Постанова

від 05.07.2023 по справі 265/6219/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 265/6219/20

провадження № 61-3702св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Донецький обласний територіальний центр комплектування соціальної підтримки,

третя особа - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2021 року у складі судді Соловйова О. Л. та постанову Донецького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Лопатіної М. Ю., Пономарьової О. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного територіального центру комплектування соціальної підтримки, третя особа - Міністерство оборони України, про поновлення на квартирному обліку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив зобов`язати Донецький обласний військовий комісаріат поновити на квартирному обліку в загальній черзі - 1992 року, з травня 1996 року в загальній черзі при ІНФОРМАЦІЯ_2 та в першочерговій черзі з серпня 2006 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з серпня 1981 року до листопада 2006 року проходив військову службу в Збройних Силах України на різних посадах.

У листопаді 2006 року звільнений з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів та реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку у черзі, як особа, що потребує поліпшення житлових умов при Донецькому обласному військовому комісаріаті.

У 2012 році за бюджетною програмою «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», за кошти державного бюджету, Міністерством оборони України були придбані квартири, які розташовані: АДРЕСА_1 .

Він на підставі ордера № 268 отримав у користування та зареєструвався разом із родиною у квартирі АДРЕСА_2 .

Реалізувати своє право на приватизацію житла не встиг через події, які відбуваються на сході України.

У 2014 році був вимушений переїхати до міста Біла Церква Київської області, де взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.

За актом обстеження технічного стану квартири від 25 вересня 2019 року № 123 конструктивні елементи непридатні для нормальної експлуатації.

Його звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 вересня 2020 року про поновлення на квартирному обліку залишилось не вирішеним, тому через неможливість використання наданого житла вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області рішенням від 26 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 відповідно до рішення квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ, оформленого протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 1 від 24 січня 2014 року, отримав ордер на жиле приміщення № 268 від 01 квітня 2014 року, тобто був забезпечений житлом.

Своє право на отримання жилого приміщення та фактичне його прийняття реалізував, зареєструвавши 05 квітня 2014 року своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ; подальше пошкодження житла відбулось внаслідок бойових дій; обмеження права позивача у вільному використанні житла та неможливість реалізації права власності, через розташування житла на лінії зіткнення під час проведення АТО (ООС), відбувається поза волею відповідача, внаслідок загальновідомих подій розвиток яких з травня 2014 року продовжується по теперішній час на сході України.

Також місцевий суд зазначив, що станом на час отримання житла відбулось поліпшення житлових умов позивача, що обумовлює його виключення з черги на квартирному обліку при ІНФОРМАЦІЯ_2; неможливість реалізації позивачем прав власності на вказане жиле приміщення, не перебуває у залежності із настанням факту поліпшення житлових умов, яке визначається моментом надання жилого приміщення у користування; неможливість поновлення у черзі на квартирному обліку простежується також з огляду на те, що по теперішній час позивач продовжує бути користувачем наданого йому жилого приміщення; неможливість використання квартири за призначенням є наслідком бойових дій під час проведення АТО (ООС) та не залежить від винних дій відповідача; набуття статусу внутрішньо переміщеної особи та право позивача на отримання щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання є компенсацією держави за неможливість використання наданого жилого приміщення, що не створює для відповідача передумов для поновлення позивача на квартирному обліку.

Донецький апеляційний суд постановою від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Матюшенков Д. В., залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального або процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування рішення суду; апеляційна скарга є безпідставною, тому не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Матюшенков Д. В. у квітні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Матюшенков Д. В. посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що розглядаючи цей спір суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наведеним у позовній заяві доводам, зокрема розділу IV пункту 2 абзацу 4 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 31 липня 2018 року № 380, а також тому, що позивач не набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Крім того, позивач є пенсіонером та не може собі дозволити придбати житло, а державні кредитні програми стосовно отримання житла на нього не розповсюджуються.

Згідно з пунктом 2 розділу Х наказу передбачено, що передання квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформлюється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Разом з тим, позивачем не оформлено право власності на квартиру через обставини, які зазначені у скарзі (військові дії, пошкодження будинку), а тому не можна стверджувати, що позивачем отримана квартира.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області.

Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2023 року направив до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська копії матеріалів касаційного провадження № 61-3702ск22 у цій справі для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 25 квітня 2023 року відновив втрачене судове провадження у цій справі в частині рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 жовтня 2021 року, в частині постанови Донецького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року та в частині поданих представником позивача копій матеріалів цивільної справи № 265/6219/20.

Справа № 265/6219/20 про відновлення втраченого провадження Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла до Верховного Суду 23 травня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з ордером на жиле приміщення № 268 від 01 квітня 2020 року, виданим Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів міста Красногорівка на підставі рішення № 43 від 19 березня 2014 року, ОСОБА_2 , родина якого складається з трьох осіб, має право заняття жилого приміщення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Розподілу зазначеного житла передував ордер на жиле приміщення № 1 від 27 лютого 2014 року, виданий Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська Міністерства оборони України на підставі рішення, оформленого протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 1 від 24 січня 2014 року.

Позивач згідно з паспортними даними зареєстрований з 05 квітня 2014 року у АДРЕСА_3 .

За актом обстеження технічного стану житлового приміщення від 25 вересня 2019 року № 123, складеним комісією в присутності користувача квартири ОСОБА_1 , квартира АДРЕСА_2 , пошкоджена внаслідок бойових дій на території міста, а саме: два пластикових вікна та вхідні металеві двері; у квартирі відсутнє електропостачання, водопостачання та теплопостачання; технічний стан будівлі в цілому, стан її конструктивних елементів визнаний непридатним для нормальної експлуатації.

Згідно з довідкою № 2009 від 02 жовтня 2019 року, складеною керівником військово-цивільної адміністрації ОСОБА_3 , квартири розташовані у другому блоці секції житлового будинку в АДРЕСА_1 придбані у жовтні 2012 року Міністерством оборони України за бюджетною програмою «Будівництво (придбання) жила для військовослужбовців Збройних Сил України» за кошти державного бюджету для військовослужбовців запасу; у зв`язку з проведенням АТО (ООС) на території міста Красногорівка передача у комунальну власність квартир не здійснена.

За інформацією начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганська ОСОБА_5 № 524/4255 від 18 листопада 2019 року відновлення та капітальний ремонт пошкоджених багатоповерхових житлових будинків буде здійснюватися за кошти обласного бюджету після закінчення бойових дій.

Відповідно до відповіді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 № 14/ожк від 13 березня 2020 року, ОСОБА_1 повідомлено, що поновлення у черзі на отримання постійного житла при об`єднаній житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 не можливо, через вимоги наказу Міністерства Оборони України № 380 від 31 липня 2018 року «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 02 червня

2016 року «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Право на житло належить до сфери прав будь-якої людини. Забезпечення житлом є життєвою необхідністю і одним з основних прав громадян незалежно від рівня економічного розвитку держави. Статтею 25 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, який включає харчування, одяг та житло.

Вирішуючи у цій справі спір в порядку цивільного судочинства, суди залишили поза увагою те, що, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на порушення його прав як військовослужбовця, а саме звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення на квартирному обліку через неможливість використання від незалежних від нього причин наданої йому для проживання квартири залишилося невирішеним.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни, належить до служби публічної, тому у спірних правовідносинах щодо захисту житлових прав приймається рішення, що впливає на можливість реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій

чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю

за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать

до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22).

Отже, у справі, яка розглядається, спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку

з неможливістю реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 14 вересня 2022 року у справі № 331/3641/21 (провадження № 61-5521св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 400, частинами третьою-п`ятою статті 403, статтями 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного територіального центру комплектування соціальної підтримки, третя особа - Міністерство оборони України, про поновлення на квартирному обліку закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк