Постанова

від 27.06.2023 по справі 372/4065/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/4065/20 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/2136/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Колич Х.Б.

за участю: ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2

та ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Головкіна Яна Вікторовича, про визнання недійсними договорів дарування, стягнення безпідставно набутих грошових коштів, моральної шкоди та судових витрат,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсними договори дарування:

- трьох четвертих часток квартири в частині дарування 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 ;

- трьох четвертих часток земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:04:014:0065), в частині дарування 1/4 частки земельної ділянки ОСОБА_3 ;

- закладу торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_2 ) та магазину (приміщення квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 .

Крім цього, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь безпідставно набуті грошові кошти у сумі 3 000 000,00 грн та 500 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, під час якого позивачем було придбано нерухомість. При цьому, на початку 2018 року, перебуваючи під впливом тяжких обставин, якими стали кримінальні переслідування відносно позивача, з метою недопущення незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, вищезазначене майно позивач згідно договорів дарування передав у власність матері дружини ОСОБА_3 . Зазначив, що дані договори були укладені на вкрай не вигідних для нього та його сім`ї умовах, внаслідок чого істотно погіршився майновий стан сім`ї. Позивач вказав, що на наступний день після укладення останнього із договорів дарування, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. У відповідь на питання щодо підстав та наслідків подання такої заяви, вона пояснила, що такі дії є формальними і пов`язані виключно із метою збереження майна. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що дії відповідачів свідчать про наявність умислу та свідоме зловживання довірою з метою заволодіння вищезгаданим майном та доходами від його експлуатації. Відтак, просить суд визнати договори дарування, - недійсними з підстав вчинення останніх під впливом тяжкої обставини і на край невигідних умовах.

Крім того, позивач зазначив, що відповідачі вдерлися до його будинку та вилучили з його робочого місця оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке було предметом договорів даруванням. Просив врахувати, що починаючи з листопада 2019 року ОСОБА_3 , привласнювала всі доходи від оренди спірних приміщень, що вкрай негативно відобразилося на матеріальному забезпечені сім`ї позивача. Враховуючи розмір орендної плати, який складає 50 000,00 грн. щомісячно за кожне приміщення, кількість приміщень - 2 шт. та період такого привласнення (з 07.05.2018 по 27.11.2020, кількість повних місяців - 30), загальна сума коштів, що набуті ОСОБА_3 без належної правової підстави всупереч волі дарувальника складає 3000 000,00 грн., які позивач просить стягнути на його користь.

Також, на думку позивача, внаслідок таких дій ОСОБА_3 , спрямованих виключно на заволодіння майном, позивач втратив сім`ю, яку створював та оберігав протягом багатьох років, втратив повагу та довіру своїх дітей, на відновлення якої підуть роки, втратив сон, спокій, рівновагу, не мав можливості реалізовувати себе в професійній площині та взагалі позбувся нормального способу життя. З огляду на вищенаведене, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у сумі 500000,00 грн., які просить стягнути на його користь.

На підставі наведеного просив задовольнити позов.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 20.01.2022 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивачем було надано суду беззаперечні докази зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню, що полягало в тому, що відповідачами було відверто використано «право на зло», що зумовило виникнення очевидних негативних наслідків для позивача у вигляді припинення шлюбних відносин, втрати всього належного йому та його сім`ї майна та доходів від його експлуатації, а також втрату ділової репутації в професійних колах. Однак, жодної належної правової оцінки зазначеним обставинам у оскаржуваному рішенні суду надано не було.

Щодо фактичної наявності тяжких життєвих обставин та вкрай невигідних умов при укладенні оспорюваних правочинів апелянт категорично не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності названих обставин та їх правових наслідків у даній справі, як обов`язкових передумов для визнання спірних правочинів недійсними, вважаючи рішення суду в цій частині таким, що не відповідає нормам матеріального права та усталеній правовій позиції Верховного Суду України.

Що стосується істотного погіршення матеріального стану сім`ї апелянта в цілому та матеріального стану самого апелянта зокрема, внаслідок укладення оспорюваних договорів та подальшої недобросовісної поведінки обдарованої ОСОБА_5 , то такі обставини, також, вважає очевидними, оскільки внаслідок укладення оспорюваних правочинів, метою яких було збереження нерухомого майна та коштів від його конфіскації, враховуючи той факт, що на повному утриманні апелянта перебували ОСОБА_2 та двоє неповнолітніх дітей.

Однак, враховуючи подальшу протиправну поведінку відповідачів, ОСОБА_1 , незважаючи на факт придбання всього спірного майна виключно за рахунок власних коштів, взагалі залишився позбавленим як житла, так будь-якого іншого нерухомого майна, яке належало йому на праві власності.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Згідно із нотаріально посвідченою заявою від 07.05.2018 ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування закладу торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_4 , та магазину (приміщення квартири АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 , у зв`язку з цим на укладення договорів дарування зазначеного вище нерухомого майна на умовах та на її власний розсуд.

Відповідно до договору дарування від 07.05.2018 (з додатками), посвідченого приватним нотаріусом Головкінкою Я.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2038, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 магазин (приміщення квартири АДРЕСА_3 .

Пунктом 6 вказаного договору встановлено, що чоловік дарувальника ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування нею нежитлових приміщень, що відчужується за вказаним договором.

Відповідно до договору дарування від 07 травня 2018 року (з додатками), посвідченого приватним нотаріусом Головкінкою Я.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2034, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 заклад торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_4 .

Пунктом 6 вказаного договору встановлено, що чоловік дарувальника ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування нею нежитлових приміщень, що відчужується за вказаним договором.

Нотаріально посвідченою заявою від 16.11.2019 ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування 3/4 часток квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та 3/4 частки земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_5 , кадастровий номер 3223155400:04:014:0065, та у зв`язку з цим на укладення договорів дарування зазначеного вище нерухомого майна на умовах та на її власний розсуд.

Відповідно до договору дарування від 16.11.2019 (з додатками), посвідченого приватним нотаріусом Головкінкою Я.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5479, ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_1 , подарувала 3/4 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема: ОСОБА_3 частку, ОСОБА_6 частку та ОСОБА_6 частку.

Пунктом 11 вказаного договору встановлено, що чоловік дарувальника ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування нею частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 16.11.2019 (з додатками), посвідченого приватним нотаріусом Головкінкою Я.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5480, ОСОБА_2 від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_1 , подарувала 3/4 частки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 3223155400:04:014:0065, зокрема: ОСОБА_3 -1/4 частку, ОСОБА_6 частку та ОСОБА_6 частку.

Пунктом 9.3 вказаного договору встановлено, що чоловік дарувальника ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування нею 3/4 часток земельної ділянки, що відчужується за вказаним договором

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 1,2частини другоїстатті 16ЦК Українипередбачено,що способамизахисту цивільнихправ таінтересів можутьбути,зокрема, визнанняправа; визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зістаттею 203ЦК Українизміст правочинуне можесуперечити цьомуКодексу,іншим актамцивільного законодавства,а такожінтересам державиі суспільства,його моральнимзасадам. Волевиявленняучасника правочинумає бутивільним івідповідати йоговнутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_1 , як на підставу заявлених ним позовних вимог, посилався на те, що оспорювані договори дарування були вчинені під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення або зменшення тяжких обставин.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати, що невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її вчинити цей правочин. Також, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними.

Такі правочинимають дефективолі іздійснюються заобставин,коли особазмушена вчинитиправочин наневигідних длясебе умовах. Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання договорів дарування недійсними за статтею 233 ЦК України, ОСОБА_1 посилався на наявність тяжкої обставини спроби незаконного кримінального переслідування його, як захисника особи, якій було надано правову допомогу під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження, та спроби притягнення його до кримінальної відповідальності, що підтверджується врученням йому повістки з метою оголошення повідомлення про підозру у вчиненні злочинів.

Разом з тим, наявність таких обставин не доводить необхідність укладання договорів дарування, а дії позивача щодо укладення оспорюваних договорів можуть свідчити про наявність його волі на уникнення можливої конфіскації належного йому майна з метою подальшого користування ним спільно з відповідачами, що у розумінні статті 233 ЦК України не вказує на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач є адвокатом, повністю розуміє всі правові механізми захисту в кримінальному провадженні, а також за відсутності будь-якої вини зі свого боку, розуміє наслідки та порядок закриття такого кримінального провадження, навіть якщо йому була вручена підозра.

Крім цього, як встановлено, повістки про виклик ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області для вручення повідомлення про підозру були вручені йому 30.08.2019, тобто після укладання договорів дарування від 07.05.2018.

Встановивши, що ОСОБА_1 добровільно надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на укладення договорів дарування нерухомого майна під час перебування їх у шлюбі, а обставини, якими він обґрунтовує свій позов, не дають підстав вважати, що укладення договорів відбулося під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування і обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Враховуючи, що між сторонами у справі існували договірні правовідносини, що стало в подальшому підставою для отримання ОСОБА_3 грошових коштів за договорами оренди нерухомого майна, яке перебувало у її власності на законних умовах, позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів у сумі 3 000 000 грн, як безпідставно набутих, не ґрунтуються на вимогах цивільного законодавства.

Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження протиправних дій відповідачів, не доведено спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювачів та спричиненою шкодою.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків районного суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 20 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 07.07.2023

Головуючий

Судді