Постанова

від 05.07.2023 по справі 910/7794/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2023 р. Справа№ 910/7794/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Шапрана В.В.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2022, (повний текст складено 24.01.2023)

у справі № 910/7794/22 (судя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ"

про стягнення 243 365,09 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" про стягнення 243 365,09 грн, з яких 116 569,29 грн - основний борг, 40 231,02 грн - пеня, 15 509,68 грн - 3% річних, 71 055,10 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 15/07 від 22.06.2020 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк. Крім того, на суму заборгованості позивачем нараховано пеню, інфляційні та 3% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі №910/7794/22 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 47 925,42 грн основного боргу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" 68 643,87 грн основного боргу, 40 231,02 грн пені, 15 509,68 грн, 3% річних, 71 055,10 грн втрат від інфляції, а також 2 931,60 грн судового збору.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки позивач визнає факт повернення відповідачем товару на суму 80 2017,92 грн, тоді як останнім належними і допустимими доказами не доведено обставин його повернення на суму 135 024,95 грн, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості. При цьому, у зв`язку з частковим погашенням відповідачем основаної заборгованості під час вирішення спору в суді, на підставі ст. 231 ГПК України провадження у справі в частині стягнення 47 925,42 грн основного боргу закрив.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, місцевий господарський з врахуванням встановлення вірності проведеного позивачем розрахунку даної частини позовних вимог, повністю їх задовольнив.

Заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені, суд першої інстанції з посиланням на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відхилив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі №910/7794/22 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неналежному з`ясуванні усіх обставин справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Так, апелянт стверджує, що:

- суд дійшов помилкових висновків про те, що між сторонами документально не оформлювався факт повернення товару. Відповідачем було складено супровідні документи на повернення та направлені позивачу разом з товаром, однак останнім не було повернуто підписані документи. Також неодноразово надсилались позивачу для підписання або корегування суми у випадку якщо він вважає їх некоректними;

- відповідач в підтвердження факту повернення товару надав не лише не підписані з боку позивача акт прийому-передачі від 29.10.2021, товарно-транспортну накладну № Р235 від 29.10.2021, а й листування, що велось між сторонами з приводу погашення існуючої заборгованості - листи позивача № 21-1206-01 від 06.12.2021, № 21-1223-01 від 23.12.2021, № 22-0120-01 від 20.01.2022, в яких директор позивача визнає обставини повернення товару на загальну суму 148 851,79 грн в кількості 41 шт. ліжок. Однак, суд не надав належної оцінки вказаним доказам;

- суд не зважив на те, що відносно кількості та вартості неконденційного товару спору між сторонами не було, оскільки він не повертався з мережі магазинів Епіцентру. В той же час, суд не врахував вартість повернутого товару в кількості 20 ліжок, що визнається позивачем;

- повернутий позивачу товар був новий, в належній упаковці виробника; від позивача не надходили жодні заперечення щодо кількості та якості повернутого товару; наявними у справі доказами підтверджується погодження позивача, що повернутий товар не був виставковим екземпляром;

- в судовому засіданні 19.12.2022, про що свідчить технічний запис, відповідач надавав на огляд суду оригінал ТТН з підписом водія;

- факт непідписання позивачем супровідних документів на повернутий товар та ненадання заперечень, або документів, що спростовують обсяг повернутого товару, не надання своєї версії документів у відповідь на неодноразові звернення, на думку апелянта, свідчать про зловживання позивачем правом та бажанням отримати неправомірну вигоду;

- відповідач повністю заперечує проти стягнення неустойки, інфляційних та 3 % річних, оскільки вони були нараховані не на суму прострочення платежу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі №910/7794/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, просить повернути відповідачу поданий разом з його апеляційною скаргою письмовий доказ - ТТН № Р235 від 29.10.2021, оскільки він не подавався в суді першої інстанції.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що:

- при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем не було доведено та не було підтверджено належними та допустимими доказами факт повернення товару на загальну суму 135 024,95 грн;

- акт приймання-передачі від 29.10.2021 складений в односторонньому порядку та не містить підпису позивача, а тому висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами не було оформлено двосторонній документ з повернення товару, - є вірним;

- незважаючи на відсутність підписаного між сторонами двостороннього акта повернення товару, позивач діючи добросовісно, визнає повернення 29.10.201 товару на суму 80 207,92 грн, але не в тому асортименті 41 ліжка та не за тією ціною, про які помилково стверджує відповідач;

- в листах, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, не наведено жодного розрахунку розміру заборгованості відповідача перед позивачем та вартості повернутого товару. Водночас, у вимозі від 30.06.2022 позивач просив погасити основний борг, пеню, інфляційні та 3% річних та зазначав, що вартість повернутого товару становить 80 207,92 грн. Вказана вимога містить детальний розрахунок, при здійсненні якого позивачем було встановлено та виправлено арифметичні помилки, допущені ним у попередніх трьох листах;

- до апеляційної скарги відповідачем було долучено новий доказ ТТН № Р235 від 29.10.2021 з підписом водія, однак він не був на дослідженні у суду першої інстанції та не надавався на огляд в судовому засіданні 19.12.2022. У зв`язку з цим, позивач просить апеляційний господарський суд повернути цей новий доказ відповідачу, оскільки він поданий з порушенням порядку надання доказів.

Від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з розгляду апеляційної скарги на судове рішення в сумі 20 000,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7794/22 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/7794/22. Копію ухвали надіслано суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі № 910/7794/22. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 01.05.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 01.05.2023.

Вирішення питання щодо подання в суді апеляційної інстанції доказів

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем до апеляційної скарги було долучено належним чином завірену копію ТТН № Р235 від 29.10.2021, оригінал якої, як стверджує апелянт, надавався на огляд суду першої інстанції в судовому засіданні 19.12.2022. Клопотання про залучення нових доказів відповідачем суду апеляційної інстанції не подано.

В свою чергу, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що наведена копія є новим доказом, оскільки містить відмінності в заповнених графах ТТН № Р235 від 29.10.2021 щодо копії, наявної в матеріалах справи та якій судом надана належна оцінка. Зокрема, копія накладної у справі не містить підпису водія, тоді як, надана суду апеляційної інстанції копія - містить. У зв`язку з цим, просить не приймати до розгляду цей новий доказ, оскільки він поданий з порушенням чинного процесуального закону.

Колегія суддів, дослідивши вищенаведений документ на предмет відповідності його змісту наявному у справі доказу, обговоривши доводи та заперечення сторін з цього питання, дійшла висновку, що на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України він не може бути прийнятий до розгляду на стадії апеляційного перегляду справи, оскільки не був предметом дослідження під час вирішення спору в суді першої інстанції. При цьому, відтворивши відеозапис з технічної фіксації судового засідання від 19.12.2022, колегією встановлено, що саме в цьому засіданні оригінал товарно-транспортної накладної на огляд суду не надавався.

З урахуванням вищенаведеного, Суд, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих процесуальним законом апеляційному господарському суду, а також з дотриманням принципів справедливості та балансу інтересів, здійснює розгляд справи за наявними у справі документами.

Заявлене позивачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про повернення відповідачу доказу, приєднаного до апеляційної скарги, колегія розцінює як таке, що подано про неврахування (неприйняття) нового доказу на стадії апеляційного провадження в порядку приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України. Оскільки суд погоджується із доводами позивача про неприйняття нового доказу, то відповідне клопотання підлягає задоволенню.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки учасниками справи письмово викладено свою позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні судом не встановлено, дана постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки № 15/07, за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити покупцю ліжка бука (надалі - товар), а покупець зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, вказаних у даному договорі (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором (номенклатура, тип, розмір, колір тощо), визначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях до договору, що додаються до даного договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.2 договору оплата товару покупцем здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.

Строк поставник товару становить 14 календарних днів з моменту замовлення товару, якщо інший строк не вказаний сторонами у специфікаціях до договору (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного отримання покупцем та підписання сторонами видаткової накладної.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 включно. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не надасть іншій стороні письмове підтвердження припинення договору, строк дії останнього вважається продовженим на один календарний рік на тих самих умовах, що не потребує укладення сторонами будь-яких інших письмових документів. Така пролонгація відбувається щоразу по закінченню чергового строку дії договору, без обмеження кількості повторень (п. 8.1 договору)

Додатковою угодою № 1 від 24.09.2020 сторонами внесено зміни до реквізитів сторін.

В період з 25.07.2020 по 11.08.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 951 381,10 грн, що підтверджується видатковими накладними долученими до позову.

Згідно наданої позивачем виписками з рахунку відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме в сумі 754 603,89 грн.

Як зазначено позивачем, 29.10.2021 між сторонами досягнуто домовленості щодо повернення відповідачем частини поставленого товару на суму 80 207,92 грн, однак двостороннього документа про його повернення між сторонами не оформлено.

Позивач з листом б/н від 30.06.2022 звернувся до відповідача та вимагав здійснити погашення заборгованості в сумі 186 569,29 грн основаного боргу; 40 231,03 грн пені, 14 080,43 грн 3 % річних, 63 078,26 грн інфляційних та 18 235,70 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідь на вказану вимогу, відповідач листом № 12 від 28.07.2022 повідомив, що після реалізації товару в мережі магазинів Епіцентр отримані кошти в розмірі 754 603,89 грн були перераховані на поточний рахунок ТОВ "БЕРЕСТ ЗАХІД", в т.ч. 70 000,00 грн було сплачено 04.07.2022 після відправлення претензії. З урахуванням повернення нереалізованого товару на загальну суму 135 024,95 грн сума заборгованості становить 61 752,26 грн, що буде перерахована до кінця серпня 2022 року.

18.08.2022 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" 243 365,09 грн, з яких 116 569,29 грн - основний борг, 40 231,02 грн - пеня, 15 509,68 грн - 3% річних, 71 055,10 грн - інфляційні втрати.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й ч. 1 ст. 193 ГК України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем отримано, товар на загальну суму 951 381,10 грн згідно видаткових накладних № 1 від 25.07.2020; № 2 від 04.09.2020; № 3 від 07.10.2020; № 4 від 23.11.2020; № 5 від 25.12.2020; № 6 від 22.01.2021; № 7 від 01.03.2021; № 8 від 02.07.2021; № 9 від 11.08.2021.

Відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару, а саме в сумі 754 603,89 грн, що сторонами не заперечується.

Як зазначається сторонами, 29.10.2021 відповідачем здійснено повернення товару, однак яке не було оформлено відповідними двосторонніми супровідними документами. Зокрема, як стверджується відповідачем, при поверненні товару ним було оформлено акт приймання-передачі від 29.10.2021 та ТТН № Р235 від 29.10.2021 на суму 135 024,95 грн, але вони не підписані позивачем.

Зі змісту акта та накладної вбачається оформлення повернення відповідачем 41 ліжка, а саме ліжко «Норвей» 2х1,6, горіх в кільк. 7 шт. за ціною одиниці товару - 3 758,33 грн з ПДВ; ліжко «Норвей» 2х1,6, венге в кільк. 8 шт. за ціною одиниці товару - 3 758,33 грн з ПДВ; ліжко «Токіо» 2х1,6, білий в кільк. 17 шт. за ціною одиниці товару - 3 025,00 грн з ПДВ; ліжко «Токіо» 2х1,6, горіх в кільк. 3 шт. за ціною одиниці товару - 3 025,00 грн з ПДВ; ліжко «Токіо» 2х1,6, венге в кількості 6 шт. за ціною одиниці товару - 3 025,00 грн з ПДВ. При цьому, відповідач наполягає на тому, що кількісний асортимент товару (20 ліжок), що ним повертався та тим, що визнається позивачем, є різний. Так, ним повернуто, зокрема, 17 ліжок «Токіо» 2х1,6, (білий) та 3 ліжка «Токіо» 2х1,6, (горіх).

В свою чергу, позивач не заперечує факт часткового повернення 29.10.2021 товару (41 ліжко), але на суму 80 2017,92 грн. Зокрема, в позові зазначається, що повернуто було: ліжко «Норвей» 2х1,6, біла емаль в кільк. 10 шт. за ціною одиниці товару - 1 грн без ПДВ; ліжко «Токіо» 2х1,6, горіх в кільк. 10 шт. за ціною одиниці товару - 1 грн без ПДВ; ліжко «Норвей» 2х1,6, венге в кільк. 8 шт. за ціною одиниці товару - 3372,37 грн без ПДВ; ліжко «Норвей» 2х1,6, горіх в кільк. 7 шт. за ціною одиниці товару - 3372,37 грн без ПДВ; ліжко «Токіо» 2х1,6, венге в кільк. 6 шт. за ціною одиниці товару - 2705,73 грн без ПДВ.

Отже, між сторонами має місце наявність спору щодо кількісного асортименту та вартості повернутого товару. При цьому, ані позивач, ані відповідач не надають належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, адже акт приймання-передачі від 29.10.2021 та ТТН № Р235 від 29.10.2021 (що надавались відповідачем) не містять підпису уповноваженої особи позивача.

Разом з цим, колегія звертає увагу на те, що позивач, визнаючи в суді обставини повернення товару (41 ліжко), в своїх заявах по суті спору не наводить жодних обґрунтованих підстав відмови в підписанні супровідних документів на цей товар. Докази того, що позивач звертався до відповідача з претензіями щодо невірного визначення в акті та накладній вартості повернутого товару, матеріали справи також не містять.

Беручи до уваги те, що сторонами не заперечується лише факт повернення 29.10.2021 товару в кількості 41 ліжко, колегія суддів, з врахуванням приписів ч. 1 ст. 75 ГПК України, визнає наявність події з повернення товару, однак не може погодитися з висновком суду першої інстанції про вартісний їх вираз згідно наведеної позивачем в позові сумі, виходячи із наступного.

Так, визнаючи повернення відповідачем, зокрема, ліжок «Норвей» 2х1,6, біла емаль в кільк. 10 шт. та ліжок «Токіо» 2х1,6, горіх в кільк. 10 шт., позивач у позовній заяві наводив їх вартісне визначення в сумі 1 грн без ПДВ за одиницю товару, тобто як демонстраційний зразок. Належних і допустимих доказів в підтвердження цих обставин, за умови наявності у відповідача заперечень, позивачем суду не надано.

Натомість, відповідачем в підтвердження обставин повернення позивачу товару, що не є демонстраційним зразком, надано листи ТОВ "БЕРЕСТ ЗАХІД" № 21-1206-01 від 06.12.2021, № 21-1223-01 від 23.12.2021, № 22-0120-01 від 20.01.2022, зі змісту яких вбачається визнання позивачем обставин повернення товару (41 ліжко) на суму 148 851,79 грн. Крім того, позивач вимагав надати інформацію щодо кількості неконденційності ліжок, таких, що втратили товарний вид.

Тобто, отримавши 29.10.2021 року повернутий відповідачем товар в кількості 41 ліжко на визнану вище суму, позивач у цих листах жодним чином не висловлював претензії щодо якісних характеристик цього товару, а також не зазначав про отримання ним саме демонстраційних зразків з вартістю 1 грн за одиницю товару.

У контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлені вище обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконанні обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З урахуванням викладеного, слід констатувати, що ТОВ "БЕРЕСТ ЗАХІД" під час вирішення справи в суді зайняло позицію, що відрізняється від її попередньої поведінки та ставить ТОВ "ВЕНДІ" у невигідне положення. Тобто має місце недобросовісної поведінки позивача.

При цьому, доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що визнання позивачем у листах № 21-1206-01 від 06.12.2021, № 21-1223-01 від 23.12.2021, № 22-0120-01 від 20.01.2022 суми повернутого товару в розмірі 148 851,79 грн є арифметичною помилкою, оцінюються колегією критично, адже не є такою, позаяк пов`язана не з математичним обчисленням, а з якісними характеристиками повернутого і прийнятого позивачем товару. Тобто повернутий товар або є демонстраційним зразком (з вартістю 1 грн за одиницю), або новим, належної якості товаром (за повною вартістю), що встановлюється в момент отримання товару.

Апеляційна інстанція вважає за необхідне також звернути увагу на те, що сторонами правочину узгоджено прийняття товару по якості за правилами Інструкції П-7 «Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю». Позивачем не надано документів, що були б складені згідно встановленої в Інструкції П-7 процедури фіксації неякісного товару, повернення якого визнає позивач.

Посилання позивача на добросовісність його поведінки з визнання в суді повернення частини товару незважаючи на відсутність у відповідача таких доказів відхиляються Судом, оскільки не спростовують встановлених обставин суперечливої поведінки позивача щодо визначення вартості повернутого товару. Належне оформлення акта та накладної (двостороннє підписання) залежало від дій позивача. Тоді як, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження наявності обґрунтованих причин непідписання позивачем цих супровідних документів на товар, що був прийнятий ним до повернення.

Отже, задовольняючи позов про стягнення основної заборгованості, суд попередньої інстанції помилково в основу свого висновку поклав лише доводи позивача в частині визначення ним вартості повернутого товару в розмірі 80 2017,92 грн. При цьому, залишив поза увагою заперечення відповідача щодо вартості цього товару та належним чином не дослідив представлені на їх обґрунтування докази - листи позивача про неодноразове визнання суми повернутого товару в розмірі 148 851,79 грн.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що при вирішенні даного спору поза межами оцінки суду першої інстанції залишено обставини наявності суперечливої поведінки позивача, що слідує із попередніх його заяв в рамках досудового врегулювання спору.

Колегія суддів, на підставі оцінки зібраних у справі доказів в цілому, так і кожного доказу окремо, з врахуванням застосування у даному спорі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), встановила, що на час пред`явлення цього позову за відповідачем рахувалась заборгованість в сумі 47 925,42 грн (951381,10 грн (загальна сума поставки) - 754 603,89 грн (часткова оплата відповідача) - 148 851,79 грн (вартість повернутого товару). Відтак, правові підстави для задоволення решти позовних вимог про стягнення основаної заборгованості, - відсутні.

Оскільки відповідачем здійснено погашення заборгованості в сумі 47 925,42 грн під час вирішення спору в суді першої інстанції, судова колегія вважає вірним висновок місцевого господарського суду про закриття провадження у справі у відповідній частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.2 договору оплата товару покупцем здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.

Судом встановлено, що відповідач здійснював оплату поставленого товару з порушення строків, визначених умовами договору. Згідно банківської виписки по рахунку відповідач здійснював оплату товару наступним чином: 17.09.2020 оплата на суму 90 000 грн; 22.10.2020 - 45 000 грн; 12.11.2020 - 50 000 грн; 26.11.2020 - 40 741,89 грн; 08.12.2020 - 50 000 грн; 24.12.2020 - 80 000 грн; 30.12.2020 - 26 000 грн; 12.01.2021 - 50 000 грн; 05.03.2021 - 50 000 грн; 12.04.2021 - 15 000 грн; 14.05.2021 - 20 000 грн; 28.05.2021- 20 000 грн; 17.06.2021 - 20 000 грн; 02.07.2021 - 9 804 грн; 02.07.2021 - 20 000 грн; 17.08.2021 - 8 058 грн; 17.12.2021 - 20 000 грн; 28.01.2022 - 20 000 грн; 04.07.2022 - 70 000 грн.

Тоді як, як підставно зауважено місцевим господарським судом, за видатковою накладною від 25.07.2020 відповідач мав розрахуватись до 25.08.2020, за накладною від 04.09.2020 - до 05.10.2020, за накладною від 07.10.2020 - до 06.11.2020, за накладною від 23.11.2020 - до 24.12.2020, за накладною від 25.12.2020 - до 24.01.2021, за накладною від 22.01.2021 - до 21.02.2021, за накладною від 01.03.2021 - до 01.04.2021, за накладною від 02.07.2021 - до 02.08.2021, за накладною від 11.08.2021 - до 11.09.2021.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до 5.2 договору, за порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент оплати товару, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день такого прострочення.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі 910/13071/19 констатовано, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця , а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 40 231,02 грн - пені, 15 509,68 грн - 3% річних, 71 055,10 грн - інфляційні втрати за загальний період з 26.08.2020 по 12.08.2022. При цьому, при розрахунку пені, позивачем враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Північний апеляційний господарський суд, з врахуванням вірного визначення початку перебігу прострочення виконання відповідачем зобов`язання, проведених часткових проплат, встановлених Судом обставини щодо вартості повернутого товару та вищенаведеної правової позиції щодо обрахунку інфляційних нарахувань, здійснив власний розрахунок даної частини позовних вимог шляхом їх нарахування на суми простроченої заборгованості за кожною накладною окремо. У зв`язку з цим, обґрунтованими слід вважати вимоги про стягнення 39 006,45 пені, 55 080,64 грн інфляційних та 12 760,91 грн 3 % річних. В задоволенні решти цих позовних вимог, - слід відмовити.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

В контексті вищенаведеного, судом встановлено, що відповідачем в процесі вирішення цього спору здійснено повне погашення обґрунтованого розміру суми заборгованості за договором; розмір пені становить 81 % від суми правомірного розміру основного боргу; в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача збитків у зв`язку з незначним порушенням відповідачем строків оплати товару. При цьому, знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсація за користування боржником утримуваними ним грошовими коштами компенсується позивачу у даному спорі шляхом присудження до стягнення відповідних сум, що нараховані в порядку ст. 625 ЦК України. Впродовж досудового вирішення питання погашення основаної заборгованості боржник вчиняв активні дії з часткового її погашення та повідомляв, що повний розрахунок зможе здійснити до кінця серпня 2022, проте позивач 18.08.2022 подав позов у цій справі.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору, впровадження на території України військового стану на час вирішення питання стягнення неустойки, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до розумного її розміру, а саме 19 503,22 грн. (50 %)

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва 26.12.2022 у справі №910/7794/22, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України, - частковому скасуванню. Суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних. В задоволенні вимог про стягнення основного боргу слід відмовити.

Судові витрати

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову, судовий збір, що був сплачений позивачем у зв`язку з розглядом справи в місцевому господарському суді та суді апеляційної інстанції, згідно приписів ст. 129 ГПК України, розподіляється пропорційно заявленим вимогам.

При цьому, судові витрати в частині суми зменшення судом розміру неустойки покладаються на відповідача повністю, без урахування зменшення пені (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19).

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, що надавалась в суді апеляційної інстанції, колегія виходить із наступного.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 00, 00 грн, на обґрунтування яких надано копії договору про надання правничої допомоги б/н від 27.03.2023 та акт про надання правничої допомоги від 01.05.2023.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

За ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, 27.03.2023 між позивачем та Адвокатським бюро «Павла Костинчука» укладеного договір про надання правничої допомоги, згідно якого Адвокатське бюро зобов`язується надати Клієнту правничу допомогу шляхом підготовки відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "ВЕНДІ" на рішення Господарського суду міста Києва 26.12.2022 у справі №910/7794/22; шляхом здійснення адвокатом представництва Клієнта у Північному апеляційному господарському суді; шляхом складання та подання до апеляційного господарського суду від імені Клієнта усіх необхідних процесуальних документів, клопотань, зав, тощо.

Згідно п. 4.1. договору Гонорар Адвокатського бюро за цим договором становить 20 000,00 грн, які Клієнт зобов`язується сплатити протягом одного місяця від дня ухвалення Північним апеляційним господарським судом судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги ТОВ "ВЕНДІ" на рішення Господарського суду міста Києва 26.12.2022 у справі.

В п. 4.4. договору сторони домовилися, що документом, який підтверджує надання правничої допомоги за цим договором є акт про надання правничої допомоги, який має бути підписаний сторонами цього договору за результатами надання правничої допомоги за цим договором або за результатами певного етапу надання правничої допомоги.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору адвокатом підготовлено та подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

01.05.2023 між сторонами підписано Акт про надання правничої допомоги, в якому наведено деталізацію виконаної роботи та витрачений адвокатом час на її здійснення.

Таким чином, представлені відповідачем документи щодо сплати вартості послуг на професійну правничу допомогу адвоката, наданих в рамках розгляду спору у даній справі в суді апеляційної інстанції, є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Однак відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з обґрунтуванням неспівмірності цих витрат не заявлено, а відтак колегія виходить із загальних критеріїв розподілу судових витрат, що визначені в ст. 129 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати заявника з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність заявником у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання товариству послуг на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку, що заявлені ТОВ "БЕРЕСТ ЗАХІД" витрати на професійну правничу допомогу відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету заявлених вимог позову (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України). Поряд з цим, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача підлягають стягненні означені витрати в сумі 12 719,44 грн (63,60 %).

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі №910/7794/22 скасувати в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3 % річних, розподілу судового збору та прийняти в цій частині нове рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 17, кв. 91, код 38014161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" (81750, Львівська обл., Стрийський р-н, вул. В. Чорновола, буд. 17, код 43034965) 19 503,22 грн (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот три грн 22 коп.) пені, 12 760,91 грн (дванадцять тисяч сімсот шістдесят грн 91 коп.) 3% річних, 55 080,64 грн (п`ятсот п`ятдесят тисяч вісімдесят грн 64 коп.) втрат від інфляції, а також 1 602,72 грн (одну тисячу шістсот дві грн 72 коп.) витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити».

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі №910/7794/22, - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" (81750, Львівська обл., Стрийський р-н, вул. В. Чорновола, буд. 17, код 43034965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 17, кв. 91, код 38014161) 1 993,32 грн (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто три грн 32 коп.) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНДІ" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 17, кв. 91, код 38014161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕСТ ЗАХІД" (81750, Львівська обл., Стрийський р-н, вул. В. Чорновола, буд. 17, код 43034965) 12 719,44 грн (дванадцять тисяч сімсот дев`ятнадцять грн 44 коп.) витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді В.В. Шапран

О.О. Євсіков