Постанова

від 11.07.2023 по справі 917/1291/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1291/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури

на рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2022 (суддя Ціленко В.А.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (головуючий суддя: Білоусова Я.О., судді: Пуль О.А., Тарасова І.В.)

у справі № 917/1291/22

за позовом заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Рада)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгазпром» (далі - ТОВ «Трансгазпром»),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Терешківський ліцей Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Ліцей); Північно-східний офіс Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба),

про стягнення 119 555,22 грн. безпідставно сплачених коштів.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Ради з позовом до ТОВ «Трансгазпром» про стягнення з останнього на користь Ради (до бюджету Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади) 119 555,22 грн. безпідставно сплачених коштів.

Позов мотивований тим, що Ліцей та ТОВ «Трансгазпром» порушили вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» та умови укладеного ними договору від 10.02.2020 № 18-GAS-2020 (далі - Договір) про постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди №№ 1, 2, 3 та 3.1 до Договору, за відсутності коливання ціни такого товару на ринку, змінили ціну за одиницю товару, чим збільшили його вартість більш ніж на 10 відсотків, що відповідно призвело до збільшення суми, визначеної в Договорі. Оскільки зазначені додаткові угоди до Договору є нікчемними в силу приписів Закону України «Про публічні закупівлі» і не потребують визнання їх судом недійсними, належним та ефективним способом захисту є стягнення з ТОВ «Трансгазпром» на користь Ради (до бюджету Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади) безпідставно сплачених коштів.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва держави у цій справі Прокурор зазначив, що порушенням інтересів держави у даному випадку є те, що сторонами Договору під час проведення закупівлі природного газу та при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару за природний газ після укладення Договору порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері. Крім того, укладенням додаткових угод до Договору порушено матеріальні державні інтереси.

Підставою представництва інтересів держави в особі Ради Прокурор указав те, що засновником (власником) закладу освіти є Рада, яка представляє інтереси відповідної територіальної громади та зобов`язана забезпечувати дотримання прав та інтересів її членів, у тому числі, наділена повноваженнями контролю діяльності підзвітних органів і установ, використання ними коштів місцевого бюджету. Джерелом фінансування закупівлі був місцевий бюджет, надмірно сплачені кошти підлягають поверненню до бюджету, органом, уповноваженим державною на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах є Рада, проте остання близько двох років не вживає заходів, спрямованих на захист інтересів держави у судовому порядку, хоча була обізнана про стверджуване порушення. Так, 06.09.2022 Прокурор направляв лист, зокрема, до Ради щодо порушення вимог чинного законодавства та необхідність вжиття заходів реагування за ними. Проте Рада у відповіді повідомила, що у зв`язку з дією правового режиму воєнного стану не має можливості сплатити судовий збір за подання відповідного позову, що може призвести до негативних наслідків у вигляді порушення охоронюваних законом прав та інтересів Терешківської сільської територіальної громади, у зв`язку з чим Рада просила вжиті відповідних заходів, у тому числі, у судовому порядку, прокуратуру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.12.2022 зі справи № 917/1291/22, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що: за наслідками нікчемності додаткових угод до Договору належним позивачем у справі є Ліцей, як контрагент за Договором, а не Рада, яка є засновником Ліцею. Тобто, у даному випадку, необґрунтовано отримані ТОВ «Трансгазпром» кошти за наслідками нікчемності додаткових угод до Договору повинні стягуватися на користь Ліцею, як контрагента за Договором, а не на користь засновника Ліцею - Ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Прокурор, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що:

- судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:

у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 29.01.2019 у справі № 913/176/18, від 28.03.2019 у справі № 913/205/18, від 24.07.2018 у справі № 905/794/17 щодо наявності повноважень в органів місцевого самоврядування, обласних та районних державних адміністрацій, їх структурних підрозділів для звернення до суду з позовними заявами у сфері публічних закупівель, де вони не є стороною договору;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 щодо можливості звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі органу влади, який є вищим відносно суб`єкта господарювання, що допустив порушення закону.

При цьому, за доводами скаржника, конкретний висновок Верховного Суду щодо питань: чи може прокурор звертатись до суду в інтересах органу місцевого самоврядування з вимогою про недійсність укладеного комунальним закладом правочину та стягнення коштів; чи є у такому випадку вимога про стягнення коштів до державного, місцевого бюджету належним способом захисту інтересів держави та територіальної громади у збереженні бюджетних коштів, - на даний час відсутній;

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц та постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 927/550/20 (щодо застосування приписів статті 670 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та застосування принципу «Jura novit curia» - «Суд знає закони»);

у постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18 та від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц щодо застосування положення частини четвертої статті 75 ГПК України стосовно преюдиціального значення обставин справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

Ліцеєм як замовником 03.01.2020 оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівлі (prozorro.gov.ua) оголошення UA-2020-01-03-001478-а про проведення відкритих торгів на закупівлю товарів (природний газ, ДК 021:2015:09120000-6 Газове паливо, 106725 куб.м, строк поставки до 31.12.2020).

За результатами проведених відкритих торгів 10.02.2020 ТОВ «Трансгазпром» як постачальником та Ліцеєм як споживачем укладений Договір, згідно з яким постачальник постачає товар згідно з кодом ДК 021:2015 (CPV 2008)-09120000-6-Газове паливо (природний газ) споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.

Відповідно до пункту 1.3 Договору обов`язковою умовою постачання природного газу споживачу є наявність у нього укладеного у встановленому порядку з оператором ГРМ договору про розподіл природного газу та/або з оператором ГТС договору на транспортування природного газу для набуття права санкціонованого відбору газу з газорозподільної та газотранспортної системи.

Згідно з пунктом 3.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між постачальником та споживачем. Загальний обсяг природного газу, що постачається для потреб споживача складає 106725 куб.м та ціною за 1000 куб.м з урахуванням вартості замовлення потужності - 3438,13 грн., крім того ПДВ (20%) 687,62 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 куб.м складає 4125,75 грн., загальна сума договору становить 440 320,32 грн.

Положеннями пункту 3.4 Договору визначено, що ціна природного газу підлягає зміні, зокрема з підстав зміни кон`юнктури (зміна закупівельної ціни природного газу у власників ресурсу (газодобувних підприємств, оптових продавців, власників імпортованого ресурсу газу), у строк, що не перевищує 10 робочих днів від дати настання змін.

За змістом підпунктів 5.1.1, 5.1.2 пункту 5.1 Договору постачальник має право:

- не раніше ніж через 90 днів з дня підписання Договору, збільшувати ціну за одиницю товару, при цьому зменшуючи обсяг продукції, яка постачається в межах суми Договору, але не більше ніж 10% від ціни за одиницю товару, встановленої на день підписання Договору. Така зміна ціни за одиницю товару повинна бути фінансово та економічно обґрунтованою в письмовому вигляді, з наданням документу від уповноваженого на те органу (Інспекції по цінам, Торгово-промислової Палати України (або її структурних підрозділів), та ін.);

- не частіше ніж 30 днів з моменту останньої зміни ціни за одиницю товару збільшувати вартість товару, у разі коливання вартості товару на ринку та/або з інших причин, які впливають на формування ціни товару постачальника.

Відповідно до пункту 11.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє в частині постачання природного газу з 01.01.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Листом від 13.02.2020 № 13.02-132 ТБ «Українська енергетична біржа» повідомила відповідача про те, що котирувальна ціна природного газу ресурсу лютого 2020 року станом на 13.02.2020 становить 4503,36 грн./тис. куб.м з ПДВ та додатково повідомила, що 13 лютого на ТБ «Українська енергетична біржа» не було укладено біржових угод з реалізації ресурсу лютого, тому, згідно з Порядком визначення котирувальних цін та інших форм інформування про ціни на ТБ «Українська енергетична біржа» застосовуються котирування попереднього торгового дня, коли було здійснено реалізацію ресурсу лютого 2020 року - 12.02.2020.

Листом від 13.02.2020 № 35.1-GAS-2020 відповідач звернувся до Ліцею з проханням укласти/підписати додаткову угоду щодо збільшення ціни по договору на постачання природного газу, з підстав зміни (збільшення) ціни газу на ринку України. До означеного листа додано копію довідки, витяг із сайту Української енергетичної біржі (УЕБ), додаткову угоду № 1.

Відповідно до довідки Харківської торгово-промислової палати від 21.02.2020 № 194/20 рівень цін по постачанню природного газу для установ і організацій, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів, згідно з інформацією офіційних сайтів суб`єктів ринку природного газу з 01.02.2020 складає 6548,99-8023,488 грн./за 1000 куб.м.

Листом від 25.02.2020 № 55-GAS-2020 відповідач звернувся до Ліцею з проханням укласти/підписати додаткову угоду щодо збільшення ціни по договору на постачання природного газу, з урахуванням вартості замовлення потужності, беручи до уваги зміну (збільшення) ціни газу на ринку України. До означеного листа надано копію довідки, додаткову угоду.

Сторонами Договору 28.02.2020 підписано додаткову угоду № 1 до договору, згідно з якою ціна на природний газ, що буде постачатися з 07.02.2020 становить 3781,94 грн., крім того, податок на додану вартість 20% - 756,39 грн., разом 4538,33 грн.

Також 28.02.2020 сторонами підписано додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з якою ціна на природний газ, що буде постачатися з 07.02.2020 становить 4160,13 грн., крім того, податок на додану вартість 20% - 832,03 грн., разом 4992,16 грн.

Листом від 25.03.2020 № 25/03-233 Українська енергетична біржа повідомила відповідача, що середньозважена ціна природного газу ресурсу березня за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» станом на 23.03.2020 склала 5299,88 грн./тис.куб з ПДВ.

Листом від 25.03.2020 № 71-GAS-2020 відповідач звернувся до Ліцею з проханням укласти/підписати додаткову угоду щодо збільшення ціни по договору на постачання природного газу, з урахуванням вартості замовлення потужності, з підстав зміни (збільшення) ціни газу на ринку України. До означеного листа надано копію довідки, додаткову угоду.

Сторонами Договору 31.03.2020 підписано додаткову угоду № 3 до Договору, згідно з якою ціна на природний газ, що буде постачатися з 01.03.2020 становить 4576,15 грн., крім того, податок на додану вартість 20% - 915,23 грн., разом 5491,38 грн.

Зі змісту листа Української енергетичної біржі від 29.09.2020 № 29/09-758 щодо ціни природного газу вбачається, що середньозважена ціна природного газу ресурсу вересня за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» станом на 29.09.2020 склала 4702,90 грн./тис.куб. з ПДВ.

Відповідно до листа Української енергетичної біржі від 13.10.2020 № 13/10-818 середньозважена ціна природного газу ресурсу жовтня за результатами електронних біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» станом на 09.10.2020 склала 5466,31 грн./тис.куб. з ПДВ.

Листом від 16.10.2020 № 16/10-7/20 відповідач звернуся до Ліцею з проханням підписати додаткову угоду про збільшення ціни у договорі, враховуючи збільшення ціни на газ на ринку в середньому з 4702,90 грн. (без потужностей) станом на 29.09.2020 до 5466,31 грн. (без потужностей, із потужністю- 5630,20 грн.) станом на 09.10.2020 за 1000 куб.м. До листа надано копії довідок та два примірники проекту додаткової угоди.

Сторонами Договору 01.11.2020 підписано додаткову угоду № 3.1 до Договору, згідно з якою ціна на природний газ, що буде постачатися з 01.11.2020 становить 6040,52 грн. з ПДВ.

Згідно з додатковою угодою від 29.12.2020 № 4 сторони продовжили дію Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі з 01.01.2021 до 31.01.2021 включно.

Будь-які інші умови Договору, окрім наведених вище щодо ціні та строку дії (зокрема, щодо обсягу закупівлі), вказаними додатковими угодами не змінювалися.

Як зазначає у позові Прокурор, за інформацією Ліцею за лютий - березень, жовтень - грудень 2020 року Ліцей спожив газ в кількості 77,7471 тис.м.куб, на підтвердження чого до матеріалів справи додано акти прийому-передачі природного газу, рахунок-акт, за який (газ) Ліцей перерахував відповідачу 440 320,32 грн., на підтвердження чого надано платіжні доручення.

Полтавська місцева прокуратура 07.04.2020 згідно з листом № 35-3980вих-20 звернулася до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, в якому зазначила, що в діях сторін Договору убачається порушення положень Закону України «Про публічні закупівлі» та просила опрацювати в межах наданих повноважень означену в листі інформацію, провести моніторинг процедури закупівлі, перевірити дії замовника та учасників процедури закупівлі на відповідність законодавству, вжити заходів до встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, відшкодування заподіяних збитків.

У відповідь Управління Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України листом від 23.04.2020 № 20-16-21-2-17/1802 повідомило, що з метою з`ясування порушеного питання для обґрунтованого прийняття рішення про початок моніторингу, Управлінням направлено до замовника запит про надання необхідної інформації.

Згідно з листом від 11.06.2020 № 35-7369вих-20 Полтавська місцева прокуратура звернулася до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області з проханням у строк до 22.06.2020 повідомити про вжиті в межах повноважень заходи для встановлення винних осіб в межах відкритих торгів UA-2020-01-03-001478-а щодо закупівлі за кодом ДК 021:2015:09120000-6 Газове паливо, та притягнення їх до відповідальності.

У відповідь Управління Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України листом від 12.06.2020 № 20-16-21-2-17/2595 повідомило, що з метою з`ясування порушеного питання для обґрунтованого прийняття рішення про початок моніторингу, Управлінням направлено до замовника запит про надання необхідної інформації, а також зазначило, що у разі початку моніторингу закупівлі UA-2020-01-03-001478-а прокуратуру буде повідомлено додатково.

Листом від 06.08.2020 № 35-10034вих-20 Полтавська місцева прокуратура звернулася до Ліцею з проханням у строк до 11.08.2020 надати належним чином засвідчені документи щодо виконання Договору.

Згідно з листом від 02.02.2021 № 35-1251вих-21 Полтавська місцева прокуратура звернулась до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області з проханням у строк до 08.02.2021 надати інформацію та належним чином завірені копії: наказу № 34 про початок моніторингу процедури закупівлі UA-2020-01-03-001478-а від 17.06.2020; висновку про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2020-01-03-001478-а від 10.07.2020; реагування та вжиті заходи для відшкодування шкоди, завданої внаслідок закупівлі газу за протиправними угодами, у тому числі, шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсними вказаних угод та стягнення надміру сплачених коштів.

У відповідь Управління Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України листом від 08.02.2021 № 201625-17/588-2021 направило Полтавській обласній прокуратурі копію наказу № 34 про початок моніторингу процедури закупівлі від 17.06.2020 та копію висновку про результати моніторингу процедури закупівлі від 10.07.2020, а також повідомило, що право органу державного фінансового контролю на звернення до суду із позовами за результатами здійснення моніторингу закупівель (у тому числі, щодо визнання договорів, додаткових угод недійсними) законодавством не передбачено.

Зі змісту висновку Управління Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України про результати моніторингу закупівлі UA-2020-01-03-001478-а від 17.06.2020 вбачається, що під час моніторингу встановлено, що дані вказані у довідках Української енергетичної біржі та Харківської торгово-промислової палати не відображають коливання ціни товару на ринку в бік її збільшення в період між укладенням Договору та додаткових угод № 1, № 2, № 3, таким чином укладення таких додаткових угод суперечить вимогам пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того зазначено, що укладення додаткових угод на збільшення ціни товару відбулося в строки, що порушують підпункти 5.1.1 та 5.1.2 Договору, тоді як відповідно до позиції Міністерства економічного розвитку і торгівлі в Україні, дія Договору з 01.01.2020 (тобто до дати укладення Договору 10.02.2020) суперечить частині першій статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині застосування частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України.

Листом від 02.02.2021 № 35-1249вих-21 Полтавська місцева прокуратура звернулась до Ради з проханням у строк до 08.02.2021 надати інформацію про джерела фінансування діяльності Ліцею та, зокрема, Договору, а також реагування адміністрації Ліцею, Ради, відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Ради та вжиті заходи для відшкодування шкоди, наданої внаслідок закупівлі газу за протиправними угодами, у тому числі, шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсними вказаних угод та стягнення надмірно сплачених коштів.

У відповідь Рада згідно з листом від 08.02.2021 № 348 повідомила, що на чергову сесію скликання ради заплановано розгляд питання стосовно фінансово-господарської діяльності Ліцею за 2020 рік та додатково листом від 16.03.2021 № 690 повідомила, що було проведено службове розслідування щодо факту відключення газопостачання у Ліцеї та встановлено винних осіб, тоді як питання щодо звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення грошових коштів не розглядалися.

Листом від 02.02.2021 № 35-1250вих-21 Полтавська місцева прокуратура звернулася до Ліцею з проханням у строк до 08.02.2021 повідомити, зокрема, про виконання Договору в квітні - грудні 2020 року, його розірвання/припинення, джерела фінансування, реагування та вжиті заходи для відшкодування шкоди, наданої внаслідок закупівлі газу за протиправними угодами.

У відповідь Ліцей листом від 08.02.2021 № 01-18/33 повідомив, що фінансування проводиться виконавчим комітетом Ради та надав на підтвердження дій за Договором відповідні документи, зокрема: протокол засідання тендерного комітету від 14.08.2020 № 19, лист від 14.08.2020 № 01-18/166 про намір розірвати договір та відповідь на означений лист від 17.08.2020 № 17-GAS-2020/18/8 відповідача, відповідно до якого останній зазначає про відсутність підстав для розірвання договору.

Матеріали справи містять прейскуранти на природний газ із ресурсів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на період поставки з 1 по 31.01.2020 (включно), з 1 по 29.02.2020 (включно) та з 1 по 31.03.2020 (включно).

Керівник Прокуратури вже звертався до суду в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1) Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України, 2) Ради до: 1) Ліцею 2) ТОВ «Трансгазпром» про: визнання недійсними додаткових угод №№ 1, 2, 3, 3.1 до Договору; стягнення з ТОВ «Трансгазпром» на розрахункові рахунки Ліцею 119 555,22 грн. надмірно сплачених грошових коштів, з урахуванням недійсності оскаржуваних додаткових угод.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.10.2021 у справі № 917/459/21 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ТОВ «Трансгазпром» на користь Ліцею 119 555,22 грн. надмірно сплачених грошових коштів. У частині визнання недійсними додаткових угод до Договору у позові відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 рішення суду першої інстанції зі справи № 917/459/21 скасовано в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Як встановлено господарським судом Полтавської області в межах справи № 917/459/21, оспорювані додаткові угоди до Договору є нікчемними згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі», і відповідно не породжують жодних правових наслідків для сторін, а тому визнання їх недійсними судом не вимагається. Судом у вказаній справі встановлено, що оспорювані додаткові угоди на збільшення ціни газу укладалися у період відсутності коливання ціни такого товару на ринку, у той час протягом лютого, березня 2020 року ціна на товар зменшувалася, до того ж ціну за одиницю товару збільшено не на 10%, як того вимагає спеціальний закон, а на 60%, що призвело до суттєвого збільшення суми, визначеної у Договорі. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що визнання додаткових угод до Договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону і не потребує визнання додаткових угод недійсними судом, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині було відмовлено.

Східним апеляційним господарським судом у постанові 31.01.2022 зі справи № 917/459/21 зазначено, що Прокурором у визначенні органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не було визначено як позивача особу, на користь якої має бути виконане рішення суду в частині стягнення 119 555,22 грн., у той час як Ліцей зазначено відповідачем у справі. Отже, оскільки Прокурором в частині позовних вимог про стягнення коштів особою, на користь якої мало би відбутися задоволення цих вимог та стягнення коштів визначено не позивача, а відповідача, і процесуальне законодавство не надає суду повноважень щодо зміни процесуального статусу учасника справи на стадії апеляційного розгляду, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, що зумовило скасування рішення суду першої інстанції.

Як зазначає Прокурор, відповідно до Договору (без внесених змін за нікчемними додатковими угодами) на користь відповідача за постачання аналогічної кількості товару підлягало сплаті 320 765,10 грн. Отже, сума надміру сплачених постачальнику грошових коштів, з урахуванням нікчемності додаткових угод, складає 119 555,22 грн.

Листами від 06.09.2022 № 55-114-11459вих-22 та від 06.09.2022 № 55-114-11458вих-22 Полтавська окружна прокуратура повідомила Раду та Ліцей про здійснення представництва держави в їх особі на підставі частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідь Рада листом від 16.09.2022 № 1385/02-54 повідомила, що не має можливості сплатити судовий збір за позовну заяву, що може привести до негативних наслідків у вигляді порушення охоронюваних законних прав та інтересів Терешківської сільської територіальної громади, у зв`язку з чим просила Полтавську обласну прокуратуру вжити заходів із захисту державних інтересів, у тому числі, в судовому порядку.

Ліцей у відповідь згідно з листом від 20.09.2022 № 01-18/295 повідомив, що у зв`язку з дією правового режиму воєнного стану Ліцей не має можливості сплатити судовий збір за позовну заяву.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено таке.

Відповідно до пункту 1.6 Статуту Ліцею, який (Статут) затверджений рішенням 16 сесії 7 скликання Ради від 28.11.2019, засновником (власником) закладу освіти є Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області. Заклад перебуває у комунальній власності Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Уповноважений орган засновника закладу освіти відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Пунктом 1.7 Статуту Ліцею передбачено, що заклад є юридичною особою, неприбутковою організацією, має печатку, штампи, ідентифікаційний номер, самостійний баланс, рахунки в установах банків та має у своєму складі територіально відокремлені структурні підрозділи.

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 Статуту Ліцею засновник або уповноважений ним орган щодо управління закладом освіти не має права втручатися в діяльність закладу освіти, що здійснюється ним у межах його автономних прав, визначених закладом та установчими документами.

Пунктом 7.2 Статуту Ліцею передбачено, що майно, що належить закладу освіти та його філіям на правах оперативного управління, не може бути відчужено у нього у спосіб, який не передбачений законодавством.

За змістом пункту 7.5 Статуту Ліцею джерелами фінансування закладу освіти є не тільки кошти місцевого бюджету, а і доходи від освітньої діяльності, добровільні внески та інші джерела.

Відповідно до пункту 7.7 Статуту Ліцею заклад освіти самостійно проводить фінансово-господарську діяльність та самостійно здійснює ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності згідно з вимогами чинного законодавства.

Заклад освіти має право укладати договори та угоди при здійсненні господарської діяльності (пункт 7.11 Статуту Ліцею).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав стягнення з ТОВ «Трансгазпром» на користь Ради (до бюджету Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади) 119 555,22 грн. безпідставно сплачених коштів, у зв`язку з нікчемністю додаткових угод №№ 1, 2, 3 та 3.1 до Договору за позовом Прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Ради.

Так, відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 названого Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

При цьому заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у названому Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 цього Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави (пункт 9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).

Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що за наслідками нікчемності додаткових угод до Договору належним позивачем у справі є Ліцей, як контрагент за Договором, а не Рада, яка є засновником Ліцею. Тобто, у даному випадку, як зазначили суди попередніх інстанцій, необґрунтовано отримані ТОВ «Трансгазпром» кошти за наслідками нікчемності додаткових угод до Договору повинні стягуватися на користь Ліцею, як контрагента за Договором, а не на користь засновника Ліцею - Ради.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження Прокурор посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 29.01.2019 у справі № 913/176/18, від 28.03.2019 у справі № 913/205/18, від 24.07.2018 у справі № 905/794/17 щодо наявності повноважень в органів місцевого самоврядування, обласних та районних державних адміністрацій, їх структурних підрозділів для звернення до суду з позовними заявами у сфері публічних закупівель, де вони не є стороною договору; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 щодо можливості звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі органу влади, який є вищим відносно суб`єкта господарювання, що допустив порушення закону; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц та постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 927/550/20 (щодо застосування приписів статті 670 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та застосування принципу «Jura novit curia» - «Суд знає закони»); у постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18 та від 11.12.2019 у справі № 320/4938/15-ц щодо застосування положення частини четвертої статті 75 ГПК України стосовно преюдиціального значення обставин справи.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Згідно з постановою Верховного Суду у справі № 913/176/18, на яку, зокрема, посилається скаржник, суд касаційної інстанції зазначив про те, що участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності: затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Частиною першої статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення), зокрема, самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої цієї статті Закону України «Про місцеве самоврядування» самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Наявність в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею комунальними закладами товарів за бюджетні кошти, у зв`язку з чим орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, - неодноразово була підставою для визначення прокуратурою органу місцевого самоврядування в якості органу, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що підтверджується і за змістом постанови Верховного Суду у справі 917/1062/21 у подібних правовідносинах, на яку посилається скаржник.

Водночас за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 у подібних правовідносинах міститься, зокрема, висновок про те, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

У контексті заявлених Прокурором у справі № 905/1907/21 позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь комунального закладу Велика Палата Верховного Суду звернула також увагу на свої висновки, викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає, в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі комунального закладу (оскільки у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах) та зазначила про правильність висновків судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову у справі № 905/1907/21, поданого Прокурором в інтересах держави в особі комунального закладу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

Судові рішення попередніх інстанцій у справі № 917/1291/22 про відмову в задоволенні позову Прокурора, обґрунтовані виключно тим, що належним позивачем у справі повинен бути Ліцей (комунальний заклад), як контрагент за Договором, а не Рада, яка є засновником Ліцею, проте такий висновок не узгоджується з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21. При цьому Суд зазначає про те, що висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, про відсутність якого зазначав скаржник у касаційній скарзі, вже існує та викладений у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду (ухваленій після подання Прокурором касаційної скарги у справі № 917/1291/22), проте висновки судів попередніх інстанцій у справі № 917/1291/22 не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Отже, позиція судів попередніх інстанцій, яка стала підставою для відмови в позові, є помилковою.

Водночас суди попередніх інстанцій, зазначаючи виключно про неправильність визначеного Прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (що не узгоджується з наведеною вище правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в аспекті повноважень Ради), не досліджували та не надали оцінку зазначеним Прокурором підставам для представництва інтересів держави в особі Ради, а також обставинам справи по суті з урахуванням предмета та підстав заявленого позову в інтересах держави в особі Ради.

Так, Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, наявність бездіяльності компетентного органу (у даному випадку Ради) повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Проте суди попередніх інстанцій не з`ясували питання невиконання або неналежного виконання Радою дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, не досліджували доданого до позовної заяви листування прокуратури та Ради, у зв`язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто чи мала Рада можливість спростувати стверджуване ним порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення, а також чи можна кваліфікувати її дії у спірних правовідносинах як бездіяльність, чи існують правові підстави для задоволення позову Прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Ради.

Водночас суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 86 та 236 ГПК України щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті за неповного і не всебічного дослідження обставин справи, та межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що імперативно визначені статтею 300 ГПК України, унеможливлюють ухвалення остаточного рішення у цій справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 23.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 917/1291/22 скасувати.

3. Справу № 917/1291/22 передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова