Постанова

від 04.07.2023 по справі 552/198/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/198/23 Номер провадження 22-ц/814/3442/23Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши упорядку спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У січні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Вказував, що у період з 08 червня 2016 року по 01 серпня 2022 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Полтавський ДБК». Відповідачем нараховувалася заробітна плата згідно штатного розпису, але у передбачені після звільнення строки не була виплачена. Прохав суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 36000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 1073,60 грн на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В частині позовних вимог про стягнення заробітної плати судові витрати віднесено за рахунок держави.

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Із вказаним рішенням не погодився відповідач, ТОВ «Полтавський домобудівельний комбінат», та оскаржив його в апеляційному порядку. Прохали рішення суду скасувати та ухвалити нове - про стягнення на користь позивача середнього заробітку у розмірі 2 844,92 грн, а в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Вказували на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначили, що заборгованість по заробітній платі у сумі 19 313 грн 79 коп позивачу була виплачена у березні 2023 року, до ухвалення судового рішення.

Виплачена сума середнього заробітку не є співмірною із розміром заборгованості та судом не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15ц. На думку скаржника співмірним, пропорційним та справедливим розміром є відшкодування є сума 2 844,92 грн.

Також, вказували на невірний розподіл місцевим судом судового збору, без врахування принципу пропорційного задоволення позовних вимог.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

встановлених судомпершої інстанціїта неоспоренихобставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, з 08 червня 2016 року працював на посаді менеджера зі збуту у відділі продажу нерухомості, з 03 січня 2017 року працював на посаді менеджера з маркетингу у відділі маркетингу.

Звільнений 01серпня 2022року за згодою сторін згідно з п. 1ст. 36 КЗпП Українина підставі наказу № 12-к від 01 серпня 2022 року.

На час звільнення позивача відповідачем йому не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку.

Вказана обставина підтверджується довідкою про заборгованість від 15 лютого 2023 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» (а.с. 27).

Згідно із вказаною довідкою нарахована ОСОБА_1 заробітна плата за січень 2022 року становить 6 500 грн, після утримань сума до виплати 5 232,50 грн, за лютий 2022 року нараховано 6 500 грн, сума до виплати 5 232,50 грн, за серпень 2022 року нараховано 10 992,29 грн, до виплати- 8 848,79 грн.

Всього за лютий, січень та серпень 2022 року до виплати 19 313,79 грн.

Як встановлено судом, зазначена в довідці заробітна плата за серпень 2022 року включає компенсацію за невикористану відпустку позивача.

З вказаної довідки також вбачається, що на час її видачі вказана заробітна плата позивачу виплачена не була, зазначена сума вказана як заборгованість підприємства перед працівником.

Але, як пояснив в судовому засіданні позивач, і це підтверджується даними виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 від 30 березня 2023 року, 02 та 03 березня 2023 року вказана заборгованість по заробітній платі позивачу виплачена в повному розмірі.

Тому підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку відсутні.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні позивача, суд першої інстанції установив наступне.

Судом установлено, що при звільненні позивача відповідачем не було виплачено належну йому заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 19 313 грн 79 коп.

Період затримки розрахунку при звільненні позивача склав з 02 серпня 2022 року (день. наступний за днем звільнення) по 03 березня 2023 року (день остаточного розрахунку відповідача з позивачем по заробітній платі.

Як встановлено судом, відповідач заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в порушення нормст. 116 КЗпП Українипозивачу в день звільнення не виплатив.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» від 02 березня 2022 року № 02/03 на підприємстві оголошено простій (а.с. 22).

Судом враховано, що заборгованість у відповідача перед позивачем по заробітній платі виникла до початку військової агресії російської федерації проти України та відповідно до введення простою на підприємстві.

Тому, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, місцевий суд, враховуючи вимоги пункту 5 розділу IV Порядку № 100, обраховуючи середній заробіток позивача, суд виходить з даних довідки ТОВ «Полтавський ДБК» від 15 лютого 2023 року щодо розміру заробітної плати позивача за два останні повні місяці роботи встановив, що середньомісячна кількість робочих днів становить 20 робочих днів:

(20 дн. у січні 2022 року + 20 дн. у лютому 2022 року) / 2 = 20 дн.

Середньоденна заробітна плата:

(6 500 грн + 6 500 грн) /40 дн. = 325 грн.

Середньомісячна заробітна плата:

325 грн х 20 дн. = 6 500 грн.

Таким чином, середній заробіток позивача за період затримки, але не більше, ніж шість місяців становить: 6 500 грн х 6 міс = 39 000 грн.

При цьому місцевий суд, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, відхилив доводи відповідача щодо можливого стягнення з відповідача на користь позивача замість середнього заробітку майнових втрат працівника, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та межах оскарження, апеляційний суд дійшов таких висновків.

За змістомстатті 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У відповідності з вимогами ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна платавиплачується працівникуна умовах,визначених трудовимдоговором. Роботодавецьповинен вживативсіх можливихзаходів длязабезпечення реалізаціїправа працівниківна своєчаснеотримання заробітноїплати. Роботодавець звільняєтьсявід відповідальностіза порушеннязобов`язання щодостроків оплатипраці,якщо доведе,що цепорушення сталосявнаслідок веденнябойових дійабо діїінших обставиннепереборної сили. Звільнення роботодавцявід відповідальностіза несвоєчаснуоплату праціне звільняєйого відобов`язку виплатизаробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач не обґрунтовував апеляційну скаргу наявністю військового стану та неможливістю своєчасно провести розрахунок з виплати заробітної плати позивачу.

Передбачений частиною 1статті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахункуз працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012у справі № 1-5/2012щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першоїстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей116,117цьогоКодексуслід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі№ 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, щосередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінністатті 2 Закону№ 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року справа № 761/9584/15-ц , Провадження № 14-623цс18 (на яку посилається апелянт) Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуваннямконкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, щоправо суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

В цій постанові Велика Палата також зазначила, що:

94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

94.6. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Врахувавши вищезазначені норми матеріального права та судову практику, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині необхідності врахування при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку позивача розміру середньозважених процентних ставок оприлюднених Національним Банком.

Обставини у справі № 761/9584/15-ц відрізняються від обставин у даній справі, що переглядається. Справи не є подібними за фактично встановленими обставинами.

Так, встановлено наявність затримки у виплаті заробітної плати з 01 серпня 2022 року по 03 березня 2023 року, тобто більше шести місяців.

На даний час у ст. 117 КЗпП України внесено зміни, які обмежили термін виплати середнього заробітку періодом у шість місяців.

Доводи апеляційної скарги в частині необхідності застосування при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку середньозважених процентних ставок оприлюднених Національним Банком є необґрунтованими.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що заборгованість по невиплаченій своєчасно заробітній платі позивачу становила 19 313 грн 79 коп. Стягуючи середній заробіток в розмірі 35000 грн, місцевий суд не врахував принципи співмірності, пропорційності та справедливості його розміру.

У зв`язку з чим, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити суму стягнутого судом першої інстанції на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розміру заборгованості 19313,79 грн.

В цій частині доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо непропорційного стягнення судом першої інстанції з ТОВ «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь позивача судового збору за подачу позову до суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 1073,60 грн є неконкретизованими, враховуючи те, що в цій частині майнові вимоги позивача суд першої інстанції задовольнив у повному обсязі (39000 грн), а в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати оскільки відмовив у задоволенні позову, судовий збір відніс на рахунок держави, оскільки позивач був звільнений від його сплати в цій частині вимог на підставі Закону.

Щодо перерозподілу судового збору

Згідно зч.13ст.141ЦПК Україниякщо судапеляційної чикасаційної інстанції,не передаючисправи нановий розгляд,змінює рішенняабо ухвалюєнове,цей судвідповідно змінюєрозподіл судовихвитрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскаржуваним рішенням суду стягнуто з ТОВ «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 1073,60 грн судового збору за подачу позову до суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В частині позовних вимог про стягнення заробітної плати судові витрати віднесено за рахунок держави.

За результатом апеляційного перегляду позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволена частково у сумі 19313,79 грн (з 39 000 грн), тобто на 49,52%, тому судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі: 531,64 грн (із розрахунку: 1073,60 х 49,52%). Рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, зменшивши суму стягнутого з відповідача на користь позивача судового збору з 1 073,60 грн до 531,64 грн.

Апеляційна скарга, відповідно, задоволена частково на 50,48%.

За подачу апеляційної скарги ТОВ «Полтавський домобудівельний комбінат» сплачено судовий збір у сумі 1610,40 грн (1073,60 х 150%)

Таким чином, враховуючи принцип пропорційності розподілу судового збору, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 812,92 грн (із розрахунку: 1610,40 х 50,48%).

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідностіз п.3,4ч.1 ст. 376 ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє: невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. (ч. 4 ст. 376 ЦПК України)

Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду необхідно змінити, зменшивши суму відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 36000,00 грн до 19313,79 грн.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року змінити, зменшивши суму стягнутого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 36000,00 грн до 19313,79 грн, а також суму судового збору з 1 073,60 грн до 531,64 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» суму судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 812,92 грн.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 липня 2023 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко