Постанова

від 04.07.2023 по справі 723/3304/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 723/3304/21

провадження № 61-8271 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Чернівецька районна державна адміністрація Чернівецької області, Сторожинецька міська рада Чернівецького району Чернівецької області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року у складі судді Яківчика І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів: Кулянди М. І., Владичана А. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області, Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що з 19 травня 1994 року вона працювала у агрофірмі «Нива» дояркою. 04 квітня 1996 року її звільнено з роботи за власним бажанням.

27 грудня 1995 року Сторожинецькою районною Радою народних депутатів Сторожинецького району Чернівецької області агрофірмі «Нива» видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЧВ № 000140 від 27 грудня 1995 року. Землю передано в колективну власність для сільськогосподарського виробництва, однак вона відсутня у списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком до державного акту.

Вона, як член колгоспу, на момент видачі господарству державного акту на право колективної власності на землю не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) і вважала, що не включення її до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства порушує її право на отримання земельної частки (паю).

Ураховуючи викладене, позивач просила суд поновити їй строк для звернення до суду, внести зміни у додаток № 1 до державного акту на право колективної власності на землю серії ЧВ № 000140 від 27 грудня 1995 року в частині включення в список громадян - членів агрофірми «Нива» с. Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області та визнати за нею, як за колишнім членом агрофірми «Нива», право на земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства на території Сторожинецької міської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження того, що вона була членом агрофірми Нива», а запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про прийняття її на роботу не свідчить про те, що вона була членом агрофірми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року змінено у мотивувальній частині й викладено у редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеним чинним законодавством, на території Чернівецької області.

Отже, у розумінні вимог закону виконавчий орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, є Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

Оскільки позовні вимоги заявлені не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема без залучення до участі у справі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, як розпорядника землею, яка перебуває у державній власності, а тому вирішення даного спору в цілому без залучення у встановленому процесуальним законом порядку всіх заінтересованих осіб є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 637/488/20, оскільки належним відповідачем у цій справі має бути Сторожинецька міська рада Чернівецького району Чернівецької області, як орган місцевого самоврядування, що вирішує питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, що відповідає вимогам пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 723/3304/21 із Сторожинецького районного суду Чернівецької області.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що протокол № 10 засідання правління агрофірми «Нива» с. Комарівці Сторожинецького району від 01 листопада 1994 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу дояркою ферми № 1 та в члени агрофірми «Нива» є належним доказом та підтверджує те, що ОСОБА_1 була членом агрофірми «Нива», а також те, що членство є добровільним.

Належним відповідачем в даній справі є Сторожинецька міська рада Чернівецького району Чернівецької області, як орган місцевого самоврядування, що вирішує питання про виділення земельної частки (паю) в натурі. Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області в даній справі не вирішує питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, а тому виступає третьою особою.

01 січня 2019 року набрав чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні». Цим Законом були внесені зміни до Закону України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», де у самій преамбулі законодавець зазначив, що цей закон визначає особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Також було видалено згадування такого суб`єкта, як районна державна адміністрація, відповідні трансформації відбулися у статтях 3, 5, 7, 9, 10 та 14.

Так, відповідно до статті 3 Закону України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є лише рішення відповідної сільської, селищної або міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання отримати належну їм земельну частку (пай) у натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної або міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин (пункт «б» частини першої статті 12 ЗК України).

Таким чином, починаючи з 10 липня 2018 року землі сільськогосподарського призначення колишніх (ліквідованих) КСП вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, тобто є землями комунальної власності. Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є лише рішення відповідної сільської, селищної або міської ради. Відтак, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, як розпорядник землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Чернівецької області, в даному випадку не є виконавчим органом, що вирішує питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року Чернівецька районна державна адміністрація Чернівецької області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що з 01 січня 2013 року районна державна адміністрація не є розпорядником земель сільськогосподарського призначення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із архівної довідки № 06-05-5/47 від 03 серпня 2021 року, виданої спеціалістом архівного відділу Чернівецької районної державної адміністрації вбачається, що 01 листопада 1994 року ОСОБА_1 прийнято на роботу дояркою ферми № 1 та в члени агрофірми «Нива» (а.с. 33).

27 грудня 1995 року Сторожинецькою районною радою народних депутатів Сторожинецького району Чернівецької області агрофірмі «Нива» видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЧВ №000140 від 27 грудня 1995 року. Землю передано в колективну власність для сільськогосподарського виробництва (а.с. 79-80).

Із наданого, відділом № 6 (м. Сторожинець) Управління у Чернівецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області копії Списку громадян-членів агрофірми «Нива», який є додатком до Державного акту серії ЧВ № 000140, вбачається, що ОСОБА_1 до даного списку не включена (а.с. 53-57, 79-82).

04 квітня 1996 року ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням (а.с. 10).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Предметом позову у справі, що переглядається, є визнання права на земельну частку (пай) на території Сторожинецької міської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.

Згідно з частиною першою статті 17 ЗК України, в редакції закону № 2196-ХІІ від 13 березня 1992 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Виходячи з повноважень, визначених у статті 122 ЗК України, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради.

Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI, з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 нього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеним чинним законодавством, на території Чернівецької області.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року № 2498-VIII розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (01 січня 2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не врахував; не звернув уваги, що землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад і органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками; не мають права здійснювати розпорядження ними; не перевірив, чи перейшли землі агрофірми «Нива» у відання територіальної громади або залишились у колективній власності, чи у власності іншої особи, тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів у справі.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідити питання дотримання позивачем строку позовної давності та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович