Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/3661/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 910/3661/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Прудка О.В. - адвокат

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022

у справі № 910/3661/22 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД", м. Київ

про стягнення 849 005,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" (далі - позивач, ТОВ "Бест лізинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД" (далі - відповідач, ТОВ "Мінор ЛТД") про стягнення 849 005,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання зі сплати лізингових платежів на підставі договору фінансового лізингу №210714-5/ФЛ-Ю-С від 14.07.2021, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 683 917,90 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 447,59 грн, 22 881,68 грн 24% річних від простроченої суми протягом періоду існування простроченої заборгованості, 128 758,00 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Мінор ЛТД" на користь ТОВ "Бест лізинг" 683 917,90 грн заборгованості за лізинговими платежами, 22 881,68 грн 24% річних, 128 758,00 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 13 447,59 грн інфляційних втрат та 12 735,08 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності у відповідача простроченої заборгованості за лізинговими платежами у заявленій до стягнення сумі доведений належним чином, з огляду на що позивач має право на стягнення основного боргу, річних, штрафу та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Мінор ЛТД" 03.12.2022 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково; стягнути з відповідача на користь позивача 683 917,90 грн заборгованості за лізинговими платежами; в іншій частині позову відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не було враховано наявності обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), спричиненні військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 та повідомлення на сайті Торгово-промислової палати України, відповідно до якого зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності. За твердженням апелянта, вищевказані обставини звільняють відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань, відтак позовні вимоги в частині стягнення 24 % річних індексу інфляції задоволенню не підлягали.

Разом з цим апелянт зазначає, що матеріали справи не містять доказів в обґрунтування тверджень про неподання відповідачем відомостей про стан та місцезнаходження майна. Зокрема, у матеріалах справи відсутні дані про направлення такого запиту позивачу. Без відповідного запиту у відповідача був відсутній обов`язок подавати позивачу такі відомості.

За таких обставини у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 128758,00 грн.

Також в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення від 04.11.2022 було отримано скаржником 15.11.2022, що підтверджується матеріалами справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 справу № 910/3661/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3661/22.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 до надходження матеріалів справи.

28.12.2022 матеріали справи № 910/3661/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, представником скаржника 02.02.2023 направлено поштою Північному апеляційному господарському суду (06.02.2023 надійшло до суду) квитанція про доплату судового збору в сумі 3 013,07 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 клопотання ТОВ "Мінор ЛТД" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 задоволено, поновлено ТОВ "Мінор ЛТД" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22, справу № 910/3661/22 призначено до розгляду на 30.03.2023 о 10 год. 00 хв.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 27.03.2023 по 31.03.2023 у відпустці, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 призначено на 27.04.2023 об 11 год. 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 відкладено на 25.05.2023 об 11 год. 20 хв.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Козир Т.П. з 15.05.2023 по 25.05.2023, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі № 910/3661/22 призначено на 27.06.2023 об 11 год. 40 хв.

Позиції учасників справи.

28.02.2023 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- за умовами спірного договору відповідач мав повідомити про настання обставин непереборної сили, проте відповідачем відповідних дій вчинено не було;

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 містить посилання на те, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.2022 і до її закінчення відноситься до обставин непереборної сили, проте даний лист не звільняє сторін від доведення того, що виконання зобов`язання за договором стало неможливим у встановлений термін саме внаслідок настання таких форс-мажорних обставин;

- відповідачем не доведено наявність прямих причинно-наслідкових зв`язків між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання ним своїх обов`язків за спірним договором.

Так відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Явка представників сторін.

У судовому засіданні 27.06.2023 представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання 27.06.2023 не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представника позивача в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 14.07.2021 між ТОВ "Бест лізинг" (лізингодавець) та ТОВ "Мінор ЛТД" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №210714-5/ФЛ-Ю-С (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. загальних умов договору визначено, що лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування вживаний об`єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, номер шасі (кузова, рами), рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "специфікація" (далі - специфікація), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувач переходить право власності на об`єкт лізингу згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

Строк користування лізингоодержувачем об`єкту лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору (надалі - графік) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року. Якщо у договорі визначено продавця (постачальника) об`єкта лізингу (далі - продавець), сторони погодили, а лізингоодержувач також і підтверджує, що самостійно та на власний ризик обрав об`єкт лізингу та продавця (постачальника) об`єкта лізингу зазначеного в договорі (п. 1.2 загальних умов договору).

Згідно з п. 2.1.7 загальних умов договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається сторонами згідно п. 2.1.7.1 загальних умов договору.

Відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору, у випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору) становить менше, ніж 20 (двадцять) % від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в пункті 4.2. договору, то числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання чотирьох календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 08 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 08 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

У випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору) дорівнює або становить більше, ніж 20 (двадцять) % від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в пункті 4.2. договору, то числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

Відповідно до п. 4.2 договору лізингу загальна вартість об`єкта лізингу складає 6 437 900,00 грн з ПДВ.

Перша частина авансового лізингового платежу, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору лізингу) складає 1 300 000,00 грн, друга частина авансового лізингового платежу становить 1 406 638,00 грн та становить більше, ніж 20 (двадцять) % від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в пункті 4.2. договору лізингу, а отже, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту.

Згідно з п. 2.4 загальних умов договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Відповідно до п. 2.1.8. загальних умов договору, період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання акту.

Відповідно до п. 2.1.6. загальних умов договору, акт - акт приймання-передачі об`єкта лізингу в лізинг.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав в користування відповідачу об`єкт лізингу на підставі підписаного 16.07.2021 сторонами акту прийому-передачі майна, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору, лізингоодержувач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 20 числа кожного місяця в розмірі, визначеному в графіку сплати лізингових платежів.

Відповідач зобов`язання за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконав не в повному обсязі, внаслідок чого з 04.03.2022 по 11.05.2022 за ним виникла заборгованість в розмірі 683 917,90 грн, а саме: з 04.03.2022 (період лізингу №8) за ним виникла заборгованість в розмірі 433 793,27 грн; з 05.04.2022 (період лізингу №9) виникла заборгованість в розмірі 126 685,00 грн; з 06.05.2022 (період лізингу №10) виникла заборгованість в розмірі 123 439,63 грн.

Суд першої інстанції при розгляді позову:

- встановивши, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу об`єкт лізингу, проте відповідач зі свого боку зобов`язання з сплати лізингових платежів не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по їх оплаті за період з 04.03.2022 по 11.05.2022 в сумі 683 917,90 грн (з 04.03.2022 (період лізингу №8) за ним виникла заборгованість в розмірі 433 793,27 грн; з 05.04.2022 (період лізингу №9) виникла заборгованість в розмірі 126 685,00 грн; з 06.05.2022 (період лізингу №10) виникла заборгованість в розмірі 123 439,63 грн) та, що з огляду на невиконання відповідачем обов`язку по оплаті лізингових платежів, позивач, відповідно до положень договору має право на стягнення 24 % річних у розмірі 22 881,68 грн за період з 05.03.2022 по 11.05.2022, а відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 13 447,59 грн за період з 05.03.2022 по 11.05.2022;

- встановивши, що відповідачем , в порушення умов договору, позивача щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) не було проінформовано про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка" до договору, з огляду на що позивач відповідно до положень договору має право на стягнення штрафу у заявленій до стягнення сумі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення 24% річних в сумі 22 881,68 грн, інфляційних втрат в сумі 13 447,59 грн та штрафу в сумі 128 758,00 грн, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 683 917,90 грн апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 683 917,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.2.1. Загальних умов Договору визначено, що відповідач 1 зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) інформувати позивача про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку «довідка» до договору.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 обов`язку, визначеного пунктом 5.2.1 Договору.

Згідно з пунктом 7.1.3. Загальних умов Договору за порушення умов пункту 5.2 Загальних умов договору відповідач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 відсоток остаточної загальної вартості об`єкта лізингу. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості об`єкта лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається, як один відсоток від розміру остаточної загальної вартості об`єкта лізингу.

Відповідно до пункту 2.1.5. Загальних умов Договору остаточна загальна вартість об`єкта лізингу - вартість об`єкта лізингу вказана в акті, або в останньому по даті акті коригування вартості об`єкта лізингу, направленому позивачем.

Актом прийому-передачі від 16 липня 2021 року визначено вартість об`єкта лізингу, що складає 6 437 900,00 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу за договором фінансового лізингу №210714-5/ФЛ-Ю-С від 14.07.2021 у сумі 128 758,00 грн колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що розрахунок здійснений арифметично вірно, у зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягали задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2.7. Загальних умов Договору у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст. 625 ЦК України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплачувати 24 (двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг об`єкт лізингу, у зв`язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг об`єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем як обов`язку зі сплати лізингових платежів, так і передбаченого п. 5.2.1 Договору обов`язку з інформування позивача про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка", позивач відповідно до умов Договору та положень ст. 625 ЦК України має право на стягнення відсотків, штрафу та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії російської федерації проти України, що є підставою для звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї штрафу, інфляційних нарахувань та 24 % річних, колегія суддів зазначає таке.

Пунктами 8.1 Загальних умов договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за Договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за Договором.

Сторони зобов`язані письмово, не пізніше 10 діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України (п. 8.2 договору).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків зі сплати лізингових платежів та з інформування позивача про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення звіту у формі встановленою у додатку "довідка", проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також колегія суддів зауважує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов договору.

Також колегія суддів зауважує наступне.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати штрафу, інфляційних нарахувань та 24% річних.

Відтак місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 24% річних в сумі 22 881,68 грн, інфляційних втрат в сумі 13 447,59 грн та штрафу в сумі 128 758,00 грн.

У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі №910/3661/22 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінор ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі №910/3661/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2022 у справі №910/3661/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3661/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 04.07.2023.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Т.П. Козир