Постанова

від 29.06.2023 по справі 288/1854/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 288/1854/21

провадження № 61-110св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Попільнянська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року в складі судді Рудник М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в складі колегії суддів Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Корнинської селищної ради Попільнянського району Житомирської області. про поділ спадкового майна та визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом,

Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 1999 року ОСОБА_3 (баба позивача) склала заповіт, за яким заповіла все своє майно своїм дітям: дочці ОСОБА_4 та синам ОСОБА_5 (батьку позивача) та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло, у тому числі, право на майновий пай члена ПСП «Світанок» (розташоване у с. Сущанка, Попільнянського району, Житомирської області), що належав померлій на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серія ЖИ-6 № 025784, виданого Сущанською сільською радою 21 квітня 2001 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до смерті матері ОСОБА_3 ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 та відповідно онукою ОСОБА_3 . Тому позивач вважає, що має право як спадкоємець за законом першої черги за правом представлення на отримання у спадщину після смерті баби майно, яке б успадкував її батько як спадкоємець за заповітом, якби був живвий на час смерті матері.

Позивач просила поділити спадкове майно, яке було отримано за заповітом від ОСОБА_3 (баби позивача) у спадок після її смерті, виділивши позивачу належну її батьку ОСОБА_5 частку та визнати за нею право власності на цю частку в порядку спадкування за законом, а саме: частину майнового паю члена ПСП «Світанок», що знаходиться в с. Сущанка, Попільнянського району, Житомирської області, що належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серія ЖИ-6 № 025784, виданого Сущанською сільською радою 21 квітня 2001 року.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 грудня 2021 року за клопотанням позивача замінено відповідача - Корнинську селищну раду, Попільнянського району, Житомирської області на відповідача - ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року - без змін.

Місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що питання поділу майна, виділу частки, визнання права власності на частину права на майновий пай члена КСП у порядку спадкування за законом за правом представлення не виключає необхідності вирішення питання прийняття спадщини, а тому для визнання права власності на спадкове майно першочерговим є вирішення питання прийняття спадщини (звернення до суду із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини). Позивач пропустила строк для прийняття спадщини, не звернулася до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, спадщину прийняли інші спадкоємці, які отримали свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, а доказів того, що позивач зверталася до спадкоємців з питання вступу в спадщину суду не надані. Тому суд першої інстанції, висновки якого підтримав і апеляційний суд, відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.

У касаційній скарзі він просив суд касаційної інстанції скасувати заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження заочного рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року позивач вказує про застосування в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 09 червня 1999 року склала заповіт, з яким заповіла: житловий будинок із усіма надвірними прибудовами, розташований на АДРЕСА_1 , земелеьну ділянку площею 0,52 га, все своє майно, що буде їй належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право: дочці - ОСОБА_4 та синам - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений Сущанською сільською радою. ОСОБА_3 заповіту не скасовувала та нового заповіту не складала. Сторони не оспорюють форму та порядок посвідчення заповіту. Також заповіт не визнавався недійсним у судовому порядку.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно та у Попільнянській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 319/2010.

ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до смерті своєї матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , тобто є онукою (бо батьківській лінії) ОСОБА_3 .

За спадковою справою № 319/2010, до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 увійшли право власності: на житловий будинок АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за цією ж адресою; на земельні ділянки площами 0,2682 га та 4,7101 га, розташовані в с. Сущанка на території Сущанської сільської ради (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства); а також право на: майновий пай члена КСП «Світанок» (розтащоване у с. Сущанка, Попільнянського району, Житомирської області) відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 03 березня 2000 року; вклади у банку.

Відповідно до спадкової справи № 319/2010, до Попільнянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися: 09 вересня 2010 року - ОСОБА_4 (дочка); ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 (син).

У наявній у спадковій справі № 319/2010 довідці Сущанської сільської ради, Попільнянського району Житомирської області від 09 вересня 2010 року № 61 зазначено, що ОСОБА_3 на день смерті постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою від 16 жовтня 2021 року № 186/02-31 завідувач Попільнянської державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті баби ОСОБА_3 у зв`язку із пропуском встановлено строку на прийняття спадщини. У постанові зазначено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом за правом представлення, але заяву про прийняття спадщини після смерті баби - ОСОБА_3 не подавала, у права спадкування не вступала та пропустила строк на прийняття спадщини, тому відповідно до статтей 1269-1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважається такою, що спадщину не прийняла.

На час відкриття спадщини після смерті баби ОСОБА_3 позивач із спадкодавцем ( ОСОБА_3 ) постійно не проживала, на той час була повнолітньою особою та заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті баби протягом шести місяців після відкриття спадщини (смерті спадкодавця) не подала, а тому позивач вважається такою, що спадщину після смерті баби не прийняла.

Матеріалами справи підтверджується, що у спадщині, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 : 4/9 (1/3 за заповітом +1/9 за законом) частки мали бути успадковані ОСОБА_4 ; 4/9 (1/3 за заповітом +1/9 за законом) частки мав успадкувати ОСОБА_2 та 1/9 частки після смерті баби мала право успадкувати ОСОБА_1 (онука спадкодавця) як спадкоємець за законом першої черги за правом представлення (після батька ОСОБА_5 ).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).

Судами установлено та не заперечувалося позивачем, що вона звернулася до суду із даним позовом з метою захисту своїх прав як спадкоємця за законом першої черги за правом представлення (як онука спадкодавця) після смерті спадкодавця - її баби ОСОБА_3 . Це зумовлено тим, що батько позивача ( ОСОБА_5 ), який міг бути спадкоємцем після смерті своєї матері ( ОСОБА_3 ), помер раніше неї.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

За статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Судами установлено, що в рамках спадкової справи № 319/2010 постановою від 16 жовтня 2021 року № 186/02-31 завідувач Попільнянської державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно після смерті баби ОСОБА_3 у зв`язку із пропуском встановлено строку на прийняття спадщини. У постанові зазначено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги за правом представлення, але заяву про прийняття спадщини після смерті баби - ОСОБА_3 не подавала, у права спадкування не вступала та пропустила строк на прийняття спадщини, тому вважається такою, що спадщину не прийняла.

На час відкриття спадщини після смерті баби ОСОБА_3 позивач із спадкодавцем ( ОСОБА_3 ) постійно не проживала.

На час відкриття спадщини позивач була повнолітньою особою; заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті баби протягом шести місяців після відкриття спадщини (смерті спадкодавця) не подала.

Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що позивач ОСОБА_1 вважається такою, що спадщину після смерті баби ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом за правом представлення не прийняла.

Крім того, суди встановили, що позивач не зверталася з позовом до суду про визначення їй додаткового строку в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1272 ЦК України, для подання нею заяви про прийняття спадщини.

Також позивачем не надано судам належних доказів наявності письмової згоди інших спадкоємців, які прийняли спадщину (дядька ОСОБА_2 та тітки ОСОБА_4 ), на прийняття позивачем спадщини після смерті баби ОСОБА_3 відповідно до частини другої статті 1272 ЦК України.

Таким чином, суди дійшли правильних висновків, що оскільки позивач не прийняла спадщиу після смерті своєї баби ОСОБА_3 , тому не набула статусу її спадкоємця за законом першої черги за правом представлення, а отже спадкові права позивача не вважаються порушеними. Відтак у неї відсутнє право вимоги про поділ та визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом спірного спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 .

З огляду на викладене, суди, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшли правильних висновків ппро відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог

Щодо відхилення доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 539/2170/17 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення (про відмову в задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування) та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із такого. Оскільки ОСОБА_9 склала заповіт в інтересах тільки своєї дочки, і після її смерті не визначила інших спадкоємців за заповітом, відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. ОСОБА_10 була дочкою спадкодавця і спадкоємцем першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України), а рідні сестри спадкодавця (ОСОБА_7 та ОСОБА_8) є спадкоємцями другої черги. Виходячи із вищенаведених положень закону та встановлених судами фактичних обставин, ОСОБА_4 має право спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 за правом представлення своєї матері ОСОБА_10, яка померла до відкриття спадщини, тобто є спадкоємцем за законом першої черги за правом представлення. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених статтею 1266 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за правом представлення.

У справах № 922/445/19, № 648/1102/19, № 673/1123/15-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у справі № 922/445/19 - стягнення боргу за договором поставки та сум пені, інфляційних втрат, 3% річних. У справі № 648/1102/19 - скарга на дії старшого державного виконавця Суворовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Пономаренка І. О. про визнання дій державного виконавця неправомірними при обчисленні ним заборгованості по аліментам та встановлення судом дійсного розміру заборгованості по аліментам. У справі № № 673/1123/15-ц - скарга на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 28 листопада 2019 року по виконавчому провадженню № 56743773 та зобов`язання Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийняти до виконання та продовжити примусове виконання виконавчого листа Деражнянського районного суду Хмельницької області № 673/1123/15-ц від 22 червня 2018 року).

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші аргументи касаційної скарги позивача є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук