Постанова

від 26.09.2023 по справі 723/3304/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 року м. Чернівці Справа № 723/3304/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернівецька районна державна адміністрація Чернівецької області, Сторожинецька міська рада Чернівецького району Чернівецької області,

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Яківчика І.В., дата виготовлення повного тексту рішення 13 травня 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області, Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що з 19 травня 1994 року вона працювала у агрофірмі «Нива» дояркою. 04 квітня 1996 року її звільнено з роботи за власним бажанням.

27 грудня 1995 року Сторожинецькою районною Радою народних депутатів Сторожинецького району Чернівецької області агрофірмі «Нива» видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЧВ № 000140. Землю передано в колективну власність для сільськогосподарського виробництва, однак вона відсутня у списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який є додатком до державного акту.

Вона, як член колгоспу, на момент видачі господарству державного акту на право колективної власності на землю не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) і вважала, що не включення її до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства порушує її право на отримання

Провадження №22-ц/822/694/23

земельної частки (паю).

Ураховуючи викладене, позивач просила суд поновити їй строк для звернення до суду, внести зміни у додаток № 1 до державного акту на право колективної власності на землю серії ЧВ № 000140 від 27 грудня 1995 року в частині включення в список громадян - членів агрофірми «Нива» с. Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області та визнати за нею, як за колишнім членом агрофірми «Нива», право на земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства на території Сторожинецької міської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із цим ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 була подана апеляційна скарга, яка мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.

Вважає, що оскільки позивач була членом агрофірми «Нива» на час передачі у колективну власність землі, то вона має право на земельну частку (пай) із земель колективної власності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року змінено у мотивувальній частині й викладено у редакції цієї постанови.

Постановою ВС від 04 липня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції..

Верховний суд констатував, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував вимог діючого на час розпаювання та після цього закону; не звернув уваги, що землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад і органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками; не мають права здійснювати розпорядження ними; не перевірив, чи перейшли землі агрофірми «Нива» у відання територіальної громади або залишились у колективній власності, чи у власності іншої особи, тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів у справі.

ВС звернув увагу на те, що під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідити питання дотримання позивачем строку позовної давності та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Таким чином рішення суду першої інстанції переглядається повністю за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, встановивши належне повідомлення про час й місце перегляду судового рішення, відсутність клопотань представників сторін про відкладення розгляду справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах її доводів та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження того, що вона була членом агрофірми Нива», а запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про прийняття її на роботу не свідчить про те, що вона була членом агрофірми.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, виходячи із невірних висновків в результаті дослідження доказів.

Так, із архівної довідки № 06-05-5/47 від 03 серпня 2021 року, виданої спеціалістом архівного відділу Чернівецької районної державної адміністрації, вбачається, що 01 листопада 1994 року ОСОБА_1 прийнято на роботу дояркою ферми № 1 та в члени агрофірми «Нива» (а.с.33).

27 грудня 1995 року Сторожинецькою районною радою народних депутатів Сторожинецького району Чернівецької області агрофірмі «Нива» видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЧВ №000140. Землю передано в колективну власність для сільськогосподарського виробництва (а.с.79-80).

Із наданого відділом № 6 (м. Сторожинець) Управління у Чернівецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області копії Списку громадян-членів агрофірми «Нива», який є додатком до Державного акту серії ЧВ № 000140, вбачається, що ОСОБА_1 до даного списку не включена (а.с.53-57, 79-82).

04 квітня 1996 року ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням (а.с.10).

Згідно листа Чернівецької РДА Чернівецької області від 28.12.2021 року №01-33/21-1802 вбачається, що згідно книги №8 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) членів агрофірми «Нива» в умовних кадастрових гектарах становить 2,10 га, що також підтверджується довідкою Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області від 29.12.2021 року №3404 (а.с.70, 75).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Предметом позову у справі, що переглядається, є визнання права на земельну частку (пай) на території Сторожинецької міської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області, до якої входить с. Комарівці, яка утворена 29 вересня 2016 року шляхом об`єднання Сторожинецької міської ради та крім інших, з включенням Комарівської.

Згідно з частиною першою статті 17 ЗК України, в редакції закону № 2196-ХІІ від 13 березня 1992 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Виходячи з повноважень, визначених у статті 122 ЗК України, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради.

Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI, з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 нього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеним чинним законодавством, на території Чернівецької області.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року № 2498-VIII розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (01 січня 2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Отже, з досліджених письмових доказів, які містяться в матеріалах справи (а.с.53-57), колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 містилася в списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства за номером 184, однак була викреслена з вказаного списку без відповідних виправлень чи застережень, зазначене також підтверджується архівною довідкою та витягом з протоколу №10 засідання правління агрофірми «Нива» (а.с.33-34), де було вирішено питання про прийняття позивача на роботу та в члени агрофірми «Нива».

За наведеного можна констатувати, що ОСОБА_1 була членом агрофірми «Нива», на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено її членство в агрофірмі «Нива». Отже, право позивача на отримання частки в земельному паї фірми порушене.

Відносно строків звернення до суду за захистом порушеного права колегія суддів відмічає наступне.

Що стосується строку позовної давності, то колегія суддів відзначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Матеріали справи не містять заяв відповідачів з приводу застосування строку позовної давності.

Отже, застосування наслідків спливу строку позовної давності у цій справі не має, а вимога про поновлення строку для звернення до суду є зайвою.

Що стосується вимоги про внесення змін в Додаток №1 до державного акту на право колективної власності на землю серії ЧВ №000140 від 27.12.1995 року в частині включення в список громадян - членів агрофірми «Нива», то колегія суддів вказує наступне.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України 1990 року визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За змістом статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і у разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно з пунктами 1, 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

З огляду на зазначене, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Тобто, за умов відсутності трьох складових одночасно, а саме перебування позивача в членах колективного сільськогосподарського підприємства, отримання підприємством державного акта на право колективної власності на землю та включення особи до списку, доданого до цього акту, особа не має права на земельну частку (пай).

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві.

Питання набуття та припинення членства в колективному сільськогосподарському підприємстві регулюється статутом підприємства.

Список громадян, які мають право на земельну частку (пай), як додаток до державного акту, формується самим підприємством відповідно до статуту, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, підписується головою сільськогосподарського підприємства та головою місцевої ради.

У спірних правовідносинах основою набуття статусу члена й виникнення відповідних прав, пов`язаних з членством у колективному підприємстві, є юридичний склад, що включає в себе прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про прийняття заявника до складу членів колективного сільськогосподарського підприємства та його трудова участь у діяльності цієї організації.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.04. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.

В силу ч.2 ст.9 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» , пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві.

За приписами ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Доказів того, що ОСОБА_1 була виключена з членів агрофірма «Нива» матеріали справи не містять, і таких не здобуто під час судового розгляду.

Звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням не свідчить про виключення її з членів агрофірма «Нива», оскільки зазначене свідчить про трудові правовідносини.

У справі, що переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 не було включено до списків осіб - членів агрофірма «Нива», що долучався до державного акта на право колективної власності на землю серії ЧВ №000140, виданого 27 грудня 1995 року, і позивач не отримувала сертифікат про право на земельну частку (пай), проте, стороною позивача доведено право на розпаювання землі та отримання її частки (паю), отже, як наслідок, включення до додатку з переліком пайовиків.

Що стосується вимог позивача до Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області, то колегія суддів виходячи із зазначених норм матеріального права та встановлених обставин, включення спірних земель до складу земель територіальної громади, - приходить до висновку, що обґрунтування вимог позовної заяви та порушені права позивача не встановлюють обов`язку їх відновлення з боку Чернівецької районної державної адміністрації Чернівецької області, через що у вимозі до неї слід відмовити.

За наведеного вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

З дублікату квитанції №0.0.2217996090.1 від 2021-08-03 вбачається, що за подання позовної заяви представником позивача сплачено судовий збір у розмірі 908 грн (а.с.8), за подання до суду апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1362 грн (дублікат квитанції №Р24А2313084736С4043 від 01.06.2022) (а.с.120), за подання до суду касаційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн (дублікат квитанції №0.0.2653799806.1 від 2022-08-25) (а.с.186).

Отже, з відповідача - Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь позивача слід стягнути в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за розгляд справи в усіх судових інстанціях, витрати у розмірі 4086 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 03 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 як колишнім членом агрофірми «Нива» (код ЄДРПОУ 03800920) право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в розмірі земельної частки (паю) на території Сторожинецької міської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області та внести зміни в Додаток №1 до державного акту на право колективної власності не землю серії ЧВ №000140 від 27.12.1995 року в частині включення в список громадян-членів агрофірми «Нива» (с. Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області) ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Чернівецької районної Державної адміністрації Чернівецької області (Чернівецької районної військової адміністрації Чернівецької області) відмовити.

Стягнути з Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4086 (чотири тисячі вісімдесят шість) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Головуючий Лисак І.Н.

Судді: Височанська Н.К.

Литвинюк І.М.