Постанова

від 06.02.2024 по справі 757/17000/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/17000/22-ц Головуючий у 1 інстанції: Головко Ю.Г.

провадження №22-ц/824/3002/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Житловий комплекс «Віденський» про визнання угоди недійсною,-

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовувала тим, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа №757/66413/21-ц за позовною заявою ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Підставою позовної заяви у справі №757/66413/21-ц та заявлених позовних вимог є угода №4 від 10.09.2020 року про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСББ Житловий комплекс «Віденський».

Відповідно до змісту угоди №4 від 10.09.2020 року, зі сторони ОСББ «Житловий комплекс «Віденський», як зазначено у самій угоді, підпис проставлений «в.о. управителя ОСББ «ЖК «Віденський» В.М. Слободчиков».

Натомість позивачка вважає, що такої посадової особи, як «в.о. управителя ОСББ «ЖК «Віденський» Статутом ОСББ «Житловий Комплекс «Віденський» не передбачено, а тому, правочин у вигляді угоди №4 від 10.09.2020 року, від імені юридичної особи ОСББ «Житловий Комплекс «Віденський», в порушення ч.2 ст.207 ЦК України, п.16, 12, 14 Статуту ОСББ «Житловий Комплекс «Віденський» вчинений неуповноваженою на це особою.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити.

Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки позиції позивачки про те, що вона перебувала у повній впевненості про те, що оскаржувана угода є нікчемною та не породжує жодних прав та обов`язків між сторонами.

Оскільки, на думку ОСОБА_1 , недійсність правочину, зокрема угоди №4 від 10.09.2020 року встановлена законом (нікчемний правочин), однак ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» звернулось до суду з позовною вимогою про стягнення коштів на підставі цього правочину, що є доказом того, що на підставі презумпції правомірності правочину, встановленої ч.1 ст.204 ЦК України вважає його дійсним, а ОСОБА_1 заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, викладені обставини, на думку апелянта, свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, при цьому визнав встановленими недоведені обставини, що є підставою для скасування такого рішення.

ОСОБА_2 - представник ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що висновок суду першої інстанції щодо обрання неналежного способу захисту права у зв`язку з наведеним вище є вірний та такий, що ґрунтується на законі.

Одночасно апелянт вказує і на нікчемність, і на недійсність оспорюваного ним правочину, що суперечить одне одному і на думку відповідача свідчить про намагання апелянта штучно створити будь-який привід для спору.

Також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що рішення про обрання ОСОБА_3 , на посаду управителя ОСББ "Віденський" ніким не оскаржено, а відтак є чинним. Одночасно, встановлення обставин обрання керівництва ОСББ виходить за межі судового розгляду у даному спорі.

Щодо інших наведених апелянтом доводів вважає, що вони зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції по суті спору та не спростовують їх.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження угоди №4 від 10.09.2020 року є неналежним способом захисту прав позивача у правовідносинах, які виникли між нею та ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» щодо невизнання заборгованості за надані послуги.

Крім цього, посилання позивачки на відсутність в неї заборгованості за житлово-комунальні послуги перед ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» не є предметом розгляду даної справи, а повинні бути предметом розгляду в справі №757/66413/21-ц.

Також судом встановлено, що питання щодо визнання угоди №4 від 10.09.2020 року недійсною виникло лише після того, як ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про сплату заборгованості за надані послуги.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що позивачка є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 22.05.2016 зареєстровано ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» за адресою: АДРЕСА_2 , 10, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 .

В провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа

№757/66413/21-ц за позовною заявою ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово- комунальні послуги.

Підставою позовної заяви та заявлених позовних вимог є те, що позивач нараховував відповідачці плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак ОСОБА_1 кошти за вказані послуги не сплачувала, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги, яка станом на 01.11.2021 року становила 42 302,09 грн. Крім того, заборгованість по оплаті спожитих послуг з опалення у розмірі 15693,45 грн.

Додатково зазначається, що укладена угода №4 від 10.09.2020 року про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСББ Житловий комплекс «Віденський».

Відповідно до змісту угоди №4 від 10.09.2020 року, зі сторони ОСББ «Житловий комплекс «Віденський», як зазначено у самій угоді, підпис проставлений «в.о. управителя ОСББ «ЖК «Віденський» В.М. Слободчиков».

Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»

№2866-III визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону № 2866-III, ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

За пунктами 1, 5 ч.1 ст.7 вказаного Закону співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.

Аналогічні вимоги містять положення ч.4 ст.319, ст.322 ЦК України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та, відповідно, обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними через ОСББ, створене в цьому будинку, або шляхом передачі відповідних функцій (чи їх частини) управителю або асоціації.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був обраний на посаду тимчасово виконуючого управителя з правом підпису в ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» рішенням членів правління ОСББ від 30.04.2020 року (протокол №1 від 30.04.2020 року) з метою належного функціонування ОСББ «Житловий комплекс «Віденський».

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 статті 11 передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України), так і інші юридичні факти (п.4 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.

За статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У постанові від 16.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

За приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Рішення членів правління ОСББ від 30.04.2020 року, оформлене протоколом №1, щодо призначення тимчасово виконуючого обов`язки управителя з правом підпису в ОСББ «Житловий комплекс «Віденський», не оскаржувалося, тобто воно є чинним.

Оскарження угоди №4 від 10.09.2020 року є неналежним способом захисту прав позивача у правовідносинах, які виникли між нею та ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» щодо невизнання заборгованості за надані послуги.

Також, посилання позивачки на відсутність в неї заборгованості за житлово-комунальні послуги перед ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» не є предметом розгляду даної справи, а повинні бути предметом розгляду в справі №757/66413/21-ц.

За статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Також судом встановлено, що питання щодо визнання угоди №4 від 10.09.2020 року недійсною виникло лише після того, як ОСББ «Житловий комплекс «Віденський» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про сплату заборгованості за надані послуги.

Згідно статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За огляду на вищенаведене, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вони є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: