Постанова

від 07.02.2024 по справі 914/1986/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1986/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - Шевченко М.І. (самопредставництво)

відповідача - Воробець С.І. (адвокат)

третьої особи - не з`явився

розглянувши матеріали касаційної скарги Малого приватного підприємства "Монада"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (у складі колегії суддів: Желік М.Б. (головуючий), Гриців В.М., Галушко Н.А.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 (суддя Матвіїв Р.І.)

у справі за позовом Львівської міської ради

до Малого приватного підприємства "Монада"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Христина Романівна

про скасування державної реєстрації права приватної власності з припиненням права власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 25.09.2019 Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, Позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Малого приватного підприємства "Монада" (далі - МПП "Монада", Відповідач) про скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1" на площі Двірцевій, 1 у м. Львові.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на пункт "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також пункт 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) обґрунтовані тим, що згідно з нормами чинного законодавства не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми та тимчасові некапітальні споруди.

1.3. Позивач зазначив, що спірна будівля є тимчасовою некапітальною спорудою, що підтверджується такими доказами:

- розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 02.08.2016 "Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: м. Львів, площа Двірцева, 1 (біля автостанції № 8)", яке чинне і не оскаржене;

- протоколом про адміністративне правопорушення від 31.05.2016 № 3-039б та постановою від 23.06.2016 № 184 про накладення адміністративного стягнення за самовільне встановлення тимчасової споруди, який не оскаржувався, а штраф сплачено у добровільному порядку;

- матеріалами фотофіксації, з яких вбачається, що павільйон виконаний з полегшених конструкцій і не є капітальною спорудою;

- рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017, у справі № 914/2616/16;

- постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2017 про зобов`язання МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8).

1.4. Львівська міськрада зазначає, що вона є власником земельної ділянки, проте внаслідок реєстрації права власності на об`єкт на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, який є тимчасовою спорудою, порушуються її права щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташовано.

1.5. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.09.2019 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Христину Романівну (далі - державний реєстратор Бойко Х. Р.).

1.6. У відзиві на позовну заяву МПП "Монада" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що належна Відповідачеві на праві приватної власності нежитлова будівля (торговий павільйон) збудована відповідно до чинного на час будівництва законодавства, за наявності необхідної дозвільної документації та за наявності згоди (погодження) Позивача, а саме згідно з розпорядженням Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792. У подальшому Відповідачем проведено реконструкцію торгового павільйону відповідно до листа Головного управління архітектури і містобудування від 30.12.1997 № 1610/2683.

Земельна ділянка, на якій розташоване належне відповідачу майно, не вибувала із власності Позивача і він не позбавлений права розпоряджатися нею відповідно до чинного законодавства.

Відповідач також звертав увагу суду на те, що наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2019 № 2889/7 відмовлено у задоволенні скарги Львівської міськради на рішення державного реєстратора.

1.7. 11.03.2020 року Львівська міська рада подала до Господарського суду Львівської області заяву про зміну предмета позову та просила суд скасувати державну реєстрацію права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 25,7 кв.м на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, з припиненням права власності МПП "Монада" на цей об`єкт.

1.8. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 заяву Львівської міськради про зміну предмета позову прийнято до провадження.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 позов задоволено повністю, скасовано державну реєстрацію права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 25,7 кв.м на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, з припиненням права власності МПП "Монада" на цей об`єкт.

2.2. Суд першої інстанції врахував судове рішення від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16 за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до МПП "Монада" про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8), яким встановлено обставину самовільного розміщення МПП "Монада" спірної споруди без відповідних дозвільних документів та обставину, що даний торговий павільйон не є нерухомим майном.

2.3. Місцевий господарський суд також зазначив, що виготовлення МПП "Монада" у 2016 році технічного паспорта було зумовлене закінченням реконструкції торгівельного павільйону. Проте після реконструкції об`єкт, будучи нерухомим майном, мав бути введений в експлуатацію, доказів чого в матеріалах справи немає. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Бойко Х. Р. внесено оспорюваний запис про право власності на підставі рішення від 28.03.2019, індексний номер 46187403.

2.4. Проте суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із встановлених обставин справи: об`єкт, стосовно якого вчинено оспорюваний запис, не є нерухомим майном, а є тимчасовою некапітальною спорудою, а подані реєстратору документи не підтверджували набуття права власності відповідачем на спірний об`єкт, тому право власності на нього не підлягало державній реєстрації.

2.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

2.6. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога Львівської міськради про скасування державної реєстрації права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна з припиненням права власності на такий об`єкт не є ефективною для відновлення порушеного права Позивача.

2.7. Львівська міськрада не погодилася з вказаною постановою суду та скористалася правом на її касаційне оскарження. При цьому просила вказану постанову скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.20022 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції частин другої та четвертої статті 5, частини другої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, статті 377 Цивільного кодексу України та частини першої статті 120 Земельного кодексу України, а також неврахуванням апеляційним судом висновків Верховного Суду у справах щодо подібних правовідносин.

2.8. Також Позивач наполягав, що зі скасуванням державної реєстрації права власності відповідача на тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 буде відновлено становище, яке існувало до порушення, а також стане можливим виконання вищевказаного рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16 про демонтаж вказаної споруди.

2.9. У касаційній скарзі Львівська міськрада наголошувала на тому, що для поновлення її порушеного права не вбачається іншого способу захисту, відмінного від скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт та припинення такого права. Зокрема невірним буде і звернення з позовами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою чи її витребування, оскільки нежитлове приміщення знаходиться на ділянці лише юридично (тобто у зв`язку з проведенням державної реєстрації права власності на нього), але не фактично (оскільки не є об`єктом нерухомого майна, а тимчасовою спорудою, про демонтаж якої вже є чинне рішення суду).

2.10. Отже, заявник касаційної скарги акцентував увагу Верховного Суду на тому, що єдиним правильним способом захисту прав Львівської міськради на землю є саме скасування незаконної державної реєстрації права власності Відповідача на торговий павільйон, що узгоджується з вимогами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

2.11. Постановою Верховного Суду від 27.06.2023 касаційну скаргу Позивача задоволено частково, оскаржувану постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

2.12. При цьому Верховний Суд прийшов до висновку, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доводам учасників справи, не врахував посилання Позивача на чинні судові рішення у справі № 914/2626/16, внаслідок чого припустився передчасних посилань на неефективність обраного Позивачем способу захисту. Суд також вказав на сталу практику Великої Палати Верховного Суду, що застосування того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Також Верховний Суд вказав, що судом не надано належну оцінку доводам Позивача щодо неможливості знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, судом разом з тим не враховано відомостей щодо державної реєстрації такого права в порушення вимог чинного законодавства, зокрема передбачених правил і порядку здійснення такої забудови.

2.13. За наслідками нового розгляду 01.11.2023 Західним апеляційним господарським судом прийнято постанову про відмову у задоволенні апеляційної скарги МПП "Монада" та про залишення рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 без змін.

2.14. У ході нового розгляду суд апеляційної інстанції за вказівками Верховного Суду врахував, зокрема, посилання Львівської міської ради на те, що її позбавлено права на розпорядження власною земельною ділянкою внаслідок реєстрації Відповідачем права власності на об`єкт, що на цій ділянці знаходиться; без скасування такої реєстрації відновлення прав Позивача є неможливим.

2.15. З урахуванням викладеного та беручи до уваги численні порушення при державній реєстрації права власності на спірний об`єкт, зважаючи на те, що таке право згідно чинного законодавства не підлягало реєстрації взагалі, суд обґрунтовано виснував, що обраний Позивачем спосіб захисту є належним та таким, що спрямований на відновлення його порушеного права на користування і розпорядження власною земельною ділянкою.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

3.1. У касаційній скарзі МПП "Монада" просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі№ 914/1986/19 та відмовити у задоволенні позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах, що регулюють подібні правовідносини.

3.3. Також скаржник вказує на порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, що виразилися у поверненні до стадії підготовчого провадження вже після призначення справи до розгляду по суті. МПП "Монада" вважає, що таке повернення не передбачено Господарським процесуальним Кодексом України, порушує принцип стадійності господарського процесу та безпідставно дало можливість Львівській міськраді подати заяву про зміну позовних вимог.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить закрити касаційне провадження у справі, так як вважає непідтвердженими підстави для касаційного оскарження.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні 17.01.2024, у якому оголошено перерву до 07.02.2024.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Розпорядженням Львівської міської ради народних депутатів від 23.07.1993 № 792 МПП "Монада" надано у тимчасове користування терміном на 5 років земельну ділянку площею 20 кв.м на площі Вокзальній та дозволено спорудження торгового павільйону.

5.2. Головне управління архітектури та містобудування листом від 30.12.1997 № 1610/2683 повідомило МПП "Монада", що не заперечує проти реконструкції існуючого павільйону на площі Двірцевій у м. Львові.

5.3. Ухвалою Львівської міської ради від 29.04.1999 № 200 МПП "Монада" продовжено терміном на 5 років тимчасове користування на умовах оренди земельною ділянкою, площею 20 кв.м для обслуговування павільйону на площі Двірцевій у м. Львові, за рахунок раніше наданої ділянки.

5.4. Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" Львівської міської ради 31.05.2016 складено протокол № 3-039б про адміністративне правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки на площі Двірцевій, 1 у м. Львові самочинно встановлено ТС - МАФ (тимчасову споруду - малу архітектурну форму) за відсутності угоди про оренду землі.

5.5. 23.06.2016 адміністративна комісія при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (постанова № 184) встановила, що заступник директора МПП "Монада" самовільно встановив малу архітектурну форму на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, чим порушив пункт 20.1.24 Правил благоустрою м. Львова та статтю 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

5.6. 02.08.2016 Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження № 536 "Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: м. Львів, площа Двірцева,1 (біля автостанції № 8).

5.7. 19.12.2016 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" виготовило замовнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська правова компанія "Ярило" (власник - МПП "Монада") технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. "М-1" на площі Двірцевій, 1 у м. Львові.

5.8. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 задоволено позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до МПП "Монада", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Львівської міської ради, а саме зобов`язано МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (біля автостанції № 8). Рішення наразі чинне.

5.9. 12.06.2017 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 11.05.2017 № 914/2616/16 про зобов`язання МПП "Монада" демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду на площі Двірцевій, 1 (біля автостанції № 8) у м. Львові.

5.10. Водночас, як установили суди під час розгляду справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 181934740, державний реєстратор Бойко Х. Р. 26.03.2019 зареєструвала право власності МПП "Монада" на нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 25,7 м за адресою: м. Львів, площа Двірцева, 1.

Вказану реєстрацію здійснено на підставі технічного паспорту б/н, виданого 19.12.2016 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"; наказу № 17/11-06 від 09.11.2006, виданого МПП "Монада"; ухвали № 200 Львівської міської ради від 29.04.1999; повідомлення № 1610/2683, виданого 30.12.1997 Головним управлінням архітектури та містобудування Львівської міської ради народних депутатів; розпорядження Львівської міської ради народних депутатів № 792 від 23.07.1993.

5.11. Оскільки, з огляду на вказану державну реєстрацію права власності, виконання рішення суду у справі № 914/2616/16 та, як наслідок, поновлення порушених прав власника земельної ділянки є неможливим, Львівська міськрада знову звернулася до суду.

5.12. Предметом позову у справі, яка розглядається, є скасування державної реєстрації права приватної власності МПП "Монада" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "М-1", загальною площею 25,7 кв.м на площі Двірцевій, 1 у м. Львові, з припиненням права власності МПП "Монада" на цей об`єкт, з огляду на порушення прав позивача як власника землі та порушення реєстратором вимог законодавства щодо реєстрації права власності на об`єкт, який не підлягає реєстрації.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Згідно з частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. За частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

6.2. Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

6.3. Стаття 15 Цивільного кодексу України надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Так кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

6.4. Отже, вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

6.5. Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

6.6. Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

6.7. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

6.8. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

6.9. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Водночас обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

6.10. Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожен суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

6.11. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

6.12. З наведеного слідує, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

6.13. З матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада народних депутатів 23.07.1993 надала МПП "Монада" в тимчасове користування терміном на 5 років земельну ділянку площею 20 кв. м на площі Вокзальній та дозволила спорудження на ній торгового павільйону. 29.04.1999 Львівська міськрада продовжила на 5 років термін користування земельною ділянкою (за рахунок раніше наданої земельної ділянки) для обслуговування павільйону. При цьому Львівська міськрада зазначила площу земельної ділянки - 20 кв.м. Цьому передувало погодження Головного управління архітектури та містобудування Львівської міської ради народних депутатів, яке у листі директору МПП "Монада" від 30.12.1997 повідомило, що "не заперечує щодо реконструкції існуючого павільйону на площі Двірцевій у м. Львові".

6.14. По закінченню вказаного 5-річного терміну правовідносини щодо користування земельною ділянкою не врегульовувалися.

6.15. З огляду на відсутність договору оренди землі повноважні контролюючі органи констатували вчинення правопорушень, передбачених статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилися у самочинному встановленні малої архітектурної форми на площі Двірцевій, 1 у м. Львові (протокол № 3-039б комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" Львівської міськради від 31.05.2016, постанова № 184 адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міськради від 23.06.2016).

6.16. У подальшому Залізнична районна адміністрація Львівської міськради 02.08.2016 прийняла розпорядження про демонтаж спірної тимчасової споруди, а у жовтні 2016 року звернулася до суду з позовом до МПП "Монада" про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди.

6.17. У той час, як спір розглядався судом, а саме 19.12.2016, Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації" на замовлення ТОВ "Українська правова компанія "Ярило" (власник МПП "Монада") було виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю "М-1" на площі Двірцевій, 1 у м. Львові

6.18. З вказаного технічного паспорта вбачається, що площа приміщення складає 25,7 кв.м (основна 20,4 кв.м, допоміжна 5.3 кв.м), що перевищує площу наданої у 1993 році земельної ділянки.

6.19. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2017 у справі № 914/2616/16 про демонтаж самовільно встановленої споруди наразі чинне, проте не виконане. До того ж 26.03.2019 на спірну нежитлову будівлю зареєстровано право власності у порядку, регламентованому для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

6.20. За таких обставин Львівська міськрада як власник земельної ділянки вважає порушеним своє право користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою та просить суд скасувати державну реєстрацію права власності МПП "Монада" на спірну нежитлову будівлю з припиненням цього права власності.

6.21. Системний аналіз норм законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно вказує на відсутність правових підстав для реєстрації права власності на тимчасові споруди та малі архітектурні форми. Так само законодавство не передбачає державної реєстрації речових прав на самочинно збудовані будівлі та споруди без огляду на те, чи є вони об`єктами нерухомості.

Державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

6.22. Так відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

6.23. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

У статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час вчинення спірної реєстраційної дії) встановлено підстави для державної реєстрації прав та наведено перелік документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом частини другої статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У свою чергу вказаний Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пунктів 40 та 41 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

6.24. Той факт, що Відповідач у грудні 2016 року отримав технічний паспорт на спірну будівлю, не спростовує відсутності доказів введення торговельного павільйону в експлуатацію (як в первинній формі, так і в реконструйованій) до моменту здійснення реєстрації права власності. Крім цього, відсутні докази здійснення реконструкції торговельного павільйону та часу її здійснення і закінчення, про яку стверджує Відповідач.

6.25. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що розпорядження Львівської міської ради народних депутатів №792 від 23.07.1993 не було реалізовано, оскільки вихідні дані на проектування не видавалися, проектна документація не розроблялася і не погоджувалася, межі земельної ділянки в натурі не встановлювалися, виконавче знімання території не здійснено.

6.26. Окрім того, станом на 1993 рік правові засади містобудівної діяльності регулювалися Законом України "Про основи містобудування", положення статті 18 якого визначали процедуру будівництва капітальної будівлі, зокрема, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, мала здійснюватися після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Закінчені будівництвом об`єкти підлягали прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6.27. Наведене дає підстави для висновків, що без введення в експлуатацію майно не є нерухомістю. Тобто спірний об`єкт не набув ознак нерухомого майна згідно вимог чинного законодавства, що унеможливлює державну реєстрацію права власності на нього.

З огляду на зміни Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що набули чинності з 16.01.2020, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до вказаного Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Саме з огляду на наведені норми законодавства Львівською міськрадою і змінено позовні вимоги. За вказаних вище обставин Позивачем було обрано належний спосіб захисту на час вчинення цієї процесуальної дії, на що і звернув увагу Верховний Суд у постанові від 27.06.2023, вказівки якої були враховані апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови.

6.28. Також у касаційній скарзі Відповідач посилається на відсутність порушення права та законного інтересу Львівської міськради, оскільки спірна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільного права та не має кадастрового номера.

6.29. Водночас Верховний Суд не погоджується із такими доводами з огляду на те, що з набранням чинності з 01.01.2002 Земельним кодексом України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частина друга статті 83).

Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Законом України від 05.02.2004 "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013 на підставі Закону України № 5245-VI від 06.09.2012) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 Закону від 05.02.2004 було визначено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Починаючи з 01.01.2013 правовідносини у цій сфері регулює Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

6.30. Вказані правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

6.31. Водночас Відповідач у касаційній скарзі наполягає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки цієї постанови Верховного Суду, так як вона прийнята у справі про спір щодо земельної ділянки, яка є сформованою та має кадастровий номер. При цьому МПП "Монада" наполягає на неподібності спірних правовідносин у вищевказаній та у даній справах.

6.32. Вказані доводи Судом відхиляються, оскільки постанову від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 наведено задля констатації факту належності спірної земельної ділянки саме Львівській міській раді, тобто в аспекті встановлення порушення її прав користуватися та розпоряджатися вказаною ділянкою за обставин, що склалися, та не впливають на правомірність застосування законодавства в цій частині.

6.33. Додатково суд вказує, що предметом спору у справі № 922/2060/20 було стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Оскільки у даній справі предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, то сформованість спірної земельної ділянки як об`єкта цивільного права та відсутність кадастрового номера не є визначальними.

6.34. З огляду на достеменно встановлені судами обставини про те, що державна реєстрація спірного майна була здійснена з порушенням чинного порядку такої реєстрації, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на споруду з припиненням такого права.

6.35. Також Суд відхиляє і доводи скаржника щодо недобросовісної (суперечливої) поведінки Львівської міськради.

Як вбачається з матеріалів справи, її розпорядження від 23.07.1993 № 792 не було реалізовано, у тому числі і Відповідачем. Так проектна документація не виготовлена та не погоджена, доказів проведення та закінчення будівництва не надано, матеріали зйомки не виготовлені. До того ж земельна ділянка надана для спорудження торгового павільйону, а дозвіл на будівництво капітальної споруди не надавався.

Натомість є підстави вважати недобросовісною поведінку саме Відповідача, що виразилася у державній реєстрації права власності на спірний об`єкт вже після набуття чинності рішенням суду про його демонтаж.

Так згідно статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У порушення вказаних вимог МПП "Монада" не виконало рішення суду у справі № 914/2626/16 та не демонтувало спірну споруду, натомість вжило заходи задля державної реєстрації права власності на неї, чим змінило її статус з тимчасової споруди на об`єкт нерухомого майна.

6.36. Щодо посилань скаржника на недотримання Господарським судом Львівської області норм процесуального права при поверненні до стадії підготовчого провадження Суд зазначає наступне.

Клопотання про повернення до підготовчого провадження подано Львівською міською радою 11.03.2020 з огляду на набуття 16.01.2020 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Так вказаний закон не передбачає такого способу поновлення порушеного права, як скасування запису про державну реєстрацію прав. У той же час ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав.

Згідно з частиною третьою статті 46 Господарського процесуального Кодексу України позивач має право змінити предмет або підставу позову до закінчення підготовчого засідання.

З огляду на імперативність приписів вказаної статті Позивачем подано, а судом задоволено клопотання про повернення до підготовчого провадження. Це уможливило подання Львівською міськрадою заяви про зміну предмета позову.

З викладеного вбачається, що повернення до стадії підготовчого провадження обумовлено об`єктивними, незалежними від сторін обставинами, не є наслідком недобросовісної поведінки Позивача чи зловживання ним процесуальними правами.

Відповідно до практики Верховного Суду, яка враховується судами на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Такі та подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22 та в ухвалі Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 923/525/20.

6.37. За таких обставин у діях місцевого господарського суду не вбачається порушень вимог процесуального законодавства та винесення ухвали від 27.01.2021 усупереч судовій практиці. Тому Суд відхиляє доводи скаржника у цій частині.

6.38. З огляду на вищевказане, дослідивши викладені у касаційній скарзі доводи Відповідача, Верховний Суд визнає їх такими, що не знайшли свого підтвердження.

6.39. Водночас колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

6.40. Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.41. У судовому засіданні 17.01.2024 представником МПП "Монада" заявлено клопотання про врахування у справі та застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, тобто зі спору, що виник з аналогічних правовідносин.

Вказана постанова винесена у справі, де предметом позову є припинення права власності на об`єкт нерухомості, та містить наступні висновки.

6.42. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

6.43. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

6.44. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункти 112, 113, 152, 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

6.45. З огляду на те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 офіційно оприлюднено 05.12.2023, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (27.11.2023), суд касаційної інстанції вбачає підстави для застосування положень частини четвертої статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правового висновку Верховного Суду про необхідність застосування належного способу захисту порушеного права у подібних правовідносинах.

6.46. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

6.47. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин: суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

6.48. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

6.49. З урахуванням викладено Суд зауважує, що визначальними обставинами для встановлення подібності справ № 916/1174/22 та даної справи № 914/1986/19 є 1) наявність самочинного будівництва, на яке 2) неправомірно зареєстровано право власності.

6.50. За таких обставин та з огляду на норми статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки постанови у справі № 916/1174/22 підлягають врахуванню при вирішення даного подібного спору.

6.51. Зважаючи на викладене спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна має вирішуватися виключно відповідно до статті 376 ЦК України, тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно.

6.52. З урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Суд висновує, що позовні вимоги Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та про припинення права власності не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

6.53. У свою чергу, вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Такі висновки викладено у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

6.54. Водночас наведене свідчить про наявність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та для відмови у задоволенні позову Львівської міської ради.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.3. Відповідно до частин першої та третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

7.4. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

7.5. Зважаючи на необхідність врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити та скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

8. Розподіл судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання обов`язку відшкодування цих витрат на Позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Монада" задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 у справі №914/1986/19 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

4. Стягнути з Львівської міської ради (79008, місто Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Малого приватного підприємства "Монада" (79031, місто Львів, вулиця Максимовича, 9/24, код ЄДРПОУ 13825305) 2881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну грн 50 коп) за подання апеляційної скарги та 3073,60 грн (три тисячі сімдесят три грн 60 коп) за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко