Рішення

від 31.05.2023 по справі 757/17000/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/17000/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю.Г.,

за участю секретаря судових засідань Солонухи Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» про визнання угоди недійсною,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» про визнання угоди недійсною.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва є справа № 757/66413/21-ц за позовною заявою ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово- комунальні послуги. Підставою позовної заяви у справі № 757/66413/21-ц та заявлених позовних вимог є угода № 4 від 10.09.2020 про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСББ Житловий комплекс «Віденський». Відповідно до змісту угоди № 4 від 10.09.2020, зі сторони ОСББ «Житловий комплекс «Віденський», як зазначено у самій угоді, підпис проставлений «в. о. управителя ОСББ «ЖК «Віденський» В.М. Слободчиков». Натомість позивачка вважає, що такої посадової особи, як «в.о. управителя ОСББ «ЖК «Віденський», Статутом ОСББ «Житловий Комплекс «Віденський» не передбачено, а тому, правочин у вигляді угоди № 4 від 10.09.2020, від імені юридичної особи ОСББ «Житловий Комплекс «Віденський», в порушення ч. 2 ст. 207 ЦК України, п. 16, 12, 14 Статуту ОСББ «Житловий Комплекс «Віденський» вчинений неуповноваженою на це особою.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.09.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, представник позивача надала пояснення, зокрема, в судовому засіданні 24.01.2023, просила задовільнити позовні вимоги. Крім того, представником позивача надані розрахунки, які за її переконанням, підтверджують відсутність у позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги перед ОСББ «Житловий комплекс «Віденський».

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання представник не з`явився, судовий розгляд неодноразово відкладався за заявою представника відповідача щодо відкладення розгляду справи. До суду надано відзив на позовну заяву.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що позивачка є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 22.05.2016 зареєстровано ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» за адресою: АДРЕСА_1 .

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа № 757/66413/21-ц за позовною заявою ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово- комунальні послуги.

Підставою позовної заяви та заявлених позовних вимог є те, що позивач нараховував відповідачці плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак ОСОБА_1 кошти за вказані потуги не сплачувала, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги, яка станом на 01.11.2021 становить 42 302,09 грн. Крім того, заборгованість по оплаті спожитих послуг з опалення у розмірі 15693,45 грн.

Додатково зазначається, що укладена угода № 4 від 10.09.2020 про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСББ Житловий комплекс «Віденський».

Відповідно до змісту угоди № 4 від 10.09.2020, зі сторони ОСББ «Житловий комплекс «Віденський», як зазначено у самій угоді, підпис проставлений «в. о. управителя ОСББ «ЖК «Віденський» В.М. Слободчиков».

Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» № 2866-III від 29.11.201 (далі - Закон № 2866-III) визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону № 2866-III, ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 7 указаного Закону, співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.

Аналогічні вимоги містять положення ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та, відповідно, обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними через ОСББ, створене в цьому будинку, або шляхом передачі відповідних функцій (чи їх частини) управителю або асоціації.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був обраний на посаду тимчасово виконуючого управителя з правом підпису в ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» рішенням членів правління ОСББ від 30.04.2020 (протокол № 1 від 30.04.2020) з метою належного функціонування ОСББ «Житловий комплекс «Віденський».

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 статті 11 передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України), так і інші юридичні факти (п.4 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У постанові від 16.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

За приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Рішення членів правління ОСББ від 30.04.2020, оформлене протоколом № 1, щодо призначення тимчасово виконуючого обов`язки управителя з правом підпису в ОСББ «Житловий комплекс «Віденський», не оскаржувалося, тобто воно є чинним.

Оскарження угоди № 4 від 10.09.2020 є неналежним способом захисту прав позивача у правовідносинах, які виникли між нею та ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» щодо невизнання заборгованості за надані послуги.

Крім цього, посилання позивачки на відсутність в неї заборгованості за житлово-комунальні послуги перед ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» не є предметом розгляду даної справи, а повинні бути предметом розгляду в справі № 757/66413/21-ц.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Також судом встановлено, що питання щодо визнання угоди № 4 від 10.09.2020 недійсною виникло лише після того, як ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про сплату заборгованості за надані послуги.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вони є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» про визнання угоди недійсною - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю. Г. Головко