Постанова

від 11.07.2023 по справі 808/3700/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

справа №808/3700/16

касаційне провадження № К/9901/36322/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Бессарабія - В" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 (суддя - Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді - Іванов С.М., Панченко О.М.) у справі за позовом Приватного підприємства "Бессарабія - В" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Бессарабія - В" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.11.2016 форми "В1" №0001404201, форми "Р" №0004144201.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Ліагро".

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 22.03.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що господарські операції позивача з ТОВ "Ліагро" не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Товариство, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами по попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентом, зазначає, що зазначені господарські операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Вважає необґрунтованими висновки судів про нереальність господарських операцій між позивачем і ТОВ "Ліагро" з підстав наявності вироку за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб зазначеного контрагента, оскільки фактично господарські операції відбулись та кожен суб`єкт господарської діяльності несе індивідуальну відповідальність за порушення вимог закону.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Підприємства.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв до провадження касаційну скаргу та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.07.2023 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 11.07.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, законодавства з питання дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток операцій по взаємовідносинам по контрагентом ТОВ «Ліагро» за квітень 2015 року, за результатами якої складено акт від 26.10.2016 №105/28-04-42-01/35434347 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:

абзацу "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1, абзацу "б" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення суми податкового кредиту квітня 2015 року на суму 995000,00 грн, завищення від`ємного значення квітня 2015 року, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку за травень 2015 року на суму 995000,00 грн;

статей 1, 4, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 895500,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.11.016:

№0001404201, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість №9129931982 за травень 2015 року на суму 995000,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 497500,00 грн;

№0001414201, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 895000,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про не підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ліагро", оскільки відносно посадових осіб зазначеного контрагента позивача винесено вирок у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Зазначений контрагент позивача не мав необхідних умов для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, зберігання, відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, при значних обсягах купівлі та реалізації товарів (робіт, послуг). Надані до перевірки первинні документи не розкривають змісту та обсягу господарських операцій з метою їх придбання в цілях господарської діяльності позивача, а відтак такі документи не можуть слугувати належною підставою для відображення у податковому обліку платника податків.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем (покупець) та ТОВ «Ліагро» (постачальник) укладено договір поставки від 07.04.2015 №07/04/1, предметом якого є постачання соняшника.

В підтвердження транспортування придбаного товару позивачем надано суду оборотно-сальдові відомості, прибуткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортні накладні, накази про прийняття на роботу водіїв, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів. У товарно-транспортних накладних містяться розбіжності та недостовірні відомості, які не співпадають з накладними та іншими первинними документами.

Позивачем не надано до суду доказів в підтвердження оприбуткування товарів, одержаних за вказаними господарськими операціями, зберігання насіння соняшника на зерновому складі, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, картки складського обліку матеріалів або лімітно-забірні картки,

Згідно з платіжним дорученням, довідками про оплату позивачем здійснено оплату за вказаним договором в сумі 5970000,00 грн. 00 коп. (т.1, а.с.23-24, 115).

Матеріали справи не містять доказів, що у подальшому придбаний у ТОВ "Ліагро" соняшник перероблявся в олію і був проданий фірмі «PLANEXIM» за зовнішньоекономічним Контрактом від 25.06.2015 №SFO2506.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.12.2015 по кримінальному провадженню №32015150000000082 (справа №490/11667/15-к), який набрав законної сили 20.10.2016, директора ТОВ «Ліагро» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України - фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Вироком встановлено, що з`ясовано, що ОСОБА_1 в квітні 2014 року, на прохання невстановленої слідством особи, вирішив придбати суб`єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ «Ліагро» (код ЄДРПОУ 38067920) за грошову винагороду, не маючи на меті здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку. ОСОБА_1 погодившись за грошову винагороду на те, що він буде призначений на посаду директора зазначеного підприємства і буде його одноосібним учасником та отримавши винагороду у сумі 200,00 грн. 08.07.2014 на прохання невстановленої слідством особи, підписав протокол №4 загальних зборів учасників ТОВ «Ліагро» від 08.07.2014, наказ №3 про призначення на посаду директора ТОВ «Ліагро» від 09.07.2014, реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 11.07.2014 та необхідні документи, пов`язані з перереєстрацією підприємства, у зв`язку із внесенням змін до установчих документів підприємства у відповідних державних органах, згідно яких він являвся засновником та директором вказаного підприємства. Крім того, 13.08.2014 ОСОБА_1 на прохання та разом з невстановленою в ході слідства особою прослідував до нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Назарової О.С., в офісному приміщенні якого, підписав картку із зразками підписів і відбитка печатки ТОВ «Ліагро». Підписані у нотаріуса картку із зразками підписів і відбитка печатки ТОВ «Ліагро» та організаційно-розпорядчі документи підприємства, а також печатку підприємства ОСОБА_1 13.08.2014 передав у невстановлені слідством час та місці невстановленій слідством особі, яка таким чином отримала доступ до реєстраційних документів та печатки ТОВ «Ліагро», що в подальшому дозволило їй використовувати юридичну особу для прикриття незаконної діяльності підприємствам реального сектору економіки. У подальшому невстановлена слідством особа використала реєстраційні документи ТОВ «Ліагро», для прикриття незаконної діяльності, яке виразилось в пособництві в умисному ухиленні від сплати податків іншим суб`єктам підприємницької діяльності, пов`язаному зі сплатою податку на додану вартість та податку на прибуток, документальному підтвердженні перед контролюючими органами неіснуючих операцій з придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг та видачі завідомо підроблених первинних бухгалтерських документів, які надали суб`єктам підприємницької діяльності право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Будь-які документи, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю підприємства, а саме: податкову та первинну бухгалтерську документацію підприємства, податкові декларації з податку на прибуток та податку на додану вартість підприємства ОСОБА_1 не складав та не підписував. Відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Ліагро» не мав.

Договір поставки від 07.04.2015 №07/04/1, специфікація, додаткова угода до договору, податкова накладна, декларація з податку на додану вартість підписані саме ОСОБА_1, а видаткові накладні взагалі підписані не встановленою особою.

Судами також установлено, що операції між позивачем та ТОВ "Ліагро" не мали реального характеру, фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентом перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об`єкту оподаткування, несплати податків, у зв`язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Ураховуючи зазначені встановлені обставини у даній справі, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача про підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та ТОВ "Ліагро".

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ПК України, а отже, відсутні підстави для скасування даних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Бессарабія - В" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк