Справа № 454/4651/21 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/811/514/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогосудді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: представника відповідача адвоката Кобко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справуза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Квак В.В. на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», Червоноградської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, -
в с т а н о в и в:
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», Червоноградської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що йому належить земельна ділянка площею 0,1655га, розташована по АДРЕСА_1 , якій присвоєно кадастровий номер.
Межі даної земельної ділянки були погоджені з представником Львівської залізниці та отримано відповідні висновки про відсутність прав третіх осіб на використання такої та технічну документацію погоджено висновком Державної землевпорядної експертизи.
Висновком земельно-технічного дослідження встановлено, що надана в постійне користування ДТГО «Львівська залізниця» земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача майже по всій площі. Земельна ділянка позивача відповідає державному акту про право власності та плану меж. В свою чергу земельна ділянка. яка перебуває в користуванні ДТГО «Львівська залізниця» знаходиться в іншому місці та її розташування не відповідає правовстановлюючим документам.
Сокальською районною державною адміністрацією 21.06.2010р. видано розпорядження, яким передано ДТГО «Львівська залізниця» в постійне користування земельну ділянку площею 17,9607га, яка накладається на земельну ділянку позивача площею 0,1655га та яка до того вже перебувала у його власності.
Він вже звертався до суду з позовом, в якому оскаржував зазначені розпорядження та державний акт. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, апеляційним судом вказане рішення скасовано та відмовлено в задоволенні позову, оскільки в справі були відсутні докази, що належна йому земельна ділянка є частиною смуги відведення залізниці.
В поточному позові він надав висновок, який підтверджує накладення земельних ділянок.
Рішенням Сокальського районногосуду Львівськоїобласті від27січня 2023року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», Червоноградської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою відмовлено.
Рішення судуоскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Квак В.В..
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 перебувала в користуванні Залізниці до її приватизації позивачем в 2004 році. Єдиним доказом на який покликалась АТ «Українська залізниця», щодо наведеного був «План границ полосы отвода линии Рава Руская - Ковель Львовской ж.д. смуги відведення у 1956 році, Забугського района Львовской области», складений за результатами зйомки земель на який покликається відповідач, не дає можливості визначити місце розташування спірної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .
Більше того, актом встановлення i узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 12 жовтня 2004 р., встановлено, що межі в натурі проходять по існуючій огорожі і контуру відведення залізниці, і належать до земель загального користування, землі сільської ради, претензій при встановленні меж не заявлено. Зазначений акт складений начальником відділу інституту «Львівдніпроводгосп» Зубач В. М. в присутності ОСОБА_1 , а також в присутності представника Львівської залізниці заступника начальника залізниці по колії Фітаса В. Ю. Згідно наведеного акту встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування, підпис та повноваження посадової особи ДТГО "Львівська залізниця" були засвідчені уповноваженою особою Державного регіонального проектно-розвідувального інституту «ЛЬВІВДІПРОВОДГОСП», який був уповноважений на розробку технічної та дозвільної документації на спірну ділянку, про що зазначено в самому акті узгодження меж.
Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що сама будівля по АДРЕСА_1 була відчужена Залізницею в порядку безоплатної приватизації ще в 2002 році. Тобто, на момент приватизації спірної земельної ділянки в 2004 році, на ній не було жодних об?єктів залізничної інфраструктури. Отже залізниця не вважала земельну ділянку на якій знаходився будинок землями залізничного транспорту.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Кобко О.Л. на заперечення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог провизнання недійснимрозпорядження тадержавного актапро правопостійного користуванняземельною ділянкою,суд першоїінстанції виходивз того,що під час виділення позивачу цієї земельної ділянки Острівською сільською радою Сокальського району Львівської області порушено норми Земельного кодексу України, оскільки не враховано, що вказана земельна ділянка накладається на землі, статус яких визначено законом як такі, що перебувають в користуванні АТ «Українська залізниця».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно договору-купівлі продажу житлового будинку від 05.06.2002р. та реєстраційного посвідчення від 18.07.2002р. встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 (на даний час та надалі Червоноградського) району Львівської області.
Рішенням Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області №21 від 14.04.2003р. позивачу ОСОБА_1 , надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1
Відповідно до висновку Державної землевпорядної експертиз №2474 від 04.03.2005р. технічна документація відповідає вимогам нормативних документів і оцінюється позитивно (п.3.1 висновку).
Відповідно до акта від 12.10.2004р., межі земельної ділянки переданої позивачу ОСОБА_1 в натурі проходять по існуючій огорожі і контуру смуги відведення залізниці від точки А-Б на віддалі 11,80м і 8,30м. Даний акт погоджено представником Львівської залізниці.
Рішенням Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області №163 від 09.12.2004р. позивачу ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1655 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .
З державного акта серія ЯА №418735 від 22.04.205р. встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1655га кадастровий №4624884200:21:003:0001, призначену для обслуговування житлового будинку та розташовану по АДРЕСА_1 .
Розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації Львівської області №286 від 21.06.2010р. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі для забезпечення функціонування залізничного транспорту на території, зокрема Острівської сільської ради Сокальського району.
З державного акта серія ЯЯ №179562 встановлено, що за ДТГО «Львівська залізниця» зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 17,9607га, кадастровий №4624884200:03:000:0047, призначену для забезпечення функціонування залізничного транспорту, розташовану на території Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області.
З висновку земельно-технічного дослідження №20-21Д від 08.10.2021р. встановлено, що земельна ділянка з кадастровий номером 4624884200:21:003:0001 знаходиться в іншому місці. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 не має власного кадастрового номера та знаходиться в межах земельної ділянки площею 17,9607га з кадастровим номером 4624884200:03:000:0047, яка перебуває в державній власності, цільове призначення якої: 12.01 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Фактичне розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідає Державному акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №418735 від 22.04.205р. та плану меж земельної ділянки з кадастровим номером 4624884200:21:003:0001.
Земельна ділянка ДТГО «Львівська залізниця» накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 практично по усій площині.
Статтею 120 ЗК України (станом на час набуття позивачем права власності на житловий будинок в 2002 році) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
На момент придбання житлового будинку ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 земельна ділянка, на якій розташований придбаний позивачем житловий будинок, не була виділена та не належала попередньому власнику будинку на праві власності та в справі відсутні докази про визначення меж спірної земельної ділянки до відчуження ним житлового будинку скаржнику, а відтак в цьому випадку відсутні підстави для застосування статей 120, 125 3К.
Аналогічний висновок міститься в Постанові Верховного суду від 19.05.2020 у справі № 127/10011/18, в якій вказано, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.
Крім того судом першої інстанції вірно зазначено, що житловий будинок було придбано скаржником 05.06.2002р. та право власності на такий зареєстровано за останнім 18.07.2002р. до набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому стаття 377 ЦК України, на яку посилається представник позивача, не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Поряд із цим, з наявних у справі доказів судом було встановлено, що земельна ділянка, яка надана позивачу у приватну власність, частково належить до земель залізничного транспорту.
Статтею 92 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) регламентовано, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до вищенаведеного право Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» на земельні ділянки смуги відведення в адміністративних межах Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області посвідчене державними актами серії ЯЯ №№ 179558, 179559, 179560, 179561, 179562 виданими Управлінням Держкомзему у Сокальському районі Львівської області від 01.09.2010 року, на підставі розпорядження Сокальської районної державної адміністрації № 286 від 21.06.2010 року.
Згідно з ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право Акціонерного товариства «Українська залізниця» на земельні ділянки в с. Острів Сокальського району Львівської області, посвідчене наведеними вище державними актами виникло задовго до отримання таких актів на право постійного користування, та раніше за прийняття Острівською сільською радою рішення №163 від 09.12.2004 року про передачу позивачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,1655 га для обслуговування житлового будинку. Таке право виникло, та не було жодним чином припинене на підставі наступного.
Згідно із п.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
Згідно із Положенням «Про землі, надані транспорту», затвердженого Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №058, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933 року, відповідно до ст. 1 якого, землями, наданими транспорту, визнавались перелічені в ст.ст. 4 - 8 цього Положення землі. А відповідно до ст. 4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносились землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури. Дане Положення набрало чинності та діяло на вишевказаних землях із 1939-го року, на підставі Закону СРСР «Про включення Західної України у склад СРСР із возз?єднанням її із УРСР» від 01.11.1939 до набрання чинності Постанови Ради Міністрів СРСР №24 від 08.01.1981 «Про затвердження Положення про землі надані транспорту». Статтею 1 цього Положення землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку норма або проектно-технічної документації.
Про те, що спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту» свідчить «План границ полосы отвода линии Рава Русская - Ковель Львовской ж.д. Забугского района Львовской области», складений за результатами зйомки земель смуги відведення вказаної лінії у 1956 році, який відповідно до ст.17 закону України «Про основи містобудування є містобудівною документацією, яка є основою зокрема для: підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Із врахуванням діючих у зазначений період норм Земельного кодексу УРСР від 25.10.1922, Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928, усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку. При цьому землі транспорту (зокрема землі залізниць) відносилися до земель спеціального призначення щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення земельних ділянок.
Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».
Згідно із ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.
Частиною 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт»).
За таких обставин наявність чи відсутність у Залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено Законом.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України при розгляді аналогічних спорів, а саме у постановах: від 24 червня 2015 року у справі №3-305гс15, від 19 лютого 2020 року у справі 466/1058/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі №715/2402/18, від 04 серпня 2021 року у справі №414/2295/18.
Приймаючи рішення від 09.12.2004 № 163 Острівська сільська рада Сокальського району Львівської області порушила порядок передачі спірних земельних ділянок, без попереднього вилучення таких ділянок у Залізниці, як того вимагала норма ч. 5 ст. 116 3К України, згідно із якою надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Острівська сільська рада Сокальського району Львівської області, всупереч вимогам норми ч. 4 ст. 84 ЗК України, якою встановлено заборону передавати землі державної власності із земель під залізницям у приватну власність, здійснила таку передачу.
Земельні ділянки не можуть передаватись у власність із земель промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення без зміни цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, оскільки такими діями порушені вимоги ч. 2 ст.20 ЗК України, відповідно до якої, зміна цільового призначення земель провадиться органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність і затверджують проекти землеустрою.
Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
п о с т а н о в и в:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Квак В.В. - залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 29.06.2023 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.
Суд | Львівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.06.2023 |
Оприлюднено | 10.07.2023 |
Номер документу | 112029076 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку |
Цивільне
Львівський апеляційний суд
Ванівський О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні