Постанова

від 05.07.2023 по справі 127/6627/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 127/6627/22

провадження № 61-1525св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області померла його мати ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема право на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку згаданий спадкодавець успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак за життя не оформила спадкових прав на неї. Крім нього, інших спадкоємців, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину чи претендували на неї, немає. 14 лютого 2022 року він звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Родіонової Н. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011, однак отримав відмову, мотивовану тим, що державний акт на право приватної власності на спірну ділянку було видано на ім`я спадкодавця його матері - ОСОБА_3 вже після смерті останньої, що унеможливлює оформлення спадщини нотаріусом. Вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки за життя ОСОБА_3 (спадкодавець його матері) як член Колективного сільськогосподарського підприємства «Батьківщина» смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області (далі - КСП «Батьківщина») мала право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності цього КСП згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 25 січня 1996 року. Рішенням 15 сесії 23 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - Стрижавська селищна рада) від 17 лютого 2000 року ОСОБА_3 внесли до списку громадян, що мають право на земельну частку (пай), проте помилково не були включені при розподілі земель КСП «Батьківщина». Цим же рішенням передано в колективну власність згаданого КСП 146 га земель резервного фонду для забезпечення земельними паями осіб, які не були включені до списку членів підприємства, а також - внесено зміни в технічну документацію з паювання земель. Рішенням 25 сесії 3 скликання Стрижавської селищної ради від 20 грудня 2001 року затверджено технічну документацію щодо виділення земельних паїв в натурі та в рахунок належної ОСОБА_3 за життя земельної частки (паю) було виділено в натурі земельну ділянку площею 1,39 га за № 433 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 20 березня 2002 року на підставі вищевказаного рішення селищної ради на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ВН № 044433, яким підтверджено її право на спірну земельну ділянку. Оскільки на час видачі державного акта ОСОБА_3 померла, то оригінал цього документа отримала на руки її спадкоємець - ОСОБА_2 . В подальшому вже за його заявою відомості про спірну земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:01:123:0011 та уточнено площу - 1,3903 га. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, розташовану на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину за життя, проте не оформила свої спадкові права після смерті своєї матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року у складі судді Романюк Л. Ф. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за життя ОСОБА_3 не набула право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому згадана ділянка не увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті, та, відповідно, не могла бути успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 . Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_1 (його мати) не набула право власності на спірну земельну ділянку, то таке право не може бути визнане за позивачем.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Вінницької міської ради, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час видачі КСП «Батьківщина» державного акта на право колективної власності на землю від 25 січня 1996 року ОСОБА_3 була членом названого підприємства, за життя вона набула право на спірну земельну ділянку, а тому ця ділянка увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті та була успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 . Оформлення документів, що займає певний час, є похідним і другорядним в контексті цих правовідносин та не має вирішального значення при вирішенні спору. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, а також - на право на земельну частку (пай), є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не отримав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права. Матеріалами справи підтверджено, що позивач є сином ОСОБА_2 та у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті своєї матері. Постановою приватного нотаріуса від 23 лютого 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,3903 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з тих підстав, що згадана ділянка не входить до складу спадщини. Проте наведені обставини порушують права позивача, оскільки ОСОБА_3 за життя набула право на спірну земельну ділянку, а відтак ця ділянка увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті, та, відповідно, була успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2023 року Вінницька міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 283/187/19 та від 25 листопада 2021 року у справі № 221/5839/18. За життя ОСОБА_3 не набула право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт на землю серії І-ВН № 044433 був виготовлений після її смерті), а тому ця земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не могла бути успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 . Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_1 (його мати) не набула право власності на спірну земельну ділянку, то таке право не може бути визнано за позивачем.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. від 06 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

22 березня 2023 року справа № 127/6627/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року справу № 127/6627/22 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М. (головуючий), Ігнатенко В. М., Карпенко С. О., Сердюк В. В.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла баба ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , після її смерті спадщину у встановленному законом порядку прийняла її дочка - ОСОБА_2 (мати позивача).

За життя ОСОБА_3 була членом КСП «Батьківщина» і мала право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності цього КСП, згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії ВН б/н, виданим названому підприємству 25 січня 1996 року.

Рішенням 15 сесії 23 скликання Стрижавської селищної ради від 17 лютого 2000 року ОСОБА_3 внесли до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай), за № 43 з огляду на те, що при розподілі земель КСП «Батьківщина» вона помилково не була включена до цього списку. Цим же рішенням передано в колективну власність згаданого КСП 146 га земель резервного фонду для забезпечення земельними паямиосіб, які не були включені у список членів підприємства, а також - внесено зміни в технічну документацію з паювання земель КСП «Батьківщина» та замовлено в Державного підприємства «Інститут землеустрою» проєктно-технічну документацію щодо виділення земельних паїв в натурі.

Рішенням 25 сесії 3 скликання Стрижавської селищної ради від 20 грудня 2001 року було затверджено технічну документацію із землеустрою та в рахунок земельної частки (паю) ОСОБА_3 виділено в натурі земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 1,39 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі вищевказаного рішення селищної ради 20 березня 2002 року на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ВН № 044433, яким підтверджено її право на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 1,39 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Стрижавської селищної ради. Цей державний акт було зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 442.

В подальшому за заявою позивача відомості про спірну земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:01:123:0011 та уточнено площу - 1,3903 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2

18 січня 2010 року ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Родіоновій Н. В. заяву про прийняття спадщини після смерті матері.

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Родіонової Н. В. від 23 лютого 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,3903 га, кадастровий номер 0510100000:01:123:0011, з огляду на те, що вказана земельна ділянка не входить до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 .

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95).

Згідно з частиною першою статті 1 ЗК України 1990 року, що був чинним на момент видачі КСП «Батьківщина» державного акта на право колективної власності на землю, земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.

Стаття 4 ЗК України 1990 року встановлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК України 1990 року, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201-ХІІ.

За змістом частини другої статті 78 чинного ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі і пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами вказаного підприємства, кооперативу, товариства, згідно зі списком, який прикладається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

За змістом статей 22, 23 ЗК України 1990 року особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону № 899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 899-IVосновним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 7 Закону № 899-IV проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляється суб`єктами господарювання, які мають у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом. У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, дії обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів. У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю). Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Відповідно до статті 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

В постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 283/187/19 (провадження № 61-1965св20), на яку послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, вказано, що особа набуває права на земельну частку (пай) в разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

В постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 221/5839/18 (провадження № 61-11886св20), на яку також міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено, що за змістом статей 22, 23 ЗК України 1990 року особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу № 720/95. Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача таких прав, факт їх порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі № 750/519/21 (провадження № 61-14957св21) вказано, що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки державні акти на спірні земельні ділянки були виготовлені після смерті спадкодавця, тобто після припинення її цивільної право- і дієздатності, такі земельні ділянки на момент відкриття спадщини не увійшли до її складу. Доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 548/900/19, є безпідставними, оскільки у справі № 548/900/19 позивач просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай), а у справі, що переглядається позивач просить визнати за нею право на сформовані земельні ділянки, хоча на час відкриття спадщини спадкодавцю належало лише право на земельну частку (пай).

В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 692/565/21 (провадження № 61-7303св22) зазначено, що посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку № НОМЕР_2 , якій присвоєно кадастровий номер 7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що за життя ОСОБА_3 (спадкодавець матері позивача) не набула право власності на земельну ділянку площею 1,3903 га з кадастровим номером 0510100000:01:123:0011 (в даному випадку виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), як і виготовлення державного акта на спірну ділянку серії І-ВН № 044433 мало місце після смерті названого спадкодавця, тобто після припинення її цивільної право- і дієздатності), а відтак, згадана земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не могла бути успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку спадкування на конкретно визначену в натурі земельну ділянку не може бути задоволений.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, в тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Водночас, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення. Пай є лише правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі. Земельна частка (пай) має особливий юридичний статус. Головною особливістю земельної частки є те, що вона не є земельною ділянкою, зокрема не визначена в натурі (її межі невідомі до моменту виготовлення і затвердження технічної документації) і не має унікального кадастрового номера. Це лише документально оформлене право людини на майбутнє отримання у власність земельної ділянки із земель, зокрема колишніх КСП.

Таким чином, оскільки до складу спадщини входять права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини, то висновок апеляційного суду про те, що за життя ОСОБА_3 набула право саме на конкретно визначену в натурі земельну ділянку, а відтак ця ділянка увійшла до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті та була успадкована матір`ю позивача - ОСОБА_2 , є помилковим.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Тому Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги Вінницька міська рада сплатила 1 984,80 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на її користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької міської ради задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року скасувати, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук