість визначитися з їх суттю, змістом та обсягом, ідентифікувати учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшов переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.

Крім того апеляційний суд з`ясував, що матеріали, поставлені позивачеві ТОВ «СПЕЦБУД» за договором поставки №07/04/14 від 07 квітня 2014 року (арматурні каркаси та закладні деталі), використані Товариством при виконанні робіт на об`єкті будівництва - «Будівництво Бескидського тунелю. Західний портал. Підпірна стінка вздовж залізничних колій», які виконувались ним за дорученням ДТГО «Львівська залізниця» відповідно до укладених договорів №Л/ДБТ-12355/НЮ від 23 липня 2013 року та №Л/ДБТ-14585/НЮ від 03 квітня 2014 року, про що свідчать відповідні первинні документи, у тому числі акти передачі виконаних робіт (форми КБ-2в), довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-3), відомості використаних матеріальних ресурсів.

Роботи за договором субпідряду №02/08/2013 від 02 серпня 2013 року виконувались ТОВ «СПЕЦБУД» на об`єкті будівництва «Реконструкція технологічного зв`язку ДК «Укртрансгаз» на ділянці Боярка-Яготин».

В свою чергу, Товариство провадило діяльність на вказаному об`єкті на підставі договору субпідряду №18/12 від 12 листопада 2012 року, який ним, як субпідрядником, укладено з ТОВ «Аквамарин-Глоу» (як підрядником), й виконаний ТОВ «СПЕЦБУД» обсяг робіт включено позивачем до загального обсягу за названим договором, що відображено в актах передачі виконаних робіт (форми КБ-2в), довідках про вартість виконаних робіт (форми КБ-3), відомостях використаних матеріальних ресурсів.

Водночас поліетиленові труби, придбані Товариством у ТОВ «Полімерна група «Інтерпласт» за договором поставки №2105-13/1 від 21 травня 2013 року, використані на об`єкті будівництва «Зовнішні мережі каналізації житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу по вул.Декабристів у м.Васильків Київської області», що підтверджено актами на закриття обсягів робіт. На вказані матеріали наявний сертифікат якості №16, виданий заводом-виготовлювачем (ТОВ «Красноперекогіський трубний завод») 13 червня 2013 року та протокол випробувань.

Разом з тим, суд відмітив, що податковим органом не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідав дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчив про намір ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, що, в свою чергу, могло б свідчити про безпідставність формування ним даних податкового обліку.

На час здійснення спірних господарських операцій контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Також суд апеляційної інстанції враховував, що відповідачем не здійснювалась перевірка контрагентів на предмет наявності у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу ґрунтуються виключно на оцінці наявної в базах даних інформації, що, як визнав суд, не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.

В цьому контексті, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, сама лише по собі відсутність окремих товаросупровідних документів чи сертифікатів якості продукції не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій як таких.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком суду попередньої інстанції про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва