Рішення від 26.06.2023 по справі 916/3125/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3125/22

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Босовій Ю.С.,

розглянувши справу № 916/3125/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Вільямса Академіка, 43, прим. 108; код ЄДРПОУ 42881343)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський Будівельний Комплекс» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, 35, оф. 615; код ЄДРПОУ 31943276)

про стягнення 2 947 498,57 грн;

представники сторін:

від позивача Якових Є.В.,

від відповідача Притула А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський Будівельний Комплекс», про стягнення 2 947 498,57 грн.. з яких 2839544грн. основного боргу, 53951,34грн. інфляційних та 14003,23грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог посилається на виставлення йому 19.01.2022 відповідачем рахунку фактури № 000000148 за арматуру 12-32 А500С у кількості 141 тона на суму 3496800грн., оплату вказаного рахунку позивачем 25.01.2022 платіжним дорученням № 42, отримання від відповідача двох поставок товару згідно з прибутковими накладними № 000001074 від 22.02.2022 та № 000001933 від 20.05.2022 на загальну суму 557256грн., надсилання відповідачеві 14.07.2022 вимоги № 14/07-22 про повернення залишку суми у розмірі 2939544грн. у зв`язку з відсутністю на складі відповідача відповідної арматури, отримання у відповідь листа № 08-18/07/2022 від 18.07.2022 про неможливість виконання своїх зобов`язань у повному обсязі в зв`язку з запровадженням воєнного стану, повернення відповідачем 25.07.2022 та 08.09.2022 100000грн. двома платежами по 50000грн. кожний, залишок заборгованості становить 2839544грн.

Позивач зазначає про фактичне укладання між сторонами договору поставки у спрощеній формі без викладення його у формі єдиного документу, що підтверджується листуванням сторін та вчиненими діями щодо виконання, неможливість виконання договору відповідачем у повному обсязі, наявність у позивача права вимагати стягнення залишкової суми попередньо оплаченого але не поставленого товару з урахуванням передбачених ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України 3% річних та інфляційних. Зазначає про безпідставність посилань відповідача на воєнний стан як на підставу для уникнення господарсько-правової відповідальності, недоведеність об`єктивної неможливості виконувати договірні зобов`язання внаслідок впливу форс-мажорних обставин, посилається на судову практику Верховного Суду з цих питань.

Одночасно з цим подав заяву про забезпечення позову (а.с.27-30).

Ухвалою суду від 29.11.2022 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою від 30.11.2022 було відкрито провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.12.2022.

В судовому засіданні 23.12.2022 суд задовольним клопотання відповідача та протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 26.01.2023.

28.12.2022 до суду надійшов відзив відповідача, (а.с.55-59) в якому він заперечує проти задоволення позову з наступних підстав.

Відповідач не заперечує факт виставлення рахунку № 000000148 від 19.01.2022 на суму 3496800грн., його оплату позивачем платіжним дорученням № 42 від 25.01.2022, здійснення двох поставок товару згідно з прибутковими накладними № 000001074 від 22.02.2022 та № 000001933 від 20.05.2022 та отримання вимоги позивача від 14.07.2022 № 14/07-22 про повернення залишку суми у розмірі 2939544грн.

Разом з цим зазначає, що листом від 18.08.2022 пропонував позивачеві часткове відвантаження на його адресу товару, а саме арматури 32 АС500, але позивач від даного асортименту відмовився. Від поставки товару відповідач не відмовлявся, а навпаки закупив необхідний товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами. Також з урахуванням тривалих ділових стосунків між сторонами, відповідач знайшов можливість повернути позивачеві 100000грн., про що зазначає і сам позивач.

Погоджується з твердженнями позивача про укладання між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, а також з регулюванням виниклих між сторонами правовідносин нормами щодо договору поставки та загальними положеннями про купівлю-продаж.

Вказує на недоведеність факту порушення відповідачем строку поставки товару, відсутність доведеної домовленості сторін щодо такого строку, відсутність вимоги позивача про поставку товару, зазначає що отримані кошти необхідно розглядати саме як передплату, питання повернення якої врегульовано ст.693 Цивільного Кодексу України,. Додатково посилається з цього приводу на ст.ст. 530, 663, 693, 712 Цивільного Кодексу України. Вважає недоведеним факт порушення зобов`язань відповідачем.

Також відповідач вказує, що не відмовлявся від виконання договору, а лише повідомляв сторін про можливі перебої (затримки), тоді як позивач помилково тлумачить листування між сторонами саме як доказ неможливості відповідача виконати зобов`язання. Вважає поведінку позивача суперечливою, такою що порушує принцип venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), а вимоги позивача необґрунтованими та недоведеними належними доказами.

Також відповідач заявив клопотання щодо розгляду справи в закритому судовому засіданні посилаючись на наявність конфіденційної інформації в документах, які він планує надати суду в якості доказів.

Відповідач також 28.12.2022 надав до канцелярії суду письмове опитування в порядку ст.90 ГПК України, в якому поставив 5 питань до позивача.

26.01.2023 судове засідання не відбулося в зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 26.01.2023 підготовче судове засідання було призначено на 07.02.2023.

Протокольною ухвалою від 07.02.2023 судове засідання було відкладено на 21.02.2023.

17.02.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 80-83), в якій позивач додатково обґрунтував свою правову позицію, вказує на усні домовленості між сторонами в тому числі щодо повернення залишку передплати, відсутність заперечень відповідача після отримання ним вимоги про повернення коштів, фактичне вчинення відповідачем дій з часткового повернення коштів, порушення саме відповідачем доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та на інші наведені у відповіді на відзив обставини як на підставу для задоволення позову.

21.02.2023 відповідачем через електронний суд було надано клопотання про залучення доказів по справі, в якому він просив визнати причину пропуску строку подання доказів поважною та залучити до матеріалів справи витяг з договору між відповідачем та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 20.12.2019.

Також 21.02.2023 позивач надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 21.02.2023.

В судове засідання представники сторін не з`явились, з урахуванням вищевказаного клопотання позивача суд відклав розгляд справи на 14.03.2023.

В судовому засіданні 14.03.2023 суд протокольно задовольнив клопотання відповідача про розгляд справи в закритому судовому засіданні та зобов`язав позивача надати відповіді на запитання відповідача в порядку ст.90 ГПК України. Розгляд справи було відкладено на 28.03.2023.

14.03.2023 після завершення судового засідання, суд отримав заяву позивача про зайнятість представника в інших судових процесах та прохання призначити судове засідання по справі на 31.03.2023.

Задля забезпечення можливості участі представників у розгляді справи та з метою уникнення зайвих переносів судових засідань, ухвалою від 14.03.2023 суд призначив дату наступного судового засідання на 31.03.2023.

27.03.2023 суд отримав від відповідача клопотання про залучення доказів по справі, а саме - витяг з договору між відповідачем та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 20.12.2019 разом з клопотанням про поновлення процесуального строку для надання доказів.

30.03.2023 суд отримав від позивача клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 31.03.2023, з посиланням на зайнятість в іншому судовому засіданні в іншому місці.

31.03.2023 судове засідання не відбулось через перебування судді Волкова Р.В. на лікарняному.

Ухвалою від 03.04.2023 судове засідання у справі було призначено на 20.04.2023.

19.04.2023 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення судового засідання в зв`язку з хворобою представника та наданням консультативного висновку лікаря терапевта на підтвердження цього.

З урахуванням вказаного клопотання, 20.04.2023 суд протокольною ухвалою відклав судове засідання на 08.05.2023.

08.05.2023 судове засідання не відбулося в зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 08.05.2023 суд призначив наступне судове засідання на 11.05.2023.

08.05.2023 суд отримав від відповідача клопотання, в якому сторона з посиланням на оголошення повітряної тривоги та фактичним наданням сторонами всіх процесуальних документів по справі, а також наявних доказів, просила закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

10.05.2023 суд отримав від позивача заяву, в якій він повідомляв про зайнятість представника в іншому судовому процесі, проте не заперечував стосовно розгляду справи без його участі, а також закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою від 11.05.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 14.06.2023.

11.05.2023 до суду надійшла заява позивача про надання відповідей на письмове опитування.

14.06.2023 до суду надійшли письмові пояснення відповідача, в яких він зазначає про відсутність нових доказів, вказує на пропонування позивачеві 51тони арматури, яка відповідала умовам домовленостей між сторонами, відмову позивача від отримання цього товару, посилається на ст.ст. 693, 663, 530 Цивільного Кодексу України, недотримання позивачем встановленого чинним законодавством порядку повернення передплати.

Протокольною ухвалою від 14.06.2023, після заслуховування вступних промов представників сторін, розгляд справи по суті відкладено на 26.06.2023.

22.06.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про залучення до справи заяви свідка ОСОБА_1 від 20.06.2023 з одночасним клопотанням про визнанням причини пропуску строку на подання доказів поважною та поновленням такого строку.

В судовому засіданні 26.06.2023 вказане клопотання судом задоволено та за результатами судового засідання проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Відповідач виставив позивачеві рахунок (а.с.12) від 19.01.2022 № 000000148 на товар «Арматура 12-32 А500С 12м. 7214» на суму 3496800грн., який був оплачений позивачем платіжним дорученням № 42 від 25.01.2022 на повну суму та з посиланням на вказаний рахунок (а.с. 13). Письмова угода між сторонами не укладалась.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.205 Цивільного Кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. А відповідно до ч.2 вказаної статті, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З дій позивача та відповідача, а саме виставлення рахунку, здійснення його оплати, часткової поставки товару, вбачається, що між сторонами фактично виникли правовідносини, притаманні для договорів поставки.

Ч.1 ст. 712 Цивільного Кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За таких обставин суд погоджується з твердженнями сторін щодо фактичного укладання між ними договору поставки у спрощеній формі.

Крім того, згідно з ч.2 ст.712 Цивільного Кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, ч.1 ст.655 Цивільного Кодексу України вказує, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

З моменту оплати позивачем 25.01.2023 3496800грн., він отримав від відповідача лише дві поставки 22.02.2022 та 20.05.2022 на загальну суму 557256грн.

В подальшому, 14.07.2022 позивач направив відповідачеві вимогу вих. № 14/07-22 (а.с.16), в якій зазначає про перерахування передплати, отримання лише частини товару за двома поставками та з посиланням на відсутність у відповідача товару просить повернути залишок суми на свій рахунок.

Відповідач отримання вимоги не заперечує. В свою чергу відповідач направив позивачеві лист від 18.07.2022 вих.№ 08-18/07/22 (а.с. 17), в якому з посиланням на військову агресію та введення воєнного стану зазначив наступне, - «Наше підприємство ТОВ «Морський Будівельний Комплекс» у зв`язку з цими обставинами не може виконувати свої зобов`язання у повному обсязі» (друге речення першого абзацу листа).

Далі вказує, що «…Нами було запропоновано часткове відвантаження товару у адресу Вашого підприємства, а саме арматура 32 А500С у кількості 51тн, що є частиною замовлення за яке наші компанії мали попередні домовленості…», нагадують про відмову відповідача прийняти вказані 51 тону арматури та повідомляють про неможливість на той час задовольнити прохання про повернення грошових коштів. Пропонує продовжити перемовини з цього питання після зняття воєнного стану.

Відповідач стверджує, що вказаний лист не містить тверджень щодо неможливості виконання зобов`язання з поставки, оскільки товар є в наявності та може бути переданий позивачеві.

Суд не може погодитись з такими твердженнями відповідача виходячи з наступного.

Відповідач у тексті листа чітко вказує, що не може виконати свої зобов`язання у повному обсязі. Також він посилається на можливість передачі 51тони арматури, що є лише частиною зобов`язання, при цьому нічого не зазначає про решту товару, який мав би передати. Крім того, твердження про наявність товару у повному обсязі та можливість передачі його позивачеві протирічить висловленій пропозиції відповідача щодо продовження перемов після зняття воєнного стану, оскільки фактична передача всього передплаченого товару позивачеві призвела б до повного виконання сторонами свої зобов`язань та позбавили б їх необхідності вести якісь додаткові перемовини.

Також позивач у березні 2022 року отримав від відповідача повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин, в якому зазначено, в тому числі про те, що воєнна агресія та військові дії на території України позбавляють відповідача можливості належним чином виконати свої зобов`язання за усіма діючими договорами укладеними з підприємствами.

Суд приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що вказаний лист адресований не лише позивачу, а «Всім кого це стосується», не містить посилання на конкретний договір саме з позивачем, проте суд звертає увагу на використане формулювання «позбавляють ТОВ Морський Будівельний Комплекс» можливості належним чином виконати свої зобов`язання за усіма діючими договорами…» як на додаткове підтвердження сумнівів позивача щодо можливості виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази намагань відповідача виконати свій обов`язок щодо передачі оплаченого товару у повному обсязі, а не лише частково. Навіть після отримання від позивача вимоги від 14.07.2022, відповідач не вжив заходів до фактичної передачі товару позивачеві, відсутнє листування як з приводу намагань передати товар, так і з приводу наявності заперечень щодо власної спроможності виконати договірні зобов`язання належним чином та у повному обсязі. Відповідач обмежився лише посиланням на неможливість компанії «на даний час» задовольнити прохання про повернення коштів. Більш того, 25.07.2023 та 08.09.2023 відповідач повернув частину коштів на загальну суму 100000грн. позивачеві. Суд також критично ставиться до тверджень відповідача про закупівлю арматури у третіх осіб для передачі позивачеві, оскільки фактично позивач її у повному обсязі не отримав, крім того це не виключає можливості використання відповідачем отриманого товару в рамках господарських взаємовідносин з іншими підприємствами.

Ст. 662 Цивільного Кодексу України передбачає обов`язок продавця передати товар покупцеві.

Ч.1 ст.670 Цивільного Кодексу України визначає, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 2839544грн. основного боргу суд вважає обґрунтованими, доведеними наявними доказами та такими що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 53951,34грн. інфляційних та 14003,23грн. 3% річних за період з 09.09.2022 по 07.11.2022. з посиланням на ст.625 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, який міститься у позовній заяві (а.с.6), та враховуючи вищевикладені обставини щодо обов`язку відповідача повернути грошові кошти, суд вважає розрахунок правильним та виконаним у відповідності з нормами чинного законодавства, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Вільямса Академіка, 43, прим. 108; код ЄДРПОУ 42881343) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський Будівельний Комплекс» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, 35, оф. 615; код ЄДРПОУ 31943276) про стягнення 2 947 498,57 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський Будівельний Комплекс» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, 35, оф. 615; код ЄДРПОУ 31943276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Вільямса Академіка, 43, прим. 108; код ЄДРПОУ 42881343) 2 839 544,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 53 951,34 грн інфляційних втрат, 14 003,23 грн 3% річних, 44 212,48 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 26 червня 2023 р. Повний текст рішення складено 06 липня 2023 р.

Суддя Р.В. Волков