Постанова

від 30.11.2023 по справі 372/4065/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 372/4065/20

провадження № 61-11706св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Головкін Ян Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Головкін Ян Вікторович, про визнання недійсними договорів дарування, стягнення безпідставно набутих грошових коштів, моральної шкоди та судових витрат

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними договори дарування: 3/4 часток квартири в частині дарування ОСОБА_2 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 ; 3/4 часток земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:04:014:0065) в частині дарування ОСОБА_2 1/4 частки цієї земельної ділянки; закладу торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_2 ) та магазину (приміщення квартири АДРЕСА_3 ) на АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн та на відшкодування завданої моральної шкоди 500 000,00 грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він і ОСОБА_3 перебували у шлюбі, у якому він придбав спірну нерухомість. На початку 2018 року, перебуваючи під впливом тяжких обставин, якими стали кримінальні переслідування щодо нього, з метою недопущення незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, він за договорами дарування спірне майно передав у власність матері дружини, ОСОБА_2 . Оспорювані договори були укладені на вкрай не вигідних для нього та його сім`ї умовах, унаслідок чого істотно погіршився майновий стан сім`ї. Наступного дня після укладення останнього з договорів дарування ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, свої дії пояснила формальністю, пов`язаною суто з метою збереження майна.

Позивач уважає, що дії відповідачів свідчать про наявність умислу та свідоме зловживання довірою з метою заволодіння спірним майном і прибутком від його експлуатації, оспорювані договори вчинені ним під впливом тяжкої обставини і на край невигідних умовах.

Починаючи з листопада 2019 року ОСОБА_2 привласнювала всі доходи від оренди спірних приміщень, що вкрай негативно відобразилося на матеріальному забезпеченні сім`ї позивача. Враховуючи розмір орендної плати, який становить щомісяця 50 000,00 грн за кожне приміщення, кількість приміщень та період такого привласнення (з 07 травня 2018 року до 27 листопада 2020 року), ОСОБА_2 набула без належної правової підстави всупереч волі дарувальника 3 000 000,00 грн, які позивач просить стягнути на його користь.

Також унаслідок таких дій ОСОБА_2 йому завдано моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 20 січня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 добровільно надав згоду своїй дружині ОСОБА_3 на укладення договорів дарування нерухомого майна під час перебування їх у шлюбі, а обставини, якими він обґрунтовує позов, не дають підстав вважати, що укладення договорів відбулося під впливом тяжкої обставини та на вкрай не вигідних для нього умовах. Ураховуючи, що між сторонами існували договірні правовідносини, що стало в подальшому підставою для отримання ОСОБА_2 грошових коштів за договорами оренди нерухомого майна, яке перебувало у її власності на законних умовах, позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів як безпідставно набутих не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства. Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження протиправних дій відповідачів, не довів спричинення йому моральної шкоди, його вимоги про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Позивач є адвокатом, повністю розуміє всі правові механізми захисту в кримінальному провадженні, а також за відсутності будь-якої вини зі свого боку розуміє наслідки та порядок закриття такого кримінального провадження, навіть якщо йому була вручена підозра.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 серпня 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 та постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14, від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17.

На обґрунтування заявлених вимог заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, такими, що прийняті з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права з огляду на неправильне тлумачення закону, а також про невідповідність висновків, викладених в цих рішеннях, актуальним правовим позиціям та судовій практиці Верховного Суду в аналогічних справах.

Підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів стали подальші протиправні та недобросовісні дії відповідачів, спрямовані на унеможливлення проживання та перебування у власному житловому будинку і створення постійних перешкод у володінні та користуванні належним йому майном, регулярне провокування конфліктів, наклепи, крадіжки речей та документів з його робочого кабінету, де зберігаються адвокатські досьє його клієнтів та інші документи, які становлять адвокатську таємницю, перешкоджання у здійсненні професійної діяльності.Наявність і обґрунтованість посилання позивача на таку тяжку життєву обставину, як незаконне кримінальне переслідування внаслідок виконання ним професійних обов`язків як захисника особи в кримінальному провадженні, мала би бути очевидною для суду.Протиправність дій осіб, які провадили слідство, усвідомлення факту того, що на його утриманні є дружина, яка не працює, та двоє неповнолітніх дітей, стали визначальними факторами для прийняття рішення щодо формального переоформлення речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, після закриття підготовчого засідання у цій справі позивачу стало відомо, що заклад торгівлі і магазин, що знаходяться у м. Львові, відповідач внесла до уставного капіталу юридичної особи ТзОВ «Компанія «Автостиль» (ЄДРПОУ 35010012) з подальшим прийняттям державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишиним Н.-П. А. рішення про реєстрацію речового права за товариством. Проте суд першої інстанції всупереч ЦПК України відмовив йому у задоволенні клопотання щодо повернення до стадії підготовчого провадження з метою реалізації процесуальних прав щодо остаточного визначення способу судового захисту, уточнення позовних вимог та подання відповідних доказів.

18 вересня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі рішень. Посилання на необхідність сприяння позивачу в реалізації його права на обрання ефективного, на думку позивача, способу захисту порушених прав та звернення з клопотанням про повернення розгляду справи на стадію підготовчого засідання є очевидним зловживанням позивачем його правами та порушенням статті 2 ЦПК України щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів інших учасників судового процесу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

25 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із заявою від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 надав згоду дружині ОСОБА_3 на дарування закладу торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_2 ) та магазину (приміщення квартири АДРЕСА_3 ) на АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , і 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані на АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_4 та укладення договорів дарування цього нерухомого майна на умовах та на її власний розсуд.

Відповідно до договору дарування від 07 травня 2018 року (з додатками) ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 магазин (приміщення квартири АДРЕСА_3 ) на АДРЕСА_2 . У пункті 6 договору зазначено, що чоловік дарувальника, ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині, ОСОБА_3 на дарування нею нежитлових приміщень, що відчужується за цим договором.

Згідно з договором дарування від 07 травня 2018 року (з додатками) ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 заклад торгівлі (приміщення квартири АДРЕСА_5 . У пункті 6 договору зазначено, що чоловік дарувальника, ОСОБА_1 , надає згоду своїй дружині, ОСОБА_3 , на дарування нею нежитлових приміщень, що відчужуються за цим договором.

Згідно із заявою від 16 листопада 2019 року ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_3 на дарування 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , 3/4 частки земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:04:014:0065, за цією ж адресою на умовах та на її власний розсуд.

Відповідно до договору дарування від 16 листопада 2019 року (з додатками) ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 3/4 квартири АДРЕСА_1 . У пункті 11 договору зазначено, що чоловік дарувальника, ОСОБА_1 , надає згоду своїй дружині ОСОБА_3 на дарування нею цієї квартири.

Відповідно до договору дарування від 16 листопада 2019 року (з додатками) ОСОБА_3 , від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ОСОБА_5 3/4 частки земельної ділянки, кадастровий номер 3223155400:04:014:0065, яка розташована за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

У пункті 9.3 цих договорів зазначено, що чоловік дарувальника, ОСОБА_1 , надає згоду своїй дружині ОСОБА_3 на дарування зазначеного у договорах спірного майна.

У договорах дарування також зазначено, що дарувальник стверджує, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства. Укладення договорів не є збігом тяжких обставин для сторін та відповідає їх інтересам, волевиявленню, є вільним та усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі та реальній домовленості сторін. Крім того, зазначено, що договори не приховують інших правочинів і відповідають дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки, передбачені договорами.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 30 вересня 2020 року 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 належить на підставі права власності ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 березня 2014 року заклад торгівлі на АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Крім того, 1/4 земельної ділянки на АДРЕСА_7 належить на підставі права власності ОСОБА_2 . Заклади торгівлі на АДРЕСА_8 ) належать на підставі договору дарування ОСОБА_2 .

Позовна заява про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 16 жовтня 2019 року зареєстрована Обухівським районним судом Київської області за вхідним номером 27167/18.

З витягу з ЄРДР від 05 червня 2020 року відомо, що до Обухівського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява ОСОБА_1 про те, що не встановлені слідством особи, у не встановлений досудовим розслідуванням день та час проникли до місця проживання ОСОБА_1 та встановили закладний пристрій (пристрій для прослуховування) в приміщенні кабінету (робоче місце адвоката), що в будинку АДРЕСА_6 . Кримінальне провадження закрито 28 травня 2020 року на підставі частини першої статті 284 КПК України.

З витягу з ЄРДР від 07 травня 2020 року відомо, що до Обухівського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 за попередньою змовою та разом з ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволоділа належним ОСОБА_1 майном, а саме земельною ділянкою, житловими квартирами, що знаходяться в Київській та Львівській областях. Кримінальне провадження закрито 28 травня 2020 року на підставі частини першої статті 284 КПК України.

Відповідно до постанови дізнавача сектору дізнання Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області лейтенанта поліції Янковської Р. В. від 03 липня 2020 року кримінальне провадження, яке було відкрито за заявою ОСОБА_1 про проникнення ОСОБА_2 до його робочого кабінету, внесене до ЄРДР за № 1202011523000006 закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на не вигідних для себе умовах. Наявність тяжких обставин обумовлюють укладення правочину на вкрай невигідних умовах, разом з тим за відсутності тяжких обставин, які спонукали б особу вчинити правочин на таких умовах, посилання заявника на вчинення правочину на вкрай невигідних умовах, не є підставою для визнання угоди недійсною з підстав, передбачених статтею 223 ЦК України.

Суди встановили, що ОСОБА_1 надав своїй дружині ОСОБА_3 згоду на укладення оспорюваних ним договорів дарування нерухомого майна під час перебування їх у шлюбі.

До тяжких обставин, які стали підставою для укладення ОСОБА_1 оспорюваних договорів, позивач відносить спроби незаконного кримінального переслідування його як захисника особи, якій було надано правову допомогу під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, та спроби притягнення його до кримінальної відповідальності, що підтверджується врученням йому повістки з метою оголошення повідомлення про підозру у вчиненні злочинів.

Позивач є адвокатом, тому повністю знає і розуміє всі правові механізми захисту в кримінальному провадженні, а також за відсутності будь-якої вини зі свого боку, розуміє наслідки та порядок закриття такого кримінального провадження, навіть якщо йому була вручена підозра.

Повістки про виклик ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області для вручення повідомлення про підозру були вручені йому 30 серпня 2019 року.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи, що обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свій позов, не дають підстав уважати, що укладення оспорюваних договорів відбулося під впливом тяжкої обставини, а можуть свідчити лише про наявність його волі на уникнення можливої конфіскації належного йому майна з метою подальшого користування спільно з відповідачами, що у розумінні статті 233 ЦК України не підтверджує наявності тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай не вигідних для неї умовах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів.

З огляду на це правильними є висновки судів про відмову в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набутих коштів у сумі 3 000 000,00 грн, адже ці кошти вона отримала за договорами оренди належного їй на праві власності майна.

Також правильними і обґрунтованими є судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження протиправних дій відповідачів, що завдали йому такої шкоди.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 та постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14, від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17.

Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та намагання довести, що саме спроби притягнення його до кримінальної відповідальності є тяжкою обставиною, що змусила його вчинити ці правочини, усвідомлюючи, що на його утриманні перебувають дружина, яка не працює, та двоє неповнолітніх дітей, проте переоцінка встановлених судами фактичних обставин знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги щодо відмови в задоволенні клопотання про повернення до підготовчого засідання не є підставою для скасування судових рішень, адже це не призвело до ухвалення у справі незаконних рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов