Постанова

від 06.07.2023 по справі 916/1575/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1575/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ОСОБА_1 : Ткаченко О.С., Коваленко І.А. - арбітражний керуючий,

АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк": Шидерова Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (колегія суддів у складі Філінюк І.Г. - головуючий, Аленін О.Ю., Богатир К.В.)

та ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.10.2021 (суддя Лепеха Г.А.) в частині розгляду кредиторських вимог Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк"

у справі № 916/1575/21

за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст вимог кредитора

1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (далі - Боржник), введено процедуру реструктуризації боргів Боржника.

2. Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України в особі філії Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк" (далі - Банк) подало заяву з грошовими вимогами до Боржника в сумі 4691781,91 грн, які складаються з:

- 88420,17 дол. США (2366884,16 грн) простроченої заборгованості за основним боргом за договором про іпотечний кредит від 09.02.2007 (далі - Кредитний договір);

- 46718 дол. США (1250575,45 грн) простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом;

- 6198,11 дол. США (165914,73 грн) пені за несвоєчасне погашення основного боргу та відсотків;

- 5600 грн комісії за супроводження кредиту;

- 21137,58 дол. США (565823,42 грн) 3% річних за несвоєчасне погашення боргу;

- 12290,55 дол. США (329000,82 грн.) 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за кредитом;

- 1700 грн судового збору, стягнутого заочним рішенням Приморського районного суду від 09.12.2009 у справі №2-7897/2009;

- 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, стягнутих заочним рішенням Приморського районного суду від 09.12.2009 у справі №2-7897/2009;

- 4540 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про визнання кредиторських вимог банку у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. За умовами Кредитного договору Банк зобов`язався надати Боржнику, а Боржник - прийняти, належним чином використовувати та повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 102000,00 доларів США та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних у порядку і на умовах, визначених Кредитним договором. Остаточний термін повернення кредиту - 09.02.2027.

4. У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Боржником та Банком укладений іпотечний договір №1907 від 09.02.2009, предметом іпотеки за яким є належна іпотекодавцю на праві власності квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Майно).

5. У зв`язку з невиконанням Боржником умов Кредитного договору Банк звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Боржника про стягнення заборгованості.

6. Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09.12.2009 у справі №2-7897/2009 стягнуто з Боржника на користь Банку 841110,27 грн. Зазначене рішення набрало законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалось.

7. 07.05.2013 Одеська філія Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство юстиція" провела торги, на яких реалізовано предмет іпотеки - Майно. За результатами реалізації предмета іпотеки 17.07.2013 на користь Банку перераховані грошові кошти в сумі 20002,81 грн.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

8. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.10.2021, зокрема, визнано вимоги Банку до Боржника в сумі 742574,54 грн та 4540 грн судового збору.

9. Ухвала мотивована тим, що з моменту звернення Банку з позовними вимогами до Боржника у справі №2-7897/2009 про стягнення заборгованості за кредитом настав строк виконання відповідних зобов`язань, що зумовило неможливість подальшого нарахування та стягнення процентів за користування кредитом. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що загальний розмір санкцій за порушення виконання зобов`язання в розмірі 3% річних з урахуванням строків позовної давності складає 59742,75 грн.

10. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 ухвалу суду першої інстанції змінено, заяву Банку про визнання конкурсних кредиторських вимог задоволено частково в сумі 2587233,73 грн, в іншій частині конкурсних грошових вимог у задоволенні заяви відмовлено.

11. Постанова мотивована наявністю підстав для визнання грошових вимог Банку до Боржника в частині: простроченої заборгованості за основним боргом в сумі 88420,17 доларів США (що за курсом Національного банку України на дату подання кредитором заяви становить 2366884,16 грн); 3% річних на суму боргу, нарахованих за період з 13.08.2018 до 14.07.2021, в сумі 213019,57 грн; 5600,00 грн комісії за супроводження кредиту; а також судового збору в сумі 1700,00 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн, стягнутих заочним рішенням Приморського районного суду від 09.12.2009 у справі №2-7897/2009.

12. Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у визнанні грошових вимог Банку в частині нарахованої заборгованості з процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне погашення основного боргу та процентів, 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, оскільки, звернувшись з позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, Банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

13. Банк подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у визнанні кредиторських вимог Банку в сумі 2104548,18 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати вказані кредиторські вимоги Банку до Боржника, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

14. Касаційна скарга подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 625, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

15. Банк наголошує, що строк дії Кредитного договору не закінчився, тому, керуючись його умовами, Банк правомірно відповідно до погодженого сторонами порядку нарахував проценти за користування Боржником кредитними коштами.

16. Крім того, Банк зазначає про правомірність нарахування ним пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за період з 10.04.2012 до 03.01.2013 у розмірі 6198,11 доларів США, на підставі умов Кредитного договору та норм чинного законодавства, а також посилається на наявність у нього права нараховувати 3% річних за період неправомірної поведінки Боржника щодо несплати грошових коштів.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

17. Боржник у особі керуючого реструктуризацією подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

18. Боржник не погоджується з викладеним у касаційній скарзі, але вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Боржник зазначає, що грошові вимоги в розмірі 841110,27 грн, 1730,00 грн судових витрат, які підтверджені заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеса від 09.12.2009 у справі №2-7897/2009, не потребують повторного доказування.

Позиція Верховного Суду

19. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

20. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду заявлених Банком грошових вимог до Боржника, в частині відхилення грошових вимог у сумі 2104548,18 грн.

21. У зв`язку з наведеним Верховний Суд не приймає до уваги доводи Боржника, викладені у відзиві на касаційну скаргу, які стосуються його незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про визнання грошових вимог Банку до Боржника в сумі, що перевищує розмір вимог, визнаних місцевим господарським судом, адже вони не входять до меж касаційного перегляду справи. Верховний Суд враховує, що Боржник не скористався своїм правом на касаційне оскарження постанови апеляційного господарського суду, відкликавши свою касаційну скаргу на підставі частини 3 статті 298 Господарського процесуального кодексу України.

22. Також Верховний Суд не приймає до уваги аргументи скаржника, які зводяться виключно до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій (зокрема щодо правомірності нарахування ним пені, а також 3% річних у частині суми, відхиленої судами з підстав застосування наслідків спливу позовної давності) та не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема пунктом 1 наведеної норми, на який посилається Банк при зверненні з касаційною скаргою.

23. Що стосується доводів Банку про неправильне застосування судами норм матеріального права (зокрема статей 625, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України) через неврахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, Верховний Суд виходить з такого.

24. Згідно зі статтею 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов`язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду тощо.

25. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

26. Зокрема, згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).

27. Водночас невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 Цивільного кодексу України).

28. Крім того, відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

29. Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема в постановах від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

30. Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

31. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

32. У вказаній постанові у справі №912/1120/16 також викладений висновок про необхідність тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів, що має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відзначила про таке у контексті відступлення від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18 щодо відсутності підстав для застосування відповідної правової позиції, наведеної в зазначеній постанові у справі №444/9519/12, через обумовлення сторонами у договорі нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

33. Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

34. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

35. Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

36. Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

37. При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

38. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.

39. При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

40. Враховуючи відповідно до вимог частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові у справі №910/4518/16, Верховний Суд вважає правильним твердження господарського суду апеляційної інстанції про те, що звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, Банк втратив право нараховувати проценти за кредитом, але це не позбавляє його можливості застосовувати до Боржника заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

41. Відхиляючи заперечення Банку проти такого висновку, Верховний Суд зауважує, що доводи Банку про наявність у нього права нараховувати проценти за користування кредитом протягом усього строку користування грошовими коштами (зокрема після 09.02.2027 й до моменту повного виконання грошових зобов`язань), а також правомірність нарахування таких процентів до 30.12.2012 з огляду на принцип свободи договору мотивовані посиланням на умови пунктів 1.1, 1.2, 1.6, 8.1 Кредитного договору про його дію до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, нарахування процентів до моменту закінчення терміну, на який надано кредит тощо. Зокрема, на думку Банку, підпункт 1.6.1.1 пункту 1.6 Кредитного договору охоплює випадки як правомірної, так і неправомірної поведінки боржника щодо несплати кредитору боргу протягом певного часу в межах дії договору.

42. Однак зміст наведених умов Кредитного договору не свідчить про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за неповернення кредиту після закінчення строку кредитування чи пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне користування кредитом). До того ж наведені пункти Кредитного договору розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін ("Предмет договору"), а не в окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін").

43. Крім того, відповідно до заяви з грошовими вимогами до Боржника Банк нарахував відповідні суми, зокрема за період після звернення із позовом про дострокове стягнення кредиту, саме як проценти за користування кредитом, а не як міру відповідальності на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, нарахувавши одночасно передбачені вказаною нормою 3% річних.

44. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє твердження Банку про неврахування апеляційним господарським судом висновку, наведеного в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, щодо необхідності тлумачення умов договору в системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства. Аргументи Банку в цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, без урахування контексту наведеної в касаційній скарзі цитати. Тобто зазначена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень у справі, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Звертаючись з касаційною скаргою, Банк не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

46. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін постанови апеляційного господарського суду.

Розподіл судових витрат

47. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №916/1575/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков