Постанова

від 06.07.2023 по справі 913/110/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 913/110/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду Луганської області

у складі судді Голенко І. П.

від 04 серпня 2021 року

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шутенко І. А., Сгара Е. В., Слободін М. М.

від 25 листопада 2021 року

та касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Луганської області

у складі судді Голенко І. П.

від 04 серпня 2021 року,

постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шутенко І. А., Сгара Е. В., Слободіна М. М.

від 25 листопада 2021 року

та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шутенко І. А., Гребенюк Н. В., Слободіна М. М.

від 09 грудня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", 2) ОСОБА_2 , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА РОСТУ",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Фонд державного майна України, 2) Акціонерного товариства "Укрнафтопродукт";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Професіонал", 2) Приватний нотаріус Черняк Андрій Леонідович,

про визнання недійсними рішень правління, результатів аукціону, договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача-1: не з`явилися

від відповідача-2: Малеванець О. А.

від відповідача-3: Глушков В. О.

від третіх осіб на стороні позивача: 1) Ленько М. М.

2) не з`явилися

3) не з`явилися

від третіх осіб на стороні відповідачів: 1) не з`явилися

2) не з`явилися

3) не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА РОСТУ" про:

- визнання недійсним рішення правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", оформленого протоколом № 2 від 22 березня 2016 року;

- визнання недійсним рішення правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", оформленого протоколом № 4 від 04 липня 2016 року;

- визнання недійсними: результатів аукціону за лотом № 140, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Професіонал", оформлених протоколом № 120 від 01 липня 2016 року;

- визнання недійсним укладеного на підставі аукціону договору купівлі-продажу 20/100 часток об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , від 30 липня 2016 року;

- застосування наслідків недійсності правочину та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА РОСТУ" повернути у власність Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" нерухоме майно: будівлі і споруди нафтобази, а саме: 20/100 часток об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються зі: складу бочкотари літ. Л-2, л, загальною площею 281,60 кв.м; складу матеріального літ. М, м - загальною площею 279,30 кв.м; частини огорожі з/б № 2 довжиною 225,65 м; воріт металевих №№ 5-6; частини асфальтобетонного покриття № 57 загальною площею 564 кв.м.

Також ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд визнати поважними причин пропуску строку позовної давності та поновити їй строк позовної давності для звернення до суду.

В обґрунтування недійсності спірних рішень правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" позивачка послалася на те, що ці рішення прийняті в порушення вимог чинного законодавства, зокрема статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства», та статуту Товариства виконавчим органом Товариства, який не мав повноважень на їх прийняття, стосуються питання відчуження майна акціонерного товариства, що належать до виключної компетенції наглядової ради або загальних зборів, прийняті без отримання на це згоди відповідного органу управління товариства.

В обґрунтування недійсності результатів спірного аукціону за лотом № 140 позивачка послалася на те, що аукціон був проведений з порушенням вимог пунктів 13, 14, 27 Положення про порядок відчуження майнових об`єктів, що належать до основних фондів та є власністю Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», затвердженого рішенням наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" № 2/2011 від 17 травня 2011 року.

В обґрунтування недійсності спірного договору позивачка послалася на те, що спірний договір був укладений за результатом прийняття незаконних зазначених вище рішень правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" та проведеного незаконного аукціону; був укладений від імені Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" головою правління, який не мав необхідного обсягу повноважень на укладення цього договору та вийшов за межі своєї компетенції; зміст договору суперечить вимогам статей 377, 655, 657, 658 Цивільного кодексу України, статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частині шостій статті 120 Земельного кодексу України.

В обґрунтування наявності порушених прав, що підлягають судовому захисту, позивачка посилалася на те, що вона є акціонером Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", а прийняті спірні рішення, проведений спірний аукціон та укладений спірний договір, що стосуються відчуження майна зазначеного Товариства, порушують її права як акціонера на участь в управлінні Товариством.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відкрите акціонерне товариство «Луганськнафтопродукт» (ідентифікаційний код 05481582) засноване відповідно до наказу Фонду державного майна України № 11ПП від 16 серпня 1996 року та установчого договору від 16 вересня 1996 року.

Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» від 01 квітня 2011 року було змінене найменування Відкритого акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» на Публічне акціонерне товариство «Луганськнафтопродукт» та положення статуту цього товариства були приведені у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» (пункт 1.2. статуту Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, протокол № 16 від 01 квітня 2011 року).

На засіданні наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», що відбулося 18 квітня 2012 року, було прийняте рішення про обрання правління Товариства строком на три роки у складі трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та обрання головою правління ОСОБА_5 .

Рішенням загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» (далі по тексту - Товариство), оформленим протоколом № 19 від 15 квітня 2014 року, була обрана наглядова рада Товариства у такому складі: 1) Акціонере товариство "Укрнафтопродукт" - голова наглядової ради в особі уповноваженого представника; 2) ОСОБА_6 (акціонер), 3) ОСОБА_7 (акціонер); 4) Фонд державного майна України в особі двох уповноважених представників.

Публічне акціонерне товариство "Луганськнафтопродукт" знаходиться на тимчасово окупованій території України. Товариство не здійснює господарську діяльність з 2014 року. Загальні збори акціонерів Товариства не проводилися з 16 квітня 2014 року, засідання наглядової ради Товариства не проводилися з 01 березня 2014 року.

З 2014 року у складі правління Товариства залишився працювати лише голова правління ОСОБА_5 , два інших члени правління ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) були звільнені 17 липня 2014 року (накази №№ 7, 8).

На засіданні правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", що відбулося 26 січня 2016 року, були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1, зокрема вирішено звернутися до компетентної технічної організації для проведення розподілу половини нафтобази за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з: адміністративної будівлі літ. "А-2", пд., навісів наливу, літ. Д, Є, Ж, З, насосних станцій літ. І, К, складу бочкобази літ. Л-2, складу матеріального, літ. М, м, будівлі котельної літ. О, вбиральні літ. П, водонапірної башти літ. Р, підстанції літ. С-2, прохідної літ. У-2, огорожі № 1, 2, воріт № 3-8, водопроводу № 10, резервуарів № 11, 13-53, обвалування літ. № 54, зливної естакади літ. № 55, залізничного тупику літ. № 56, частини асфальтного покриття № 57, пожежної водойми літ. № 58, загальною площею 1443,9 кв.м, на декілька частин (враховуючи технічну можливість та прив`язку до місцевості та інфраструктури) з метою подальшої їх реалізації; а також вирішено після визначення часток (формування об`єктів для реалізації) замовити та здійснити їх оцінку відповідно до протоколу засідання наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" № 4-1/2010 від 02 липня 2010 року.

22 березня 2016 року відбулося засідання правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом № 2, а саме вирішено:

1) реалізувати (продати) частини (будівлі та споруди) нафтобази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з:

- 1/100 частки, що складається з: насосної станції літ. И, загальною площею 35,70 кв.м, навісу наливу літ. Ж, загальною площею 25,10 кв.м; навісу наливу літ. З, загальною площею 7,00 кв.м, огорожі № 2, довжиною 231,7 м, воріт №№ 7, 8, загальною площею 15,8 кв.м ; резервуарів №№ 13-33, об`ємом 25 кв.м, резервуарів №№ 34-39 об`ємом 100 куб. м; резервуара № 40, об`ємом 200 куб. м; частини асфальтного покриття № 57, загальною площею 464 кв.м, частини обвалування літ. № 54, об`ємом 31,3 куб.м, зливної естакади літ. № 55, довжиною 40,5 м та шириною 1,8 м; залізничного тупика літ. № 56, довжиною 57 м;

- 4/100 частки, що складається з: будівлі котельної літ. О, загальною площею 85,60 кв.м, прохідної літ. У-2, загальною площею 34,20 кв.м, навісу наливу літ. Д, загальною площею 93,60 м; навісу фронту наливу літ. Е, загальною площею 311,10 кв.м; вбиральні літ. П, загальною площею 21,10 кв.м; частини огорожі № 1, довжиною 44 м; частини огорожі № 2 довжиною 20,6 м; воріт № 3, загальною площею - 10 кв.м, воріт № 4, загальною площею 24 кв.м, резервуара № 11, об`ємом 10 куб. м; частини асфальтового покриття № 57, загальною площею 968 кв. м;

- 25/100 частки, що складаються з: адміністративної будівлі літ. А-2. пд., загальною площею 373,60 кв.м; підстанції літ. С-2, с, загальною площею 36,90 кв.м, водонапірної башти літ. Р, загальною площею - 17,3 кв.м, частини огорожі № 1, довжиною 124 м, водопроводу № 10, довжиною 40 м, частини асфальтового покриття № 57, загальною площею 170 кв.м;

- 2/100 частки, що складаються з: насосної станції літ. К, загальною площею 56,70 кв.м, частини огорожі № 1, довжиною 137,65 м, частини огорожі № 2, довжиною 81,7 м, резервуара № 48, об`ємом 100 куб. м, резервуара № 41-47, 49-53, об`ємом 400 куб. м, частини асфальтового покриття № 57, загальною площею 150 кв.м, частини обвалування літ. № 54, об`ємом 17,6 куб.м, пожежної водойми літ. № 58;

- 20/100 часток, що складаються з: складу бочкотари літ. Л-2, л, загальною площею приміщень 281,60 кв.м, складу матеріального літ. М, м, загальною площею приміщень 279,30 кв.м, частини огорожі № 2, довжиною 225,65 м, воріт № 5, загальною площею 15 кв.м, воріт № 6, загальною площею 15 кв.м, частини асфальтового покриття №57, загальною площею 564 кв.м;

- 26/100 частки, що складаються з: адміністративної будівлі літ. А-2, загальною площею 373,60 кв.м, загальна площа приміщень - 629,80 кв.м, у тому числі площа підвалу 113,7 кв.м, площа приміщень 1-го поверху 254,50 кв.м, площа приміщень 2-го поверху - 261,60 кв. м, водонапірної башти літ. Р, загальною площею 17,30 кв.м; загальна площа приміщень - 14,40 кв.м, підстанції літ. С-2, с, загальною площею -36,90 кв.м; загальна площа приміщень - 45,00 кв.м, в тому числі площа приміщень 1-го поверху 28,60 кв.м, площа приміщень 2-го поверху 16,40 кв.м, протирадіаційного сховища (ПРС) літ. Т, загальна площа 58,10 кв.м; загальна площа приміщень 43,00 кв.м, огорожі № 1, довжина металевої частини огорожі - 124 м, водопроводу № 10, сталевого водопроводу довжиною 40 м, діаметр 100 мм; асфальту №57, асфальтобетонного покриття, загальною площею 170 кв.м;

- 13/100 часток, що складаються з: будівлі РММ літ. В, загальною площею 404,3 кв.м, навісу літ. Г, площею 20,8 кв.м, огорожі № 2 (бетонної), довжиною 70 м, огорожі № 9 (металева), довжиною 110 м; естакади № 12; асфальтобетонного покриття № 57 (асфальт), площею покриття 2110 кв.м.

2) продаж часток будівель та споруд нафтобази, що вказані в пункті 1 цього рішення правління, здійснити з ПДВ, шляхом реалізації на конкурентних засадах в порядку, визначеному Положенням "Про порядок відчуження майнових об`єктів, котрі відносяться до основних фондів та є власністю ПАТ "Луганськнафтопродукт".

09 червня 2016 року в газеті "Голос України" № 106 (6360) було опубліковане оголошення про проведення аукціону з продажу майна Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" за лотами: № 139, предмет продажу - 25/100 частини будівель і споруд нафтобази Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт"; № 140, предмет продажу - 20/100 частини будівель і споруд нафтобази Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт".

Відповідно до протоколів про проведення аукціону та визнання переможця аукціону № 120, лот № 140, лот № 139, затверджених головою правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" 01 липня 2016 року, переможцем аукціонів, проведених Товариством з обмеженою відповідальністю "Професіонал" за лотами № 140 та № 139 став ОСОБА_2

04 липня 2016 року відбулося засідання правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом № 4 від 04 липня 2016 року, а саме вирішено:

1) за результатами аукціону, проведеного 01 липня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Професіонал" (лоти №№ 139, 140), оформити з переможцем аукціону ОСОБА_2 нотаріальні договори купівлі-продажу таких часток об`єктів нерухомості - нафтобази за адресою: АДРЕСА_1 :

- 25/100 часток, які складаються з: адміністративної будівлі літ. А-2, пд., загальною площею - 373,60 кв.м, підстанції літ. С-2, с, загальною площею - 36,90 м; водонапірної башти літ. Р, загальною площею - 17,30 кв.м, частини огорожі № 1, довжиною 124 м; водопроводу № 10, довжиною 40 м; частини асфальтового покриття № 57, загальною площею 170 кв.м, вартістю 56 064,96 грн;

- 20/100 часток, які складаються з: складу бочкотари літ. Л-2, загальною площею 281,60 кв.м; складу матеріального літ. М, м, загальною площею 279,30 кв.м, частини огорожі № 2, довжиною 225,65 м; воріт № 5, загальною площею 15 кв.м, воріт № 6, загальною площею 15 кв.м, частини асфальтового покриття № 57, загальною площею 564 кв.м, вартістю 62 457,85 грн (лот №140 аукціону № 120);

2) здійснити укладання договорів купівлі-продажу часток (приміщень і споруд) нафтобази, що вказані в пункті 1 цього рішення правління, після повного розрахунку ОСОБА_2 з Публічним акціонерним товариством "Луганськнафтопродукт" за вказані об`єкти за результатами аукціону;

3) уповноважити голову правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" ОСОБА_5 представляти інтереси Товариства у нотаріуса, укласти та підписати договори купівлі-продажу часток нафтобази на умовах, що не протирічать чинному законодавству та внутрішнім документам Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт".

Усі зазначені вище рішення правління Товариства ухвалювалися наступним складом: головою правління ОСОБА_5 та членами правління: ОСОБА_4 , ОСОБА_3

30 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Луганськнафтопродукт" в особі ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) був укладений, зокрема договір купівлі-продажу 20/100 часток об`єкту нерухомого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Черняк А. Л.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 22 травня 2019 року та 10 червня 2019 року до зазначеного реєстру були внесені записи, згідно з якими Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА РОСТУ" є власником 86/100 будівель та споруд нафтобази, це майно було передано ОСОБА_2 як внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА РОСТУ" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 20 грудня 2018 року.

ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" та власником простих іменних акцій цього товариства у кількості 9 352 штуки, що становить 0,0129 % статутного капіталу Товариства.

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА РОСТУ" про визнання недійсними рішень правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", оформлених протоколами № 2 від 22 березня 2016 року та № 4 від 04 липня 2016 року; результатів аукціону за лотом № 140, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Професіонал", оформленого протоколом № 120 від 01 липня 2016 року; договору купівлі-продажу 20/100 часток об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , від 30 липня 2016 року, а також про застосування наслідків недійсності правочину.

3. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Луганської області рішенням від 04 серпня 2021 року позов задовольнив частково:

- визнав недійсними рішення правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", оформлені протоколами № 2 від 22 березня 2016 року та № 4 від 04 липня 2016 року;

- визнав недійсними результати аукціону № 120 від 01 липня 2016 року, лот № 140, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Професіонал".

У решті вимог позову відмовив, стягнув з відповідача-1 на користь позивачки 6 810,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними рішень правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" та результатів аукціону, виходив з того, що позивачка є акціонером зазначеного акціонерного товариства, правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" не мало повноважень приймати спірні рішення щодо питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради або загальних зборів цього товариства, спірні рішення порушують права позивачки як акціонера Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт".

Позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону суд задовольнив як похідні від вимоги про визнання недійсними рішень правління Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт».

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним спірного договору, місцевий господарський суд врахував висновки Верховного Суду та виходив з того, що спірний правочин не порушує прав та інтересів позивачки, оскільки стосувався майна акціонерного товариства, був підписаний головою правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", який діяв від імені саме Товариства, а не його учасників, укладення спірного договору без передбаченої статутом Товариства згоди наглядової ради цього товариства на його укладання, без обрання наглядовою радою оцінювача майна товариства та погодження оціночної вартості майна товариства, свідчить про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника.

Щодо заяв другого та третього відповідачів про застосування наслідків пропуску позивачкою строку позовної давності місцевий господарський суд виходив з того, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених до відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Однак, перший відповідач, до якого були пред`явлені позовні вимоги про визнання недійсними рішень правління та результатів аукціону, які підлягають задоволенню, не заявляв про застосування строку позовної давності. Також суд, встановивши те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є необґрунтованою, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності щодо цієї вимоги, про яку заявили другий та третій відповідачі.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 25 листопада 2021 року скасував рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсними результатів аукціону від 01 липня 2016 року № 120, лот № 140, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Професіонал", та прийняв у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року залишив без змін. Стягнув з відповідача-1 на користь позивачки 1 135,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, а також стягнув з позивачки на користь держави до спеціального фонду Державного бюджету України 6 810,00 грн судового збору за звернення з апеляційною скаргою та на користь другого відповідача 3 405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що спірні рішення правління Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" прийняті з порушенням вимог чинного законодавства і статуту Товариства та порушують корпоративні права позивачки, яка є акціонером Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", а також про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним спірного договору з огляду на те, що спірний правочин не порушує прав та інтересів позивачки. Крім того, суд апеляційної інстанцій визнав обґрунтованими висновки місцевого господарського суду, що стосуються строку позовної давності.

Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсними результатів аукціону, відмовив у її задоволенні, посилаючись на те, що аукціон є виключно способом відчуження майна товариства, яке належить на праві власності саме товариству, а не його учаснику, з огляду на що організація та проведення аукціону не впливають на права позивачки як акціонера відповідача-1 та не порушують їх.

Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 09 грудня 2021 року задовольнив клопотання ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення: стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн витрат, понесених відповідачем-2 на професійну правничу допомогу. В іншій частині у задоволенні клопотання відмовив.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг.

У касаційній скарзі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У касаційній скарзі позивачка - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу 20/100 часток об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , від 30 липня 2016 року, а також про застосування наслідків недійсності цього правочину. Також скаржниця просить скасувати додаткове рішення Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2021 року

5. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги.

Фонд державного майна України як на підстави касаційного оскарження судових рішень послався на пункти 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, прийняли рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, зокрема статті 203 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 926/358/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 909/207/20.

Фонд державного майна України у касаційній скарзі також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16, 06 червня 2018 року у справі № 908/1029/16, від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 та від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- не перевірили доводи позивачки про порушення її прав як акціонера відповідача-1 та володільця майна, залишили поза увагою те, що спірний договір порушує майнове право позивачки як акціонера відповідача-1 на прийняття рішень про реалізацію такого майна, виходячи з виключної компетенції загальних зборів акціонерів;

- не дослідили докази у справі, зокрема зміст спірного договору, залишили поза увагою те, що в договорі відсутні істотні умови, зокрема номери поточних рахунків сторін договору, назви і адреси банківських установ, наявність яких передбачена пунктом 32 Положення, наслідком чого є недійсність договору;

- залишили поза увагою те, що спірний договір спрямований на незаконне заволодіння майном господарського товариства з корпоративними правами держави, що відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України свідчить про нікчемність спірного договору.

ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судових рішень послалася на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначила про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме:

- статтю 203 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 31 серпня 2021 року у справі № 909/207/20, від 12 серпня 2021 року у справі № 926/358/19;

- частину другу статті 23 та пункт 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права стосовно дії строкового трудового договору, викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/116-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18 та у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17;

- частину першу статті 167 Господарського кодексу України та статтю 25 Закону України «Про акціонерні товариства», не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права стосовно корпоративних прав та інтересів учасника господарського товариства та можливості такого учасника оспорити до суду правочин, вчинений господарським товариством, викладені у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16, від 06 червня 2018 року у справі № 908/1029/16, від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 30 липня 2020 року у справі № 924/1237/19.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» у відзиві на касаційну скаргу Фонду державного майна України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови правильно застосували норми матеріального права та дотрималися норм процесуального права, дійшли правильного висновку про те, що спірним договором не були порушені права позивачки, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову, і такі висновки судів відповідають сформованій Верховним Судом сталій практиці, яка правильно була врахована судами при вирішенні спору у цій справі, а посилання скаржника на висновки Верховного Суду, від яких Верховний Суд відступив, сформувавши нову правову позицію, є безпідставним. Також відповідач-3 вважає безпідставними доводи скаржника про нікчемність спірного правочину, оскільки позивач не заявляв таких підстав позову в судах попередніх інстанцій та обставини нікчемності спірного правочину не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. За твердженням відповідача-3 висновки Верховного Суду, на які послався скаржник як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.

Крім того, відповідач-3 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року, посилаючись на те що висновки Верховного Суду, на які послався Фонд державного майна України у своїй касаційній скарзі, як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Черняк Андрій Леонідович у відзиві на касаційну скаргу Фонду державного майна України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що:

- спірний договір стосується лише нерухомого майна, що належало виключно товариству, не стосується та не порушує корпоративні права позивачки;

- скаржник безпідставно посилається на відсутність у спірному договорі поточних рахунків сторін, оскільки покупець може взагалі не мати банківських рахунків, що не обмежує його прав, а рахунки продавця (відповідача-1) зазначені у протоколі аукціону, що є невід`ємною частиною спірного договору;

- посилання позивачки та скаржника на необрання оцінювача майна є безпідставними, оскільки оцінка майна була проведена Товариством з обмеженою відповідальністю «Професіонал», яке є суб`єктом оціночної діяльності;

- скаржник не надав доказів того, що вартість відчужуваного майна перевищує 5% вартості активів Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» за даними останньої річної фінансової звітності, та не довів факту перевищення повноважень правління Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» при укладенні спірного договору.

Відповідач-2 - ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу Фонду державного майна України просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги. За твердженням відповідача-2 позивачка не є стороною спірного правочину, не набувала жодних прав та обов`язків за спірним договором, а тому її права та інтереси внаслідок укладення договору не порушені, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій і це узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 915/2349/19. Також відповідач-2 зазначає про те, що докази підроблення підпису голови правління Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» на спірних протоколах та договорі в матеріалах справи відсутні, особа ОСОБА_5 як Голови правління Товариства та обсяг його повноважень перед посвідченням спірного договору були перевірені приватним нотаріусом. Крім того, відповідач-2 зазначає про те, що Фонд державного майна України не наводить у касаційній скарзі жодного нормативно-правового обґрунтування вимог касаційної скарги в частині оскарження висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними результатів аукціону.

Відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство «Луганськнафтопродукт» у відзиві на касаційну скаргу Фонду державного майна України просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи скаржника є безпідставними, зокрема доводи скаржника, що стосуються недійсності спірного договору, є необґрунтованими в силу чинного законодавства та усталеної судової практики.

Третя особа-1 на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Професіонал» у відзиві на касаційну скаргу Фонду державного майна України зазначає про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фонду державного майна України та посилається на те, що позивачка не є акціонером Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», не є стороною спірного правочину, не набувала жодних прав та обов`язків за спірним договором, а тому її права та інтереси внаслідок укладення договору не порушені, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій і це узгоджується з висновками Верховного Суду.

Третя особа-2 - Акціонерне товариство «Укрнафтопродукт» на стороні позивача відзив на касаційну скаргу Фонду державного майна України не надала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Черняк Андрій Леонідович у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на те, що

- відсутність у спірному договорі поточних рахунків сторін не є підставою для визнання його недійсним, оскільки покупець може взагалі не мати банківських рахунків, що не обмежує його прав, а рахунки продавця (відповідача-1) зазначені у протоколі аукціону, що є невід`ємною частиною спірного договору;

- твердження скаржниці про те, що голова Правління Товариства не мав необхідного обсягу повноважень при укладення спірного договору є припущеннями позивачки, повноваження голови правління Товариства були перевірені за даними Єдиного реєстру юридичних осіб та статуту Товариства, він діяв на підставі легітимних протоколів правління;

- твердження скаржниці про те, що спірний договір порушує їх права як орендаря є безпідставними та недоведеними, оскільки речове право оренди позивачки не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- посилання скаржниці на відсутність у спірному договорі інформації щодо площі та кадастрового номеру земельної ділянки та порушення у зв`язку з цим статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, є безпідставними та не відповідають практиці Верховного Суду, ці обставини не є підставою для визнання спірного договору недійсним.

До Верховного Суду від відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Цей відзив був поданий відповідачем-3 до Верховного Суду 30 травня 2022 року, тобто з пропуском встановленого Верховним Судом в ухвалі від 16 лютого 2022 року у цій справі строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Відповідач-3, місцезнаходженням якого є м. Сєверодонецьк Луганської області, просить поновити цей строк, посилаючись на те, що через воєнні дії російської федерації проти України він не отримав ні уточненої касаційної скарги ОСОБА_1 , ні ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , що позбавило його можливості належним чином підготувати та своєчасно подати до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, а копію уточненої касаційної скарги він отримав в електронному вигляді лише 16 травня 2022 року.

Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки відповідно до частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України строк на подання відзиву на касаційну скаргу, який встановлюється не законом, а судом, може бути продовженим, а не поновленим.

Проте, Верховний Суд, перевіривши доводи відповідача-3, наведені ним в обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу, вважає їх обґрунтованими та, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про наявність підстав для продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу за ініціативою суду.

З огляду на викладене Верховний Суд продовжує відповідачу-3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу за власною ініціативою до 30 травня 2022 року та приймає поданий ним відзив на касаційну скаргу.

Відповідач-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови правильно застосували норми матеріального права та дотрималися норм процесуального права, дійшли правильного висновку про те, що спірним договором не були порушені права позивачки, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову, і такі висновки судів відповідають сформованій Верховним Судом сталій практиці, яка правильно була врахована судами при вирішенні спору у цій справі, а посилання скаржниці на висновки Верховного Суду, від яких Верховний Суд відступив, сформувавши нову правову позицію, є безпідставним. За твердженням відповідача-3, доводи скаржниці про те, що вона є орендарем спірного майна є безпідставними та не можуть братися до уваги, оскільки у даному випадку позов заявлений на захист порушених прав позивачки саме як акціонера Товариства, а не як орендаря спірного майна. Крім того, відповідач-3 зазначає про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 926/358/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 909/207/20, на які послалася скаржниця як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.

Крім того, відповідач-3 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року, посилаючись на те що висновки Верховного Суду, на які послалася ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.

Відповідач-1, відповідач-2, треті особи на стороні позивача та третя особа-1 на стороні відповідача відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надали.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені Фондом державного майна України та ОСОБА_1 у касаційних скаргах, а також відповідачами та третіми особами у відзивах на касаційні скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Фонд державного майна України та ОСОБА_1 оскаржують рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі продажу та застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на що Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій лише в зазначеній частині.

Предметом спору у цій справі № 913/110/21, що переглядається, є, зокрема визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу від 30 липня 2016 року, укладеного між першим та другим відповідачами: Публічним акціонерним товариством «Луганськнафтопродукт» як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем, а також застосування наслідків недійсності цього договору.

Позивачем у цій справі є фізична особа, яка є акціонером Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» з часткою у статутному капіталі цього товариства у розмірі 0,0129%, а відповідачами є: 1) Публічне акціонерне товариство «Луганськнафтопродукт», яке здійснило відчуження майна, що належить товариству та було продавцем за спірним правочином, 2) ОСОБА_2 як покупець за спірним правочином та 3) Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» як кінцевий набувач спірного майна.

В обґрунтування підстав позову позивачка послалася на те, що спірний договір був укладений за результатом прийняття правлінням Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» незаконних рішень та проведеного незаконного аукціону, а спірний договір був укладений від імені Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт" головою правління, який не мав необхідного обсягу повноважень на укладення цього договору та вийшов за межі компетенції, наданої правлінню акціонерного товариства на відчуження спірного нерухомого майна першого відповідача, зміст договору суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: вимогам статей 377, 655, 657, 658 Цивільного кодексу України, статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частині шостій статті 120 Земельного кодексу України.

В обґрунтування наявності порушених прав, що підлягають судовому захисту, позивачка послалася на те, що вона є акціонером Публічного акціонерного товариства "Луганськнафтопродукт", а проведений спірний аукціон та укладений спірний договір, що стосуються відчуження майна зазначеного Товариства, порушують її права як акціонера на участь в управлінні Товариством.

Отже, виходячи з предмета, підстав позову та обґрунтування порушених прав Верховний Суд зазначає про те, що спір у цій справі виник між господарським (акціонерним) товариством та його акціонером щодо укладення правочину про відчуження майна товариства, спірні правовідносини пов`язані з діяльністю та управлянням таким товариством, тобто за своєю суттю є корпоративними.

Верховний Суд зазначає про те, що у цій категорії спорів (за позовом учасника господарського товариства про визнання недійсним правочину, укладеного господарським товариством, від імені якого діяв виконавчий орган з перевищенням наданих йому повноважень, зокрема за відсутності рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства про укладення спірного правочину) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, а також з урахуванням ухвал Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

Відповідно до зазначених висновків Верховного Суду договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору, а правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання (укладення) виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства (вищого органу цього товариства) може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

- оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається (пункт 7.48. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18).

Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору.

Як вбачається суди попередніх інстанцій вирішили спір у цій справі № 913/110/21, що переглядається, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду.

При формуванні зазначених висновків Верховний Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду про те, що укладення директором товариства договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача (учасника товариства) на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів, які були викладені у тому числі і у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17.

Отже, станом на дати ухвалення судами попередніх інстанцій у цій справі оскаржуваних рішення та постанови та станом на дату ухвалення судом касаційної інстанції цієї постанови існує правова позиція, сформована Верховним Судом у подібних правовідносинах, яка змінила попередні висновки Верховного Суду, зокрема і ті, що викладені у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16, 06 червня 2018 року у справі № 908/1029/16 та від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, на які послалися Фонд державного майна України та ОСОБА_1 у касаційних скаргах.

Крім того, Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, до якої було зупинене касаційне провадження у цій справі № 913/110/21, підтвердив свої висновки, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та зазначив про відсутність підстав для відступлення від цих своїх попередніх висновків.

Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц послався на усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46- 52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05).

Крім того, Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц зазначив про те, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник (пункт 74 постанови). Разом з цим, у пунктах 90, 91 постанови Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин, яким можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки законності спірних договорів, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача за застосуванням належного способу захисту (пункт 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду враховує, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 913/110/21, яка переглядається, не встановили наявності у межах спірних правовідносин зазначених вище виняткових обставин, які б допускали звернення до суду акціонерів Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» в інтересах самого Товариства з позовом про визнання недійсним правочину щодо відчуження майна товариства. Натомість, як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, позовні вимоги у цій справі заявлені ОСОБА_1 як акціонером Товариства на захист своїх прав та інтересів як акціонера Товариства, а не в інтересах Товариства.

Крім того, позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 на захист порушених її прав саме як акціонера Товариства, а не як орендаря спірного майна, з огляду на що Верховний Суд вважає безпідставними та не бере до уваги посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що вона є орендарем спірного майна, а спірний договір порушує її майнові права та інтереси щодо користування орендованим майном.

З огляду на викладене Верховний Суд також не бере до уваги і посилання Фонду державного майна України та ОСОБА_1 у касаційних скаргах на висновок Верховного Суду про те, що правочин, вчинений господарським товариством, може бути оскаржений до суду акціонером (учасником) такого господарського товариства, якщо недійсність правочину обґрунтована порушенням корпоративних прав такого учасника (акціонера), викладені, зокрема у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16, 06 червня 2018 року у справі № 908/1029/16 та від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, оскільки Верховний Суд відступив від такого висновку, сформувавши нові викладені вище висновки, правильність та дійсність яких була підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила про те, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди при вирішенні тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду про необхідність врахування при вирішенні тотожних спорів саме останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, а також враховуючи існування сформованої Верховним Судом нової правової позиції у цій категорії спорів, яка вже стала сталою, Верховний Суд при дослідженні та перевірці доводів касаційних скарг не бере до уваги посилання скаржників на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, від 16 травня 2018 року у справі № 916/2872/16, 06 червня 2018 року у справі № 908/1029/16 та від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від яких Верховний Суд відступив і сформував нові, та не аналізує зазначені справи, в яких ці висновки були зроблені, на предмет подібності їх правовідносин правовідносинам у цій справі, що переглядається.

Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій правильно врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, та правильно і обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі продажу та застосування наслідків недійсності правочину з підстав того, що спірні результати аукціону та спірний договір не стосуються корпоративних прав позивачки, яка є акціонером Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», не порушують її прав та інтересів, оскільки організація та проведення Публічним акціонерним товариством «Луганськнафтопродукт» спірного аукціону, а також укладення спірного договору стосуються відчуження майна, що належить виключно товариству, а не акціонеру такого товариства.

Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, оскільки такі доводи спростовуються оскаржуваними судовими рішеннями, з яких вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували зазначені висновки Верховного Суду та у відповідності до цих висновків ухвалили оскаржувані рішення та постанову.

Фонд державного майна України та ОСОБА_1 у касаційних скаргах посилаються також і на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 926/358/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 909/207/20, як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі.

Проаналізувавши зазначені висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що вони є нерелевантними для цієї справи № 913/110/21, оскільки правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у справі № 913/110/21 за змістовним та суб`єктним критеріями з огляду на таке.

Верховний Суд вважає, що правовідносини у зазначених справах № 926/358/19 та № 909/207/20 на відміну від правовідносин у цій справі № 913/110/21, що переглядається, не мають характеру корпоративних.

У справах № 926/358/19 та № 909/207/20 предметом позовів хоча і була недійсність договорів, проте спірні у справах договори оскаржувалися не учасниками господарських товариств, а іншими зацікавленими особами, права та інтереси яких порушували спірні правочини.

У справі № 926/358/19 оскаржувався договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Будинок торгівлі «Рязань», як продавець, відчужило на користь іншої особи майно, яке перебувало в іпотеці Публічного акціонерного товариства «Укрексімбанк» без згоди цього банку як іпотекодержателя. Позивачем у справі був саме іпотекодержатель - Публічне акціонерне товариство «Укрексімбанк», який послався на порушення його прав як іпотекодержателя та прав забезпеченого кредитора у справі про банкрутство іпотекодержателя.

Наведені обставини виключають підстави вважати правовідносини у справах № 926/358/19 та № 913/110/21 подібними, оскільки підстави позову, які формують змістовний критерій подібності правовідносини, та суб`єктний склад сторін у зазначених справах є різними, спір у справі № 926/358/19, на відміну від спору у справі № 913/110/21, не має ознак корпоративного.

У справі № 909/207/20 предметом позову було визнання недійсними договорів купівлі-продажу бази відпочинку та земельної ділянки, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківський арматурний завод» та ОСОБА_8 . Позовну вимогу у зазначеній справі заявило Товариство з обмеженою відповідальністю «Перлина ІФ», як особа, якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківський арматурний завод» до моменту укладення спірних договорів відступило майнові права на спірні об`єкти нерухомості - базу відпочинку та земельну ділянку. Позовні вимоги у зазначеній справі були обґрунтовані порушенням прав позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина ІФ» на отримання у власність зазначеного майна.

Отже, спір у зазначеній справі виник між господарським товариством, яке уклало спірні правочини та відчужило своє майно, та іншим господарським товариством - зацікавленою особою, якій належали майнові права на спірні об`єкти нерухомості, та яка не була учасником господарського товариства - продавця за спірними правочинами. Метою подання позову у зазначеній справі був захист майнових прав (прав власності) зацікавленої особи на спірні об`єкти нерухомості, а не корпоративних прав учасника господарського товариства. Спір у зазначеній справі, на відміну від спору у справі № 913/110/21 взагалі не був пов`язаний з корпоративним правами позивача.

Наведені обставини, а саме: різні особи, які виступають позивачами у справах, а також різний зміст порушених прав, на захист яких подані позови у справах № 909/207/20 та № 913/110/21, свідчать про те, що правовідносини у зазначених справах є різними (неподібними).

Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 926/358/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 909/207/20, на які послалися Фонд державного майна України та ОСОБА_1 у касаційних скаргах, були зроблені в інших, ніж у цій справі № 913/110/21 правовідносинах, з огляду на що висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах не можна вважати релевантними до спірних правовідносин у цій справі № 913/110/21.

У касаційній скарзі Фонд державного майна України також посилається на обставини того, що спірний договір спрямований на незаконне заволодіння майном господарського товариства з корпоративними правами держави, що відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, свідчить про нікчемність спірного договору.

Однак Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника та посилання на зазначені висновки Верховного Суду, оскільки такі доводи стосуються порушених корпоративних прав держави, які не є предметом захисту у межах цієї справи, Фонд державного майна України як суб`єкт управління державними правами, що здійснює управління корпоративними правами держави у господарських товариствах, не є позивачем у цій справі.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі Фонд державного майна України визначив пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

З касаційної скарги вбачається, що Фонд державного майна України у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема зміст спірного договору, його істотні умови, тобто доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, З частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, про що зазначалося вище. З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Фактично доводи скаржника, наведені в обґрунтування пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, та зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не врахували ці висновки Верховного Суду.

Верховний Суд не бере до уваги зазначенні посилання ОСОБА_1 , оскільки ці висновки Верховного Суду були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи № 913/110/21, що переглядається.

Правовідносини, що склалися між сторонами у справах № 905/1926/16 та № 916/3156/17, на відміну від правовідносин у справі № 913/110/21, не є корпоративними, недійсність правочину не була предметом спору у зазначених справах.

Предметом спору у справі № 905/1926/16 було зобов`язання відповідача виконати умови укладеного договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії. Предметом спору у справі № 916/3156/17 хоча і була вимога про застосування наслідків недійсності договору, яка також заявлена і у справі № 913/110/21, проте, ця вимога була заявлена самостійно без вимоги про визнання недійсним договору, позивачем з такою вимогою був не учасник господарського товариства, а банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позов був поданий не на захист корпоративних права, а на захист майнових прав банку, що знаходився в ліквідації, майнових прав його кредиторів.

Наведене свідчить про те, що правовідносини у справах № 905/1926/16 та № 916/3156/17 є неподібними правовідносинам у справі № 913/110/21.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі також посилається і на не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 36, частини другої статті 23 Кодексу законів про працю України, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/116-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18 та у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17.

Однак, правовідносини, що склалися між сторонами у справах № 664/2284/116-ц, № 607/18964/18 та № 6-254цс17, на відміну від правовідносин у справі № 913/110/21, були не корпоративними, а трудовими, недійсність правочину не була предметом спору у зазначених справах. З огляду на викладене висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/116-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18 та у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи № 913/110/21.

Отже, доводи ОСОБА_1 , викладені у касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи Фонду державного майна України та ОСОБА_1 , наведені у касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження, а наведені скаржниками підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року у справі № 913/110/21, а також додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2021 року, яку ОСОБА_1 просить скасувати у прохальній частині касаційної скарги. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що хоча ОСОБА_1 і оскаржує зазначену додаткову постанову суду апеляційної інстанції, однак, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить ні доводів в обґрунтування оскарження цієї додаткової постанови, ні підстав її касаційного оскарження.

Враховуючи те, що Східний апеляційний господарський суд за результатом перегляду справи № 913/110/21 в апеляційному порядку скасував рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсними результатів аукціону від 01 липня 2016 року № 120, лот № 140, проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Професіонал», та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, а в решті рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року залишив без змін, Верховний Суд за результатом здійснення касаційного розгляду цієї справи за касаційними скаргами Фонду державного майна України та ОСОБА_1 залишає без змін лише постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року, а також додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2021 року.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, сплачений Фондом державного майна України за подання касаційної скарги покладається на скаржника (Фонд державного майна України).

Враховуючи те, що Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2022 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору в розмірі 9 080,00 грн за касаційний перегляд рішення Господарського суду Луганської області від 04 серпня 2021 року, постанови Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року (повний текст складений 06 грудня 2021 року) та додаткової постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2021 року у справі № 913/110/21, розподіл судового збору за результатом здійснення касаційного розгляду цієї справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 не здійснюється.

Відповідач-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» подав до Верховного Суду заяву про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в якій зазначає про те, що сума його витрат на оплату вартості послуг щодо захисту та представництва його інтересів у Верховному Суді склала 45 600,00 грн. Відповідно до прохальної частини зазначеної заяви відповідач-3 просить стягнути цю суму його витрат з Фонду державного майна України (6-й том справи, а. с. 149 - 152).

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Порядок розподілу судових витрат міститься у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частинами першою та четвертою якої судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частини тринадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що судові витрати та витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать і витрати на професійну правничу допомогу, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору у справі лише на сторони такого спору (позивача, відповідача), а не на інших учасників справи, зокрема третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі № 925/1105/19, у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19, у додатковій ухвалі від 02 червня 2021 року у справі № 906/977/19, у додатковій постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 910/17258/20, в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 906/801/19.

З огляду на викладене, враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України не передбачають покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЧКА РОСТУ» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, з Фонду державного майна України, задоволенню не підлягає, оскільки Фонд державного майна України за своїм процесуальним статусом у справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Фонду державного майна України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець