Постанова

від 27.06.2023 по справі 914/1986/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1986/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 (судді: Скрипчук О. С. - головуючий, Марко Р. І., Орищин Г. В.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Малого приватного підприємства "Монада"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Христини Романівни

про скасування державної реєстрації права приватної власності з припиненням права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2019 року Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Малого приватного підприємства "Монада" (далі - МПП "Монада") про скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1" на площі Двірцевій, 1 у м. Львові.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на пункт "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також пункт 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) обґрунтовані тим, що згідно з нормами чинного законодавства не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові некапітальні споруди.

Позивач зазначав, що павільйон на площі Двірцевій,1 у м. Львові, про скасування запису про державну реєстрацію якого звернувся позивач, є тимчасовою некапітальною спорудою, що підтверджується таким:

- розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 02.08.2016 "Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: м. Львів, площа Двірцева, 1 (біля автостанції № 8)", яке чинне і не оскаржене;

- протоколом про адміністративне правопорушення та постановою від 23.06.2016 № 184 про накладення адміністративного стягнення за самовільне встановлення тимчасової споруди, які є чинними, не оскаржувалися, а штраф сплачено у добровільному порядку;

- матеріалами фотофіксації, з яких вбачається, що павільйон виконаний з полегшених конструкцій і не є капітальною спорудо;

- рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017, у справі № 914/2616/16;

- постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2017 ВП № НОМЕР_1 про зобов`язання МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8).

Позивач зазначав, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки, проте внаслідок реєстрації права власності на об`єкт на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, який є тимчасовою спорудою, порушуються права позивача щодо користування та розпорядження земельною ділянкою на якій такий об`єкт розташовано.

1.3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.09.2019, зокрема відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х. Р. (далі - державний реєстратор Бойко Х. Р.).

1.4. У відзиві на позовну заяву МПП "Монада" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що належна відповідачеві на праві приватної власності нежитлова будівля (торговий павільйон) збудована відповідно до чинного на час будівництва законодавства, за наявності необхідної дозвільної документації та за наявності згоди (погодження) позивача, а саме згідно з розпорядженням Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792. В подальшому відповідачем проведено реконструкцію торгового павільйону відповідно до листа Головного управління архітектури і містобудування від 30.12.1997 № 1610/2683.

Земельна ділянка, на якій розташоване належне відповідачу майно, не вибувала із власності позивача і він не позбавлений права розпоряджатися нею відповідно до чинного законодавства.

Відповідач також звертав увагу на тому, що наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2019 № 2889/7 відмовлено у задоволенні скарги Львівської міської ради на рішення державного реєстратора.

1.5. У травні 2020 року Львівська міська рада подала до Господарського суду Львівської області заяву про зміну предмета позову, в якій вказувала, що предметом заявленого позову було скасування запису про державну реєстрацію права власності, однак 16.01.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким внесено зміни до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, позивач зазначав, що з 16.01.2020 законодавством не передбачено такий спосіб захисту порушеного права як скасування запису про державну реєстрацію.

З посиланням на частину 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України Львівська міська рада змінила позовні вимоги та просила суд скасувати державну реєстрацію права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 25,7 м2 на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, з припиненням права власності МПП "Монада" на цей об`єкт.

Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 прийнято до провадження заяву Львівської міської ради про зміну предмета позову.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 позов задоволено повністю, скасовано державну реєстрацію права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 25,7 м2 на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, з припиненням права власності МПП "Монада" на цей об`єкт.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що судовим рішенням від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16 за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до МПП "Монада" про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8) встановлено обставину самовільного встановлення МПП "Монада" спірної споруди без відповідних дозвільних документів та обставину, що даний торговий павільйон не є нерухомим майном.

Суд зазначив, що враховуючи положення чинного законодавства, виготовлення МПП "Монада" у 2016 році технічного паспорта було зумовлене закінченням реконструкції торгівельного павільйону. Проте, після реконструкції об`єкт, будучи нерухомим майном, мав бути введеним в експлуатацію, доказів чого в матеріалах справи немає.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Бойко Х. Р. внесено оспорюваний запис про право власності на підставі рішення від 28.03.2019, індексний номер 46187403.

Проте суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із встановлених обставин справи стосовно того, що об`єкт, стосовно якого вчинено оспорюваний запис, не є нерухомим майном, а є тимчасовою некапітальною спорудою, а подані реєстратору документи не підтверджували набуття права власності відповідачем на спірний об`єкт, тому право власності на відповідний об`єкт не підлягало державній реєстрації.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

2.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про скасування державної реєстрації права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна з припиненням пава власності відповідача на такий об`єкт не є ефективною для відновлення порушеного права позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, Львівська міська рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.20022 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції частин 2, 4 статті 5, частини 2 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, статті 377 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, а також неврахуванням апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених скаржником у касаційній скарзі.

3.1.1. Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанову Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 920/754/19, яка є релевантною до правовідносин у даній справі, предметом спору в якій було скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав неправомірної реєстрації права власності на некапітальну споруду, що порушує права міської ради як власника земельної ділянки.

Верховний Суд у справі № 920/754/19 погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу на тій підставі, що предмет відчуження не мав офіційно визнаного державою правового статусу нерухомого майна, а на земельній ділянці об`єкт нерухомого майна відсутній та констатував, що за таких обставин, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ефективним способом захисту цивільних прав позивача є вимоги про витребування земельної ділянки, адже речових прав на спірну земельну ділянку за жодним із відповідачів станом на момент звернення з позовом не було оформлено. Верховний Суд визнав також помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що належним способом захисту у спірних правовідносинах щодо самочинної забудови орендарем земельної ділянки позивача є позов про знесення самочинного будівництва, оскільки судами встановлено відсутність об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці.

У справі, що розглядається, також відсутній об`єкт нерухомого майна, а на земельній ділянці розміщена тимчасова споруда, переміщення якої можливе без її знецінення та зміни призначення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 № 916/1608/18 зазначено, зокрема, що державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі, а також вказано, що незаконна державна реєстрація права власності на тимчасову споруду обмежує права власника землі. Таке обмеження не пов`язане з фактичним знаходженням цього об`єкта на земельній ділянці (оскільки є рухомим майном), а виключно з його державною реєстрацією. Тому для відновлення прав позивача достатньо скасувати незаконну державну реєстрацію права власності. Натомість рішення суду про демонтаж жодним чином таких прав не поновить, так як права власника землі будуть і надалі обмежені цією реєстрацією.

Заявник касаційної скарги акцентував увагу на судовому рішенні Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16, яке набрало законної сили, за позовом Львівської міської ради до МПП "Монада" про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на площі Двірцевій, 1 у м. Львові.

Проте наявність такого рішення не призвела до відновлення прав позивача, рішення суду не може бути виконане у зв`язку з наявністю незаконної державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Тому пред`явлення ще одного позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу теж не відновить прав власника землі, які обмежені реєстрацією права власності на тимчасову споруду.

Скаржник зазначає, що у справах № 914/1201/19, № 914/1101/19, № 914/2350/17, які не враховані судом апеляційної інстанції, предметом позову було скасування державної реєстрації права власності. Підстава позову - об`єкти нерухомості відсутні на земельних ділянках комунальної власності. У справі, що розглядається аналогічна ситуація, оскільки об`єкт нерухомості на площі Двірцевій, 1 у м. Львові відсутній, а право власності на тимчасові споруди не підлягає державній реєстрації.

Крім того суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), в якій Велика Палата зазначила, що зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Оскільки порушення права власності позивача відбулось в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Aкціонерним товариством "Мегабанк", заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, скаржник наголошує, що зі скасуванням державної реєстрації права власності відповідача на тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1, буде відновлене становище, яке існувало до порушення, а також буде можливим виконання рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16 про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на площі Двірцевій, 1.

3.1.2. Львівська міська рада також у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 387, 388 та статті 391 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що як вбачається з постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц, суд касаційної інстанції керуючись частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України дійшов висновку, що порядок передбачений статтями 387, 388 Цивільного кодексу України щодо витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння не можебути застосований до спірних правовідносин, оскільки відповідачі у справі набули разом із правом власності на житловий будинок право власності на земельну ділянку, яка знаходиться під будинком та є необхідною для його обслуговування, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. З переходом до відповідачів права власності на будинок, і, відповідно, на земельну ділянку, міська рада втратила право власності на неї та статус власника цієї земельної ділянки. Тому неправильним способом захисту буде витребування земельних ділянок, так як із незаконною реєстрацією права власності на будівлі припинилося право власності на землю міської ради.

У даному випадку неправильним буде і звернення з негаторним позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, оскільки нежитлове приміщення знаходиться на ділянці лише юридично (тобто у зв`язку з проведенням державної реєстрації права власності на нього), але не фактично (оскільки не є об`єктом нерухомого майна, а тимчасовою спорудою, про демонтаж якої є чинне рішення суду).

Отже, заявник касаційної скарги акцентує увагу на тому, що правильним способом захисту прав Львівської міської ради на землю буде саме скасування незаконної державної реєстрації права власності відповідача на торговий павільйон.

3.1.3. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, наявних у матеріалах справи, а також з урахуванням судового рішення у справі № 914/2616/16 встановив, що на площі Двірцевій, 1 у м. Львові розміщена тимчасова некапітальна споруда, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові цього не спростував та не надав жодної оцінки тій обставині, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на тимчасову споруду.

Крім того суд апеляційної інстанції в порушення положень статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не звернув уваги на те, що державна реєстрація права власності на торговий павільйон на площі Двірцевій, 1 у м. Львові проведена без документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документа, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

При цьому, апеляційний суд не взяв до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 справі № 911/1455/19 про визнання протиправним і скасування рішення та витребування із незаконного володіння нерухомого майна, в якій зазначено, зокрема, що для того щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібне виконання трьох умов: завершення будівництва; прийняття до експлуатації; державна реєстрація. Разом з цим державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 сформульовано правовий висновок про те, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України). Системний аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 461/3490/18 та від 03.08.2022 у справі № 727/4058/20, які також не враховані судом апеляційної інстанції.

Разом з цим, як зазначив заявник касаційної скарги, висновки Верховного Суду, викладені у цих справах про спосіб захисту права у разі самочинного будівництва, не можуть застосовуватися до способу захисту права у разі реєстрації права власності на тимчасову споруду, що зумовлено тим, що правовідносини, які склалися у справі, що розглядається, не регулюються нормами статті 376 Цивільного кодексу України щодо самочинного будівництва, оскільки на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо. Тимчасова споруда встановлюється на відведеному місці, а не будується, а за наявності визначених законом підстав демонтується - без її знецінення та зміни призначення, а не зноситься шляхом її знищення або розібрання, що призводить до знецінення та неможливості подальшого використання.

Отже, тимчасова споруда, не є самочинним будівництвом у розумінні статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки вона не є "нерухомим майном" або "об`єктом будівництва, перебудова якого для умов усунення порушень є неможливою", а спорудою, що виготовлена без фундаменту та створена з полегшених матеріалів. Тимчасова споруда встановлюється на певний час та підлягає демонтажу за наявності підстав визначених законодавством, а не знесенню як капітальне будівництво. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі № 1140/2982/18.

Водночас суд апеляційної інстанції, на переконання скаржника, безпідставно покликається на постанову Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, оскільки зазначена справа та справа, що розглядається, мають відмінний предмет спору, підстави позову, встановлені фактичні обставини та матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Отже, Львівська міська рада у касаційній скарзі акцентує увагу на тому, що позивачем обрано правильний спосіб захисту права, передбачений ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який реально відновить права Львівської міської ради, порушені внаслідок обтяження земельної ділянки незаконною реєстрацією права власності на тимчасову споруду. Ні усунення перешкод в користуванні, ні витребування земельної ділянки не в змозі відновити порушене право, так як об`єкт нерухомості на ділянці є лише юридично через її державну реєстрацію, але не фактично, так як є тимчасовою спорудою, яка підлягає демонтажу на підставі рішення суду, яке набрало законної сили у справі № 914/2616/16.

3.2. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги МПП "Монада" просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на те, що аргументами та доводами скаржника не спростовано висновків суду апеляційної інстанції, а вимоги касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з фактичними обставинами справи, встановленими судом.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- відповідно до розпорядження Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792 МПП "Монада" надано у тимчасове користування терміном на 5 років земельну ділянку, площею 20 м2 на площі Вокзальній та дозволено спорудження торгового павільйону (том1, а. с. 78);

- згідно з листом Головного управління архітектури та містобудування від 30.12.1997 № 1610/2683, управління повідомило МПП "Монада", що не заперечує проти реконструкції існуючого павільйону на площі Двірцевій у м. Львові (том 1, а. с. 79);

- згідно з ухвалою Львівської міської ради від 29.04.1999 № 200 МПП "Монада" продовжено термін тимчасового користування на умовах оренди терміном на 5 років земельною ділянкою, площею 20 м2 для обслуговування павільйону на площі Двірцевій у м. Львові, за рахунок раніше наданої ділянки (том 1, а. с. 22);

- 31.05.2016 Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" Львівської міської ради складено протокол № 3-039б про адміністративне правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки на площі Двірцевій, 1 у м. Львові самочинно встановлено ТС - МАФ (тимчасову споруду - малу архітектурну форму) за відсутності угоди про оренду землі (том 1, а. с. 37);

- 23.06.2016 адміністративна комісія при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (постанова № 184) встановила, що ОСОБА_1 (заступник директора МПП "Монада") самовільно встановила малу архітектурну форму на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, чим порушила пункт 20.1.24 Правил благоустрою м. Львова та статтю 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (том 1, а. с. 25-26);

- 02.08.2016 Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження № 536 "Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: м. Львів, площа Двірцева,1 (біля автостанції № 8)" (том 1, а. с. 24).;

- 19.12.2016 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" виготовлено замовнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська правова компанія "Ярило" (власник - МПП "Монада") технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. "М-1" на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (том 1, а. с. 82-85).

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (яке набрало законної сили) у справі № 914/2616/16, задоволено позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до МПП "Монада", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Львівської міської ради, а саме зобов`язано МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8) (том 1, а. с. 27-36).

12.06.2017 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу від 11.05.2017 № 914/2616/16 про зобов`язання МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 (біля автостанції № 8) у м. Львові (том 1, а. с. 38-39).

4.4. Водночас, як установили суди під час розгляду справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 181934740, сформованою 23.09.2019, державний реєстратор Бойко Х. Р. 26.03.2019 зареєструвала на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданого 19.12.2016 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", наказу № 17/11-06 від 09.11.2006, виданого МПП "Монада", ухвали Львівської міської ради від 29.04.1999, повідомлення від 30.12.1997 № 1610/2683, виданого Головним управлінням архітектури і містобудування Львівської міської ради народних депутатів, розпорядження Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792 право власності МПП "Монада" на нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 25,7 м за адресою: м. Львів, площа Двірцевій, 1 (том 1, а. с. 20-21).

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 25,7 м2 на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, з припиненням права власності МПП "Монада" на цей об`єкт, з огляду на порушення прав позивача як власника землі та порушення реєстратором вимог законодавства щодо реєстрації права власності на об`єкт, який не підлягає реєстрації, а саме самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8), що встановлено судовими рішеннями у справі № 914/2616/16.

4.6. Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

У пунктах 5.32- 5.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 зазначено таке:

"5.32. За частиною першою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

5.33. Відповідно до частини другої статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

5.34. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

5.35. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

5.36. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

5.37. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування".

4.7. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

У статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час вчинення спірної реєстраційної дії) встановлені підстави для державної реєстрації прав та у частині 1 наведено перелік документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пунктів 40 та 41 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

4.8. Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

4.9. Як вже зазначалося, у 2016 році Львівська міська рада, реалізуючи права власника земельної ділянки, зверталася до Господарського суду Львівської області, який рішенням від 25.01.2017 (яке набрало законної сили) у справі № 914/2616/16 зобов`язав МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Льовові (біля автостанції № 8), встановивши обставини стосовно того, що тимчасова споруда (торговий павільйон), яка не є нерухомим майном самовільно встановлена підприємством без відповідних дозвільних документів, за відсутності паспорту прив`язки, договору оренди земельної ділянки/договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою.

Крім того 12.06.2017 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу від 11.05.2017 № 914/2616/16 про зобов`язання МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8).

4.10. Отже, з урахуванням наявності судового рішення у справі № 914/2616/16, виходячи з предмета та підстав заявленого позову, посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на неефективність обраного позивачем способу захисту є передчасними.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доводам учасників справи, зокрема, посиланням позивача на те, що здійснення МПП "Монада" реєстрації права власності на нерухоме майно, яке не є нерухомим та самовільно розміщено відповідачем на земельній ділянці комунальної власності, про що зазначено у судових рішеннях у справі № 914/2616/16, позбавляє Львівську міську раду права на розпорядження належною йому земельною ділянкою і без скасування такої реєстрації виконання судового рішення та відновлення прав позивача є неможливим.

4.11. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові також зазначив, що Львівська міська рада, оскаржуючи законність проведеної реєстрації права власності, намагається позбавити відповідача права власності на об`єкт, дозвіл на здійснення будівництва якого було надано самим позивачем у 1993 році, оскільки торговий павільйон збудований відповідно до розпорядження Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792.

Як свідчать матеріали справи згідно з розпорядженням Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792 МПП "Монада" надано у тимчасове користування земельну ділянку на площі Вокзальній терміном на 5 років та дозвіл на спорудження торгового павільйону.

Відповідно до листа Головного управління архітектури і містобудування виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 30.12.1997 № 1610/2683 за результатами розгляду клопотання МПП "Монада" підприємству повідомлено про відсутність заперечень щодо реконструкції існуючого павільйону на площі Двірцевій у м. Львові та рекомендовано розробити проект реконструкції павільйону, паспорт кольорового опорядкування фасаду з врахуванням художньо-естетичного вигляду цілого комплексу павільйонів, благоустрою закріпленої території та погодити його з головним художником міста.

Зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.09.2019 № 181934740, об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "М-1", загальною площею 25,7 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, площа Двірцева, 1, зареєстровано на праві приватної власності за МПП "Монада". Дата державної реєстрації 26.03.2019, державний реєстратор Бойко Х. Р., підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 19.12.2016, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"; наказ, серія та номер: 17/11-06, виданий 09.11.2006, видавник: МПП "Монада"; ухвала серія та номер: 200, виданий 29.04.1999, видавник: Львівська міська рада; повідомлення, серія та номер: 1610/2683, виданий 30.12.1997, видавник: Головне управління архітектури і містобудування Львівської міської Ради народних депутатів; розпорядження серія та номер: 792, виданий 23.07.1993, видавник: Львівська міська Рада народних депутатів.

Як вбачається з матеріалів справи на замовлення МПП "Монада" суб`єктом підприємницької діяльності Маринич М. М. підготовлено звіт про проведення візуального обстеження та визначення технічного стану несучих будівельних та огороджувальних конструкцій нежитлової будівлі на вул. Двірцевій, 1-б у м. Львові, в якому зазначено, що нежитлова будівля на вул. Двірцевій, 1-Б у м. Львові має ознаки нерухомого майна.

У справі № 914/2616/16 судами було встановлено, що дозвільних документів на розміщення спірного павільйону МПП "Монада" не надано, а розпорядження Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993, лист Головного управління архітектури і містобудування Львівської міської ради народних депутатів від 30.12.1997 № 1610/2683, план відводу земельної ділянки у тимчасове користування терміном на 5 років, а також технічний паспорт на нежитлову будівлю не є дозвільними документами на розміщення торгового павільйону згідно з вимогами чинного законодавства. Судом установлено, що МПП "Монада" самовільно, без дозвільних документів розмістило на земельній ділянці спірну споруду, яка не є нерухомим майном.

У постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, на неврахування якої посилався скаржник, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказала про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови, які не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

Однак суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що Львівська міська рада, оскаржуючи законність проведеної реєстрації права власності, намагається позбавити відповідача права власності на об`єкт, дозвіл на здійснення будівництва якого було надано самим позивачем, не встановлювала обставини стосовно надання МПП "Монада" права на будівництво саме нерухомого майна на спірній земельній ділянці на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, набуття таким майном ознак нерухомого майна згідно з чинним законодавством та здійснення реєстрації права власності на таке майно з дотриманням вимог законодавства, а також щодо місця находження спірного об`єкта з урахуванням відмінностей у наданих сторонами документах щодо адреси його розташування.

У той же час як убачається з матеріалів справи згідно з розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 02.08.2016 № 536, постановою адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради МПП "Монада" самовільно встановлено на площі Двірцевій,1 у м. Львові малу архітектурну форму (тимчасову споруду).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 914/1986/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак