Рішення

від 07.07.2023 по справі 567/831/22

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 567/831/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2023 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

з участю

представників позивачки адвокатів Плакси В.А., Чернова В.В.

представника відповідача ТОВ «Західна агровиробнича компанія» - адвоката Андросюка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», ТОВ «Захід Агро», в якому просить скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області Балакірева О.О. №41558375 від 12.06.2018, номер запису про інше речове право №17212469, яким, на підставі Додаткової угоди від 20.12.2017 до Договору оренди землі б/н від 01.04.2015, здійснено державну реєстрацію переходу права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район (в минулому Острозький район), Сіянцівська с/рада від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», а також здійснено державну реєстрацію змін до іншого речового права: встановлено строк дії договору оренди землі б/н від 01.04.2015 на 7 років, з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду), переважного права поновлення договору на новий строк та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй земельну ділянку із кадастровим 5624287100:07:002:0245 площею 4,0543 га із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район (в минулому Острозький район), Сіянцівська сільська рада.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 4,0543 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії ІІ-РВ №018143, яку нею в 2015 році було передано в оренду для ТОВ «Захід Агро» на 5 років.

Зазначає, що в червні 2022 їй стало відомо, що на належну їй земельну ділянку за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зареєстровано право оренди, при цьому жодних договорів між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не укладалося.

Вказує, що між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» наявний спір про право користування земельною ділянкою, належною їй, оскільки додаткової угоди щодо передачі земельної ділянки вона не підписувала, її умов не погоджувала та на укладення такої угоди нікого не уповноважувала.

Посилаючись на те, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави, просить повернути її та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, належної їй.

Ухвалою суду від 21.07.2022 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, відповідачам було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, а також витребувано від ТОВ "Захід Агро" та ТОВ "Західна агровиробнича компанія" оригінал додаткової угоди від 20.12.2017 до договору оренди землі від 01.04.2015, укладеної щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га.

Також витребувано від ТОВ «Захід Агро» оригінал договору оренди землі б/н від 01.04.2015, щодо права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га.

Ухвалою суду від 05.10.2022 відмовлено відповідачу ТОВ "Західна агровиробнича компанія" в поновленні строку для подання відзиву у даній справі. Водночас долучено до матеріалів справи оригінал договору оренди землі від 01.04.2015 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га та оригінал додаткової угоди до даного договору, які знаходились у відповідача ТОВ "Західна агровиробнича компанія".

Ухвалою суду від 19.10.2022 по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу та провадження у справі було зупинено на час проведення у ній зазначеної експертизи. 03.07.2023 провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали з підстав та доводів, наведених в позовній заяві.

Позивачка додатково пояснила, що має у власності зазначену земельну ділянку і 01.04.2015 вона її передала в оренду для ТОВ «Захід Агро» за договором оренди на 5 років і з того часу ні з ТОВ «Захід Агро», ні з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» додаткових угод до договору оренди не укладала. Зазначила, що оригіналу договору оренди землі відповідачем їй не надавалось.

В судовому засіданні позивачка, після ознайомлення з оригіналом договору оренди землі від 01.04.2015 та оригіналом додаткової угоди від 20.12.2017 до договору оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, заявила, що пред`явлені їй в судовому засіданні договори оренди та додаткові угоди не укладала та підписи на них їй не належать.

Пояснила, що в 2021 вона отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою шляхом її перерахування на свій рахунок у банківській установі і думала, що отримує зазначені кошти від ТОВ «Захід Агро». Про необхідність відкриття банківського рахунку для перерахування коштів її повідомила ОСОБА_2 , яка була працівником ТОВ «Захід Агро».

Аналогічні показання дала під час її допиту в якості свідка.

Представник відповідача ТОВ «Західна агровиробничакомпанія» всудовому засіданні позов не визнав, зазначаючи про те, що відсутні рішення судів про визнання зазначених правочинів розірваними, недійсними чи неукладеними і на доведення позовних вимог позивачем не надано висновку експерта про те, що правочини щодо оренди земельних ділянок підписані не позивачем.

Одночасно, зазначає, що позивачка за вказаними правочинами отримувала орендну плату, що вказує на те, що ці правочини нею підтверджувались.

Представник відповідача ТОВ «Захід Агро» повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Суд, розглянувши справу відповідно до ст.274 ЦПК України, за правилами спрощеного позовного провадження, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-РВ №018143 належить земельна ділянка площею 4,0543 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сіянцівської сільської ради Острозького району (кадастровий номер 5624287100:07:002:0245).

Позивачка стверджує, що зазначену земельну ділянку в оренду за договором оренди від 01.04.2015 та додатковою угодою від 20.12.2017 вона не передавала та такого договору та угоди не підписувала.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 дізналась, що право оренди на належну їй земельну ділянку передане від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Підставою для державної реєстрації державним реєстратором вказані договір оренди землі від 01.04.2015 та додаткова угода від 20.12.2017 між ТОВ «Західна агровиробнича компанія», ТОВ «Захід Агро» та ОСОБА_1 . Строк дії оренди за договором оренди та додатковою угодою встановлено 7 років.

У частині 1 cт.627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі врегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 зазначеного Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч.1 ст.407 ЦК України).

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. За правилами ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі«, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною 1 ст.90 ЗК України передбачене право власників земельних ділянок продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

У відповідності до ч.1, 2 ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, яка знаходяться на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

За наданими відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» договором оренди землі між позивачкою та ТОВ «Захід Агро» і додатковою угодою до даного договору, 01.04.2015 між позивачкою та ТОВ «Захід Агро» було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 4,0543 га кадастровий номер 5624287100:07:002:0245 терміном на 7 років, а 20.12.2017 між позивачкою, ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» було укладено додаткову угоду до даного договору.

Ухвалою суду від 19.10.2022 по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" у договорі оренди землі від 01.04.2015 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245 ОСОБА_1 чи іншою особою, чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" у додатковій угоді від 20.12.2017 (про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди) до Договору оренди землі від 01.04.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245 ОСОБА_1 чи іншою особою.

За висновком судової почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_1 в зазначеному договорі оренди та додатковій угоді виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до положень ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Окрім того, згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельноїділянкиізземель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно ч.1, 2 ст.207ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Водночас, ОСОБА_1 заперечує факт підписання нею договору оренди та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, отримання нею будь-яких пропозицій щодо їх укладення від ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», погодження між сторонами істотних умов вказаних договорів.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи і ці дані встановлюються, в тому числі висновками експертів, то зважаючи на те, що зазначений висновок експерта містить інформацію щодо предмета доказування, тобто є належним (ст.77 ЦПК України), не одержаний в порушення порядку, встановленого законом та на його підставі в сукупності з іншими доказами, можна встановити дійсні обставини справи, то суд при вирішенні справи вважає його допустимим та бере до уваги.

Оскільки висновок експерта є мотивованим, науково обгрунтованим, достовірність його підтверджується об`єктивними даними, а тому сумнівів щодо його правильності у суду немає.

Водночас, при вирішенні спору, суд керується положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України, якою визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З врахуванням досліджених доказів суд визнає, що зазначений договір оренди земельної ділянки та додаткова угода до нього не підписувались позивачкою у справі.

Частинами 1, 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частина 1 ст.15Закону України«Про орендуземлі» кореспондується із положеннями ч.1 ст.638 ЦК України, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом, як істотні.

Водночас, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього кодексу.

Вимогами ст.216ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, такі договір оренди землі та додаткова угода є неукладеними, однак ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користування землею, чим порушує права позивачки на користування та розпорядження належним їй майном.

Беручи доуваги викладене,доводи позивачки,висновок судовоїпочеркознавчої експертизи,суд приходитьдо висновку,що позивачкане отримувалапропозицій щодоукладення договоруоренди земліта додатковоїугоди додоговору орендиземельної ділянкина умовах,викладених вних,не погоджувалаумови такогодоговору тане підписувалаїх,а тому не можна вважати, що сторони досягли усіх істотних умов договору оренди землі, що передбачені ст.15 Закону України «Про оренду землі».

Згідно з ч.4 cт.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення.

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.11.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Згідно з ч.1 cт.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом cт.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 cт.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, оскільки відповідач користується земельною ділянкою позивачки без відповідної правової підстави, оскільки договір оренди землі та додаткова угода до нього позивачкою не укладалися, то земельна ділянка підлягає поверненню відповідачем для позивачки.

Окрім того, заперечуючи проти позову, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зазначає, що позивачка отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою, а отже знала про існування додаткової угоди до договору оренди та підтвердила її.

Відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, ст.18 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Таким чином, зазначені твердження відповідача «Західна агровиробнича компанія» є помилковими.

Відповідно до положень Закону України «Про оренду землі«, право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень«.

Відповідно до cт.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про право оренди земельної ділянки за відповідачами, які не ґрунтуються на укладених договорі оренди землі та додатковій угоді, порушують права та законні інтереси позивачки на користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом передання її в оренду іншим особам, то ефективним способом захисту порушених прав позивачки є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав оренди на земельну ділянку за відповідачами, що забезпечить реальне відновлення порушених прав.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19.

Згідно зі ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивачки поза її волею, витребування вказаної земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідає вимогам ст.387 ЦК України.

Враховуючи наведене, а також специфіку договорів оренди землі, зокрема те, що при укладені договору, сторонами повинні бути узгодженні всі істотні умови, суд вважає, що порушення прав ОСОБА_1 як власника, у зв`язку із відсутністю договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, предметом яких є належна їй земельна ділянка, позбавляє можливості позивачку вільно розпоряджатися та користуватися її земельною ділянкою, зокрема передавати в оренду для обраних нею орендарів, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 , з відповідачів на користь позивачки слід стягнути по 1240 грн. 50 коп. витрат на сплату судового збору, що є пропорційним до задоволеної частини позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Відповідно до ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України встановлено, що однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з проведенням експертиз.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до наданихдоказів вбачається, що 04.07.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Плакса В.А. було укладено договір про надання правової допомоги. Згідно п.5.1.1 договору, вартість послуг адвоката по зазначеній справі становить 5000 грн. (в тому числі з розрахунку за 3 судові засідання, а вартість участі в кожному наступному судовому засідання 1500 грн), а відповідно до п.5.2.1 договору, між сторонами договору було досягнуто домовленість про оплату додаткової винагороди за позитивний результат у справі (гонорар успіху) в розмірі 5000 грн.

Згідно детального опису наданих послуг до договору №04/07/22-13 вбачається, що замовнику ОСОБА_1 була надана правова допомога: консультація, вивчення документів, підготовка адвокатських запитів, позовної заяви, заяви про забезпечення позову, клопотання про витребування доказів, клопотання про призначення експертизи, участь в судових засіданнях 05.10.2022, 19.10.2022, 15.02.2023.

Таким чином, сума судових витрат, заявлених до відшкодування в цій частині, відповідає умовам договору про надання професійної (правничої) допомоги та підтверджена відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до ст.141ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Оскільки позов було задоволено, то відповідно до приписів п.1 ч.2 ст.141ЦПК України, стягненню з відповідачів підлягають витрати, пов`язані з розглядом справи і понесені позивачем, зокрема на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Водночас, позивачка просить стягнути з відповідачів на свою користь 5000 грн. додаткової винагороди за позитивний результат (гонорар успіху).

В договорі від 04.07.2022 №04/07/2022-13 зазначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами в договорі і враховує обсяг та складність правової допомоги, тривалість часу, необхідного для її виконання.

Таким чином, виходячи із змісту вказаного вище договору, розмір гонорару визначається в залежності від обсягу та складності правової допомоги, тривалості часу, необхідного для її виконання, строків, тощо, у той час як "гонорар успіху" від вказаних критеріїв не залежить, а залежить від результатів вирішення відповідного спору - тобто є умовною угодою та не може визначатися в акті приймання-передачі виконаної правової допомоги.

Аналогічних правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 18.08.2022 у справі № 873/33/22, від 31.08.2022 у справі № 873/27/32.

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих приписів та встановлених судом обставин справи і досліджених доказів (судом не встановлено, що витрати позивачки у заявленому розмірі стосовно «гонорару успіху» мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною), суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви і стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

19.10.2022 у даній справі за клопотання позивачки було призначено проведення судово-почеркознавчої експертизи. Проведення експертизи було доручено експертам Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. За рахунком-фактурою №354 від 29.03.2023 вартість проведення зазначеної експертизи становила 3624,58 грн.

Позивачкою надано суду банківську квитанцію, відповідно до якої встановлено, що 14.04.2023 за проведення даної експертизи позивачкою було сплачено 3624,58 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів в рівних частинах на користь позивачки витрат на проведення експертизи в сумі 3624,58 грн.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 141, 211, 258, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задоволити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, яка знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області).

Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області Балакірева Олега Олександровича №41558375 від 12.06.2018, номер запису про інше речове право №17212469 від 12.06.2018 щодо державної реєстрації права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, з одночасним припиненням права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро» в рівних частинах на користь ОСОБА_1 по 5552 грн. 79 коп. судових витрат з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (місцезнаходження: м.Дубно, провул.Центральний, 1 Рівненської області, ЄДРПОУ 41099127),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро» (місцезнаходження: с.Тесів Острозького району Рівненської області, ЄДРПОУ 32843893).

Повний текст рішення складено 07.07.2023.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.