Постанова

від 11.07.2023 по справі 911/539/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2023 р. Справа№ 911/539/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.07.2023 у справі №911/539/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Фірми «Лада»

на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022, повний текст якого складений 27.02.2023

у справі № 911/539/22 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Приватного підприємства Фірми «Лада»

до 1. Бориспільської міської ради,

2. Приватного акціонерного товариства «Племптахозавод «Кучаківський»

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на право колективної власності на землю, визнання права власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації на земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про:

- визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Кіровської сільської ради Київської області від 27.07.2000 № 36 «Про оформлення права колективної власності»;

- визнання недійсним державного акта на право колективної власності на землю серії КВ від 24.12.2001, виданого на ім`я Приватного акціонерного товариства «Племптахозавод «Кучаківський»;

- визнання права власності позивача на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га;

- скасування державної реєстрації права власності Приватного акціонерного товариства «Племптахозавод «Кучаківський» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 06.02.2020, вчинені державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що він є власником земельних ділянок з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га, які частково накладаються на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га, право власності на які зареєстровано за відповідачем 2 на підставі оскаржуваних рішення та акту, проте спірні рішення, акт та державна реєстрації за відповідачем права власності були вчиненні всупереч положенням Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів.

Такими порушеннями позивач визначає наступне:

- прийняття рішення Виконавчого комітету Кіровської сільської ради Київської області від 27.07.2000 № 36 «Про оформлення права колективної власності» суперечить положенням п. 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції Закону від 25.10.2001, що діяв з 01.01.2002 - примітка суду) згідно з яким до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Оскільки земельна ділянка щодо якої прийнято вказане рішення знаходиться за межами населеного пункту у Виконавчого комітету Кіровської сільської ради Київської області були відсутні повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою;

- з огляду на те, що із прийняттям ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ законодавець виключив із форм власності на землю колективну власність, Кіровська сільська рада народних депутатів не мала повноважень на видачу державного акта на право колективної власності на землю серії КВ від 24.12.2001;

- так як відповідач 2 набув право власності на земельні ділянки внаслідок незаконного заволодіння земельними ділянками та, відповідно, незаконної реєстрації права власності на такі земельні ділянки, дійсне право власності продовжує зберігатися за позивачем.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив, з посиланням на те, що:

- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом;

- оспорюване рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, який був реалізований шляхом отримання державного акту та, з огляду на вказане, втратив свою чинність, що виключає можливість його скасування та свідчить про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту;

- позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено існування будь-яких накладень земельних ділянок;

- відповідачами не оспорюється право власності позивача на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- позивачем не доведено жодним доказом порушення, невизнання та оспорення відповідачем 2 будь-яких прав або законних інтересів позивача щодо земельних ділянок, які позивачем у позовній заяві вказані як належні йому на праві власності. При цьому, з поданих позивачем документів неможливо встановити будь-які дані про межі земельних ділянок щодо яких є нібито накладення;

- відповідач стверджує, що набув право власності на земельні ділянки щодо яких видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ від 24.12.2001. При цьому, оскільки спірний акт виданий на 15 років раніше ніж позивач набув право власності на земельні ділянки, саме набуття позивачем права власності на такі земельні ділянки є незаконним;

- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Також відповідач 2 звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування позовної давності.

У письмових поясненнях та письмових поясненнях (судові дебати) позивач зауважив на тому, що державна реєстрації за відповідачем 2 права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га була проведена в 2020 році, тобто на 4 роки пізніше за набуття позивачем права власності на земельні ділянки, а також зазначив про те, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.12.2022 у справі № 911/539/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний державний акт серії КВ від 24.12.2001 на право колективної власності землею загальною площею 635, 00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Кіровської сільської ради, був виданий Кіровською сільською радою щодо відповідача 2 із дотриманням ЗК України від 18.12.1990, та інших нормативно-правових актів України - за наявності відповідних підстав та повноважень.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованим твердження позивача про те, що спірне рішення було прийнято, а державний акт серії КВ від 24.12.2001 - виданий всупереч положенням Земельного кодексу України від 25.10.2001, оскільки станом на момент їх прийняття і видачі вже була відсутня така форма власності на землю як колективна власність, зауваживши позивачу на тому, що Земельний кодекс України від 18.12.1990 втратив чинність, а Земельний кодекс України від 25.10.2001 набув чинності з 01.01.2002, тобто після прийняття оспорюваних рішення та видачі державного акту на землю.

Також суд першої інстанції встановив, що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено:

- оспорення та не визнання відповідачами виникнення та набуття позивачем права власності на нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га;

- часткове накладення земельних ділянок з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га, на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га, так як наданий позивачем лист № 29-10-0.221-3679/2-22 від 19.08.2022 Головного управління Держгеокадастру у Київській області таким доказом бути не може, оскільки не є первинним доказом, що підтверджує конкретне місце розташування і накладання між собою спірних земельних ділянок, належних позивачу та відповідачу 2, а також був поданий із порушенням порядку, визначеним положеннями ст. 80 ГПК України.

Суд першої інстанції зазначив про те, що, оскільки підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство Фірма «Лада» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 911/539/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Крім того, скаржник заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а викладені висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки нормативного акта та вичерпує свою дію після реалізації, може оспорюватись з точки зору законності;

- враховуючи те, що у оспорюваному акті вказано що землі, які передаються є сільськогосподарськими угіддями, в силу Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» всі землі підлягали розпаюванню, а тому не могли бути передані відповідачу 2 на будь-якому праві;

- судом першої інстанції надано невірну оцінку наданому позивачем листу № 29-10-0.221-3679/2-22 від 19.08.2022 Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2023, справу № 911/539/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у Господарського суду Київської області витребувано матеріали справи № 911/539/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/539/22.

06.04.2023 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1303/23 від 06.04.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/539/22.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 911/539/22, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 клопотання Приватного підприємства Фірми «Лада» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 911/539/22 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Фірми «Лада» на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 911/539/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.05.2023 об 11:30 год.

26.04.2023 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 1, з посланням на те, що:

- суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний державний акт серії КВ від 24.12.2001 на право колективної власності землею загальною площею 635, 00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Кіровської сільської ради, був виданий Кіровською сільською радою щодо відповідача 2 із дотриманням ЗК України від 18.12.1990, та інших нормативно-правових актів України - за наявності відповідних підстав та повноважень;

- апелянтом не наведено та не підтверджено належними та допустимими доказами існування будь-яких накладень земельних ділянок,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

11.05.2023 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2, з посланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

12.05.2023 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на зайнятість його представника в іншому судовому засіданні, просив визнати поважною неявку представника та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Племптахозавод «Кучаківський» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.06.2023 об 11:30 год.

16.05.2023 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання, в якому відповідач 1 просить проводити розгляд справи без його участі, апеляцій скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

19.06.2023 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на зайнятість його представника в іншому судовому засіданні, просив визнати поважною неявку представника та відкласти розгляд справи на іншу дату.

20.06.2023 до суду від позивача надійшли клопотання про доручення доказів до матеріалів справи, в яких апелянт просив долучити до матеріалів справи відповідь ТОВ «Праволенд» вих. № 24 від 16.06.2023 на адвокатський запит від 16.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Племптахозавод «Кучаківський» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.07.2023 об 11:45 год.

10.07.2023 на електронну адресу суд від відповідача 1 надішли заперечення на клопотання про доручення доказів до матеріалів справи. Аналогічне за змістом клопотання надійшло до суду поштою 11.07.2023.

Щодо наданого позивачем додаткового доказу, а саме відповіді ТОВ «Праволенд» вих. № 24 від 16.06.2023 на адвокатський запит від 16.06.2023, колегія суддів зазначає про таке.

З відповіді ТОВ «Праволенд» вих. № 24 від 16.06.2023 на адвокатський запит від 16.06.2023 слідує, що вона не існувала на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, додана відповідачем під час апеляційного перегляду відповідь ТОВ «Праволенд» вих. № 24 від 16.06.2023 на адвокатський запит від 16.06.2023 як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

Станом на 11.07.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач 1 представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, та відповідача 2, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

24.12.2001 Кіровською сільською радою видано ВАТ ППЗ «Кучаківський» державний акт серії КВ на право колективної власності землею загальною площею 635,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Кіровської сільської ради, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 27 (далі Державний акт).

При чому, зі змісту вказаного Державного акту вбачається, що він був виданий Кіровською сільською радою на підставі та відповідно до рішення Кіровської сільської ради № 36 від 27.07.2000 (далі Рішення).

06.02.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради на підставі поданих документів, а саме Державного акту за відповідачем 2 проведено державну реєстрацію права власності (приватна власність) на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, що підтверджується інформаційними довідками від 22.12.2021 № 292070984, № 292071038, № 292071270 та № 292071148 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наявними у матеріалах справи.

В свою чергу з наданих позивачем витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.07.2021 № 266033827, № 265903410, № 265887244 та № 265891204 слідує, що 14.07.2021 суб`єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Войтюк А. К. на підставі поданих документів, а саме актів приймання-передавання майна до статутного капіталу від 09.07.2021, підписаних між позивачем та ТОВ «Сіті-Престіж», ТОВ «Буд-Смарт Консалт», ТОВ «Євробізнес Плюс», ТОВ «Ленд Білдінг» за позивачем проведено державну реєстрацію права власності (приватна власність) на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, на території Кровської сільської ради Бориспільського району Київської області для розташування та обслуговування об`єктів нерухомості, господарських будівель та дворів.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га, власником яких він є, частково накладаються на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га право власності на які зареєстровано за відповідачем 2, проте Рішення, Державний акт та державна реєстрації за відповідачем права власності були вчиненні всупереч положенням Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів.

Такими порушеннями позивач визначає наступне:

- прийняття рішення Виконавчого комітету Кіровської сільської ради Київської області від 27.07.2000 № 36 «Про оформлення права колективної власності» суперечить положенням п. 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції Закону від 25.10.2001, що діяв з 01.01.2002 - примітка суду) згідно з яким до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Оскільки земельна ділянка щодо якої прийнято вказане рішення знаходиться за межами населеного пункту у Виконавчого комітету Кіровської сільської ради Київської області були відсутні повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою;

- з огляду на те, що із прийняттям ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ законодавець виключив із форм власності на землю колективну власність, Кіровська сільська рада народних депутатів не мала повноважень на видачу державного акта на право колективної власності на землю серії КВ від 24.12.2001;

- так як відповідач 2 набув право власності на земельні ділянки внаслідок незаконного заволодіння земельними ділянками та, відповідно, незаконної реєстрації права власності на такі земельні ділянки, дійсне право власності продовжує зберігатися за позивачем.

З огляду на вказані обставини позивач просить:

- визнати недійсними Рішення та Державний акт;

- визнати право власності позивача на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7, 4733 га;

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 06.02.2020, вчинені державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області.

Відповідачі проти задоволення позову заперечили з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб`єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, в господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Станом на дату прийняття Рішення діяв ЗК України від 18.12.1990.

Так статтею 5 ЗК України від 18.12.1990 (тут і далі в редакції чинній на момент прийняття Рішення), серед іншого, встановлено, що:

- земля може належати громадянам на праві колективної власності;

- суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств;

- розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників;

- у колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств;

- до прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів;

- площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян;

- землі у колективну власність передаються безплатно;

- кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу;

Статтею 17 ЗК України від 18.12.1990, серед іншого, встановлено, що:

- передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки;

- власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк;

- передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств;

- до клопотання додаються матеріали, що обгрунтовують розмір земельної ділянки, обчислений відповідно до вимог частини шостої статті 5 цього Кодексу;

- місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.

За змістом положень ст. 22 ЗК України від 18.12.1990 право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України від 18.12.1990 передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Отже, діючим на момент прийняття Рішення законодавством була встановлена така форма власності на землю як колективна. При цьому те, що із прийняттям ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ законодавець виключив із форм власності на землю колективну власність, не може свідчити про незаконність Рішення.

Слід зазначити і про те, що ЗК України від 18.12.1990 втратив чинність, а ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ набув чинності з 01.01.2002, тобто після прийняття Рішення та видачі Державного акту.

При цьому колегія суддів зауважує позивачу на наступному.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

Статтею 5 ЦК України «Дія актів цивільного законодавства у часі» визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).

Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

У ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ не було встановлено, що його положення мають зворотню силу.

Отже, Рішення було прийнято, а Держаний акт виданий із дотриманням ЗК України від 18.12.1990, та інших нормативно-правових актів України - за наявності відповідних підстав та повноважень.

Колегія суддів вважає помилковою позицію позивача про те, що оскільки державна реєстрація за відповідачем 2 права власності на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га була проведена в 2020 році тобто на 4 роки пізніше за набуття позивачем права власності на спірні земельні ділянки, саме позивач першим набув права власності на земельні ділянки.

Так, за змістом п. 7 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Враховуючи те, що станом на дату набуття відповідачем 2 у власність землі загальною площею 635,00 га законодавством не було встановлено те, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту її державної реєстрації, відповідно до положень ЗК України від 18.12.1990 та ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ відповідач 2 набув право власності на вказану земельну ділянку з моменту видачі Державного акту, тобто з 24.12.2001.

Твердження позивача про те, що оскільки у оспорюваному Державному акті вказано що землі, які передаються є сільськогосподарськими угіддями, в силу Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» всі землі підлягали розпаюванню, а тому не могли бути передані відповідачу 2 на будь-якому праві, колегією суддів до уваги не приймаються, так як ймовірне недотримання відповідачем 2 умов вказаного указу не може бути підставою для визнання недійними Розпорядження та Державного акту.

Також слід зазначити про наступне.

Однією з позовних вимог є вимога про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7, 4733 га, яку позивач ґрунтує на тому, що вказані земельні ділянки частково збігаються з належними відповідачу 2 земельними ділянками.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, захист права здійснюється, в тому числі, у формі визнання такого права.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вказаної норми, потреба у зверненні до суду за захистом права власності виникає тоді, в тому числі, коли наявність суб`єктивного права власника не визнається іншими особами або оспорюється ними.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено:

- оспорення та не визнання відповідачами виникнення та набуття позивачем права власності на нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га;

- часткове накладення земельних ділянок з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га, на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га, так як наданий позивачем лист № 29-10-0.221-3679/2-22 від 19.08.2022 Головного управління Держгеокадастру у Київській області таким доказом бути не може оскільки не є первинним доказом, що підтверджує конкретне місце розташування і накладання між собою спірних земельних ділянок, належних позивачу та відповідачу 2, а також був поданий із порушенням порядку, визначеним положеннями ст. 80 ГПК України.

Колегія суддів зауважує позивачу і на тому, що у випадку часткового накладення земельних ділянок з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7,4733 га, на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га, саме відповідач 2, як особа яка першою набула право власності на землі загальною площею 635,00 га та, відповідно, на всі земельні ділянки, які утворились внаслідок поділу таких земель, є власником відповідних земельних ділянок, а позивачу слід доводити, що до дати прийняття Рішення частина з земель загальною площею 635,00 га була передана у власність особам, які в подальшому передали їх у власність позивачу, проте доказів на підтвердження зазначених обставин матеріли справи не містять.

Щодо заяви відповідачів про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає, що:

- за змістом положень чинного законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги;

- перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;

- якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;

- враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про:

- визнання недійсними Рішення та Державного акту;

- визнання права власності позивача на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0608 площею 36,451 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0609 площею 17,3975 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0614 площею 5,2806 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:0618 площею 7, 4733 га;

- скасування державної реєстрації права власності відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2008 площею 54,7029 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2011 площею 19,0305 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2021 площею 5,3067 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884400:09:001:2022 площею 7,9425 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 06.02.2020, вчинені державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 911/539/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного підприємства Фірми «Лада» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми «Лада» на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 911/539/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2022 у справі № 911/539/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/539/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 11.07.2023

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала