Рішення

від 28.06.2023 по справі 916/1022/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1022/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Курко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1)

до відповідачів: 1. Одеської міської ради (65023, м. Одеса, площа Думська, 1)

2. Фізичної особи-підприємця Бурлі Олега Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

3. Фізичної особи-підприємця Шипокіна Сергія Васильовича ( АДРЕСА_2 )

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "БЖК-2015" (65012, Одеська обл., місто Одеса, вул. Осипова, буд. 25)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85)

про визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсними договорів та повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: Дичко В.О.;

від відповідача 1: Танасійчук Г.М. самопредставництво;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: не з`явився;

від відповідача 4: Новак Л.А. ордер ВН №1238274 від 06.04.2023;

від третьої особи: Ярошенко Г.Ю. самопредставництво.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси.

15.03.2023 Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, Фізичної особи-підприємця Бурлі Олега Миколайовича, Фізичної особи-підприємця Шипокіна Сергія Васильовича та Товариства з обмеженою відповідальністю "БЖК-2015", в якій просить суд:

- визнати незаконним рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4307-VI Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання фізичним особам-підприємцям Шипокіну С.В. та Бурлі О.М. в оренду земельної ділянки площею 0,3588 га, за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,3588 га за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), укладений 25.02.2014 між Одеською міською радою та фізичними особами-підприємцями Шипокіним С.В. та Бурлею О.М., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1233;

- визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 №6631-VII Про припинення договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та фізичними особами-підприємцями Шипокіним Сергієм Васильовичем, Бурлею Олегом Миколайовичем, надання Товариству з обмеженою відповідальністю "БЖК-2015" в оренду земельної ділянки площею 0,3588 га, за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А, та дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється (крім п.1 щодо припинення орендних правовідносин з ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурлею О.М);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,3588 га за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), укладений 22.10.2020 року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЖК-2015", який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2584;

- зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БЖК-2015" повернути територіальній громаді міста Одеси земельну ділянку площею 0,3588 га за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004) у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому Товариство одержало її в оренду, а також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2023 відкрито провадження у справі №916/1022/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

11.04.2023 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (т.2 а.с.14-22), у якому останній просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, 11.04.2023 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 12.04.2023 залучено Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради до участі у справі №916/1022/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

19.04.2023 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1 (т.2 а.с.38-54).

28.04.2023 до суду від відповідача-4 надійшов відзив на позовну заяву (т.2 а.с.64-80), в якому останній просив суд поновити пропущений строк для подання відзиву на позову, відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того відповідач-4 також зазначив, що дані про фактичну суму судових витрат та їх розмір будуть надані до суду у встановлений законом спосіб та строк.

02.05.2023 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив ТОВ "БЖК-2015" (т.2 а.с.125-141).

03.05.2023 до суду від відповідача-4 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки прокурор не має законних повноважень на представництво в суді інтересів територіальних громад, та в даному випадку відсутні порушення або загроза порушень інтересів держави (т.2 а.с.150-152).

У судовому засіданні 03.05.2023 судом поновлено відпвідачу-4 строк на подання відзиву на позов та прийнято останній до розгляду.

04.05.2023 до суду від прокуратури надійшов лист разом з доказами надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу третьої особи.

08.05.2023 від відповідача-4 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (т.2 а.с.173-195).

11.05.2023 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду (т.3 а.с.1-10), в яких прокурор наголосив, що оскаржуваними рішеннями Одеської міської ради та укладеними на їх основі договорами оренди порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій. Одеська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, держави. Зазначаючи про наявність у прокурора права на звернення до суду як самостійного позивача, останній посилається на висновки ВС України, викладені у постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20.

Крім того 11.05.2023 прокурором також було подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів та пояснень щодо них (т.3 а.с.11-19).

15.05.2023 від відповідача-4 надійшли заперечення на відповідь на відзив (т.3 а.с.41-56).

15.05.2023 представник відповідача-1 надав суду клопотання про приєднання доказів та поновлення процесуальних строків разом з доказами стосовно відповідності відведення земельної ділянки містобудівній документації (т.3 а.с.88-116).

Крім того 15.05.2023 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради було подано до суду письмові пояснення (т.3 а.с.117-141).

У судовому засіданні 15.05.2023 суд поновив відповідачу строк на подання додаткових доказів та залучив такі докази до матеріалів справи, а також задовольнив клопотання третьої особи та залучив надані пояснення до матеріалів справи. Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-4 про залишення позову без розгляду з урахуванням підтвердження прокуратурою наявність повноважень для представництва інтересів держави.

Протокольною ухвалою від 15.05.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів.

16.05.2023 третьою особою подано до суду докази направлення пояснень учасниками справи.

29.05.2023 прокуратурою подано до суду пояснення (т.3 а.с.154-199).

Протокольною ухвалою від 31.05.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

19.06.2023 ТОВ "БЖК-2015" подало до суду заяву про застосування позовної давності (т.4 а.с.15-43), в якій також просило суд поновити товариству строк на подання доказів, що додані до заяви.

Крім того заяву про застосування строків позовної давності 19.06.2023 також було подано Одеською міською радою (т.4 а.с.44-48).

21062023 від прокуратури до суду надійшли заперечення на заяви відповідачів про застосування строків позовної давності (а.с.54-91).

У судовому засіданні 28.06.2023 прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідачів 1, 4 та третьої особи проти позову заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідачі 2 та 3 до суду не з`явилися, відзивів на позов не подали, про розгляд справи повідомлялись належним чином шляхом направлення ухвал суду на їх юридичні адреси, зазначені у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Згідно пункту 992 Правил рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані судом рекомендованими листами з позначкою "Судова повістка" процесуальні документи були повернуті поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Отже, оскільки ухвали суду направлені за належною адресою і повернуті поштою у зв`язку із відсутністю адресатів, суд доходить висновку, що відповідачі 2 та 3 повідомлені про розгляд судом №916/1022/23.

3. Позиція учасників справи.

3.1. Доводи Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси.

Ha підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2004 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у рівних частках нежитлові будівлі та споруди за адресою: місто Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, які складаються в цілому з прохідної під літ. «А», виробничих будівель під літ. «Б», «В», «Г», «Д», адміністративні будівлі під літ. «» загальною площею 752,9 кв.м., сараю під літ. «Е», вбиральні під літ. «Ж», №1 ворота.

Титульне право на земельну ділянку під будівлями та спорудами не було оформлено попередніми власниками нерухомого майна, а отже і не могло перейти до нових власників.

За наслідком розгляду заяви власників майна органом місцевого самоврядування рішенням від 28.02.2012 №1784-VI задоволено у повному обсязі клопотання забудовника та надано дозвіл ФОП Шипокіну С.В. та ФОП Бурлі О.М. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,42 га за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом та автостоянкою.

Інформацію про право власності Одеської міської ради на земельну ділянку за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А, кадастровий номер 5110137300:28:004:0004, площею 0,3588 для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.07.2013 на підставі рішення державного реєстратора N04967848 від 13.08.2013. Спірна земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки, згідно Класифікації видів цільового призначення земель, визначено В.03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання - для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

Таким чином, формування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:28:004:0004, визначення її площі та державна реєстрація здійснювались на підставі заяви ФОП Шипокіна С.В. та ФОП Бурлі О.М. та за проектом землеустрою, розробленим і затвердженим на підставі оспорюваних рішень Ради, за яким відведення земельної ділянки здійснювалось не для мети, що пов?язана з розміщенням об?єктів нерухомого майна майбутніх землекористувачів, а для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

За результатом розгляду Одеською міською радою проекту землеустрою, рішенням Одеської міської ради від 17.12.2013 №4307-VI затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), площею 0,3588 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А, надано ФОП Шипокіну С.В. та ФОП Бурлі О.М. вказану земельну ділянку в довгострокову оренду терміном на 25 років (у тому числі, терміном до 31.12.2014 року на період будівництва), для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

На підставі цього рішення між Одеською міською радою та ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурля О.М. 25 лютого 2014 року укладено договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,3588 га за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004).

Отже вказаним особам спірна земельна ділянка була надана не для обслуговування та експлуатації належних їм на праві приватної власності приміщень, а для нового будівництва.

Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 по справі №922/443/20 було наголошено, що незастосування конкурентної процедури у вигляді земельних торгів допускається виключно у випадку надання земельної ділянки з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна, розташованих на такій земельній ділянці.

При цьому питома вага загальної площі земельної ділянки, яка зайнята капітальними будівлями, згідно проекту самого землекористувача, становить 0,0123 га, тобто 3,43 відсотка від загальної площі земельної ділянки, що відводиться.

В той же час отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належної власнику будівлі, для нового будівництва, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст.134, 135 Земельного кодексу України (правова позиція ВС, наведена у постанові від 09.04.2020 №910/2942/19).

У постанові Касаційного господарського суду від 09.02.2018 по справі №910/4528/15-г суд зазначив, що об`єднання в одне ціле земельної ділянки саме для нового будівництва та земельної ділянки саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку суперечить чинному законодавству, оскільки отримання права оренди на них, відповідно до вищевказаних норм, мало відбуватися в абсолютно різному порядку.

Таким чином, усупереч вимог ст. 124, 134 ЗК України, без застосування процедури земельних торгів, без проведення земельного аукціону, Одеською міської радою рішенням від 17.12.2013 №4307-VI на підставі договору оренди від 25.02.2014 передано земельну ділянку ФОП Шипокіну С.В. та Бурлі О.М. для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою (цільове призначення - В.0315 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).

У 2015 році Шипокіним С.В. та Бурлею О.М. створено юридичну особу ТОВ "БЖК-2015" та одночасно внесено до статутного капіталу товариства нерухоме майно, що розташоване за адресою: м Одеса, вул. Михайлівська, 18-А.

На підставі клопотань ФОП Шипокіна С.В. та ФОП Бурля О.М. від 14.09.2016, а також клопотання ТОВ "БЖК-2015" від 25.06.2018 рішенням Одеської міської ради від 16.09.2020 №6631-VII припинено договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою та ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурлею О.М., щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:28:004:0004; надано ТОВ "БЖК-2015" в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), площею 0,3588 га (категорія земель - землі житлової та громадської забудови) за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою (цільове призначення - В.0315- для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови), на 5 років, до реалізації планувальних рішень території.

На підставі цього рішення між Одеською міською радою та ТОВ "ВЖК-2015" 22.10.2020 укладено договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,3588 га. При цьому станом на момент надання в оренду ТОВ "БЖК-2015" земельної ділянки, остання була вільна від забудови.

Таким чином оспорюваним рішенням Одеською міською радою та договором оренди від 22.10.2020 передано ТОВ "БЖК-2015" земельну ділянку, площею 0,3588 га, кадастровий номер 5110137300:28:004:0004 не для обслуговування та експлуатації належних товариству нежитлових приміщень, а для нового будівництва.

Площа земельної ділянки, яка надана підприємству в оренду, у 33 рази перевищує площу забудованих (згідно експлікації земельних угідь) будівлями земель.

Отже співвідношення забудованих земель відносно земельних ділянок, вільних від забудови, питома вага площі земельної ділянки, яка зайнята капітальними будівлями (що складає 3,4 відсотка від загальної площі земельної ділянки, що відводиться), а також цільове призначення земельної ділянки є аналогічним умовам передачі в оренду спірної земельної ділянки колишнім землекористувачам, у зв`язку з чим, тотожними відносно попередніх орендних правовідносин є підстави для визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 №6631-VII.

Оскільки прокурор наполягає на незаконності розпорядчого акту про надання в користування Одеською міською радою попереднім власникам спірної земельної ділянки та недійсності укладеного договору оренди з ними, перехід права користування ТОВ «БЖК-2015» земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, на підставі положень ст. 120 3К України не відбувається.

Прокурор також зауважує, що ані протокол установчих зборів засновників №1 ТОВ "БЖК-2015", ані акт прийому-передачі від 16.10.2015, яким Шипокін С.В., Бурля О.М. передали в статутний капітал ТОВ "БЖК-2015" право власності на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 752,9 кв.м. за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-а, не містять такої істотної умови, як розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв?язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Таким чином, перехід права користування земельною ділянкою від ФОП Шипокіна С.В. та ФОГ Бурля О.М. до ТОВ «БЖК-2015» за положеннями статті 120 3К України та статті 377 ЦК України не відбувся.

Оскільки оспорювані рішення Одеської міської ради прийнято усупереч вимог ст. 124, 134 Земельного кодексу України, останні відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України підлягають визнанню незаконними та скасуванню у судовому порядку.

З урахуванням обставин справи, відповідно до ст. 203, 216 Цивільного кодексу України та ст.152 Земельного кодексу України, оспорювані договори підлягають визнанню недійсними, оскільки укладені на підставі неправомірного рішення, та, як наслідок, наявні підстави для застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, у вигляді повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Щодо доводів Одеської міської ради стосовно неможливості повернення земельної ділянки одним відповідачем на користь іншого, прокурор, з урахуванням позиції ВП ВС від 28.09.2022 у справі №483/448/20, зазначає, що витребування майна відбувається на користь територіальної громади, від імені якої орган діє лише як представник.

З урахуванням доводів ТОВ "БЖК-2015", прокурор наполягає на тому, що відведення спірної земельної ділянки як ФОП Бурлі О.М., ФОП Шипокіну С.В. та згодом - ТОВ "БЖК-2015" повинно було відбуватись зовсім в іншому порядку - в межах конкурсної процедури продажу права користування земельною ділянкою на конкурсних засадах, відповідно до порядку, передбаченого ст.ст. 135-139 ЗК України, а не в порядку, передбаченому для безоплатного надання в користування земельної ділянки, а тому посилання на вичерпні підстави для відмови органу місцевого самоврядування в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та відмови в його затвердженні не можуть застосовуватись до порядку, передбаченого ст.135-139 ЗК України.

Посилаючись на вимоги ч.5 ст.20 ЗК України (в редакції, чанної на момент прийняття рішення ОМР від 17.12.2013), за якою види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, не спростовують положень позовної заяви. Зазначена норма надає гарантії для власника чи користувача земельної ділянки, однак не регламентує порядок надання в оренду земельної ділянки. Зміст позовної заяви не свідчить про те, що власнику чи користувачу заборонено обирати вид використання земельної ділянки, а наведено правило, за яким набуття права користування земельною ділянкою для цілей, відмінних від мети обслуговування належних на праві власності та існуючих будівель, має відбуватись в межах конкурсної процедури продажу права користування земельною ділянкою на конкурсних засадах.

З цих же підстав не стосуються змісту спору доводи щодо відповідності містобудівної документації виду використання, обраного відповідачами при відведенні в користування спірної земельної ділянки для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою, згодом - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово- розважальної та ринкової інфраструктури. Жоден з пунктів позовної заяви не містить доводів щодо заборони використання спірної земельної ділянки для інших потреб, відмінних від обслуговування існуючих будівель та споруд. Зміст доводів прокурора - невірно обраний порядок надання в користування земельної ділянки, за яким орган місцевого самоврядування, не застосувавши належну конкурсну процедуру набуття права користування земельною ділянкою, не отримав доходи від проведення конкурсу.

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді прокурор вказує на те, що Одеська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, й держави.

Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету.

Передача спірних земельних ділянок в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.

Таким чином, оскаржуваними рішеннями Одеської міської ради та укладеними на їх основі договорами оренди порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

3.2. Доводи Одеської міської ради

На підставі відповідної заяви ФОП Бурлі О.М. та ФОП Шипокіну С.В., якими набуто у власність нерухоме майно, що розташоване на земельних ділянках орієнтовною площею 0,19 га та 0,17 га, рішенням Одеської міської ради від 28.02.2012 №1784-VI надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,42 га за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 16,18-А.

За результатами розгляду відповідного проекту землеустрою рішенням Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4307-VI затверджено проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки площею 0,3588 га за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, для будівництва та послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою та надано її в оренду ФОП Бурлі О.М. та ФОП Шипокіну С.В.

Розташування на спірній земельній ділянці належного фізичним особам нерухомого майна зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, та, як наслідок, виключає можливість застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Законодавством не визначається конкретний вид цільового призначення земельної ділянки, яку має право отримати в оренду особа, якій належить право власності на об`єкти нерухомості на ній.

Жоден нормативний акт не встановлює можливість надання земельної ділянки у відповідності до положень ст. 124 Земельного кодексу України лише «для обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомості»

Проект землеустрою щодо відведення ФОП Бурлі О.М. та ФОП Шипокіну С.В. земельної ділянки повністю відповідає всім вимогам законодавства та містить всі передбачені законодавством погодження, що вбачається зі змісту проекту та не спростовано жодним чином прокурором.

Відведення земельної ділянки площею 0,3588 га за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, для будівництва та послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою також повністю відповідає затвердженій містобудівній документації, що підтверджується, зокрема, інформацією, наявною у висновку Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 29.12.2009 № 01-15/4960.

За таких обставин у Одеської міської ради не було законних підстав для відмови власникам об`єктів нерухомості - ФОП Бурлі О.М. та ФОП Шипокіну С.В. у затвердженні проекту землеустрою з підстави визначення останніми виду цільового призначення «для будівництва», а не «для експлуатації та обслуговування», як вважає прокурор.

Доводи прокурора щодо перевищення площі відведеної земельної ділянки не підтверджуються ані нормативними актами у відповідній сфері, ані належними доказами з цього приводу.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №910/23595/17 встановив, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків та споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна, а тому такі припущення мають підтверджуватися доказами.

Також Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі №910/12366/18 зазначив, що констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову.

У зв`язку з переходом права власності на зазначені об`єкти до ТОВ "БЖК-2015" на підставі акту прийому-передачі від 16.10.2015, до товариства також перейшло і право оренди на земельну ділянку, на якій розташовані відповідні об`єкти.

Враховуючи зазначене, керуючись, зокрема, положеннями ст. 120 Земельного кодексу України, рішенням Одеської міської ради від 16.09.2020 р. № 6631-VII припинено договір оренди, укладений з відповідачами 2 та 3, надано відповідну земельну ділянку ТОВ «БЖК-2015» та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється.

Враховуючи, що Одеська міська рада виключно в межах наданих їй законодавством України повноважень та з урахуванням нормативно встановлених вимог щодо відведення спірної ділянки розпорядилась земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, відповідні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

ТОВ "БЖК-2015" як власник об`єктів нерухомості законно використовує спірну земельну ділянку на підставі договору оренди від 22.10.2020 № 2584. Земельна ділянка не вибувала з володіння територіальної громади м. Одеси, а отже відсутні підстави для її витребування.

Більш того зобов`язання одного відповідача виконати певні дії на користь іншого відповідача господарським процесуальним законодавством взагалі не передбачено, що, у сукупності з усім вищенаведеним, зумовлює безпідставність відповідної позовної вимоги.

3.3. Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "БЖК-2015".

У зв?язку з відсутністю норми права, яка зобов`язує особу, яка має нерухоме майно, при реалізації свого права на користування земельною ділянкою визначати такий вид цільового призначення земельної ділянки як обслуговування вже існуючого нерухомого майна, та відсутністю норми права, яка встановлює підставу відмовляти такій особі в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки та затвердження такого проекту, доводи прокурора про протиправність рішення ОМР від 17.12.2013 №4307-VI по вказаним підставам є необґрунтованими та незаконними. А відповідне рішення ОМР не може бути скасовано, оскільки не порушує жодної норми законодавства України.

Положеннями ст.20 ЗК України врегульовано, що земельна ділянка може використовуватись у будь-який спосіб, який відповідає категорії земельної ділянки.

В даному випадку використання земельної ділянки для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою визначено в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

При цьому прокурором жодним чином не обґрунтовано невідповідність вимогам закону проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Доводи прокурора стосовно наявності у власника нерухомого майна права на отримання в користування земельної ділянки у позаконкурсному порядку лише з метою використання її для обслуговування та експлуатації нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки відповідне право особи не обмежено видом користування.

Законодавство України не містить жодних норм права, які би звужували право належного заявника звернутися в порядку ч. 2 ст. 123 3К України з клопотанням із зазначенням бажаного розташування та розміру земельної ділянки. Тобто в ч. 2 ст. 123 3К законодавство України встановило виключне право особи вирішувати, який розмір земельної ділянки він бажає отримати в користування, та обмежило таке право випадком невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Обмеження на бажаний розмір земельної ділянки таке як «розмір, що значно перевищує розмір належної відповідачу будівлі» жодним законом не передбачено, що підтверджується відсутністю обґрунтування нормами права такої позиції з боку прокурора.

Також законодавством не передбачено і права для будь-якої особи обмежувати належну особу в отриманні в порядку ч. 2 ст. 123 3К України бажаного розміру земельної ділянки за виключенням умов, передбачених ч. 3 ст. 123 ЗК України.

3 урахуванням вищевикладеного, доводи прокурора про протиправність рішення ОМР від 17.12.2013 N04307-VI у зв?язку з тим, що спірна земельна ділянка передана ФОП Бурлі О.М та Шипокіну С.В. в оренду в порушення вимог ст.124, ст.134 3К України без проведення земельного аукціону, так як спірна земельна ділянка була передана в оренду не для обслуговування вже існуючих споруд, а для будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, є незаконними та необґрунтованими. А відповідне рішення ОМР не може бути скасовано, оскільки не порушує жодної норми законодавства України.

Враховуючи похідний характер позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ОМР від 16.09.2020 №6631-VII від вимог про скасування рішення ОМР від 17.12.2013 №4307-VI, відповідно відсутні підстави і для задоволення позовних вимог щодо рішення від №6631-VII.

Оспорювані договори укладено уповноваженими суб?єктами, проведено державну реєстрацію договорів оренди (які містять усі істотні умови, передбачені законодавством).

Крім того, відповідно до положень законодавства виникнення у особи права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, є самостійною та достатньою підставою виникнення у даної особи права користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Оскільки підстав для визнання рішення ОМР від 17.12.2013 №4307-VI та від 16.09.2020 №6631-VII, на підставі яких укладені оспорювані правочини, незаконними та їх скасування немає, відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі та повернення земельної ділянки.

3.4. Доводи Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради.

Бурлею О.М. та Шипокіним С.В. дотриманий порядок отримання земельної ділянки у користування. Розроблений проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду містить усі передбачені законодавством висновки та погодження державних служб. Чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою як неспівмірність розміру земельної ділянки розміру будівлі, що розташована на ній.

Нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі (споруди), мало бути визначено прокурором при зверненні до суду з відповідним позовом або визначено шляхом проведення у справі експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Прокурором не зазначено, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування нерухомого майна, а також не наведено обставин наявності загалом можливості продажу права оренди земельної ділянки на торгах з огляду на положення частини 2 статті 134 Земельного кодексу України і фактичного розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачам нерухомого майна.

На час придбання ТОВ "БЖК-2015" нежилих будівель та споруд у власність, розташованих на земельній ділянці у м.Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, закон прямо передбачав перехід до нового власника споруди права користування тією земельною ділянкою, на якій вона розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

3.5. Доводи щодо строку позовної давності.

3.5.1. Доводи ТОВ "БЖК-2015".

В даній справі наявні підстави для застосування ч.4 ст. 267 ЦК України.

Прокурор не підтвердив жодним доказом дату, коли йому стало відомо про прийняття спірного рішення ОМР від 17.12.2013 №4307-VI.

Прокурор міг отримати інформацію про стверджувані ним порушення ще з грудня 2013 року, з урахуванням наявності на сайті Одеської міської ради інформації про оскаржуване рішення (номера, найменування юридичної особи, адресу, цільового використання), яка була опублікована 30.12.2013, що підтверджується відомостями з листа Департаменту інформації та цифрових рішень Одеської міської ради від 25.04.2023 №01-18/159.

Крім того, під час прийняття Одеською міською радою оскаржуваного рішення були присутні прокурор м. Одеси та перший заступник прокурора, що наведено у відомостях щодо присутніх осіб на XXII сесії ОМР 17.12.2013, а отже прокуратура була обізнана про зміст оскаржуваного рішення від 17.12.2013 №4307-VI з дати його прийняття - 17.12.2013, тобто саме з цього дня починається перебіг позовної давності.

Присутність прокурора під час прийняття оскаржуваного рішення 17.12.2013 підтверджується відомостями, наданими Департаментом з організації роботи Одеської міської ради у листі від 24.04.2023 №263/1-мр.

Також відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 22.01.2020 у справі №9901/518/19, стовно того, що строк на оскарження акту починається з дня опублікування акту, незважаючи на те, що фактичне ознайомлення з ним відбулося значно пізніше.

Також відповідач посилається на лист Одеської міської ради від 15.06.2023 №387/1-мр, яким повідомлено, що до прокуратури міста Одеси надсилалися всі без винятку засвідчені копії рішень Одеської міської ради через канцелярію в порядку обов?язкової розсилки; Також додатково копії рішень Одеської міської ради з земельних питань від 17.12.2013р. з №4226-VI пo №4256-VI та з №4276-VI по №4566-VI надіслані до прокуратури міста окремим листом.

Крім того, оскаржуваний договір оренди земельної ділянки від 25.02.2014 укладений з одночасною реєстрацією права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що вбачається з додатків до позову. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно с відкритими, внаслідок чого прокурор міг довідатись з 2014 року і про укладення оскаржуваного договору оренди та підставу його укладення - оскаржуване рішення ОМР.

3.5.2. Доводи Одеської міської ради.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідався, міг довідатися або був зобов`язаний довідатися прокурор.

Прокурор мав змогу та повинен був дізнатися про оскаржуване рішення ще у 2013 році з офіційного сайту Одеської міської ради, на якому таке рішення було опубліковано.

Починаючи з 25.02.2014, прокурор мав змогу дізнатись про державну реєстрацію права оренди Фізичних осіб-підприємців Бурлі О.М. та Шипокіна С.В. на спірну земельну ділянку як в Державному земельному кадастрі, так і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3.5.3. Доводи прокуратури.

Малиновська окружна прокуратура міста Одеси дізналась про наявні порушення інтересів територіальної громади міста Одеси при передачі спірної земельної ділянки у поза конкурентний спосіб усупереч вимогам законодавства за наслідками опрацювання документів, надісланих на адресу прокуратури Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, які отримано прокуратурою 15.11.2022 (вхідний штамп прокуратури №8332-22). Саме з цього моменту відліковується строк позовної давності для прокурора.

На момент прийняття оскаржуваного рішення 17.12.2013 прокурори були відсутні на сесії Одеської міської ради. Надана на підтвердження присутності прокурора стенограма не підтверджує присутність прокурорів. Крім того стенограма сесії не містить постановки на голосування, обговорення та прийняття саме оспорюваного рішення, що свідчить про неможливість навіть присутніх запрошених сприйняти наведену інформацію та зафіксувати якісь порушення.

Повний текст оскаржуваного рішення від 2013 року на сайті Одеської міської ради відсутній, а наявний перелік рішень не надає змоги встановити факт порушення інтересів держави за допомогою окремо визначених реквізитів рішення.

Посилання відповідача-4 в обґрунтування необхідності застосування строків позовної давності на те, що прокурор мав змогу дізнатися про оскаржуване рішення 24.03.2014 дата останнього оновлення файлу "17-12Arenda" таблиці переліку прийнятих рішень на сайті Одеської міської ради, не заслуговують на увагу, оскільки відповідний файл не містить тексту рішення.

З урахуванням кількості записів про право власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та без наявності документів, що супроводжують процес оформлення права оренди на земельну ділянку, є неможливим серед неймовірно великої кількості записів Державного реєстру ідентифікувати саме запис про державну реєстрацію права оренди за №11172769, яким зареєстровано право оренди фізичних осіб-підприємців Шипокіна С.В. та ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), як потенційно незаконний.

Відповідні висновки стосуються також інформації, наведеної у Державному земельному кадастрі.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

4.1. Щодо нерухомого майна.

Нa підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2004 (т.3 а.с.97-98) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у рівних частках нежитлові будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_3 , які складаються в цілому з прохідної під літ. «А», виробничих будівель під літ. «Б», «В», «Г», «Д», адміністративних будівель під літ. «З» загальною площею 752,9 кв.м., сараю під літ. «Е», вбиральні під літ. «Ж», №1 ворота, розташовані на земельній ділянці 1869 кв.м.

Набуття відповідачами 2 та 3 права власності на означені нежитлові приміщення також підтверджується свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.3 а.с.99), а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.51-60).

Згідно з планом земельної ділянки, який міститься у технічному паспорті на виробничий будинок (т.3 а.с.100-105), площа земельної ділянки під нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_3 становить 1 869, під будинками 801 та під дорожнім (твердим покриттям) 1068. Відповідно до експлікації приміщень їх загальна площа становить 752,9 м2.

Крім того на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2011 (т.3 а.с.92-93) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у рівних частках кожний квартиру АДРЕСА_4 , яка складається в цілому з двох кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 74,1 кв.м., в тому числі житловою площею 41,4 кв.м.

Набуття відповідачами 2 та 3 права власності на означені нежитлові приміщення також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (т.3 а.с.94), а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.51-60).

Згідно з наявним в матеріалах справи протоколом №1 від 16.10.2015 установчих зборів засновників (т.1 а.с.124-125) ОСОБА_1 та ФОП Бурлею О.М. вирішено створити ТОВ "БЖК-2015". Згідно п. 6 протоколу учасниками статутний капітал сформовано в тому числі за рахунок нежитлових будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, буд.18-а, та квартири №2, загальною площею 74,1 кв.м., яка розташована за адресою: Одеса, вул. Михайлівська, буд.16.

На підставі акту прийому передачі №1 від 16.10.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали до статутного капіталу ТОВ "БЖК-2015", а товариство прийняло в якості майнового внеску квартиру АДРЕСА_5 , та нежилі будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, буд.18-а.

4.2. Історія формування та надання відповідачам в користування спірної земельної ділянки.

Висновком Управління архітектури та містобудування №642/09 від 29.12.09 (т.1 а.с.80-88) на замовлення ФОП Шипокіна С.В. та ФОП Бурлі О.М. по містобудівному обґрунтуванню розташування та ескізному проекту критого спортивного комплексу з підземним паркінгом за адресою: вул. Михайлівська, 18-а, погоджено містобудівне обґрунтування розташування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом та автостоянкою для подальшого погодження, проходження державної експертизи та громадського обговорення, та затвердження у визначеному порядку.

Рішення Одеської міської ради №819-VI від 08.07.2011, яким затверджено "містобудівне обґрунтування розміщення критого спортивного комплексу з автостоянкою за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-а" та містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, зазначені в даній містобудівній документації; визначено строк містобудівної документації терміном до 2016 року.

Як встановлено судом, ФОП Шипокін С.В. та ФОП Бурля О.М. листом від 21.11.2011 (т.1 а.с.66) звернулися до Одеського міського голови з проханням оформити землекористування на земельну ділянку орієнтовною площею 0,36 га за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 16, 18-А.

26.01.2012 між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурлею О.М. укладено договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси (т.1 а.с.76-78), предметом якого є пайова участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у зв`язку з наміром забудовника здійснити в строк до 31.12.2014 будівництво критого спортивного комплексу з автостоянкою за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, а також здійснення комплексного благоустрою прилеглої території.

Рішенням Одеської міської ради від 28.02.2012 №1784-VI (т.1 а.с.67-68) надано дозвіл ФОП Шипокіну С.В. та ФОП Бурлі О.М. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,42 га за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 16, 18-А для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу підземним паркінгом і автостоянкою; зобов`язано ФОП Шипокіна С.В. та ФОП Бурлю О.М. надати до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради розроблений та затверджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у термін не більше 3-х місяців з моменту прийняття цього рішення.

На підставі технічного завдання (т.1 а.с.91-92), договору на виготовлення проекту із землеустрою №20120206/01 від 06.02.2012 (т.1 а.с.93-94) ТОВ "Укрземресурси" в 2012 році виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська,18-А, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою (т.1 а.с.97-110). У відповідності до проектного рішення проекту землеустрою, останнім передбачено відвести ФОП Шипокіну С.В. та ФОП Бурлі О.М. земельну ділянку площею 0,3588 га для будівництва то послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду погоджений висновком Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 13.11.2012 № 01-15/3324-97пз (т.3 а.с.110-111) та висновком Головного управління Держземагентства у м.Одесі Одеської області від 15.02.2013 №14/В (т.3 а.с.67-68).

З витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1 а.с.69-70) судом встановлено, що 02.04.2013 Управлінням Держземагентства у м. Одесі зареєстровано земельну ділянку загальною площею 0,3588 га, з кадастровим номером 5110137300:28:004:0004, місце розташування: Одеська область, м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, цільове призначення: для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою, категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

З експлікації земельних угідь (т.1 а.с.72) вбачається, що площа земельної ділянки становить 0,3588 га, під одноповерховими капітальними спорудами 0,0097 га та 0,0027 га, під проїздами, проходами та площадками 0,3465 га.

Рішенням Одеської міської ради №4307-VI від 17.12.2013 (т.1 а.с.111-112) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), площею 0,3588 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, вулиця Михайлівська, 18-А; надано ФОП Шипокіну С.B. та ФОП Бурлі О.М. вказану земельну ділянку в довгострокову оренду терміном на 25 років (у тому числі, терміном до 31.12.2014 року на період будівництва), для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

25.02.2014 на підставі цього рішення між Одеською міською радою та ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурлею О.М. укладено договір оренди землі (т.1 а.с.113-118), відповідно до якого Орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, площею 0,3588 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, кадастровий номер 5110137300:28:004:0004, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.1. договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,3588 га, у тому числі по угіддях: під капітальною одноповерховою забудовою 0,0123 га, під проїздами, проходами та площадками 0,3465 га.

В подальшому листом від 25.06.2018 за №1/25-06 (т.1 а.с.127) ТОВ "БЖК-2015" звернулось до Одеського міського голови з проханням про розірвання договору оренди землі від 25.02.2014, укладеного між Одеською міською радою та ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурлею О.М., та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, кадастровий номер 5110137300:28:004:0004, площею 0,3588 га зі зміною її цільового призначення з будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою на будівництво жилого будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

З проханням розірвати договір оренди земельної ділянки у зв`язку із переходом права власності до Одеського міського голови з листом від 14.09.2016 звернулись також ФОП Шипокін С.В. та ФОП Бурля О.М.

Рішенням Одеської міської ради №6631-VII від 16.09.2020 (т.1 а.с.131-132) припинено договір оренди землі, укладений між Одеською міською радою та ФОП Шипокіним С.В. та ФОП Бурлею О.М. щодо земельної ділянки, площею 0,3588 га за адресою м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, посвідчений 25.02.2014, шляхом його розірвання; надано ТОВ "БЖК-2015" в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:28:004:0004), площею 0,3588 га за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою (цільове призначення В.03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови), на 5 років, до реалізації планувальних рішень території; надано дозвіл ТОВ "БЖК-2015" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,3588 га за адресою м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, цільове призначення якої змінюється з цільового призначення "В.03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови на В.02.10 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури", вид використання - для будівництва жилого будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

22.10.2020 між Одеською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "БЖК-2015" (Орендар) було укладено договір оренди землі (т.1 а.с.136-141), відповідно до якого Орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку, площею 0,3588 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Михайлівська, 18-А, кадастровий номер 5110137300:28:004:0004, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

Відповідно до п.2.1. договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,3588 га, у тому числі по угіддях: під капітальною одноповерховою забудовою 0,0123 га, під проїздами, проходами та площадками 0,3465 га.

Згідно п. 3.1. договору останній укладено на 5 років до реалізації планувальних рішень території, для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою.

5. Позиція суду.

5.1. Щодо повноважень прокурора на звернення до суду.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це у позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У даній справі позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин.

Обґрунтовуючи своє звернення до суду із вказаним позовом, прокурор зазначає, що предметом спору у справі є, в тому числі, рішення про надання землі органом, який відповідно до ст. 19 Конституції України повинен діяти у межах повноважень та в інтересах територіальної громади, проте передав в оренду земельну ділянку без проведення земельних торгів, тобто без дотримання відповідних норм земельного законодавства, а отже таким рішеннями порушуються інтереси територіальної громади. Таким чином, за переконанням прокурора, подання позову прокуратурою є єдиним ефективним засобом поновлення порушених інтересів держави.

Вирішуючи питання про правомірність звернення прокурора із даним позовом, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

З урахуванням наведеного прокурором обґрунтування, а також вищезазначених норм матеріального та процесуального права і судової практики, суд вважає, що представництво прокурором інтересів держави в суді в даному випадку є правомірним.

5.2. Щодо вимог про визнання незаконним рішення ОМР від 17.12.2013 №4307-VI.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Так, звертаючись до суду з відповідним позовом та означеними вимогами, прокурор оскаржує законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, а також з мотивів передачі в оренду спірної земельної ділянки у позаконкурентний спосіб, без проведення конкурсу.

Надаючи оцінку таким доводам прокурора, суд вказує наступне.

Частиною 2 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 76- 85 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такий правовий висновок щодо питання застосування статей 124, 134 ЗК України:

«Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постановах від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19».

Отже, ФОП Шипокін С.B. та ФОП Бурля О.М. мали право звернутися до Ради з метою формування та отримання в користування без проведення земельних торгів тільки земельної ділянки виключно для обслуговування та експлуатації належних на праві власності об`єктів нерухомого майна, розташованих на такій земельній ділянці.

Натомість спірну земельну ділянку надано відповідачам 2, 3 не для обслуговування розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, а для будівництва й послідуючої експлуатації та обслуговування критого спортивного комплексу з підземним паркінгом і автостоянкою житлового комплексу, тобто для будівництва нового об`єкта. При цьому, матеріали справи, зокрема висновок №642/09 від 29.12.09 (т.1 а.с.80-88) містять відомості щодо розміщення комплексу на місці існуючих ветхих та аварійних будівель, які належать замовникам.

Крім того, суд враховує, що на момент придбання ФОП Шипокіним С.B. та ФОП Бурлею О.М. об`єктів нерухомого майна земельна ділянка під нерухомим майном не була сформована, а формування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:28:004:0004, визначення її площі та державна реєстрація здійснювались на підставі заяви відповідачів 2, 3 та за проектом землеустрою, за яким відведення земельної ділянки здійснювалось для будівництва та експлуатації нового об`єкта нерухомості.

При цьому, згідно з договором купівлі-продажу від 1.09.2004р. (т.1 а.с.120-121) придбане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1869 кв.м. Відомостей щодо розташування іншого об`єкту нерухомого майна квартири №2 за адресою Михайлівська, 16, на певній земельній ділянці ані договір купівлі-продажу від 11.10.2011 року, ані інші матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи положення частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, спірна земельна ділянка могла бути сформована та надана відповідачам-2, 3 в оренду з метою нового будівництва виключно за результатами проведення земельних торгів, у зв`язку з чим відповідні доводи прокурора знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Порушення встановленого наведеними вище нормами земельного законодавства порядку формування земельної ділянки з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури очевидно свідчить про незаконність оспорюваних рішень Ради, які в цілому є складовими процедури формування земельної ділянки.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про наявність порушення права, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України)

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 вказала на те, що і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 зауважено, що під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Як встановлено судом, в обґрунтування початку відліку строку позовної давності прокурор вказував те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки органи прокуратури дізнались за наслідками опрацювання документів, надісланих на адресу прокуратури Департаментом земельних ресурсів, які отримані прокуратурою 15.11.2022.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Частиною першою статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку причинам, наведеним Прокурором в обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом, суд вказує, що прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду. Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта (у даному випадку Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів тощо) необхідну для подання позову інформацію, що фактично не спростовується прокурором.

Будь-яких доказів ухилення Департаменту земельних ресурсів або Одеської міської ради від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять. Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом прокуратура звернулася лише 19.10.2022 (т.2 а.с.142-144), і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Оцінивши у сукупності доводи сторін, викладені у п.3.5.1-3.5.3 рішення, та докази, надані на підтвердження можливості прокуратури довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила (т.2 а.с.176-190), враховуючи заяву про застосування строків позовної давності, яку 19.06.2023 було подано Одеською міською радою (т.4 а.с.44-48), суд дійшов висновку про відмову у позові в цій частині у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

5.3. Щодо визнання недійсним договору оренди землі від 25.02.2014.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами ст.203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Відповідно до положень Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" власником спірної земельної ділянки є територіальна громада, яка делегує відповідній раді повноваження щодо передачі права користування від імені цієї громади, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні свої функцій, у тому числі щодо розпорядження майном шляхом укладення правочинів, повинно відповідати чинному законодавству. Воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях відповідного органу, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Враховуючи, що судом було відмовлено у задоволенні позову в частині визнання рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4307-VI незаконним, а доводи прокурора про недійсність вказаного договору ґрунтуються на незаконності означеного рішення, тобто фактично є похідними, підстави для задоволення позову в цій частині також відсутні.

5.4. Щодо визнання незаконним рішення ОМР від 16.09.2020 №6631-VII та визнання недійсним договору оренди.

В обґрунтування таких вимог прокурор вказує обставини передачі земельної ділянки поза конкурсною процедурою не для обслуговування нерухомості, а для нового будівництва та наголошує на тому, що у зв`язку із незаконністю рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки відповідачам 2 та 3 перехід права землекористування на підставі положень ст. 120 ЗК України не відбувся.

Надаючи оцінку доводам відповідача суд вказує наступне.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду регламентує Земельний кодекс України.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Подібну за змістом правову норму викладено у статті 377 Цивільного кодексу України.

З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

При цьому набуття новим власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, права користування або права власності таку земельну ділянку, жодним чином не ставиться в залежність від підстав набуття права власності на майно (договір купівлі-продажу або інший правочин).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК, статті 377 ЦК, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. Згідно із зазначеним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (див. пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Отже з урахуванням наявності в матеріалах справи доказів набуття ТОВ "БЖК-2015" права власності на нерухоме майно, а також висновків суду щодо законності прийнятого Одеською міською радою рішення щодо надання відповідачам 2 та 3 спірної земельної ділянки в оренду, до відповідача 4 перейшло право користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості.

При цьому законом жодним чином не встановлено обмежень щодо процедури укладання нового договору оренди шляхом припинення попереднього договору та укладання нового або шляхом заміни сторони у договорі та ін.

За таких обставин, з урахуванням встановлення судом чинності рішення ОМР від 17.12.2013 №4307-VI та договору оренди від 25.02.2014, суд констатує перехід до відповідача-4 права користування спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим позбавлення останнього такого права внаслідок задоволення позову в цій частині призвело б до порушень Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Статтею 10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено спростовну презумпцію відомостей, внесених до ЄДР. Тобто наявність відомостей в державному реєстрі про право власності особи не є беззаперечним доказом існування майна.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор також вказує про відсутність нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

З цього приводу суд зазначає, що ст. 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у разі знищення майна.

Згідно зі статтею 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В той же час, зазначаючи про відсутність майна, відповідач прокурор не надав жодних документів, що підтверджують знищення майна, ним також не ініційовано провадження щодо встановлення обставини такого знищення.

5.5. Щодо зобов`язання повернути Одеській міській раді земельну ділянку, площею 0,3588 га.

Як встановлено судом, зазначені вимоги заявлені позивачем виключно як похідні від вимог про визнання незаконними рішень Одеської міської ради та визнання недійсним договорів оренди спірної земельної ділянки та в їх обґрунтування не зазначено окремої правової підстави.

Водночас, правовідносини щодо витребування майна регулюються, зокрема ст. 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, статтею 212 ЗК України, яка визначає необхідність повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, ч.3 ст.1212 ЦК України щодо повернення виконаного за недійсним правочином.

Водночас, як вже було встановлено судом, ТОВ "БЖК-2015" отримало спірну земельну ділянку по оплатному договору оренди. При цьому у матеріалах справи відсутні також докази того, що вказана земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Одеси не з волі Одеської міської ради.

Також судом під час розгляду справи встановлено, що ТОВ "БЖК-2015" на праві приватної власності належать нерухоме майно, доказів знищення якого матеріали справи не містять.

При цьому прокурор просить суд повернути всю земельну ділянку, навіть ту частину, що безпосередньо знаходиться під забудовою

Тобто суд зауважує, що прокурором належним чином не визначено підстави позову у цій частині.

Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності ТОВ "БЖК-2015" на нерухоме майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи, що відповідачем 4 право власності на нерухоме майно набуто правомірно, зворотне прокурором не спростовано, позовні вимоги про зобов`язання повернути Одеській міській раді спірну земельну ділянку під вказаними будівлями за своїми наслідками становлять втручання позивача у право ТОВ "БЖК-2015" на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд наголошує, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії").

Отже в даному випадку йдеться про дотримання принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

З урахуванням наведених принципів суд зазначає, що спірна земельна ділянка була отримана в оренду в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур. А отже, відповідальність за вказані процедури у жодному випадку не може покладатися на кінцевого власника (ТОВ БЖК-2015), яке розраховувало на їх належність та легітимність.

Враховуючи викладене, а також чинність договору оренди від 22.10.2020, підстави для застосування положень ст.216 ЦК України також відсутні, що зумовлює відмову у задоволенні позову в цій частині.

5.6. Розподіл судових витрат

Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, підстави для покладення на відповідачів судових витрат у вигляді судового збору відсутні.

Керуючись ст.129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10 липня 2023 р.

Суддя Ю.М. Щавинська