Ухвала

від 31.07.2023 по справі 454/4651/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

31 липня 2023 року

м. Київ

справа № 454/4651/21

провадження № 61-11270ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2023 року у складі судді: Адамович М. Я., та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», Червоноградської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), Червоноградської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу належить земельна ділянка, площею 0,1655 га, розташована по АДРЕСА_1 , якій присвоєно кадастровий номер. Межі даної земельної ділянки були погоджені з представником Львівської залізниці та отримано відповідні висновки про відсутність прав третіх осіб на використання такої та технічну документацію погоджено висновком Державної землевпорядної експертизи.

Висновком земельно-технічного дослідження встановлено, що надана в постійне користування ДТГО «Львівська залізниця» земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача майже по всій площі. Земельна ділянка позивача відповідає державному акту про право власності та плану меж. В свою чергу земельна ділянка, яка перебуває в користуванні ДТГО «Львівська залізниця» знаходиться в іншому місці та її розташування не відповідає правовстановлюючим документам.

Сокальською районною державною адміністрацією 21 червня 2010 року видано розпорядження, яким передано ДТГО «Львівська залізниця» в постійне користування земельну ділянку, площею 17,9607 га, яка накладається на земельну ділянку позивача, площею 0,1655 га, та яка до того вже перебувала у його власності.

Позивач вже звертався до суду з позовом, в якому оскаржував зазначені розпорядження та державний акт. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, апеляційним судом вказане рішення скасовано та відмовлено в задоволенні позову, оскільки в справі були відсутні докази, що належна йому земельна ділянка є частиною смуги відведення залізниці. У даному позові позивач надав висновок, який підтверджує накладення земельних ділянок.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним (скасувати) розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 21 червня 2010 року в частині передачі в постійне користування ДТГО «Львівська залізниця» земельної ділянки площею 17,9607 га з кадастровим номером 4624884200:03:000:0047 та визнати недійсним (скасувати) державний акт про право постійного користування цією земельною ділянкою, виданий ДТГО «Львівська залізниця».

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

27 липня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди першої та апеляційної інстанції застосували норми статті 377 ЦК України та статті 120 Земельного кодексу України (щодо переходу прав на землю разом із спорудою розміщеною на ділянці) без урахування правових висновків зроблених Верховним Судом у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 167/1399/16-ц, згідно якого: «Набуття фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до майна залізниці, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 30 ЗК УРСР 1990 року, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання такого майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди;

приватизації спірної земельної ділянки передувала передача 13 березня 2002 року залізницею у приватну власність громадян будинку зі спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, 05 червня 2002 року, зазначене будинковолодіння було придбано ОСОБА_1 . Разом із будинком та спорудами в користування ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка для обслуговування зазначеного будинку та споруд (прибудинкова територія), яка є невід`ємною частиною будинковолодіння;

при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти;

таким чином, будинок позивача і ділянка на якій він стоїть є єдиним об`єктом права власності, відповідно спірна ділянка є такою, що набула ознак об`єкта права власності ще до приватизації в 2005 році і перейшла у володіння позивача разом з будинком;

суд апеляційної інстанції помилково застосував позицію, викладену у постанові Верховного суд від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, оскільки обставини справи, які наведені у зазначеній постанові Верховного Суду, відрізняються від тих, які мають місце у справі, що розглядається;

також, суди попередніх інстанції безпідставно прийшли до висновку, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 перебувала в користуванні залізниці до її приватизації позивачем у 2004 році;

відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Позивач не може реалізувати своє право на розпорядження будинком, оскільки для відчуження такого (будинку) необхідно привласнити ділянці кадастровий номер та зареєструвати право на таку земельну ділянку під будинком. Як наслідок власник втрачає одну із правомочностей власності - право розпоряджатись своїм майном.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», Червоноградської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження та державного акта про право постійного користування земельною ділянкою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков