Ухвала

від 08.06.2017 по справі 808/3700/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 рокусправа № 808/3700/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.

суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства БЕССАРАБІЯ-В на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року у справі № 808/3700/16 за позовом приватного підприємства БЕССАРАБІЯ-В до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство БЕССАРАБІЯ-В 2 грудня 2016 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДФС, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняті 10.11.2016 року відповідачем податкові повідомлення-рішення: форми "В1" №0001404201 та форми "Р" №0004144201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з товариством з обмеженою відповідальністю ЛІАГРО викладені у акті №105/28-04-42-01/35434347 від 26.10.2016 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки судом встановлено наявність обставин нереальності спірних господарських операцій позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає про надання суду першої інстанції доказів реальності спірної господарської операції позивача з його контрагентом, а саме самостійного здійснення перевезення придбаного товару; оплату товару; отримання податкової накладної; індивідуальний характер відповідальності окремого платника податку; наявність у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції.

У зв'язку з наявністю вироку суду щодо власника та директора ТОВ ЛІАГРО ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що судом у кримінальній справі не досліджувались господарські відносини між ТОВ ЛІАГРО та позивачем, а отже такі операції не є безтоварними.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем у період з 12 жовтня 2016 року по 19 жовтня 2016 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, законодавства з питання дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток операцій по взаємовідносинам по контрагентом ТОВ ЛІАГРО (код ЄДРПОУ 38067920) за квітень 2015 року. За результатами перевірки складено акт №105/28-04-42-01/35434347 від 26.10.2016 (т.1, а.с.74-110).

Під час перевірки встановлено та у акті зафіксовано, що … перевіркою встановлено порушення: 1) абз."а" п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, абз."б" п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України … ПП Бессарабія-В встановлено завищення суми податкового кредиту квітня 2015 року на суму 995000 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення квітня 2015 року, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, внаслідок чого відбулося завищення суми бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника у банку за травень 2015 року на суму 995000 грн. 2) ст.1, ст.4, ст.9 Закону України від 16.07.99 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України …, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 895500 грн. … .

За результатами проведеної перевірки та на підставі виявлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.11.016 року:

- №0001404201, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість №9129931982 за травень 2015 року на суму 995000 грн. 00 коп. та застосовано 497500 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій (т.1, а.с.111);

- №0001414201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 895000 грн. 00 коп. (т.1, а.с.113).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі - ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивач у письмовій формі уклав договір поставки товару (соняшника) з ТОВ ЛІАРГО (постачальник) від 07.04.2015 року № 07/04/1 та специфікацію до нього № 1 від 07.04.2015 року (т.1 а.с.13-16, 17).

08.04.2015 року між сторонами договору було укладено додаткову угоду №1/04, згідно з якою змінено умови постачання: товар поставляється на умовах FCA франко-автомобіль (Правила Інкотермс 2010), право власності на товар виникає у покупця на умовах FCA з моменту навантаження товару в автотранспортний засіб, представлений покупцем на складі постачальника. Склад продавця розташований за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. Нагорна (т.1 а.с.18).

В підтвердження транспортування придбаного товару позивачем надано суду товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.42-58), накази про прийняття на роботу до ПП БЕССАРАБІЯ-В водіїв (т.1, а.с.212-227), свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів за ПП БЕССАРАБІЯ-В (т.1, а.с.228-240).

Згідно з товарно-транспортними накладними підписаними відповідальною особою відправника - директором ОСОБА_1 ПП БЕССАРАБІЯ-В визначене як замовник транспортних послуг з доставляння товару (соняшника) від вантажовідправника ТОВ ЛІАГРО (Донецька область, м. Селидове, вул. Нагорна) до вантажоодержувача - ПП БЕССАРАБІЯ-В (м. Ізмаїл, Болградське шосе, 8А, Одеська область). Перевізником є ПП БЕССАРАБІЯ-В .

Проте, як вірно врахував суд першої інстанції позивачем не було спростовано зазначені в акті перевірки №105/28-04-42-01/35434347 від 26.10.2016 висновки відповідача щодо невиконання зазначених перевезень, оскільки при аналізі зазначених товарно-транспортних накладних встановлено, що в товарно-транспортних накладних №3 та №11 від 08.04.15 р. зазначено один і той же автомобіль DAF 7647ЕН, причеп/напівпричеп - НОМЕР_1, а водії різні - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно, що виключає можливість одночасної доставки соняшника з м. Києва до м. Ізмаїлу ...".

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що позивачем не було надано до суду доказів належного оприбуткування товарів, одержаних внаслідок здійснення операцій з ТОВ ЛІАГРО , оскільки оборотно-сальдові відомості, надані до суду є лише результатом синтетичного обліку активів, в той же час аналітичний облік активів повинен здійснюватись відповідно до належно оформлених документів бухгалтерського обліку.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що наявність прибуткової накладної №РН-0000061 від 08.04.2015, якою оприбутковано в аналітичному бухгалтерському обліку 600000 кг. соняшнику (т.1, а.с.116) не є достатнім для обліку операцій з соняшником.

Позивачем не надано документів про зберігання насіння соняшника на зерновому складі, складських свідоцтв з відмітками про перехід права власності на них як це передбачено Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах , затвердженою 13.10.2008 року наказом Міністерства аграрної політики України №661, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.11.2008 за №1111/15802. Відсутній Журналу обліку вантажів, що надійшли (форма №М-1) , ведення якого передбачено наказом Міністерства статистики України №193 від 21.06.1996, ані витягів з нього щодо прибуття соняшнику до ПП БЕССАРАБІЯ-В .

На підтвердження виконання господарської операції ТОВ ЛІАГРО було виписано 08.04.2015 року податкову накладну №1/2 на загальну суму 5970000 грн. 00 коп. (з яких 995000 грн. 00 коп. - ПДВ) про постачання соняшнику позивачу, підписану ОСОБА_1 (т.1 а.с.21, 136 - 162).

Згідно з платіжним доручення, довідками оплата позивачем здійснено оплату за зазначеним договором на користь ТОВ ЛІАГРО в сумі 5970000 грн. 00 коп. (т.1, а.с.23-24, 115).

Крім того, враховуючи те, що накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Типова форма М-11, затверджена наказом Міністерства статистики України №193 від 21.06.1996) на соняшник, картки складського обліку матеріалів або лімітно-забірні картки, під час перевірк та до суду позивачем не надавались суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що придбаний у ТОВ "ЛІАГРО" соняшник перероблявся в олію та в подальшому, був перероблений і проданий фірмі PLANEXIM за зовнішньоекономічним Контрактом №SFO2506 від 25.06.2015 (т.1, а.с.36-40).

Згідно з вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.12.2015 по кримінальному провадженню №32015150000000082 (справа №490/11667/15-к), який набрав законної сили 20.10.2016, директора ТОВ ЛІАГРО ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України - фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (т.2 а.с.16-18, 23-24, 32-34).

При цьому Центральним районним судом м. Миколаєва з'ясовано, що ОСОБА_1 в квітні 2014 року, на прохання невстановленої слідством особи, вирішив придбати суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ ЛІАГРО (код ЄДРПОУ 38067920) за грошову винагороду, не маючи на меті здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку. ОСОБА_1 погодившись за грошову винагороду на те, що він буде призначений на посаду директора зазначеного підприємства і буде його одноосібним учасником та отримавши винагороду у сумі 200 грн. 00 коп., 08.07.2014 на прохання невстановленої слідством особи, підписав протокол №4 загальних зборів учасників ТОВ ЛІАГРО від 08.07.2014, наказ №3 про призначення на посаду директора ТОВ ЛІАГРО від 09.07.2014, реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 11.07.2014 та необхідні документи, пов'язані з переєстрацією підприємства, у зв'язку із внесенням змін до установчих документів підприємства у відповідних державних органах, згідно яких він являвся засновником та директором вказаного підприємства. Крім того, 13.08.2014 ОСОБА_1 на прохання та разом з невстановленою в ході слідства особою прослідував до нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Назарової О.С., в офісному приміщенні якого у АДРЕСА_1, підписав картку із зразками підписів і відбитка печатки ТОВ ЛІАГРО . Підписані у нотаріуса картку із зразками підписів і відбитка печатки ТОВ ЛІАГРО та організаційно-розпорядчі документи підприємства, а також печатку підприємства ОСОБА_1 13.08.2014 передав у невстановлені слідством час та місці невстановленій слідством особі, яка таким чином отримала доступ до реєстраційних документів та печатки ТОВ ЛІАГРО , що в подальшому дозволило їй використовувати юридичну особу для прикриття незаконної діяльності підприємствам реального сектору економіки. У подальшому невстановлена слідством особа використала реєстраційні документи ТОВ ЛІАГРО , для прикриття незаконної діяльності, яке виразилось в пособництві в умисному ухиленні від сплати податків іншим суб'єктам підприємницької діяльності, пов'язаному зі сплатою податку на додану вартість та податку на прибуток, документальному підтвердженні перед контролюючими органами неіснуючих операцій з придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг та видачі завідомо підроблених первинних бухгалтерських документів, які надали суб'єктам підприємницької діяльності право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Будь-які документи, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю підприємства, а саме: податкову та первинну бухгалтерську документацію підприємства, податкові декларації з податку на прибуток та податку на додану вартість підприємства ОСОБА_1 не складав та не підписував. Відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ ЛІАГРО не мав.

Таким чином з урахуванням викладених у вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.12.2015 року по кримінальному провадженню №32015150000000082 (справа №490/11667/15-к) фактів фіктивності господарської діяльності ТОВ ЛІАГРО та те, що статус фіктивного підприємства є несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 17 листопада 2015 року номер в єдиному державному реєстрі судових рішень 54688653 та у постанові від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11).

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, доводи позивача відносно індивідуальної відповідальності контрагента, наявності у позивача доказів самостійного здійснення перевезення придбаного товару; оплату товару; отримання податкової накладної; фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції, а також того, що у вказані кримінальній справі не досліджувались господарські відносини між ТОВ ЛІАГРО та позивачем, тому зазначена господарська операція позивача не є безтоварною є помилковим, оскільки як зазначено вище первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства БЕССАРАБІЯ-В - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року у справі №808/3700/16 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлений 09 червня 2017 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко