Постанова

від 07.07.2023 по справі 490/5763/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.07.23

22-ц/812/734/23

Провадження № 22-ц/812/734/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 липня 2023 року м. Миколаїв

справа №490/5763/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Темнікової В.І., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю: представника позивача Мотельчук Ю.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»

на рішенняЦентрального районногосуду м.Миколаєва,ухвалене 13грудня 2021року підголовуванням суддіГуденко О.А.в приміщенніцього жсуду,повний текстсудового рішенняскладений 21грудня 2021року,у цивільнійсправі

за позовом

ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сбербанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Зоря Владленівна, Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту з майна,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Акціонерного товариства «Сбербанк» (згодом перейменоване в Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» далі АТ «Міжнародний резервний банк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова З.В., Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області (далі ГТУЮ у Миколаївській області), ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту з майна.

Позивачка зазначала, що 04 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З.В. вчинено виконавчий напис №719, яким звернуто стягнення на нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. "А" нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв.м; нежитлові приміщення підповерху площею 153,2 кв.м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв.м в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв.м у рахунок погашення кредитної заборгованості в сумі 13 671803,03 грн, яка складається з процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року у сумі 6 346 686,99 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у розмірі 4 590 040, 00 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у сумі 2 735 076, 04 грн. Строк, за який провадилося стягнення з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року.

На підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем 28 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження №57981652, у межах якого того ж дня було накладено арешт на вищезазначене майно та розпочато дії, направлені на його реалізацію.

Позивачка вважала, що виконавчий напис вчинено на заборгованість, яка не є безспірною із порушенням чинного законодавства. Також нею не було отримано письмового повідомлення про дострокове повернення кредиту та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Розмір пені у виконавчому написі розраховано із порушенням вимог законодавства та поза межами строку позовної давності. Станом на час звернення з позовом до суду строк звернення до виконання виконавчого напису сплив.

Щодо строку звернення до суду позивачка зазначала, що звернулася з позовом у межах строку позовної давності, оскільки виконавчий напис було вчинено без її повідомлення та третьої особи ОСОБА_2 . Про намір кредитора вчинити виконавчий напис їм не повідомлялось. Будь яких повідомлень та вимог щодо вчинення виконавчого напису у разі не погашення простроченої заборгованості позивачка не отримувала.

У липні 2014 року спірне нерухоме майно вибуло із власності позивачки, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23990558 від 09 липня 2014 року.

У грудні 2018 року право власності на спірне нерухоме майно було поновлено за позивачкою, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 170247262 від 12 червня 2019 року.

Лише з моменту поновлення права власності позивачки на спірне нерухоме майно та відкриття виконавчого провадження, остання дізналася про порушення свого права, у зв`язку із чим у неї виникло право оскарження виконавчого напису нотаріуса.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З.В., зареєстрований в реєстрі за №719 від 04 жовтня 2012 року, яким звернуто стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» у розмірі 13671803,03 грн шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а також просила зняти арешт, накладений постановою від 05 січня 2019 року у виконавчому провадженні №57981652.

Під час розгляду справи від відповідача 26 вересня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому банк заперечує проти задоволення позову. Зазначав, що позов пред`явлено із порушенням строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 достеменно знала про наявність оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса з жовтня 2012 року, оскільки його неодноразово було пред`явлено до виконання, зокрема, 28 грудня 2018 року відділом державної виконавчої служби вже втретє було відкрите виконавче провадження № 57981652, про що їй повідомлялося.

Також відповідачем заперечувалась наявність заявлених позивачкою порушень з боку приватного нотаріуса під час видачі виконавчого напису.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про порушення строків пред`явлення виконавчого напису до виконання відповідачем вказано на те, що пред`явлення виконавчого напису 05 листопада 2012 року не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, вимоги позивачки щодо зняття арешту з нерухоме майна мають вирішуватись в межах відкритого виконавчого провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнаний таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 04 жовтня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З. В., який зареєстрований в реєстрі за №719, яким звернуто стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ" в розмірі 13 671 803 гривень 03 коп. шляхом звернення стягнення на наступне майно: нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. "А" нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв.м.,; нежитлові приміщення підповерху площею 153,2 кв.м., нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв.м. в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв.м.

У задоволенні вимог про зняття арешту з предмета іпотеки, накладеного постановою від 05 січня 2019 року у виконавчому провадженні №57981652, відмовлено.

Крім того, суд розподілив судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що досліджені доказивказують напорушення Банкомта нотаріусомвимог законодавства,що регламентуютьпорядок вчиненнявиконавчого написунотаріусом,а саме ОСОБА_1 не булоналежним чиномповідомлено пропорушення зобов`язання,забезпеченого іпотекою,а такожне булопідтверджено безспірностіборгового зобов`язання.Крім того,вчинення виконавчогонапису булоздійснено позамежами строкузакінчення договору,яким єдата 07січня 2009року.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про обізнаність позивачки про наявність оспорюваного напису.

Крім того, оскільки виконавчий документ визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, вимога про зняття арешту з нерухомого майна, що був накладений в межах здійснення виконавчого провадження на виконання спірного виконавчого напису є передчасною, не відповідає належному способу захисту порушеного права та задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ «Міжнародний резервний банк» (далі АТ «МР БАНК»), посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 04 жовтня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З.В., зареєстрований за № 719, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальненні доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що банком були вчинені всі необхідні дії щодо повідомлення ОСОБА_1 про невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору та необхідності нею погасити заборгованість. Суд першої інстанції, на думку апелянта, не оцінив надані відповідачем докази, зокрема, у рішенні не відреагував на той факт, що предмет іпотеки вибув із володіння позивачки саме під час процедури торгів у виконавчому провадженні. Апелянт зазначає, що позивачка не надала суду жодних доказів неотримання нею документів виконавчого провадження (зміна адреси реєстрації тощо).

Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 у суді не було спростовано розмір заборгованості, заявленої під час звернення до нотаріуса, факт прострочення виконання зобов`язання по кредитному договору позивачка не оспорювала та не заперечувала під час розгляду справи.

Апелянт вважає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус дотримався процедур, передбачених законодавством, а ОСОБА_1 знала про його існування, оскільки державна виконавча служба під час виконання виконавчого напису нотаріуса надсилала їй кореспонденцію. Також, на думку апелянта, ОСОБА_1 було відомо про вчинення виконавчого напису з 2012 року, оскільки в рамках вказаного виконавчого провадження було проведено опис та арешт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_1 та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , який є позичальником та зятем позивачки.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу відзиву не надійшло.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційну скаргуАТ «Міжнародний резервний банк» залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року без змін.

Постановою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року постанову Миколаївського апеляційного судувід 13 липня 2022 рокускасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд перевіряючи оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, в яких заявник посилався лише на недотримання судами першої та апеляційної інстанції вимог закону про позовну давність, зробив висновок, що апеляційний суд не з`ясував, з якого саме часу позивачка могла дізнатися про порушення її прав, коли почала перебіг позовна давність та чи сплинула вона до моменту пред`явлення позову.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що обставини, встановлені судами у справах № 814/1312/18, № 400/2166/19 та № 400/6004/22 підлягали оцінці на предмет встановлення моменту, з якого позивач дізналась про початок примусового виконання спірного виконавчого напису.

Колегія суддів звернула увагу, що у справах № 814/1312/18, № 400/2166/19 та № 400/6004/22встановлено такі обставини:

- 04 жовтня 2012 року приватним нотаріусом вчинено оспорений позивачкою виконавчий напис № 719;

- 25 жовтня 2012 року на підставі зазначеного напису нотаріуса відкрито виконавче провадження № 34904425. Уподальшому нерухоме майно, на яке зверталося стягнення, було оцінено, неодноразово виставлялося на електронні торги, але ніким придбане не було (торги не відбулися);

- 14 лютого 2013 року нерухоме майно, перелічене у виконавчому написі, було описано та арештоване. Надалі постановами державного виконавцявід 17 листопада 2014 року і від 28 грудня 2018 року арешт накладався повторно;

- 11 вересня 2015 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв`язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

- у 2016 році виконавчий напис повторно пред`явлено стягувачем до виконання, відкрито виконавче провадження № 52228069, позивачці запропоновано самостійно виконати вимоги виконавчого напису нотаріуса у строк до 22 вересня 2016 року;

- 22 листопада 2016 року державним виконавцем Департаменту ДВС МЮ України, в рамках виконавчого провадження № 52228069, винесена постанова про стягнення з позивачки виконавчого збору в розмірі 1 367 530,30 грн (за невиконання в добровільному порядку виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку);

- постановою від 23 листопада 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першоїстатті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;

- на виконавчому написі нотаріуса наявна остання відмітка державного виконавця про завершення виконавчого провадження 23 листопада 2016 року;

- 18 серпня 2017 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївської області винесено постанову у виконавчому провадженні № 53058294 про накладення арешту на все майно позивачки;

- 27 грудня 2018 року банк втретє звернувся до виконавчої служби з питанням відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 719 від 04 жовтня 2012 року;

- 28 грудня 2018 року державним виконавцем з виконання виконавчого напису № 719 від 04 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження.

Отже, у справах № 814/1312/18, № 400/2166/19 та № 400/6004/22 встановлені обставини щодо виконаннявиконавчого напису № 719 івказані обставинисторонами не заперечувались.

Зазначеного вище місцевий суд не врахував, а суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив висновки суду першої інстанції щодо необізнаності позивачки про виконання спірного виконавчого напису № 719від 04 жовтня 2012 року з часу відкриття виконавчого провадження - 25 жовтня 2012 року.

Крім того, Верховний Суд зазначив, при новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, та, зокрема,з`ясувати з якого саме часу позивачка могла дізнатися про порушення її прав, коли почався перебіг позовної давності та чи сплинула вона до моменту пред`явлення позову.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частини 5 статті 411, частини 1 статті 417 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, а також вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, враховуючи зазначені вище висновки та вказівки Верховного Суду, які стосуються лише вирішення питання судами першої та апеляційної інстанції про застосування позовної давності, під час нового розгляду справи апеляційний суд перевіряє саме ці обставини.

У судове засідання апеляційного суду позивачка не з`явилася, до суду повернувся конверт на її ім`я з зазначеною причиною повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 132 т. 3). Однак в судове засідання з`явилася її представник - адвокат Мотельчук Ю.І.

Представники відповідача АТ «Міжнародний резервний банк», третьої особи Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення та довідка про доставку електронного листа (а.с. 128, 130, 133 т. 3).

Третя особа ОСОБА_2 та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова З.В. у судове засідання не з`явилися, як вбачається із роздрукованих трекінгів повідомлень АТ «Укрпошта», поштове повідомлення адресатам не вручене та повернене за зворотною адресою з зазначеною причиною повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 134, 135 т. 3).

А тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

03 квітня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», та ОСОБА_2 укладений договір про відкриття кредитної лінії №04-В/08/19/ФО/П, відповідно до якого останньому наданий кредит у розмірі 2 400 000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних і погашенням згідно з умовами вказаного договору строком до 03 квітня 2013 року.

Також 03 квітня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, відповідно до якого остання відповідає за зобов`язання позичальника згідно з умовами договору № 04-В/08/19/ФО/П.

24 червня 2008 року між ЗАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_2 укладений договір про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит в сумі 12 610 000,00 грн зі сплатою 19,00 % річних строком до 24 червня 2013 року.

Того ж дня, ЗАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого позивачка мала відповідати за зобов`язаннями позичальника згідно з умовами договору №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року. Предметом іпотеки виступили нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. А нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв.м; нежитлове приміщення підповерху площею 153,2 кв.м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітини площею 448,4 кв.м в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв.м.

04 жовтня 2012 року Банк звернувся до приватного нотаріуса Журавльової З.В. із заявою про видачу виконавчого напису.

У заяві він вказав, що ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором не погасив. Банк звертався до нього та іпотекодавця із досудовою вимогою, однак заборгованість за кредитом сплачена не була. Станом на 15 лютого 2012 року частина заборгованості становить 13 671 803,03 грн, яка складається з процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року у сумі 6 346 686,99 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у розмірі 4 590 040, 00 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у сумі 2 735 076, 04 грн. Строк, за який провадиться стягнення з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року (т.2 а.с.90).

У зв`язку з цим, Банк просив приватного нотаріуса звернути стягнення на іпотечне майно.

04 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 719, яким звернуто стягнення на нерухоме майно, вказане у договорі іпотеки від 24 червня 2008 року, а саме, на нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. А нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв.м; нежитлове приміщення підповерху площею 153,2 кв.м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітини площею 448,4 кв.м в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв.м та належать на праві власності ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» для погашення частини заборгованості ОСОБА_2 за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24.06.2008 в розмірі 13 671803,03 грн, яка складається з процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року у сумі 6 346 686,99 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у розмірі 4 590 040, 00 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованої за 182 дні прострочки, у сумі 2 735 076, 04 грн. Строк, за який провадилося стягнення з 23 червня 2009 року по 15 лютого 2012 року.

28 грудня 2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Вакулою І. А. відкрито виконавче провадження №57981652 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису.

Того ж дня постановою державного виконавця накладено арешт на вищезазначене майно.

Згідно з постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року заборгованість ОСОБА_2 за договором про відкриття кредитної лінії №16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року станом на 07 січня 2009 року (строк дії договору) становить 13493637,01 грн.

Позиція апеляційного суду

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про порушення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, а також не підтверджено безспірності боргового зобов`язання, при цьому вчинення виконавчого напису здійснено поза межами строку закінчення договору, яким є 07 січня 2009 року.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, про яке заявив відповідач, суд вважав, що позивачка звернулась до суду у межах строку позовної давності, тобто з моменту, коли її майнове право було порушене та підлягало захисту у судовому порядку, а саме з моменту , коли вона дізналася про існування оспорюваного виконавчого напису та ознайомилася з його змістом в межах виконавчого провадження № 57981652, тобто дня ознайомлення її представником з матеріалами цього виконавчого провадження № 57981652 на початку 2019 року.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновком суду про дотримання позивачкою вимог статей 256, 257 ЦК України при зверненні до суду з цим позовом з огляду на таке.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 278/765/18 (провадження № 61-2416св20) зазначено, що «у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 вказано, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналізстатті 261 ЦК Українидає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогостаттями 32-38 ГПК України(в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що «позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі».

У постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/20564/16, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «за змістомстатті 261 ЦК Українипочаток перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд».

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями12,81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі №916/2828/18 зазначено, «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогостаттею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістомстатті 261 Цивільного кодексу Українизаконодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012.

Отже при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виконавчий напис - це безумовна вимога про виконання зобов`язаною особою свого договірного обов`язку, що підлягає примусовому виконанню. Цей напис є формою реалізації юрисдикційного захисту, що застосовується у нотаріальному порядку.

У досліджуваних правовідносинах така вимога, у першу чергу, спрямована на пред`явлення до боржника претензії щодо виконання свого основного обов`язку, що випливає з кредитного договору; у другу чергу, кредитор використовує своє право на реалізацію своїх повноважень із акцесорного зобов`язання - іпотеки.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2022 року у справі № 138/28/20 та від 20 жовтня 2021 року у справі №348/1763/19.

Із матеріалів виконавчого провадження № 490/5763/19, які приєднані до цієї цивільної справи, вбачається, що за виконавчим написом нотаріуса № 719 від 04 жовтня 2012 року, який оскаржується позивачкою, 25 жовтня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 34904425.

За цим виконавчим провадженням 14 лютого 2013 року проведено опис та арешт майна за адресою АДРЕСА_1 , а саме, нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. «А» нежитлові приміщення першого поверху та сходові клітини площею 171,8 кв.м.; нежитлові приміщення підповерху площею 153, 2 кв.м., нежитлові приміщення другого поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м. в будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 773,4кв.м.

Описане майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , який також отримав копію акта опису й арешту майна.

Крім того, відомості про такий арешт майна були внесені в Реєстр прав власності на нерухоме майно.

Так, із актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень вбачається, що 18 грудня 2014 року було проведено державну реєстрацію обтяження (арешт нерухомого майна ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП 34904425, виданий 17 листопада 2014 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Зазначене підтверджується матеріалами виконавчого провадження справи № 490/5763/19, а саме, постановою про відкриття виконавчого провадження №34904425 від 25 жовтня 2012 року (а.с. 173-174 том 2), актом опису й арешту майна від 14 лютого 2013 року (а.с. 175-176 том 2), Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 30-34 том 1).

За такого, враховуючи, що відомості з вказаного реєстру є відкритими, а також те, що позивачка була поручителем та іпотекодавцем по кредитному договору №04-В/08/19/ФО/П, за яким боржником є ОСОБА_2 , який на момент спірних правовідносин був чоловіком доньки позивачки, колегія суддів вважає, що позивачка зобов`язана була знати про стан своїх майнових прав, а тому могла довідатись про оскаржуваний виконавчий напис що найменше з моменту оприлюднення зазначеної державної реєстрації обтяження арешт її нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , тобто з 18 листопада 2014 року.

Водночас, з позовом про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 звернулася лише у липні 2019 року, тобто за межами визначеної статтею 257ЦК України позовної давності тривалістю у три роки.

Поважних причин пропуску позовної давності позивачка не зазначила.

Доводи позовної заяви про те, що ОСОБА_1 не могла довідатись про вчинений виконавчий напис нотаріуса через те, що не була проінформована про відкрите виконавче провадження, щодо проведення стягнення за цим виконавчим написом, є необґрунтованим з наведених вище підстав.

Посилання представника позивачки в судовому засіданні апеляційного суду на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2023 року у справі № 400/6004/22, яке, на думку представника підтверджує момент обізнаності ОСОБА_1 про оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса, є необґрунтованим, оскільки зазначене судове рішення не містить висновків щодо того коли позивачка могла дізнатися про цей виконавчий напис в розумінні положень статті 261 ЦК України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності порушеннямстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від липня 2014 року).

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, не надав оцінки доводам відповідача та іншим обставинам щодо пропуску позовної давності,рішення суду підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в зв`язку з пропуском позовної давності.

Згідно із частиною тринадцятоюстатті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційнускаргу відповідачазадоволено тапостановлено новерішення провідмову взадоволенні позову,сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1260, 90 гривень підлягає стягненню з позивачки на користь відповідача АТ «Міжнародний резервний банк».

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» задовольнити.

Рішення Центральногорайонного судум.Миколаєва від13грудня 2021року вчастині задоволенихпозовних вимогскасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сбербанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Зоря Владленівна, Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2 ,про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» 1260, 90 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняттята може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбаченихст.389 ЦПК України.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіН.О. Шаманська В.І. Темнікова

Повне судоверішення складене 07 липня 2023 року.