Постанова

від 18.10.2023 по справі 490/5763/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 490/5763/19

провадження № 61-11655св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Сбербанк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Зоря Владленівна, Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сбербанк» (теперішня назва - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк») треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Зоря Владленівна, Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та зняття арешту з майна

за касаційною скаргою адвоката Мотельчук Юлії Ігорівни як представника ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2023 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Темнікової В. І., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 04 жовтня 2012 року № 719 та зняти арешт, накладений постановою від 05 січня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 04 жовтня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова З. В. (далі - приватний нотаріус Журавльова З. В., приватний нотаріус) вчинила виконавчий напис № 719, яким звернула стягнення на нежитлові приміщення магазину, що складаються з літ. «А»: нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлові приміщення підповерху площею 153,2 кв. м; нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв. м, у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 13 671 803,03 грн, яка складається з процентів за користування кредитом, що нараховані за період з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року в розмірі 6 346 686,99 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом, нарахованої за 182 дні прострочення, у розмірі 4 590 040, 00 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованої за 182 дні прострочення, у розмірі 2 735 076, 04 грн. Строк, за який провадилося стягнення, - з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року.

На підставі виконавчого напису державний виконавець 28 грудня 2018 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1, у межах якого того ж дня наклав арешт на зазначене майно та розпочав дії, спрямовані на його реалізацію.

Проте приватний нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, не встановила безспірності заявленої банком заборгованості. Крім цього, позивач не отримувала письмового повідомлення про дострокове повернення кредиту та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Станом на час звернення з позовом до суду строк звернення до виконання виконавчого напису сплив.

Щодо строків звернення до суду позивач зазначала, що звернулася з позовом у межах позовної давності, оскільки лише з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у липні 2019 року їй стало відомо, що 28 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 13 грудня 2021 року позов задовольнив частково. Визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 04 жовтня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Журавльовою З. В., зареєстрований у реєстрі за № 719, яким звернено стягнення заборгованості із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк сбербанку Росії» у розмірі 13 671 803,03 грн шляхом звернення стягнення на таке майно: нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. «А» нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлові приміщення підповерху площею 153,2 кв. м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв. м. Відмовив у задоволенні вимоги про зняття арешту з указаного майна, накладеного постановою від 05 січня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявлених вимог. Приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а також вчинила виконавчий напис з порушенням порядку його вчинення та поза межами трирічного строку, що встановлений для його вчинення, який рахується з дня виникнення у стягувача права вимоги, що є достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. При зверненні до суду з цим позовом позивач дотримала позовну давність.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Миколаївський апеляційний суд постановою від 13 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний резервний банк» залишив без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Верховний Суд постановою від 31 травня 2023 року касаційну скаргу АТ «Міжнародний резервний банк» задовольнив частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не з`ясував, з якого саме часу позивач могла дізнатися про порушення її прав, коли почався перебіг позовної давності та чи сплинув до моменту пред`явлення позову.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Миколаївський апеляційний суд постановою від 03 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний резервний банк» задовольнив. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована доведеністю позивачем заявлених вимог, проте з цим позовом ОСОБА_1 звернулася поза межами позовної давності, про застосування якої просив відповідач у суді першої інстанції, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 31 липня 2023 року, адвокат Мотельчук Ю. І. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 256 ЦК України у взаємозв`язку з частиною 12 статті 28 ЦПК України.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, адже позивач звернулася до суду в межах строків позовної давності.

Так, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 у справі № 814/1312/18 встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав та почала оскаржувати постанови про виконавчий збір у виконавчих провадженнях з примусового виконання спірного виконавчого напису лише 21 травня 2018 року, оскільки в приміщенні Пенсійного фонду Заводського району м. Миколаєва їй повідомили про те, що з пенсії буде утримуватись 20 % на погашення стягненого виконавчого збору.

Оскільки ОСОБА_1 довідалася про існування виконавчих проваджень про примусове виконання спірного виконавчого напису 21 травня 2018 року, а з цим позовом звернулася до суду в липні 2019 року, позовна давність нею не пропущена.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», правонаступником якого є АТ «Міжнародний резервний Банк», і ОСОБА_2 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 04-В/08/19/ФО/П, відповідно до якого позичальнику наданий кредит у розмірі 2 400 000,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних і погашенням згідно з умовами вказаного договору строком до 03 квітня 2013 року.

На забезпечення належного виконання кредитного договору 03 квітня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ОСОБА_3 укладено договір поруки.

24 червня 2008 року між ЗАТ «Дочірній банк сбербанку росії» і ОСОБА_2 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 12 610 000,00 грн зі сплатою 19,00 % річних строком до 24 червня 2013 року.

Також 24 червня 2008 року між ЗАТ «Дочірній банк сбербанку росії» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого визначено нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. «А» нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлове приміщення підповерху площею 153,2 кв. м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м в будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 773,40 кв. м.

У 2008 році банк направляв позичальнику повідомлення-вимогу про необхідність усунути порушення умов кредитного договору з вимогою достроково повернути повну суму заборгованості, включаючи заборгованість за кредитом, процентами і пенею. Незважаючи на отримання такого повідомлення, ОСОБА_2 заборгованість у визначений строк не сплатив.

У липні 2009 року ПАТ «Сбербанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення кредитної заборгованості за договором кредиту від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П (справа № 2-8499/10).

У справі № 2-8499/10 встановлено, що 08 грудня 2008 року ЗАТ «Дочірній банк сбербанку росії», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», направило ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повідомлення-вимогу, в якій банк вимагав дострокового повернення позичальником повної суми заборгованості за вказаними договорами не пізніше 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення-вимоги, яка станом на 08 грудня 2008 року становить 2 459 538,86 дол. США та 13 043 055,58 грн. ОСОБА_2 був ознайомлений із вказаним повідомленням-вимогою.

Відповідно до повідомлення-вимоги, адресованого ОСОБА_1 , від 18 січня 2012 року банк повідомив її, що станом на 16 січня 2012 року заборгованість позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 червня 2008 року становила 53 875 844,94 грн та складалася із заборгованості за кредитом у сумі 12 610 000 грн, процентів у сумі 8 074 526,05 грн, пені за прострочення повернення заборгованості у сумі 33 191 318,89 грн. ОСОБА_2 в обумовлений договором строк заборгованості не сплатив, тому банк вимагав сплати вказаної заборгованості ОСОБА_1 у строк не пізніше 30 календарних днів. Банк попередив її, що в разі несплати заборгованості він залишає за собою право на звернення стягнення на предмет іпотеки одним із способів, передбачених законом або договором іпотеки, у тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або подання позову до суду (т. 1, а. с. 220).

Проте, вказане повідомлення ОСОБА_1 не отримала (т.1, а. с. 221).

04 жовтня 2012 року банк звернувся до приватного нотаріуса Журавльової З. В. із заявою про видачу виконавчого напису, в якій вказав, що ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором не погасив, банк звертався до нього та іпотекодавця з досудовою вимогою, однак заборгованість за кредитом не сплачена. Станом на 15 лютого 2012 року частина заборгованості становить 13 671 803,03 грн, яка складається із процентів, що нараховані за період з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року в сумі 6 346 686,99 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості, нарахованої за 182 дні прострочення, у розмірі 4 590 040, 00 грн; пені за прострочення сплати процентів, нарахованої за 182 дні прострочення, у сумі 2 735 076, 04 грн. Строк, за який провадиться стягнення, - з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року.

04 жовтня 2012 року приватний нотаріус Журавльова З. В. вчинила виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 719, яким звернула стягнення на нерухоме майно, вказане у договорі іпотеки від 24 червня 2008 року, на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» для погашення частини заборгованості ОСОБА_2 за договором про відкриття кредитної лінії № 16-Н/08/19/ФО/П від 24 червня 2008 року в розмірі 13 671 803,03 грн, яка складається з процентів, що нараховані за період з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року в сумі 6 346 686,99 грн; пені за прострочення повернення загальної заборгованості, нарахованої за 182 дні прострочення, в розмірі 4 590 040,00 грн; пені за прострочення сплати процентів, нарахованої за 182 дні прострочки, в сумі 2 735 076, 04 грн. Строк, за який провадилося стягнення - з 23 червня 2009 року до 15 лютого 2012 року.

28 грудня 2018 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Вакула І. А. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису.

Постановою державного виконавця від 05 січня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на заставне майно та здійснено його опис із метою подальшої реалізації з прилюдних торгів.

Із матеріалів виконавчого провадження № 490/5763/19, які приєднані до цієї цивільної справи, вбачається, що за виконавчим написом нотаріуса № 719 від 04 жовтня 2012 року, який оскаржує позивач, 25 жовтня 2012 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

За цим виконавчим провадженням 14 лютого 2013 року проведено опис та арешт майна на АДРЕСА_1 , а саме, нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. «А» нежитлові приміщення першого поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлові приміщення підповерху площею 153, 2 кв. м, нежитлові приміщення другого поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 773,4кв. м.

Описане майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , який отримав копію акта опису й арешту майна.

Відомості про арешт майна були внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно з інформацією про державну реєстрацію обтяжень 18 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію обтяження (арешт нерухомого майна ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер виконавчого провадження НОМЕР_2, виданої 17 листопада 2014 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Згідно з постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року заборгованість ОСОБА_2 за договором про відкриття кредитної лінії від 24 червня 2008 року № 16-Н/08/19/ФО/П станом на 07 січня 2009 року (строк дії договору) становить 13 493 637,01 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року.

Згідно з підпунктами 3.1, 3.2, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Згідно з пунктом 1 Переліку для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З урахуванням норм статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Для правильного застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Встановивши фактичні обставини справи та надавши їм правильну оцінку, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позивачем заявлених вимог, адже приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не переконалася у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, чим порушила Закон України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; вчинила виконавчий напис поза межами трирічного строку, що встановлений для його вчинення.

Разом із цим відповідач у суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не з`ясував, з якого саме часу позивач могла дізнатися про порушення її прав, коли почався перебіг позовної давності та чи сплинув він до моменту пред`явлення позову. При цьому Верховний Суд зазначив, що обставини, встановлені судами у справах № 814/1312/18, № 400/2166/19 та № 400/6004/22, підлягали оцінці на предмет встановлення моменту, з якого позивач дізналась про початок примусового виконання спірного виконавчого напису.

Повторно переглянувши цю справу, суд апеляційної інстанції встановив, що за виконавчим написом нотаріуса від 04 жовтня 2012 року № 719 відкрито 25 жовтня 2012 року виконавче провадження № НОМЕР_2. 14 лютого 2013 року проведено опис та арешт майна на АДРЕСА_1 , а саме, нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. «А» нежитлові приміщення першого поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлові приміщення підповерху площею 153,2 кв. м, нежитлові приміщення другого поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м, загальною площею 773,4 кв. м.

Описане майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , який отримав копію акта опису й арешту майна. Відомості про такий арешт майна внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

18 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію обтяження (арешт нерухомого майна ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП НОМЕР_2, виданий 17 листопада 2014 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Отже, враховуючи, що відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є відкритими, а також те, що позивач була поручителем та іпотекодавцем за кредитним договором № 04-В/08/19/ФО/П, за яким боржником є ОСОБА_2 , який на час виникнення спірних правовідносин був чоловіком доньки позивачки, тому вона могла довідатись про оскаржуваний виконавчий напис щонайменше з моменту оприлюднення державної реєстрації обтяження - арешт її нерухомого майна, тобто з 18 листопада 2014 року.

Водночас, з позовом про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 звернулася у липні 2019 року, тобто за межами визначеної статтею 257 ЦК України позовної давності тривалістю у три роки. Поважних причин пропуску позовної давності позивач не зазначила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, проте до суду з цим позовом вона звернулася лише у липні 2019 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а докази оцінені як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки апеляційного суду про не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги щодо доведення дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з цим позовом зводяться до переоцінки фактичних обставин справи встановлених апеляційним судом, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Мотельчук Юлії Ігорівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов