Постанова

від 01.11.2023 по справі 914/1986/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2023 р. Справа №914/1986/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Желік М.Б.

Суддів:Гриців В.М.

Галушко Н.А.

за участі секретаря судового засідання Гунька О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Малого приватного підприємства Монада №1/11-АО4 від 10.11.2022 (вх.ЗАГС №01-05/2732/22 від 11.11.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 (повний текст 26.10.2022, суддя Матвіїв Р.І.)

у справі № 914/1986/19

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Малого приватного підприємства Монада, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державного реєстратора Комунального підприємства Реєстрація майна та бізнесу Бойко Христини Романівни, м. Винники Львівської області

предмет спору: скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю літ. М-1 на пл. Двірцевій, 1 з припиненням права власності

підстава позову: порушення правил реєстрації права власності,

за участю представників:

від позивача: Шевченко М.І.

від відповідача: не з`явився.

від третьої особи не з`явився.

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 у справі №914/1986/19 позов задоволено повністю. Скасовано державну реєстрацію права приватної власності Малого приватного підприємства Монада на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю літ. М-1 загальною площею 25,7 кв.м на пл. Двірцевій, 1 з припиненням права власності Малого приватного підприємства Монада на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю літ. М-1 загальною площею 25,7 кв.м на пл. Двірцевій, 1. Стягнуто з Малого приватного підприємства Монада на користь Львівської міської ради 1 921,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Монада за вих. № 1/11-АО4 від 10.11.2022 задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 у справі №914/1986/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладено на позивача. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Малого приватного підприємства Монада 2 881,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2023 касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково, скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі №914/1986/19 та направлено справу до Західного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд вказав, що з урахуванням наявності судового рішення у справі № 914/2616/16, виходячи з предмета та підстав заявленого позову, посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на неефективність обраного позивачем способу захисту є передчасними. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доводам учасників справи, зокрема, посиланням позивача на те, що здійснення МПП Монада реєстрації права власності на нерухоме майно, яке не є нерухомим та самовільно розміщено відповідачем на земельній ділянці комунальної власності, про що зазначено у судових рішеннях у справі № 914/2616/16, позбавляє Львівську міську раду права на розпорядження належною йому земельною ділянкою і без скасування такої реєстрації виконання судового рішення та відновлення прав позивача є неможливим.

Зазначив і те, що судом апеляційної інстанції вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, не враховано відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови, які не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

Однак суд апеляційної інстанції не встановив обставини стосовно надання МПП Монада права на будівництво саме нерухомого майна на спірній земельній ділянці на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, набуття таким майном ознак нерухомого майна згідно з чинним законодавством та здійснення реєстрації права власності на таке майно з дотриманням вимог законодавства, а також щодо місця находження спірного об`єкта з урахуванням відмінностей у наданих сторонами документах щодо адреси його розташування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023 вказану справу розподілено до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Гриців В.М., Галушко Н.А.

28.07.2023 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд справи призначено на 30.08.2023.

22.08.2023 представником позивача подано до суду пояснення (вх. ЗАГС №01-04/5675/23 від 25.08.2023) з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 27.06.2023.

Представником позивача 30.08.2023 подано до суду клопотання (вх. ЗАГС №01-04/5783/23 від 30.08.2023) в якому просить суд у випадку неявки в судове засідання з об`єктивних причин (зайнятість в іншому судовому засіданні), відкласти розгляд справи.

30.08.2023 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням члена колегії судді Гриців В.М. у відпустці.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2023 судове засідання призначено на 20.09.2023.

20.09.2023 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 01.11.2023.

Представником відповідача 01.11.2023 подано клопотання (вх.ЗАГС №01-04/7131/23 від 01.11.2023) про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника, що підтверджується витягом з Електронного реєстру листків непрацездатності.

Колегія суддів розглянувши подане клопотання та заслухавши думку присутнього в судовому засіданні представника позивача прийшла до висновку про наявність підстав для відмови в його задоволенні з огляду на наступне.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України).

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги встановлені положенням ст. 273 ГПК України, а також те, що представником скаржника адвокатом Воробець С.І. в судовому засіданні 20.09.2023 надано пояснення щодо вимог та підстав подання апеляційної скарги, явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, скаржник не обґрунтував суду причини неможливості забезпечити явку іншого представника в судове засідання, в задоволенні клопотання МПП Монада вх.ЗАГС №01-04/7131/23 від 01.11.2023 про відкладення розгляду справи слід відмовити.

В судове засідання 01.11.2023 позивач участь уповноваженого представника забезпечив, який навів свої доводи та міркування щодо вимог апеляційної скарги, та просила врахувати їх при винесенні постанови. Інші учасники участі не забезпечили.

З огляду на достатність матеріалів справи для розгляду апеляції скарги по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2022 у справі № 914/1986/19 залишити без змін, з огляду на наступне.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

Львівська міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Малого приватного підприємства Монада про скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ М-1 на пл. Двірцевій,1 у м. Львів. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає наступне:

-споруда на пл. Двірцевій, 1 є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується: розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 02.08.2016 Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: м. Львів, площа Двірцева, 1 (біля автостанції № 8), яке чинне і не оскаржене; протоколом про адміністративне правопорушення та постановою від 23.06.2016 № 184 про накладення адміністративного стягнення за самовільне встановлення тимчасової споруди, які є чинними, не оскаржувалися, а штраф сплачено у добровільному порядку; - матеріалами фотофіксації, з яких вбачається, що павільйон виконаний з полегшених конструкцій і не є капітальною спорудо; - рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017, у справі № 914/2616/16; - постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2017 ВП № 54111473 про зобов`язання МПП Монада демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8).

-незважаючи на таку обставину державний реєстратор Бойко Христина Романівна зареєструвала право власності на тимчасову споруду, яке не підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

-права позивача порушуються, оскільки Львівська міська рада є власником земельної ділянки на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові, а в результаті реєстрації права власності на об`єкт на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові загальною площею 25,7 кв. м порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на пл. Двірцевій, 1.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, вказував, що:

- належна відповідачеві на праві приватної власності нежитлова будівля (торговий павільйон) збудована відповідно до чинного на час будівництва законодавства, за наявності необхідної дозвільної документації та за наявності згоди (погодження) позивача, а саме розпорядження Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792. Відтак, звернення позивача до суду є його недобросовісною поведінкою.

- існуючий торговий павільйон є нежитловою будівлею з фундаментом на підтвердження чого відповідачем долучено технічний паспорт; звіт про проведення обстеження виконаного експертом Мариничем М.М. у 2018; звернено увагу на положення Методичних рекомендацій щодо базових моделей ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затверджених Наказом Мінекономіки №281 від 28.07.2004 де вказано, що у торгівельних павільйонах торгівельні місця влаштовуються на стаціонарній основі; натомість позивачем не спростовано факту наявності у власності відповідача, саме об`єкту нерухомого майна.

- відповідачем проведено реконструкцію торгового павільйону відповідно до листа Головного управління архітектури і містобудування від 30.12.1997 № 1610/2683.

- земельна ділянка, на якій розташоване належне відповідачу майно, не вибувала із власності позивача і він не позбавлений права розпоряджатися нею відповідно до чинного законодавства.

-позивач скористався правом на оскарження рішень, дій та бездіяльності у сфері державної реєстрації прав шляхом звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України від 05.06.2019 №2901/вх..-377, за результатами розгляду якої відмовлено у задоволенні скарги, що відображено у Наказі Міністерства юстиції України від 01.07.2019 №2889/7.

В оскарженому рішенні про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд дійшов наступних висновків:

- відповідачем не надано доказів наявності права власності на об`єкт, що знаходиться на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові, станом на 1993 рік чи 1997 рік, до моменту реконструкції об`єкта чи після закінчення такої. Крім цього, твердження відповідача про набуття права власності ще до моменту державної реєстрації такого права не узгоджується із діями відповідача по виготовленню технічного паспорта, який виготовляється, зокрема, до введення в експлуатацію новозбудованого чи реконструйованого об`єкта.

- згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі технічного паспорта, серія та номер б/н від 19.12.2016 виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, наказу №17/11-06 від 09.11.2006 МПП Монада, ухвали №200 від 29.04.1999 Львівської міської ради, повідомлення Головного управління архітектури і містобудування Львівської міської ради №1610/2683 від 30.12.1997; розпорядження Львівської міської ради народних депутатів №792 від 23.07.1993 державним реєстратором Бойко Христиною Романівною внесено оспорюваний запис про право власності на підставі рішення, індексний номер 46187403 від 28.03.2019 року.

Однак, об`єкт, стосовно якого вчинено відповідний запис, не є нерухомим майном, а є тимчасовою некапітальною спорудою, подані реєстратору документи не підтверджували набуття права власності відповідачем на спірний об`єкт, тому право власності на відповідний об`єкт не підлягало державній реєстрації.

- документи, які подані МПП Монада державному реєстратору не є документами, зазначеними в п. 1-13 ч. 1 ст. 27 Закону на підстав яких виникає, змінюється чи припиняється право власності, а відтак не можуть бути підставою для здійснення державної реєстрації такого права за відповідачем.

- виготовлення відповідачем технічного паспорта в 2016 році зумовлене закінченням реконструкції торгівельного павільйону. Проте, після реконструкції об`єкт, будучи нерухомим майном, мав бути введеним в експлуатацію, доказів чого в матеріалах справи немає.

- твердження відповідача про те, що спірний об`єкт є нежитловою будівлею з фундаментом за встановлених обставин не є доведеним, адже, як вказано в Методичних рекомендаціях стосовно об`єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, схвалених Рішенням колегії Державної реєстраційної служби України 11.12.2012, протокол N 3, згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Аналогічне визначення нерухоме майно міститься у статті 2 Закону.

- в матеріалах справи також відсутні докази здійснення реконструкції торговельного павільйону та часу її здійснення і закінчення, про яку стверджує відповідач.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та позивача

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; позивачем не доведено обставин, що мають значення для справи; судом допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, на підтвердження чого апелянт наводить наступні доводи:

-право чи законний інтерес позивача не порушено фактом здійсненням державної реєстрації права власності за відповідачем, а відтак є самостійною, достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

-позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка на якій розташований об`єкт відповідача є сформованою із зазначенням її площі, меж, кадастрового номера та інших характеристик, які дозволяють виокремити її як об`єкт права власності порушення прав на яку стало підставою для звернення з позовом.

-позивачем не доведено передбачених законом підстав для припинення права власності, відтак подання позовної заяви спрямована на припинення права власності відповідача.

-матеріали справи місять докази того, що об`єкт зареєстрованого права є нерухомим майном, позивачем подані докази не спростовано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить фактичні обставини спору та вказує наступні аргументи на спростування доводів апелянта:

- інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що земельна ділянка на пл..Двірцевій,1 не перебуває ні у приватній, ні у комунальній власності, а тому в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є комунальною власністю.

- в порядку положень ст. 120 Земельного кодексу України у зв`язку з незаконною реєстрацією права власності на тимчасову споруду порушено права та інтереси Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, оскільки у разі набуття права власності на будівлю, споруду, припиняється право власності, користування земельною ділянкою, на якій розташовані вказані об`єкти.

- будучи об`єктом нерухомого майна, він повинен був бути введеним в експлуатацію, доказів чого матеріали справи не містять.

- для визначення поняття павільйон слід керуватися його визначенням наведеним у наказі Держкомстату від 24.10.2005 №327, де вказано, що це споруда легкого, некапітального будівництва.

- доказами того, що наявний у відповідача об`єкт не є нерухомими майном є, зокрема, рішення господарського суду у справі №914/2616/16, і вказані факти в силу положень ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню.

Фактичні обставини справи, правильно встановлені судом першої інстанції за результатами оцінки доказів.

Відповідно до розпорядження Львівської міської ради народних депутатів № 792 від 23.07.1993 року Малому приватному підприємству Монада надано в тимчасове користування терміном на 5 років земельну ділянку, площею 20 кв. м., на площі Вокзальній, та дозволено споруджувати на ній торговий павільйон.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 29.04.1999 року № 200 Малому приватному підприємству Монада продовжено термін тимчасового користування на умовах оренди терміном на 5 років на земельну ділянку площею 20 кв. м. для обслуговування павільйону на пл. Двірцевій у м. Львові, за рахунок раніше наданої ділянки.

Як вбачається з листа Головного управління архітектури та містобудування № 1610/2683 від 30.12.1997, Управління не заперечилo стосовно реконструкції існуючого павільйону на вул. Двірцевій у м. Львові.

31.05.2016 Комунальним підприємством Адміністративно-технічне управління Львівської міської ради складено протокол №3-039б про адміністративне правопорушення за ст.152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові самочинно встановлено ТС МАФ (відсутня угода на оренду землі).

23.06.2016 адміністративна комісія при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради встановила, що ОСОБА_1 самовільно встановила малу архітектурну форму на площі Двірцевій,1 чим порушила п. 20.1.24 Правил благоустрою м. Львова та ст. 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та постановила накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення штраф 1700,00 грн.

02.08.2016 Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження № 535 Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою м. Львів, пл. Двірцева,1 (біля автостанції №8).

19.12.2016 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видано замовнику ТОВ Українська правова компанія Ярило (власник МПП Монада) технічний паспорт на нежитлову будівлю літери М-1 на пл. Двірцевій №1 у м. Львів.

25.01.2017 Господарським судом Львівської області у справі № 914/2616/16 постановлено рішення про задоволення позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до відповідача Малого приватного підприємства Монада про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на пл. Двірцевій, 1 (біля автостанції №8) у м. Львові. Відповідне рішення залишене без змін судом апеляційної інстанції 04.04.2017.

В межах розгляду справи № 914/2616/16 судом встановлено обставину самовільного встановлення відповідачем (Малим приватним підприємством Монада) спірної споруди без відповідних дозвільних документів та обставину, що даний торговий павільйон не є нерухомим майном. При цьому, судом описано наявність у матеріалах справи копії технічного паспорта від 19.12.2016 на нежитлову будівлю торговий павільйон під літерою М-1 на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові, розпорядження Львівської міської ради народних депутатів № 792 від 23.07.1993, листа Головного управління архітектури і містобудування ЛМР НР №1610/2683 від 30.12.1997, які наявні і у цій справі. Судом також вказано, що відповідачем не спростовано аргументів позивача та не подано доказів правомірності розміщення спірного торгового павільйону (у матеріалах справи відсутній паспорт прив`язки, договір оренди земельної ділянки/договір оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, проектна документація на павільйон тощо), як і не подано доказів того, що спірна споруда є нерухомим майном, а від проведення експертизи щодо даного питання представник відповідача відмовився. Судом встановлено, що даний торговий павільйон не є нерухомим майном, так як суд зобов`язував відповідача надати докази реєстрації права власності на споруду як нерухоме майно, які б підтверджували його позицію про те, що даний павільйон є нерухомим майном, однак представник відповідача їх не надав, а у судовому засіданні повідомив, що така державна реєстрація не проведена.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, враховуючи, що судовим рішенням у справі №914/2616/16, яке набрало законної сили, встановлено обставину, що торговий павільйон на пл. Двірцевій, 1 не є нерухомим майном, така обставина не підлягає повторному доказуванню в даній справі.

12.06.2017 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Крилишиним Русланом Миколайовичем відкрито виконавче провадження № 54111473 по виконанню наказу № 914/2616/16 від 11.05.2017 про зобов`язання малого підприємства Монада демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на пл. Двірцевій, 1 (біля автостанції № 8) у м. Львові.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №181934740 від 23.09.2019, об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. М-1, загальною площею 25,7 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, площа Двірцева, 1, зареєстровано на праві приватної власності за Малим приватним підприємством Монада, код ЄДР 13825305. Дата державної реєстрації 26.03.2019 року, державний реєстратор Бойко Христина Романівна, підстава виникнення права власності - технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 19.12.2016, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки; Наказ, серія та номер: 17/11-06, виданий 09.11.2006, видавник: Мале приватне підприємство Монада; Ухвала, серія та номер: 200, виданий 29.04.1999, видавник: Львівська міська рада; Повідомлення, серія та номер: 1610/2683, виданий 30.12.1997, видавник: Головне управління архітектури і містобудування Львівської міської Ради Народних депутатів; Розпорядження, серія та номер: 792, виданий 23.07.1993, видавник: Львівська міська Рада народних депутатів міська адміністрація.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Згідно із Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Водночас державна реєстрація не є підставою набуття права власності. За своєю правовою природою, реєстрація полягає у визнанні правопорядком юридичних фактів набуття, зміни та втрати права власності, тобто засвідчення державою вже існуючого на момент здійснення реєстрації права власності. При дослідженні обставин наявності в особи права власності необхідно встановити правову підставу набуття такого права, а не обмежуватись виключно встановленням факту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції станом на березень 2019 (вчинення реєстрації права власності на оспорюваний об`єкт) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, під час розгляду господарської справи № 914/2616/16 за результатами якого господарським судом Львівської області винесено рішення від 25.01.2017 за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до Малого приватного підприємства Монада про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на пл. Двірцевій, 1 (біля автостанції №8) у м. Львові, встановлено обставину самовільного встановлення відповідачем (Малим приватним підприємством Монада) спірної споруди без відповідних дозвільних документів та обставину, що даний торговий павільйон не є нерухомим майном.

При цьому, судом описано наявність у матеріалах справи копії технічного паспорта від 19.12.2016 на нежитлову будівлю торговий павільйон під літерою М-1 на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові, розпорядження Львівської міської ради народних депутатів № 792 від 23.07.1993, листа Головного управління архітектури і містобудування ЛМР НР №1610/2683 від 30.12.1997, які наявні і у справі, що розглядається.

Судом також вказано, що відповідачем не спростовано аргументів позивача та не подано доказів правомірності розміщення спірного торгового павільйону (у матеріалах справи відсутній паспорт прив`язки, договір оренди земельної ділянки/договір оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, проектна документація на павільйон тощо), як і не подано доказів того, що спірна споруда є нерухомим майном, а від проведення експертизи щодо даного питання представник відповідача відмовився.

Даний торговий павільйон не є нерухомим майном, так як суд зобов`язував відповідача надати докази реєстрації права власності на споруду як нерухоме майно, які б підтверджували його позицію про те, що даний павільйон є нерухомим майном, однак представник відповідача їх не надав, а у судовому засіданні повідомив, що така державна реєстрація не проведена.

З огляду на положення ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, колегія суддів визнає встановленою обставину, що торговий павільйон на пл. Двірцевій, 1 не є нерухомим майном.

Відповідно до ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Дефініція торговельного павільйону (як відокремлена, закрита з усіх боків будівля або приміщення, призначене для торгівлі протягом усього року, що обов`язково має значних розмірів торговельний зал для покупців; у торговельних павільйонах торговельні місця повинні влаштовуватися на стаціонарній основі), закріплена в Методичних рекомендаціях щодо базових моделей ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 28 липня 2004 р. № 281, носить рекомендаційний характер, у яких визначаються види місцевих ринків, об`єкти ринкового господарства, процеси вдосконалення діяльності ринків, основні етапи реконструкції діючих ринків з метою створення сучасних ринкових комплексів. Натомість Закон України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Водночас наведені дефініції не є взаємосуперечливими.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач у грудні 2016 року отримав технічний паспорт на будівлю літ. М-1, загальною площею 25,7 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, площа Двірцева, 1, проте, ним не подано доказів введення в експлуатацію відповідного об`єкта, як в первинній формі, так і в реконструйованій, до моменту здійснення реєстрації права власності. Крім цього, відсутні докази здійснення реконструкції торговельного павільйону та часу її здійснення і закінчення, про яку стверджує відповідач. Суд зазначає, що без введення в експлуатацію майно не є нерухомістю.

Необхідність введення реконструйованого об`єкта в експлуатацію вбачається з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127. Так, згідно з вказаною Інструкцією технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику.

Інструкцією передбачено, що технічну інвентаризацію проводять у таких випадках:

1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт;

2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт;

3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію;

4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, зазначених у пункті 9 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника. Технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна проводять виконавці. За результатами проведення технічної інвентаризації складаються інвентаризаційна справа, у тому числі матеріали технічної інвентаризації, технічні паспорти та обов`язково вносяться відомості про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

На виконання вказівок, що містяться в постанові Верховного Суду від 27.06.2023 судом апеляційної інстанції також встановлено, що розпорядження №792 від 23.07.1993 міської адміністрації Львівської міської ради народних депутатів не було реалізованим про що свідчить те, що вихідні дані на проектування не видавалися, проектна документація не розроблялася і не погоджувалася, межі земельної ділянки в натурі не встановлювалися, виконавче знімання території не здійснено. Вказані докази відсутні в матеріалах справи. Відповідачем вказана обставина під сумнів не ставиться.

Окрім того, станом на 1993 правові засади містобудівної діяльності регулювалися Законом України Про основи містобудування, положення кого визначали процедуру будівництва капітальної будівлі, зокрема, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (ст.. 18 Закону). Матеріали справи вказаних документів не містять.

Отже, спірний об`єкт не набув ознак нерухомого майна згідно вимог чинного на час здійснення оскарженої державної реєстрації вимог законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, чинній на березень 2019 року (на час реєстрації права власності), передбачалося, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності вказано наступні документи: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 19.12.2016, видавник: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки; Наказ, серія та номер: 17/11-06, виданий 09.11.2006, видавник: Мале приватне підприємство Монада; Ухвала, серія та номер: 200, виданий 29.04.1999, видавник: Львівська міська рада; Повідомлення, серія та номер: 1610/2683, виданий 30.12.1997, видавник: Головне управління архітектури і містобудування Львівської міської Ради Народних депутатів; Розпорядження, серія та номер: 792, виданий 23.07.1993, видавник: Львівська міська Рада народних депутатів міська адміністрація.

Тобто, перелічені документи не є документами, зазначеними в п. 1-13 ч. 1 ст. 27 Закону. Доводи відповідача про те, що нежитлова будівля літ. М-1 (торговий павільйон, площею 25,7 кв. м.) збудований ним відповідно до дозволу на спорудження відповідно до розпорядження Львівської міської ради народних депутатів № 792 від 23.07.1993 року, а в подальшому реконструйований відповідно до листа Головного управління архітектури та містобудування № 1610/2683 від 30.12.1997 року, не підтверджують обставини набуття права власності на об`єкт нерухомого майна.

Щодо доводів відповідача про те, що право власності на спірний об`єкт існувало у відповідача ще до 2004 року, суд зазначає, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Проте, як встановлено господарським судом, відповідачем не надано доказів наявності права власності на об`єкт, що знаходиться на пл. Двірцевій, 1 у м. Львові, станом на 1993 рік чи 1997 рік, до моменту реконструкції об`єкта чи після закінчення такої.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідна посадова особа здійснює дії по аналізу поданих документів, зареєстрованих прав тощо та приймає відповідне рішення про здійснення реєстрації або про відмову у здійсненні такої реєстрації, яке є обов`язковим для заявника.

Судом встановлено те, що об`єкт, стосовно якого вчинено оскаржений запис державним реєстратором, не є нерухомим майном, а є тимчасовою некапітальною спорудою, подані реєстратору документи не підтверджували набуття права власності відповідачем на спірний об`єкт, тому право власності на відповідний об`єкт не підлягало державній реєстрації, а відтак господарським судом обґрунтовано висновано про протиправність здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем на об`єкт - будівлю літ. М-1, загальною площею 25,7 кв. м, що знаходиться за адресою м. Львів, площа Двірцева, 1.

Щодо відмінностей у наданих сторонами документах щодо адреси розташування об`єкта, колегія суддів зазначає, що тимчасова споруда знаходиться на пл.. Двірцева (до перейменування у 1993 пл..Вокзальна). Поштова адреса цій споруді у встановленому законом порядку не присвоювалася, що підтверджується листом Залізничної районної адміністрації від 09.10.2019 №4-32-3174.

Щодо обраного позивачем способом захисту порушеного права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

У статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час вчинення спірної реєстраційної дії) встановлені підстави для державної реєстрації прав та у частині 1 наведено перелік документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом частини 2 статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьперелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

На час звернення Львівської міської ради з позовом до суду відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зі встановлених обставин справи вбачається, що внаслідок набуття права власності на об`єкт нерухомості, що розташований на земельній ділянці територіальної громади міста Львова, права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу закону. Тобто із незаконною реєстрацією права власності на спірний об`єкт порушуються законні права та інтереси Львівської міської ради як власника земельної ділянки, яка обмежена в повноваженнях з розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Враховуючи зазначене, а також те, що Львівська міська рада, реалізуючи права власника земельної ділянки, зверталася до Господарського суду Львівської області з вимогами до МПП Монада демонтувати самовільно встановлену споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Льовові (біля автостанції № 8), за результатами розгляду яких рішенням від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16 встановлено обставини стосовно того, що тимчасова споруда (торговий павільйон), яка не є нерухомим майном самовільно встановлена підприємством без відповідних дозвільних документів, за відсутності паспорту прив`язки, договору оренди земельної ділянки/договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, а 12.06.2017 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 11.05.2017 № 914/2616/16 про зобов`язання МПП Монада демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8) обраний позивачем способу захисту є належним та таким, що спрямований на відновлення порушеного право позивача на користування і розпорядження земельною ділянкою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вказівки Верховного суду викладені у постанові від 27.06.2023 у даній справі, встановлені обставини справи, межі апеляційного перегляду, доводи скаржника, суд апеляційної дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні вимог апеляційної скарги Малого приватного підприємства Монада №1/11-АО4 від 10.11.2022 (вх.ЗАГС №01-05/2732/22 від 11.11.2022) відмовити.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 у справі № 914/1986/19 залишити без змін.

3.Судові витрати залишити за скаржником.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 13.11.2023.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Гриців В.М.