Постанова

від 07.12.2023 по справі 567/831/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2023 року

м. Рівне

Справа № 567/831/22

Провадження № 22-ц/4815/1050/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Боймиструк С.В.,

судді: Хилевич С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Мороз А.В.

за участю: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2022 року ОСОБА_2 звернулась в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», ТОВ «Захід Агро», в якому просить скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області Балакірєва О.О. №41558375 від 12.06.2018, номер запису про інше речове право №17212469, яким, на підставі Додаткової угоди від 20.12.2017 до Договору оренди землі б/н від 01.04.2015, здійснено державну реєстрацію переходу права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район (в минулому Острозький район), Сіянцівська с/рада від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», а також здійснено державну реєстрацію змін до іншого речового права: встановлено строк дії договору оренди землі б/н від 01.04.2015 на 7 років, з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду), переважного права поновлення договору на новий строк та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй земельну ділянку із кадастровим 5624287100:07:002:0245 площею 4,0543 га із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район (в минулому Острозький район), Сіянцівська сільська рада.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 4,0543 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії ІІ-РВ №018143, яку нею в 2015 році було передано в оренду для ТОВ «Захід Агро» на 5 років.

Зазначає, що в червні 2022 їй стало відомо, що на належну їй земельну ділянку за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зареєстровано право оренди, при цьому жодних договорів між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не укладалося.

Вказує, що між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» наявний спір про право користування земельною ділянкою, належною їй, оскільки додаткової угоди щодо передачі земельної ділянки вона не підписувала, її умов не погоджувала та на укладення такої угоди нікого не уповноважувала.

Посилаючись на те, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави, просить повернути її та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, належної їй.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 03 липня 2023 року позов задоволено.

Суд вирішив наступне.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, яка знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області (до ліквідації Острозького району знаходилася на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області).

Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області Балакірева Олега Олександровича №41558375 від 12.06.2018, номер запису про інше речове право №17212469 від 12.06.2018 щодо державної реєстрації права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, з одночасним припиненням права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агро» в рівних частинах на користь ОСОБА_2 по 5552 грн. 79 коп. судових витрат з кожного.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, в поданій апеляційній скарзі адвокат Андросюк І.С., діючий від імені ТОВ "Західна агровиробнича компанія" посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог та у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що протягом дії договору оренди землі із змінами внесеними додатковою угодою, він фактично виконувався: орендар користувався земельними ділянками, сплачував орендну плату, яку приймав позивач.

При цьому просить врахувати правові позиції викладені у постановах ВС у справах №530/130/21, №670/1088/18, постановах ВП ВС у справах №227/3760/19, №145/2047/16.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5624287100:07:002:0245, площею 4,0543 га, яка знаходяться на території Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

За наданими відповідачем ТОВ «Західна агровиробнича компанія» договором оренди землі між позивачкою та ТОВ «Захід Агро» і додатковою угодою до даного договору, 01.04.2015 між позивачкою та ТОВ «Захід Агро» було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 4,0543 га кадастровий номер 5624287100:07:002:0245 терміном на 7 років, а 20.12.2017 між позивачкою, ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» було укладено додаткову угоду до даного договору.

Ухвалою суду від 19.10.2022 по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Орендодавець" у договорі оренди землі від 01.04.2015 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5624287100:07:002:0245 ОСОБА_2 чи іншою особою, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Орендодавець" у додатковій угоді від 20.12.2017 (про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди) до Договору оренди землі від 01.04.2015 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5624287100:07:002:0245 ОСОБА_2 чи іншою особою.

За висновком судової почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_2 в зазначеному договорі оренди та додатковій угоді виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Враховуючи висновок експертизи, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив висновок, що договір оренди землі та додаткова угода є неукладеними, однак ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користування землею, чим порушує права позивачки на користування та розпорядження належним їй майном, що, в свою чергу, стало підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Згідно ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно положень Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Наведені норми законодавства вказують на те, що користування чужою земельною ділянкою, яка належить особі на праві приватної власності, можливе на праві оренди, підставою для якої є відповідний договір оренди.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи містять докази, що свідчать про виконання сторонами умов договору оренди земельної ділянки. Так згідно платіжного доручення №9111224508 від 23 вересня 2021 року ТОВ "Західна агровиробнича компанія" сплатила ОСОБА_2 10019,35 гривень орендної плати по договору оренди землі за 2021 рік (а.с. 57).

Позивач не заперечувала факт користування земельною ділянкою, також те, що приймала оплату, однак вважала, що її сплатило ТОВ "Захід-Агро", проте такі заперечення спростовуються реквізитами платника у платіжному дорученні.

Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 року по справі №530/130/21, переглядаючи рішення судів у справі з подібними правовідносинами зазначив наступне: «Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачі довели лише факт непідписання ними текстів договорів, проте їхні фактичні дії щодо отримання орендної плати, укладення додаткових угод до договорів оренди землі переконливо доводять визнання ними фактів укладення згаданих договорів з відповідачем, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, а тому Верховний Суд має повноваження вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України та застосувати цей правовий висновок до спірних правовідносин.».

Тобто, Верховний Суд наголосив на тому, що для встановлення факту укладення чи неукладення договорів оренди землі важливим є не тільки і не стільки встановлення відповідності підпису позивача на тексті договору, а важливим є встановлення наявності чи відсутності самого волевиявлення сторони на укладення відповідного договору. Наявність чи відсутність волевиявлення може доводитись різними доказами, в тому числі доказами, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво 18).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі №192/1903/19. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що «якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.»

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивачка ОСОБА_2 отримувала від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» орендну плату, а останній користувався земельною ділянкою позивача, тобто умови договорів фактично виконувалися, що свідчить про волевиявлення позивачки на укладення цих угод та на встановлення відносин оренди з відповідачем. Оскільки умови договору оренди з додатковою угодою фактично виконувалися, то не можна стверджувати про їх неукладеність, тому позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Оцінюючи встановлені обставини, досліджені докази в сукупності із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до переконання про неповне з`ясування місцевим судом обставин справи щодо наявності чи відсутності волевиявлення позивачки на укладення договору оренди землі, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в силу ч. 1 та 2 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України,суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання про необхідність стягнення з позивачки на користь відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» судовий збір, понесений останнім за подання апеляційної скарги у розмірі 2977 гривень 20 копійок.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» задовольнити.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 липня 2023 року скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» 2977 гривень 20 копійок судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 грудня 2023 року.

Головуючий С.В. Боймиструк

Судді: С.В. Хилевич

С.С. Шимків