Рішення

від 29.06.2023 по справі 911/2920/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" червня 2023 р. Справа № 911/2920/19

За позовом Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (09100, Київська обл, м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38-А)

в інтересах держави в особі:

Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 03115, місто Київ, вулиця Серпова, будинок 3/14

до 1. Тетіївської районної державної адміністрації, 09801, Київська область, Тетіївський район, місто Тетіїв, вулиця Цвіткова, будинок 11

2. Фермерського господарства "К-Агро", 09801, Київська область, Тетіївський район, місто Тетіїв, вулиця Стефаника, будинок 7

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

2. Тетіївська міська рада, 09801, Київська область, Тетіївський район, місто Тетіїв, вулиця Януша Острозького, будинок 5

про визнання недійними розпорядження та договору оренди земельної ділянки

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від прокуратури: Холоденко А.С. (посв. № 068311 від 08.12.2022);

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Порхун О.П. (посв. № 5266/10 від 19.12.2014, ордер серії АІ № 1372057 від 30.03.2023);

від третіх осіб: не з`явились.

Суть спору: Керівник Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) 18.11.2019 (дата згідно відмітки на поштовому конверті) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Тетіївської районної державної адміністрації (далі - Тетіївська РДА) та фермерського господарства "К-Агро" (далі - ФГ "К-Агро"), в якому просить суд:

- визнати недійсним розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 963 від 25.12.2012 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в користування, на умовах оренди, яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 41,7642 га (пасовища), для ведення фермерського господарства строком на 49 років;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладений між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Яремко М.В.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 , реалізувавши на безконкурентних засадах своє право на отримання в оренду земельної ділянки площею 13га (розпорядження голови Тетіївської районної державної адміністрації №150 від 02.03.2012) та зареєструвавши 04.05.2012 фермерське господарство "К-Агро", втратив право на безконкурентне отримання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Подальше отримання ним земельної ділянки мало здійснюватися виключно за результатами торгів, а тому прийняття Тетіївською районною державною адміністрацією розпорядження від 27.07.2012 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою прийнято без належної перевірки наявності підстав для його прийняття, чим порушено вимоги частини першої статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", а тому ОСОБА_1 отримав в оренду земельну ділянку всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, що є підставою для визнання недійсним зазначеного розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації та визнання недійсним договору оренди, укладеного на його виконання. Фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства.

У позові Прокурор зазначає, що про наявність розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації №963 від 25.12.2012 та договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 прокуратурі стало відомо у березні 2019 року під час розслідування СВ Тетіївського ВП ГУНП у Київській області кримінального провадження від 18.01.2019, а початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з моменту, коли прокуратурі стало відомо про факт видачі незаконного розпорядження та укладення договору оренди та суборенди земельної ділянки.

Тетіївська районна державна адміністрація проти позову заперечує, посилається на те, що: прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у справі та не довів обставин неналежного здійснення уповноваженим органом наданих йому повноважень у сфері земельних відносин; у ГУ Держгеокадастру у Київської області, станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, були відсутні повноважень на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення та, відповідно, його права не могли бути порушеними; заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності.

ФГ "К-Агро" та ОСОБА_1 в обгрунтування заперечень на позов посилались на те, що: прокурором пропущено строк позовної давності; ОСОБА_1 мав намір займатися фермерським господарством та мав всі необхідні для цього ресурси; припущення прокурора про отримання ОСОБА_1 земельних ділянок для розширення існуючого фермерського господарства не підтверджено доказами; протягом 2013-2016 років, тобто до початку робіт з очищення земельної ділянки, вона не могла використовуватися ОСОБА_1 для виробництва товарної сільськогосподарської продукції; прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Тетіївська міська рада - у письмових запереченнях на позов посилалась на те, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі та не довів обставин неналежного здійснення уповноваженим органом наданих йому повноважень у сфері земельних відносин. Також в поясненнях зазначено щодо відсутності у ГУ Держгеокадастру у Київської області, станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, повноважень на розпорядження земельними ділянками с/г призначення та, відповідно, його права не могли бути порушеними.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2020 у позові відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Щодо суті заявлених позовних вимог господарський суд дійшов висновку, що вимога про визнання недійсним розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 963 від 25.12.2012 підлягає задоволенню саме з мотивів обов`язковості застосування висновків Верховного Суду, які полягають в тому, що повторне отримання однією і тією ж особою земельної ділянки для ведення фермерського господарства можливе лише на умовах отримання її за результатом відповідних торгів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 рішення господарського суду від 14.05.2020 скасоване, прийнято нове рішення, яким позов задоволений.

Щодо строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку має місце порушене право держави щодо незаконного розпорядження земельною ділянкою та незаконна передача такої земельної ділянки в оренду і єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду. При цьому, ГУ Держгеокадастру у Київській області жодних цивільно-правових заходів щодо відновлення прав держави на спірну земельну ділянку - не вживало.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності є обґрунтованим, у зв`язку з чим заяви відповідачів про застосування строку позовної давності до вимог прокурора задоволенню не підлягають, а порушене право та інтереси держави підлягають судовому захисту, гарантованому Конституцією України.

Постановою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2020 скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначена постанова Верховного Суду мотивована необхідністю з`ясування обставин щодо початку перебігу позовної давності, що пов`язане з необхідністю додаткової перевірки доказів, чого суд касаційної інстанції не має права робити.

При новому розгляді справи господарський суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи та відео, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

В С Т А Н О В И В :

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області № 150 від 02.03.2012 громадянину ОСОБА_1 надано в користування на умовах оренди земельну ділянку площею 13,0000га (пасовища), яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Фермерське господарство "К-Агро", власником та головою якого є ОСОБА_1 , зареєстровано 04.05.2012.

ОСОБА_1 18.06.2012 звернувся до Тетіївської державної адміністрації із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в користування на умовах оренди земельної ділянки, орієнтовною площею 41,7642 га на землях Тетіївської міської ради за межами міста для ведення фермерського господарства.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації від 27.07.2012 №525 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в користування на умовах оренди, яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 41,7642 га.

ОСОБА_1 24.12.2012 звернувся до Тетіївської районної державної адміністрації із заявою про затвердження проекту землеустрою та передання в оренду земельної ділянки площею 41,7642 га строком на 49 років.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 25.12.2012 № 963 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства та надано громадянину ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 47,7642 га (пасовища), яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) 28.12.2012 на підставі розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 25.12.2012 № 963 було укладено договір оренди землі, згідно якого в оренду ОСОБА_1 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища) площею 41,7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001 строком на 49 років для ведення фермерського господарства.

Вказаний договір оренди зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Тетіївському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 за № 322460004007127, а також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 39727291.

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 01.12.2017 ОСОБА_1 та ФГ "К-Агро" було укладено договір суборенди земельної ділянки площею 41,7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, про що в реєстрі вчинено відповідний запис 13.02.2018.

Додатковим договором №1 від 09.12.2019 договір суборенди від 01.12.2017 було розірвано, що також відображено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом проведення 10.12.2019 реєстрації зазначеного розірвання.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.2020 вчинено запис про припинення права оренди вказаної земельної ділянки, орендар ОСОБА_1 , орендодавець Тетіївська міська рада, на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду № 911/2920/19 від 12.11.2020.

13 травня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 41,7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, орендар - Фермерське господарство "К-Агро", орендодавець - Тетіївська міська рада, на підставі договору оренди землі, придбаної на земельних торгах(аукціон) від 12.05.2021, з правом передачі в піднайм (суборенду).

18.02.2022 зареєстроване право суборенди Приватного орендного племінного підприємства "Еліта" на підставі укладеного з ФГ "К-Агро" договору суборенди земельної ділянки без нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини другої статті 84 Земельного кодексу України в редакції, що була чинною на момент видачі спірного розпорядження, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно абзацу 1 частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої та третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України, як про це зазначено в преамбулі Закону України "Про фермерське господарство".

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області №150 від 02.03.2012 громадянину ОСОБА_1 було надано в користування на умовах оренди земельну ділянку площею 13,0000га (пасовища), яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, а 04.05.2012 зареєстровано Фермерське господарство "К-Агро", власником та головою якого є ОСОБА_1 ..

Таким чином наявними у справі доказами підтверджується, що ОСОБА_1 , реалізувавши на безконкурентних засадах своє право на отримання в оренду земельної ділянки площею 13га та зареєструвавши Фермерське господарство "К-Агро", втратив право на повторне безконкурентне отримання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц сформульовано правову позицію, яка полягає в тому, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Поряд із цим, згідно частин третьої, четвертої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, встановлене законом обмеження щодо можливості отримання земельної ділянки державної власності один раз по кожному виду використання стосується лише випадків отримання таких земельних ділянок безоплатно.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не було спростовано учасниками спору, ОСОБА_1 повторно отримав земельну ділянку в оренду, що з огляду на зміст частини третьої статті 116 Земельного Кодексу України не є формою безоплатного отримання земельної ділянки, адже відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Однак, наведений правовий висновок підлягає застосуванню саме в аспекті неможливості повторного отримання земельної ділянки одного виду на безконкурентних умовах, без врахування факту оплатності чи безоплатності такого отримання.

У спорі, що розглядається, має місце тримання ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 викладено чіткий, недвозначний і саме правовий висновок про незаконність повторного та наступного безконкурентного отримання земельної ділянки для цілей ведення фермерського господарства, адже в обох справах йшлося саме про повторне отримання земельної ділянки на умовах оренди саме для ведення фермерського господарства, суд зобов`язаний застосувати зазначені висновки під час розгляду цієї справи.

Наявними у справі доказами (заявою ОСОБА_1 , оспорюваним розпорядженням, пояснювальною запискою до нього, договором оренди) підтверджується, що ОСОБА_1 , вже отримавши в оренду за позаконкурсною процедурою земельну ділянку та створивши фермерське господарство "К-Агро", повторно звернувся до Тетіївської районної державної адміністрації Київської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства із земель державної власності, і вказані дії вчинені ним поза визначеним законом конкурсом.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду такий спосіб отримання земельної ділянки позбавляє процедуру отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства ознак конкуренції, що мала б сприяти розвитку фермерського господарства, як однієї із прогресивних форм здійснення громадянами підприємницької діяльності у галузі сільського господарства України.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області № 963 від 25.12.2012 про надання громадянину ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельної ділянки загальною площею 47,7642га (пасовища) для ведення фермерського господарства є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Інші доводи Прокурора, а також доводи і обставини, викладені в запереченнях проти позову не мають вирішального значення в контексті оцінки правомірності дій при отриманні земельної ділянки в оренду саме на безконкурентних засадах.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладеного між Тетіївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Яремко М.В., суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, враховуючи, що договір оренди від 28.12.2012, укладений на підставі розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області №963 від 25.12.2012 про надання ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельної ділянки загальною площею 47,7642 га (пасовища) для ведення фермерського господарства, яке підлягає визнанню недійсним, а тому оспорюваний правочин, вчинений на виконання недійсного розпорядження, також є недійсним, оскільки в момент укладення суперечив статтям 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статтям 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, а тому є недійсним в силу частини першої статті 203,частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор у цій справі, звертаючись з позовом, зазначив про те, що листом від 14.08.2019 № 33-04/405 вих-19 Білоцерківська місцева прокуратура звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із вимогою звернутися до суду із позовом про визнання недійсним спірних розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації та договору оренди. Проте, листом від 30.08.2019 № 10-10-0.61-11250/2-19 (копія надана до матеріалів справи) ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило прокурора, що було обізнано з приводу відведення земельної ділянки на користь ОСОБА_1 та погоджувало відповідну документацію, а тому через сплив строку позовної давності не може звернутися з відповідним позовом.

Суд враховує, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 911/2385/18:

"76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В контексті викладених положень Закону України "Про прокуратуру" та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Щодо строку позовної давності, про застосування якого відповідачами подані заяви, суд встановив наступне.

Листом від 30.08.2019 № 10-10-0.61-11250/2-19 позивач повідомив прокурора, що був обізнаний з приводу відведення земельної ділянки на користь третьої особи та погоджував відповідну документацію, а тому через сплив позовної давності не може звернутися з позовом.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Судом встановлено, що прокурор звернувся з цим позовом до суду 18.11.2019, що підтверджується відомостями трек-квитанції на конверті, у якому позов направлено до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку.

Абзацом другим частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній на момент звернення прокурора з позовом, визначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже необхідною умовою для обчислення перебігу позовної давності є обізнаність позивача про наявність порушеного права, а не про певну подію як таку. Тому у даному випадку для обчислення перебігу позовної давності належить виходити із того, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права - виділення землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У частині п`ятій статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно частини першої статті 167 цього Кодексу держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Отже, відсутні правові підстави надавати переваги державі порівняно з іншими учасниками цивільних відносин.

Судом встановлено, що прокурор 14.08.2019 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із вимогою звернутися до суду із позовом про визнання недійсним спірних розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації та договору оренди. У своїй відповіді на це звернення прокурора ГУ Держгеокадастру у Київській області листом від 30.08.2019 повідомив, що органи земельних ресурсів були обізнаний щодо відведення земельної ділянки на користь третій особі, оскільки погоджували відповідну документацію, а тому ГУ Держгеокадастру у Київській області через сплив строку позовної давності не може звернутися до суду із таким позовом.

Отже, позивач, державний орган, в інтересах якого прокурор звернувся до суду із позовом, ще до звернення прокурора до суду визнав той факт, що ним пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом.

Оскільки договір оренди землі від 28.12.2012 зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Тетіївському районі Київської області 29.12.2012, погоджений органом земельних ресурсів проект землеустрою затверджений розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації №963 від 25.12.2012, то позивач (орган земельних ресурсів, яким на той час було Управління Держкомзему у Тетіївському районі Київської області) довідався щонайпізніше 25.12.2012.

А отже трирічний строк позовної давності спив щонайпізніше 25.12.2015.

А тому суд відхиляє доводи Прокурора, що він довідався про наявність розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 963 від 25.12.2012 та про договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012 у березні 2019 року під час розслідування кримінального провадження.

Оскільки позов заявлений після спливу позовної давності, то він задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не приймає до уваги докази, які не стосуються обставин, що не мали місце на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Прокуратуру Київської області.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 10.07.2023