Постанова
Іменем України
28 червня 2023 року
м. Київ
справа № 638/11321/14-ц
провадження № 61-12488св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський центр правової допомоги»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Дорош А. І.,
Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський центр правової допомоги» (далі -
ТОВ «Харківський центр правової допомоги») про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі 10 вересня 2010 року уклали договір позики, а 05 вересня 2011 року - додатковий договір до договору позики, відповідно до умов яких ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 8 700 дол. США та 2 400 дол. США, відповідно. ТОВ «Харківський центр правової допомоги» поручилося перед позикодавцем за виконання позичальниками боргових зобов`язань, про що укладено договір поруки. Відповідачі повернули позивачу частину позики
у розмірі 3 000 дол. США, неповернутими залишилися отримані у борг кошти у розмірі 8 100 дол. США.
Оскільки відповідачі не виконали свої боргові зобов`язання, то вказана заборгованість (8 100 дол. США) підлягає стягненню у судовому порядку. Крім того, відповідачі зобов`язані сплатити проценти за користування позиченими коштами на рівні облікової ставки Національного банку
України (далі - НБУ) у розмірі 2 260 дол. США, 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у розмірі
443 дол. США та пеню за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 891 000 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути солідарно
з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ТОВ «Харківський центр правової допомоги» заборгованість, що утворилася станом на 24 червня 2014 року,
у сумі, еквівалентній 10 803 дол. США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку за прострочення повернення позики
у розмірі 891 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова
від 18 березня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ТОВ «Харківський центр правової допомоги» на користь ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася станом на 24 червня 2014 року, за договором позики та додатковим договором до нього в сумі, еквівалентній 10 803 дол. США за курсом НБУ, а також неустойку за прострочення повернення позики у розмірі 891 000 грн, що у загальній сумі становить 1 019 320,97 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ТОВ «Харківський центр правової допомоги» на користь ОСОБА_1 суму витрат за сплату судового збору в розмірі 3 654 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами у справі, випливають
з договірних відносин, які є обов`язковими для виконання сторонами.
Так, 10 вересня 2012 року сплив встановлений договором позики термін виконання позичальниками зобов`язань з повернення позивачу отриманих у борг коштів, проте зобов`язання з повернення суми позики виконані лише частково - на суму 3 000 дол. США. Станом на 24 червня 2014 року сума боргу складає 10 803 дол. США, що еквівалентно 128 320,97 грн, з яких: 8 100 дол. США - залишок неповернутої частини позичених коштів;
2 260 дол. США - проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ; 443 дол. США - три проценти річних від простроченої суми боргу. Згідно з пунктом 5 договору позики за прострочення будь-якого строку виконання зобов`язання по поверненню позики відповідачі зобов`язані сплатити солідарно на користь позивача неустойку в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення, тобто з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року у розмірі 891 000 грн. Отже, остаточно з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 1 019 320,97 грн (128 320,97 грн + 891 000 грн).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 18 березня 2015 року в частині стягнення неустойки у розмірі
891 000 грн та судового збору скасовано, ухвалено нове судові рішення, яким у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки у розмірі 891 000 грн відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір у розмірі 730,90 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк виконання грошових зобов`язань був змінений додатковим договором № 1 до договору позики та визначений до 10 вересня 2012 року. Позов у цій справі подано до суду у липні 2014 року, тобто з пропуском позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені у розмірі 891 000 грн. Оскільки у справі ухвалено заочне рішення суду, відповідачі не брали участь у судових засіданнях та не могли реалізувати свої процесуальні права належним чином, а про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені ОСОБА_6 заявив в апеляційній скарзі, то апеляційний суд вважав, що така заява про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені підлягає задоволенню. Позивач пропустив встановлений законом строк в один рік до вимоги про стягнення пені. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки у розмірі 891 000 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада
2022 року та залишити в силі заочне рішення Дзержинського районного суду
міста Харкова від 18 березня 2015 року.
Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення неустойки, інші учасники судового процесу не оскаржували вказану постанову, тому вона не є предметом касаційного перегляду в частині вирішення вимог про стягнення неповернутої частини позики та процентів відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті ЦПК України. Вказував, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, від 30 вересня 2015 року у справі
№ 6-780цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17; Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 11 липня
2018 року у справі № 760/14479/13-ц, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 390/34/17, від 03 травня 2022 року у справі № 127/30671/18,
від 05 жовтня 2022 року у справі № 2-8056/2004.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив обґрунтованих підстав для перегляду заочного рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили 21 липня 2015 року, а апеляційна скарга подана ОСОБА_6 більше ніж через 6 років після його ухвалення. При цьому відповідачі отримали копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви, в матеріалах справи також міститься повідомлення про вручення ОСОБА_6 судової повістки на 16 лютого 2015 року. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд.
Апеляційний суд безпідставно застосував наслідки спливу позовної давності до пені. Відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи в суд першої інстанції, що підтверджується належними та допустимими доказами, тому ОСОБА_6 не був позбавлений можливості заявити про застосування позовної давності до ухвалення заочного рішення. Відповідачі зловживали своїми правами та навмисне ухилилися від участі у розгляді справи в суді першої інстанції, що унеможливлює розгляд заяви ОСОБА_6 про застосування позовної давності, яка подана лише на стадії апеляційного провадження.
Апеляційний суд не правильно застосував статтю 267 ЦК України, оскільки можливість стягнення неустойки (пені) обмежується 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Якби ОСОБА_6 подав вчасно заяву про застосування позовної давності, то пеню необхідно було б стягнути принаймні за 356 днів перед зверненням до суду, тобто на суму 365 000 грн.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_6 та його адвокат Рогозін С. Л. у відзиві на касаційну скаргу вказували на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, тому просили її залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначали, що ОСОБА_6 про існування заочного рішення дізнався лише у липні 2020 року, оскільки у 2014 році змінив своє місце проживання, а повістки направлялися судом за попереднім місцем проживання. ОСОБА_6 отримав лише копію ухвали про відкриття провадження
у справі разом з судовою повісткою на 22 жовтня 2014 року та судову повістку на 16 лютого 2015 року, а решта судової кореспонденції повернулася до суду з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання». Заочне рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки відповідачі не були належним чином повідомлені про день, час та місце судового розгляду справи. Вказували, що позов подано з пропуском позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені у розмірі 891 000 грн. Оскільки відповідачі не брали участі у судових засіданнях, то не могли заявити про застосування позовної давності в суді першої інстанції. Апеляційний суд правильно розглянув заяву ОСОБА_6 про застосування позовної давності.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
09 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони у справі 10 вересня 2010 року уклали нотаріально посвічений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 8 700 дол. США.
Договором позики від 10 вересня 2010 року встановлено порядок повернення позичених коштів частинами не пізніше 10 вересня 2011 року.
ТОВ «Харківський центр правової допомоги» поручилося перед позикодавцем за виконання позичальниками боргових зобов`язань, про що укладено договір поруки від 10 вересня 2010 року.
У період з 10 вересня 2010 року до 05 вересня 2011 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повернули позивачу 2 400 дол. США.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 05 вересня 2011 року додатково позичили у позивача 2 400 дол. США, на підтвердження чого того ж дня між ними був укладений додатковий договір № 1 до договору позики від 10 вересня
2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом.
Додатковим договором № 1 до договору позики від 10 вересня 2010 року був змінений кінцевий строк виконання грошових зобов`язань -
до 10 вересня 2012 року.
У період з 06 вересня 2011 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повернули ОСОБА_1 600 дол. США.
Суди також встановили, що 10 вересня 2012 року сплив встановлений договором позики термін виконання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зобов`язань з повернення позивачу отриманих у борг коштів, проте позику повернуто лише на суму 3 000 дол. США, неповернутими залишилися кошти у розмірі 8 100 дол. США.
Згідно з пунктом 5 договору позики, залишеним без змін додатковим договором № 1, за прострочення будь-якого строку (пункт 1 договору) виконання зобов`язання по поверненню позики відповідачі повинні сплатити солідарно на користь позивача неустойку в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.
Термін прострочення виконання зобов`язання становить період з 15 січня
2012 року до 24 червня 2014 року - 891 день.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 24 червня
2014 року заборгованість позичальників перед позикодавцем становить 10 803 дол. США, що еквівалентно 128 320,97 грн, з яких: 8 100 дол. США - залишок неповернутої частини позичених коштів; 2 260 дол. США - проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ;
443 дол. США - три проценти річних від простроченої суми боргу. Розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за період
з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року складає 891 000 грн.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 як іпотекодавці та ОСОБА_1 як іпотекодержатель
10 вересня 2010 року уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з пунктом 1 якого цей договір укладено як засіб забезпечення виконання зобов`язання з вказаним договором позики
від 10 вересня 2010 року (у розмірі 8 700 дол. США) у порядку та в строки, що передбачені цим договором. У випадку несвоєчасної сплати боргу іпотекодавці зобов`язалися сплачувати іпотекодержателю неустойку
в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 вересня 2010 року в разі невиконання боржниками зобов`язань за договором позики сторони домовилися про наступне: при невиконанні боржниками зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,8 кв. м, житловою площею 38,1 кв. м переходить до іпотекодержателя; у забезпечення виконання зобов`язання, що викладено у пункті 1 цього договору, укладається договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира; зазначена квартира є власністю іпотекодавців і належить їм на праві приватної власності.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 06 червня 2016 року ОСОБА_1 (продавець), який є іпотекодержателем за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим нотаріусом 10 вересня 2010 року, іпотекодавцями за яким
є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , продав, а покупець - товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості
«Естейт-Сервіс» (далі - ТОВ «АН «Естейт-Сервіс») придбало квартиру АДРЕСА_1
за 195 000 грн, які продавець одержав у повному обсязі від покупця на момент підписання цього договору.
Вказаний договір купівлі-продажу квартири від 06 червня 2016 року був вчинений після ухвалення у цій справі заочного рішення суду від 18 березня 2015 року.
Встановлено, що позов у цій справі подано до суду у червні 2014 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 липня
2014 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено
на 22 жовтня 2014 року о 14.00 год.
У матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення рекомендованим листом (ухвала суду про відкриття провадження, позовна заява з додатками) на ім`я ОСОБА_6 - вручено 26 серпня 2014 року, на ім`я ОСОБА_2 - вручено 21 серпня 2014 року, на ім`я ОСОБА_4 - вручено 21 серпня 2014 року, на ім`я
ОСОБА_5 - вручено 21 серпня 2014 року, на ім`я ОСОБА_3 - вручено 21 серпня 2014 року.
Матеріалами справи також підтверджується вручення поштового відправлення рекомендованим листом (судової повістки на 16 лютого
2015 року о 10.00 год.) ОСОБА_6 - вручено 28 січня 2015 року. Судові повістки на 16 лютого 2015 року о 10.00 год. на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повернуті до суду «за закінченням терміну зберігання».
Судові повістки на 18 березня 2015 року о 11.30 год. на ім'я ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 повернуті до суду «за закінченням терміну зберігання».
ОСОБА_6 в апеляційній скарзі заявив про застосування позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідають.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів
є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Суди встановили, що сторони у справі 10 вересня 2010 року уклали договір позики, а 05 вересня 2011 року - додатковий договір до договору позики, відповідно до умов яких ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 8 700 дол. США та 2 400 дол. США, відповідно.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суди також встановили, що 10 вересня 2012 року сплив встановлений договором позики термін виконання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зобов`язань з повернення позивачу отриманих у борг коштів, проте позику повернуто лише на суму 3 000 дол. США, неповернутими залишилися позичені кошти у розмірі 8 100 дол. США.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Установивши, що позичальники не виконали належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про стягнення солідарно з позичальників та поручителя на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 10 803 дол. США, що еквівалентно 128 320,97 грн, з яких: 8 100 дол. США - залишок неповернутої частини позичених коштів; 2 260 дол. США - проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ; 443 дол. США - три проценти річних від простроченої суми боргу.
Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені відповідно до пункту 5 договору позики за період з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року у розмірі 891 000 грн.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення неустойки, ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги у зв`язку з пропуском позовної давності.
Вказані висновки апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені є помилковими, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки
є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 752/21859/19.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідачів на його користь пеню за період з 15 січня 2012 року до 24 червня 2014 року
у розмірі 891 000 грн.
Згідно з пунктом 5 договору позики, залишеним без змін додатковим договором № 1, за прострочення будь-якого строку (пункт 1 договору) виконання зобов`язання по поверненню позики відповідачі повинні сплатити солідарно на користь позивача неустойку в розмірі 1 000 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.
Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки строк виконання грошових зобов`язань визначений до 10 вересня 2012 року, позов подано до суду
у липні 2014 року, тобто з пропуском позовної давності в один рік до вимоги про стягнення пені, про застосування якої заявив ОСОБА_6
в апеляційній скарзі, так як у справі було ухвалено заочне рішення, то наявні правові підстави для відмови у задоволенні зазначеної вимоги у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/7895/21.
Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував зазначені норми матеріального права та дійшов помилкового висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення пені необхідно відмовити повністю, оскільки за основою вимогою позовна давність не пропущена, тому стягнення неустойки (пені, штрафу) за належного подання заяви про застосування позовної давності обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.
Разом з тим, задовольняючи заяву про застосування позовної давності, апеляційний суд зазначив, що той факт, що ОСОБА_6 , який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не була подавана ним у суді першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності
у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції
у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Водночас, встановивши, що ОСОБА_6 в суді першої інстанції отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі та позовну заяву
з додатками (вручено 26 серпня 2014 року), а також судову повістку
на 16 лютого 2015 року о 10.00 год. (вручено 28 січня 2015 року), а інші судові повістки, зокрема судову повістку-виклик в судове засідання, в якому постановлене заочне рішення, не отримував, апеляційний суд не врахував, що зазначеному відповідачу було відомо про розгляд справи судом першої інстанції, а тому він мав можливість заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції до постановлення рішення цим судом.
Отже, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, не врахував фактичні обставини щодо повідомлення ОСОБА_6 про розгляд справи та можливість заявити ним про застосування позовної давності до ухвалення заочного рішення.
Апеляційний суд також не врахував, що згідно з частиною третьою
статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 Верховний Суд
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що «доктрина venire contra factump roprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У зв`язку з викладеним, враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла переконання, що доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_6 судом першої інстанції про час та місце розгляду справи не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, ним також не наведено в апеляційній скарзі мотивів щодо неможливості подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення заочного рішення, а відтак, відсутні підстави для розгляду цієї заяви на стадії апеляційного перегляду заочного рішення.
При цьому безпідставним є посилання ОСОБА_6 на зміну ним місця проживання як на підставу поважності причин неотримання судової кореспонденції суду першої інстанції, оскільки він в суді першої інстанції отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі, позовну заяву
з додатками та судову повістку, а статтею 77 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) покладено обов`язок на осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання.
У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_6 повідомляв суд першої інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу
і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 77 ЦПК України
в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Суд першої інстанції належним чином виконав свій процесуальний обов`язок щодо повідомлення учасників процесу про розгляд справи.
Апеляційний суд мав врахувати, що ОСОБА_6 , який звернувся
з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції, було достеменно відомо про звернення ОСОБА_1 до нього з відповідним позовом, про наявність справи про стягнення заборгованості за договором позики, втім, реалізуючи на власний розсуд належні йому процесуальні права, він не скористався правом заявити про застосування до спірних правовідносин позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції та до постановлення заочного рішення цим судом.
Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина третя статті 27 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Подібна норма викладена у частині першій статті 44 ЦПК України (в редакції, чинній на час перегляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).
За загальних засад змагальності цивільного процесу сторони повинні, як правило, у суді першої інстанції повідомити усі доводи, що мають вирішальне значення для правильного розгляду спору судом, а також надати усі наявні докази, що стосуються такого спору, саме у суді першої інстанції. Подання нових доказів та повідомлення нових аргументів, окрім як в суді першої інстанції, порушуватиме принцип рівності сторін перед судом, створюватиме штучні умови для перегляду судових рішень судів першої інстанції та їх скасування в апеляційному та/або касаційному порядку, які були законними та обґрунтованими станом на момент їх постановлення в суді першої інстанції.
Апеляційний та касаційний перегляд судових рішень призначені для виправлення помилок суду першої інстанції, такі види провадження не призначені для здійснення переоцінки тих судових рішень, які на час їх ухвалення відповідали усім вимогам щодо правомірності та справедливості судового розгляду в суді першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції мав зробити висновок, що, дізнавшись про розгляд справи судом першої інстанції за позовом ОСОБА_1 до позичальників та поручителя про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_6 , не скористався своїм правом заявити про застосування позовної давності, а тому втратив таке право у апеляційному суді.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 травня 2022 року у справі № 127/30671/18.
На переконання Верховного Суду, забезпечення дотримання меж реалізації сторонами їх процесуальних прав та обов`язків не призведе до порушення принципу рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які
є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права,
а сприятиме забезпеченню добросовісного використання сторонами наданих їм законом прав та обов`язків (постанова Верховного Суду
від 11 липня 2018 року у справі № 760/14479/13-ц).
Таким чином, за встановлених у цій справі обставин, відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, тому постанову апеляційного суду необхідно скасувати в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про стягнення неустойки, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 258, 267, 549 ЦК України та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зазначеної вимоги у зв`язку зі спливом строку звернення до суду в цій частині.
Водночас не можна погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром пені, враховуючи наступне.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони закон може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язанням.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Такий висновок зробили Верховний Суд України, зокрема, у постанові
від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15 і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі
№ 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Судова практика щодо зменшення розміру неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, є сталою і послідовно застосовується судами. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 червня
2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня
2020 року у справі № 902/417/18 також зазначила про зменшення розміру неустойки, якщо він є завищеним порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Однак указані критерії є загальними і не спрямовують сторони на звернення уваги та надання доказів щодо існування інших обставин, а суд - на можливість обґрунтувати зменшення розміру неустойки.
Частина третя статті 551 ЦК України визначила такі підстави для її застосування: значне перевищення розміру неустойки заявленому розміру збитків; наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто перелік для застосування зазначеної норми не вичерпний і не конкретизований. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України суди в основному керуються обставинами конкретної ситуації, внутрішнім переконанням, а також принципами розумності, справедливості
і пропорційності у цивільному судочинстві.
При розгляді питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суди мають об`єктивно оцінити, чи є такий випадок винятковим у конкретний справі,
з огляду на: інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання; причину (причини) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначність прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання; невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінку винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків); інші обставини, які притаманні конкретній справі.
При цьому потрібно взяти до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень ЦК України вважаються, зокрема: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).
Тобто залежно від виду зобов`язання різняться й критерії застосування норми про можливість зменшення судом розміру неустойки.
Суди мають виходити з обставин конкретної справи, враховувати передбачені частиною третьою статті 2 ЦПК України основні засади цивільного судочинства, зокрема змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, а також передбачені частиною шостою статті 3 цього Кодексу принципи справедливості, добросовісності та розумності.
З аналізу зазначеного можна виділити такі критерії, які суди повинні враховувати при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України: значне перевищення розміру неустойки заявленому розміру збитків (співмірність); наявність інших обставин, які мають істотне значення, якими, зокрема, можуть бути: ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; наслідки порушення зобов`язання; поведінка винної сторони щодо вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових
витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо
(стаття 11 ЦПК України).
Стягнення з відповідачів на користь позивача пені у розмірі 891 000 грн, яка більше ніж у 6 разів перевищує суму простроченого зобов`язання разом з нарахованими відсотками (128 320,97 грн), не відповідає засадам цивільного судочинства та справедливому розгляду і вирішенню справи.
Водночас з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 11 січня 2016 року у справі № 626/2180/15-ц, яке набрало законної сили, в рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 за договором позики від 10 вересня 2010 року та додатковим договором № 1 від 05 вересня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_1 шляхом надання права іпотекодержателю продати предмет іпотеки будь-якій особі.
Встановлено, що за договором купівлі-продажу квартири від 06 червня
2016 року ОСОБА_1 (як іпотекодержатель за іпотечним договором
від 10 вересня 2010 року, іпотекодавці: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) продав ТОВ «АН «Естейт-Сервіс» квартиру
АДРЕСА_1
за 195 000 грн, які продавець одержав у повному обсязі від покупця на момент підписання цього договору.
Одержана від продажу зазначеної квартири сума (195 000 грн) перевищує розмір простроченого зобов`язання разом з нарахованими відсотками (128 320,97 грн).
Заочним рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 11 листопада 2016 року у справі № 626/1780/16-ц, яке набрало законної сили, усунуто ТОВ «АН «Естейт-сервіс» перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з указаної квартири та шляхом звільнення будь-яких речей та меблів відповідачів з неї.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості
і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Визначаючи розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідачів, Верховний Суд виходить з вищенаведеного та вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував частину третю статті 551 ЦК України в цій частині, а вказану неустойку, з урахуванням усіх встановлених у справі обставин, слід зменшити з 891 000 грн до 10 000 грн.
Зазначений розмір неустойки (10 000 грн) відповідає засадам розумності, добросовісності та справедливості.
Верховний Суд врахував, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин позовну давність в частині вимог про стягнення неустойки, про застосування якої відповідач не заявив у суді першої інстанції, будучи повідомленим про розгляд справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення пені за договором позики та зміни заочного рішення суду першої інстанції в цій частині.
Постанова апеляційного суду не є предметом касаційного перегляду в частині вирішення позовних вимог про стягнення неповернутої частини позики та процентів відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
Щодо судових витрат
За частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатом касаційного перегляду справи позовні вимоги задоволено частково, а саме на суму 138 320,97 грн, що становить 13,57 % від ціни позову (1 019 320,97 грн).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» у 2014 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1 218 грн.
Отже, розмір судового збору за подання до суду позовної заяви у цій
справі становить 3 654 грн (1 218 грн ? 3), оскільки 1 % від ціни позову
(1 019 320,97 грн) становить 10 193,21 грн, що є більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Встановлено, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив
3 654 грн.
Враховуючи викладене, розмір стягнутого судом першої інстанції
з відповідачів на користь позивача судового збору необхідно зменшити
з 3 654 грн до 495,85 грн (3 654 грн ? 13,57 %),
За подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (пункт 6 пункту 1 частини другої
статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з апеляційною скаргою).
Отже, розмір судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду становить 5 481 грн (3 654 грн ? 150 %).
Встановлено, що ОСОБА_6 сплатив 5 481 грн за подання до суду апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції.
За подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (пункт 7 пункту 1 частини другої
статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з касаційною скаргою).
Таким чином, розмір судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду становить 7 308 грн (3 654 грн ? 200 %).
Встановлено, що ОСОБА_1 сплатив 7 308 грн за подання до суду касаційної скарги на постанову апеляційного суду.
З огляду на викладене, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 необхідно стягнути судовий збір за подання до суду апеляційної скарги
на заочне рішення суду першої інстанції суду у розмірі 4 737,23 грн
(5 481 грн ? (100 % - 13,57 %)).
Враховуючи відсоток задоволення позовних вимог, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подання до суду касаційної скарги у розмірі 991,70 грн (7 308 грн ? 13,57 %).
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, за результатом касаційного перегляду з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 необхідно стягнути 3 745,53 грн (4 737,23 грн - 991,70 грн) судового збору.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року
в частині вирішення позовної вимоги про стягнення неустойки та розподілу судових витрат скасувати.
Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 18 березня 2015 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення неустойки змінити, зменшивши її розмір з 891 000 (вісімсот дев`яноста однієї тисячі) гривень до 10 000 (десяти тисяч) гривень.
Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 18 березня 2015 року в частині стягнення судового збору змінити, зменшивши його розмір з 3 654 (трьох тисяч шестисот п`ятдесяти чотирьох) гривень до 495 (чотирьохсот дев`яноста п`яти) гривень 85 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 3 745 (три тисячі сімсот сорок п`ять) гривень 53 копійки судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 28.06.2023 |
Оприлюднено | 07.07.2023 |
Номер документу | 112030385 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Ігнатенко Вадим Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні