Рішення

від 04.07.2023 по справі 914/2918/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2023 Справа № 914/2918/22

за позовом: ОСОБА_1 , м.Дрогобич Львівської області,

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП», м.Дрогобич Львівської області,

до відповідача 2: ОСОБА_2 , м.Дрогобич Львівської області,

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «МФ ВЕЛЕС», м.Дрогобич Львівської області,

про визнання правочинів недійсними,

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: О.Луців О.М., Б. Куземко,

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: Д. Грачов,

від відповідача 3: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області 15.11.2022 надійшла заява ОСОБА_1 до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП», ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «МФ ВЕЛЕС» про визнання правочинів недійсними, а саме: визнання недійсним виходу ОСОБА_2 з ТзОВ «АВІАЛЬ ГРУП», вчиненого ним 30.08.2021; визнання недійсними актів приймання-передачі нерухомого майна від 31.08.2021 (реєстраційні номера №№745-748); скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2021, на підставі якого внесено запис про право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:01:018:0187 загальною площею 0,0670 га; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2021, на підставі якого внесено запис про право власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю (складські та офісні приміщення) загальною площею 653,9 кв.м.; визнання недійсним акту приймання-передачі від 01.09.2021; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.09.2021 №60111632; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.09.2021 (реєстраційний №750 та №751); скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.09.2021 №60111194. Також зазначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 30 000,00 грн.

Заява обґрунтована, зокрема, наступним: відповідач 1 неналежно виконав свої зобов`язання з виплати вартості частки у статутному капіталі товариства у зв`язку з виходом 09.07.2019 позивача зі складу його учасників, у т.ч. невиконав рішення суду у справі №914/2278/21 про стягнення заборгованості з виплати вартості частки учасника товариства; з відомостей Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що у день проведення підготовчого засідання у справі №914/2278/21 31.08.2021 керівник та інші учасники відповідача 1 створили та провели державну реєстрацію нової юридичної особи; новостворене підприємство (відповідач 3) знаходиться за юридичною адресою відповідача 1 та мало займатися аналогічними видами діяльності; за один день до створення товариства (відповідача 3) з числа учасників відповідача 1 вийшов учасник ОСОБА_2 , з яким наступного дня були проведені розрахунки (за актами приймання-передачі передано нерухоме майно відповідача 1), а 01.09.2021 відповідач 2 ( ОСОБА_2 ) на підставі актів приймання-передачі вніс усю нерухомість, яка раніше належала відповідачу 1, до статутного капіталу новоствореної юридичної особи (відповідача 3); із втратою основних засобів відповідач 1 по суті припинив свою господарську діяльність, оскільки усі фінансово-господарські операції здійснюються через ТОВ «МФ Велес» (відповідача 3); вказані факти свідчать про ухилення відповідачем 1 від проведення розрахунків з позивачем шляхом звернення стягнення на нерухоме майно та істотно ускладнюють виконання рішення суду у справі № 914/2278/21; позивач зазначив, що такі правочини є фраудаторними, адже укладені з метою уникнення реалізації нерухомого майна для погашення заборгованості перед позивачем.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15.11.2022 року справу № 914/2918/22 передано на розгляд судді Б. Яворському.

За приписами ч.6 ст.176 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

У зв`язку з тим, що відповідач 2 - ОСОБА_2 є фізичною особою, Господарським судом Львівської області надіслано запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМСУ у Львівській області та Дрогобицької міської ради з метою встановлення зареєстрованого місця проживання вказаної особи.

06.12.2022 від міграційної служби надійшла відповідь на запит суду. У якій вказано реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 12.12.2022 суд залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана сторонам за адресами, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та згідно даних міграційної служби, а позивачу додатково засобами електронного зв`язку, докази про що знаходяться в матеріалах справи. Подальший хід справи у підготовчому засіданні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

08.02.2023 відповідач 3 подав клопотання (вх.№3282/23) про розгляд справи без участі представника. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

09.02.2023 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву (вх.№3392/23) з обгрунтуванням своєї правової позиції. Позовні вимоги заперечив та зазначив, що право учасника на вихід та процедура такого виходу визначена ст.24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю»; таке право не може бути обмежене волевиявленням третьої сторони. Позивач на момент виходу ОСОБА_3 30.08.2021 з учасників товариства не був його учасником. Вихід ОСОБА_3 не є правочином, такий відбувся на підставі рішення загальних зборів, оформлених протоколом № 8 від 25.08.2021, як і акти приймання-передачі майна. Позивачу відповідачем 1 добровільно було сплачено 131'000,00 грн; останні платежі проведено у 2021 році, тобто після виходу позивача з товариства. В рамках виконавчого провадження реалізовано автомобіль марки VOLKSWAGEN модель LT46 на суму 340'800,00 грн. Нерухоме майно, яке є підставою позову було внесено О. Чугаєвим як внесок до статутного фонду товариства під час створення відповідача 1. Просив відмовити у задоволенні позову. Також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат становить 20'000,00 грн.

02.03.2023 позивач подав відповідь на відзив (вх.№5330/23), де відзначив, що вихід з числа учасників створює для товариства певні обов`язки, а тому є правочином. Оспорювані акти приймання-передачі майна також є правочинами та можуть бути визнані недійсними на загальних підставах з огляду на правові висновки Верховного Суду.

02.05.2023 відповідач 2 подав клопотання про долучення доказів (вх.№10867/23), а саме актів приймання-передачі нерухомого майна.

23.05.2023 позивач подав клопотання (вх.№12925/23) про долучення до матеріалів справи копії заяви про вихід відповідача 2 з учасників товариства.

23.05.2023 відповідач 2 подав додаткові пояснення у справі (вх.№12922/23).

У підготовчому засіданні 06.06.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 20.06.2023. Відповідною ухвалою суд повідомив відповідачів 1 та 3 у справі, явка сторін визнана обов`язковою. 20.06.2023 розгляд справи було відклдадено на 04.07.2023, про що повідомлено відповідача 1 та відповідача 3.

Позивач та його представник у судовому засіданні 04.07.2023 позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити.

Відповідач 2 позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 та 3 у судове засідання не з`явились, з заявами та клопотаннями відповідач 1 на адресу суду не звертався, правом на подання відзиву не скористався. Відповідач 3 просив суд розглядати справу без участі представника та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, підстав для відкладення розгляду справи не було.

У судовому засіданні 04.07.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

03 липня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» із повідомленням про подання державному реєстратору заяви про вихід зі складу учасників товариства і проханням провести розрахунок та виплату колишньому учаснику його частки у статутному капіталі товариства. Вказану заяву 03.07.2019 отримано уповноваженим представником відповідача 1, про що свідчить відповідна відмітка на наявній в матеріалах справи копії заяви.

Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/2278/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Авіаль Груп» 856'602,79 грн заборгованості з виплати вартості частки учасника товариства. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №914/2278/21.

25.08.2021 учасниками ТОВ «Авіаль Груп» прийнято рішення про надання згоди про вихід ОСОБА_2 з товариства (частка 57,78%) та передати йому нерухоме майно, що було його внеском до статутного капіталу товариства (протокол загальних зборів учасників №8 від 25.08.2021).

26 серпня 2021 року ОСОБА_2 подано заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» про вихід зі складу засновників (учасників) товариства з проханням виділення належної йому частки 57,78% у статутному капіталі товариства шляхом передачі у власність нерухомого майна.

31.08.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП» та ОСОБА_2 , на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства №9 від 31.08.2021, підписано акти приймання-передачі нерухомого майна (нежитлової будівлі літ.«А-2», загальною площею 653,9 кв.м. та земельної ділянки №85, площею 0,0670га з кадастровим номером 4610600000:01:018:0187, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ). Наведені акти приймання-передачі зареєстровано в реєстрі під №№745, 746, 747, 748. Копії протоколу загальних зборів учасників товариства №9 від 31.08.2021 та акти приймання-передачі нерухомого майна долучені до матеріалів справи.

01.09.2021 ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «МФ ВЕЛЕС», на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства №1 від 31.08.2021, підписано акти приймання-передачі: 1) нерухомого майна як внесок у статутний капітал товариства нежитлової будівлі літ.«А-2», загальною площею 653,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (акт зареєстровано у реєстрі за №750, 751); 2) земельної ділянки №85 (кадастровий номер 4610600000:01:018:0187), площею 0,0670 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (акт зареєстровано у реєстрі за №752, 753).

Ухвалою суду від 20.09.2021 у наведеній вище справі господарським судом вжито заходів забезпечення позову; заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП» вчиняти юридично значимі дії щодо відчуження автомобіля марки VOLKSWAGEN модель LT46, 2006 рік випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вчиняти дії, які можуть призвести до відчуження транспортного засобу в майбутньому, а також вчиняти дії, що можуть вплинути на цілісність, схоронність транспортного засобу чи зниження його вартості; накладено арешт на інше рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП», у межах суми в розмірі 297'001,40 грн та накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП» і перебувають у касах, на рахунках у банках та інших фінансових установах (крім коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), у межах суми в розмірі 297'001,39 грн. Зазначено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом за вмотивованим клопотанням учасника справи в порядку, передбаченому ст.145 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 у справі №914/2278/21, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» на користь ОСОБА_1 736'900,00 грн основного боргу, 23'263,96 грн 3% річних, 71'530,13 грн інфляційних втрат та 12'475,41 грн судового збору; в частині стягнення 6'000 грн основного боргу провадження у справі закрито за відсутністю предмета спору. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. У наведеному рішенні зазначено, що відповідачем (ТОВ «Авіаль Груп») упродовж періоду з липня 2019 по липень 2021, а також у серпні та вересні 2021 здійснено часткове погашення існуючої заборгованості зі сплати вартості частки позивача у статутному капіталі відповідача станом на 19.07.2021, тому суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог та закрив провадження у справі в частині здійснених оплат.

10.08.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області відкрито виконавче провадження (ВП №69611038) з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13.12.2021 про стягнення заборгованості, а постановою від 17.10.2022 знято арешт з транспортного засобу марки VOLKSWAGEN модель LT46, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN/ НОМЕР_1 , у зв`язку з його реалізацією. Транспортний засіб реалізовано на суму 340'800,00 грн.

Згідно доводів позивача державна реєстрація виходу відповідача 2 із складу учасників відповідача 1 відбулась під час розгляду справи №914/2278/21, а саме 30.08.2021, і з таким 31.08.2021 були проведені розрахунки як з колишнім учасником товариства шляхом передачі йому нерухомого майна ТзОВ «АВІАЛЬ ГРУП». Того ж дня, керівник та інші учасники ТзОВ «АВІАЛЬ ГРУП» створили та провели державну реєстрацію нової юридичної особи ТОВ «МФ Велес» (відповідача 3) і 01.09.2021 на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна ОСОБА_5 до статутного капіталу ТзОВ «МФ ВЕЛЕС» передано нерухоме майно, яке раніше він отримав від ТзОВ «АВІАЛЬ ГРУП».

Відповідач 2, заперечуючи позовні вимоги, зазначив, що ТзОВ «АВІАЛЬ ГРУП» засноване рішенням загальних зборів засновників, оформлене протоколом №1 від 25.01.2011. Засновниками затверджено розмір статутного капіталу товариства в сумі 673'920,00 грн та вирішено сформувати статутний капітал у наступному порядку, зокрема: ОСОБА_2 як внесок передав у власність товариства нежитлову будівлю та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 . Грошова оцінка внеску складала 202'176,00 грн (30%); ОСОБА_1 як внесок протягом одного року з моменту реєстрації товариства передає товарно-матеріальні цінності. Грошова оцінка внеску складала 202'176,00 грн (30%). Решта учасників протягом одного року передають грошові кошти у розмірі по 67'392,00 грн (10%) кожен. Акт №1 приймання-передачі та грошової оцінки майна підтверджує факт передачі ОСОБА_2 належного йому на праві власності нерухомого майна товариству. На момент виходу ОСОБА_2 з учасників ТОВ «Авіаль Груп» позивач уже не був його учасником.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Насамперед захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правових наслідків, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п, 3 ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів; а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; є) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість внесення змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі подання, наприклад, лише заяви про вихід з товариства чи акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Як уже відзначалося, на момент розгляду справи №914/2278/21 ОСОБА_2 вчинив вихід з учасників ТОВ «Авіаль Груп», а учасниками ТОВ «Авіаль Груп» прийнято рішення про погодження виходу ОСОБА_2 з учасників товариства та виплату йому вартості частки у статутному капіталі товариства шляхом передачі нерухомого майна товариства, який у свою чергу здійснив передачу цього майна до статутного капіталу новоствореного товариства (відповідача 3) як його засновник, чим утруднив виконання рішення суду у справі №914/2278/21. При цьому, вартість майна, що належало до передачі визначалась учасниками на власний розсуд без дотримання ч.8 ст.24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/7674/18 відзначено, що вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником. Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов`язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі у товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення. Відтак, вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, акти приймання-передачі майна про передачу майна учаснику при виході з товариства та передачі такого майна до складу статутного фонду новоствореного товариства є правочинами, які у свою чергу підтверджують волевиявлення сторін, а також мають юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, суд не погоджується з твердженням відповідача 2, що вихід ОСОБА_3 , як і акти приймання-передачі майна не є правочинами, а лише спрямовані на виконання волевиявленя уповноваженого органу (рішення загальних зборів, оформлених протоколом № 8 від 25.08.2021). Зазначене також спростовується висновками ВС, викладеними у постанові від 12.06.2019 у справі №927/352/18 та правовою позицією ВП ВС, зазначеною в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/546/21, у яких відзначено, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки набуття та припинення права власності на нерухоме майно, а також те, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином щодо ефективного способу захисту.

Отже, двосторонній акт у правовідносинах між відповідачами свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цих правочинів на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому оскарження правочинів, оформлених актами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно із частинами 2 та 3 ст.13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Дії особи, які полягають у здійсненні свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Правочин, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є формою зловживання правом на укладання правочину та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору називають фраудаторними правочинами. Наступна ознака фраудаторності правочину, це характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад пов`язана особа).

Судом встановлено, що вихід ОСОБА_2 з учасників товариства (відповідача 1) та передача новоствореному товариству (відповідачу 3) нерухомого майна відбулось під час розгляду справи №914/2278/21 про стягнення на користь позивача заборгованості з виплати вартості частки учасника відповідача 1. Відповідач 2 є взаємопов`язаною особою, адже є і засновником відповідача 3, передав йому нерухоме майно як внесок до статутного капіталу. Внаслідок вчинення оспорюваних правочинів відповідач 1 відчужив майно, за рахунок якого позивач міг задовольнити свої майнові вимоги, а відповідач 1 повинен був виконати свої зобов`язання перед позивачем. Отже, оспорювані правочини вчинені на шкоду кредитору та порушують його майнові права. Слід також відзначити, що позивач вийшов з числа учасників відповідача 1 ще 03.07.2019, однак відповідних виплат у встановлений законодавством термін не отримав, тому 26.07.2021 звернувся про стягнення належних йому виплат до суду.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17) відзначив, що боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17). Також Верховний Суд вказав, що в обранні варіанту добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

Правочини, які позивач просить визнати недійсними, вчинені у період, коли у відповідача 1 існував обов`язок виплати позивачу його частки у зв`язку з виходом із учасників товариства. Виведене у зв`язку з виходом відповідача 2 з учасників відповідача 1 нерухоме майно одразу перейшло до новоствореної юридичної особи відповідача 3.

У матеріалах справи відсутні, а відповідачем 1 не надано докази того, що після відчуження нерухомого та рухомого майна (транспортного засобу, забезпеченого на виконання рішення у справі №914/2278/21) у ТОВ «Авіаль Груп» залишились ще активи, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги позивача.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу (фраудаторний правочин). Такий договір може бути визнаний недійсним, якщо його сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, укладаючи договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення і майно боржника.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Частинами 1-3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Отже, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У цій справі позов про визнання недійсними правочинів подав кредитор, тобто особа, яка не була стороною оспорюваних правочинів, однак внаслідок оспорюваних правочинів позивач позбавлявся можливості отримати виплати, які йому належать за законом, а тому він є заінтересованою особою.

Для вирішення питання про визнання недійсними правочинів, оспорюваних заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення таких правочинів на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

Отже, сукупність встановлених судом обставин дає підстави для висновку про те, що вихід відповідача 2 та вчинення відповідачами 1 та 2 правочинів щодо передачі майна до статутного капіталу відповідача 3 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а правочини підлягають визнанню недійсними на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 3 та ст.13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом. Вчинення фраудаторних правочинів унеможливило виконання зобов`язання боржника (відповідача 1) і завдає шкоди кредитору (позивачу). Отже, вимогу про визнання вчинених відповідачами правочинів суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Правові наслідки недійсності правочину у вигляді реституції (повернення усього одержаного за правочином) та відшкодування збитків (компенсаційна реституція) встановлені ст. 216 ЦК України.

Законодавець не передбачив конструкцію фраудаторного правочину у параграфі 2 гл.16 Цивільного кодексу України «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону», а тому передбачений абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України правовий механізм (реституція) для правових наслідків фраудаторного правочину не застосовується.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Спосіб судового захисту у вигляді припинення та визнання речового права на нерухоме майно зумовлений встановленим законом порядком державної реєстрації набуття, зміни або припинення такого права на підставі рішення суду.

Належним способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Сторони оспорюваних правочинів «вживали право на зло» для того, щоб унеможливити звернення стягнення на майно у майбутньому провадженні.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №922/1474/21).

У постанові від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України). Суд зазначив, що сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру «вживали право на зло» для того, щоб унеможливити звернення стягнення на цю частку. Тож колегія суддів вважала, що спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є ефективним для захисту порушеного права інтересу у спірних правовідносинах.

Також Верховний Суд застосував цю правову позицію і в постанові від 18.05.2022 року у справі № 643/15604/17. Суд вказав, що ефективним способом захисту права інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.16 ЦК України), є повернення майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

За змістом ч. 3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо, якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 цього ж Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за оспорюваними правочинами у сукупності мають наслідком відновлення становища, яке існувало до вчинення недійсних правочинів.

Отже, спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом припинення права власності відповідача 3 та відповідача 1 на підставі правочинів, визнаних судом недійсними, є ефективним для захисту порушеного права чи інтересу у спірних правовідносинах, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_2 та ТОВ «МФ ВЕЛЕС» на нерухоме майно.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією №170539329 від 26.10.2022 на суму 2'481,00 грн та №0.02787533730.1 від 21.12.2022 на суму 19'848,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, судовий збір покладається на відповідача 1, адже саме його неправомірні дії сприяли зверненню із позовом.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати недійсним вихід ОСОБА_2 з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП», вчинений ним 30.08.2021;

3.Визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна від 31.08.2021, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем і зареєстрований в реєстрі за № № 747, 748;

4.Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2021, прийняте приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4610600000:01:018:0187 загальною площею 0,067 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

5.Визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна від 31.08.2021 р., складений Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем і зареєстрований в реєстрі за № № 745,746;

6.Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2021, прийняте приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю (складські та офісні приміщення) загальною площею 653, 9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

7.Визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.09.2021, складений ОСОБА_2 , з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «МФ ВЕЛЕС», з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем і зареєстрований в реєстрі за № №752, 753;

8.Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.09.2021 №60111632, прийняте приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем;

9.Визнати недійсним Акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.09.2021, складений ОСОБА_2 , з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «МФ ВЕЛЕС», з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем і зареєстрований в реєстрі за №№750, 751;

10.Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.09.2021 №60111194, прийняте приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою Миколою Миколайовичем.

11.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАЛЬ ГРУП» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Кн.Ольги, 1/7; ідентифікаційний код 37504146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) 22'329,00 грн судового збору .

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 11.07.2023.

СуддяБ. Яворський.