Постанова

від 12.07.2023 по справі 708/447/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1035/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №708/447/23 Категорія: 311010100 Акулов Є. М. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіНовіков О.М., Гончар Н.І.секретар Новицька Н.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Медведівська сільська рада (скаржник), Медведівський ліцей ім. М. Залізняка,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Медведівської сільської ради адвоката Шимановського А.В. на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 (повний текст складено 24.05.2023) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Медведівської сільської ради, Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради, третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання незаконним розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, яким просила визнати незаконним розпорядження сільського голови Іванченка А.О №43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити її на роботі з 22.03.2023, стягнути на день постановки судового рішення з Медведівського ліцею ім. М. Залізняка 47168,25 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та з Медведівської сільської ради 10000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із моральними переживаннями, додатковими зусиллями на захист своїх прав та підривом авторитету багаторічного працівника освіти у зв`язку із втратою роботи.

В обґрунтування посилається на те, що вона з 01.07.2020 працювала на посаді директора опорного закладу освіти «Медведівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів імені М.Залізняка» Медведівської сільської ради Черкаської області на умовах контракту, як така, що була обрана за конкурсом.

Розпорядженням сільського голови ОСОБА_2 №43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » її трудовий договір (контракт) від 01.07.2020 був достроково розірваний, а її звільнено із займаної посади за ініціативою роботодавця за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування такого допуску). Вважає це звільнення безпідставним та незаконним, оскільки визначених вказаною статтею закону підстав для звільнення не існує. Крім того, було порушено процедуру звільнення, їй не запропоновано іншої роботи. Також позивача, як депутата місцевої ради, в порушення ст. 33 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» звільнено з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без письмового попередження місцевої ради не менш ніж за 15 днів.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 позов у справі задоволено частково та визнано незаконним розпорядження сільського голови с. Медведівка Черкаського району Черкаської області Іванченка А.О №43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено її на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області з 23.03.2023, а в задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд вказав, що роботодавець у наказі про звільнення позивача зазначив невірну статтю закону, як підставу звільнення, відтак воно є незаконним. Також суд зазначив, що працівник мав бути звільнений згідно приписів п.7-1 ст 36 КЗпП та встановив відсутність вимушеного прогулу в позивача, яка мала бути звільнена у зв`язку із вчиненням корупційного правопорушення.

Додатковим рішенням від 07.06.2023 рішення суду про поновлення позивача на роботі допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним розпорядження сільського голови та поновлення позивача на роботі, представник відповідача Медведівської сільської ради адвокат Шимановський А.В. подав 31.05.2023 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відхилити зазначені позовні вимоги у справі. Вказує, що в оскаржуваному розпорядженні сільського голови про звільнення позивача міститься посилання на лист суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, отже вона в силу приписів ЗУ «Про повну загальну середню освіту» не може займати свою посаду. Позивач оспорює не факт свого звільнення, а його формулювання. Крім того, за приписами п.7-1 ст.36 КЗпП України, на які вказав суд, працівник підлягає звільненню у разі, якщо обмеження, пов`язані з корупцією, вже існували на час укладення трудового договору, що в даному випадку не мало місця, адже факт вчинення позивачем корупційного правопорушення було встановлено вже після укладення трудового договору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначила про необґрунтованість його апеляційних вимог, у зв`язку з чим просила відхилити апеляційну скаргу відповідача та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Також 16.06.2023 апеляційну скаргу на рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди було подано позивачем, в якій вона, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції у зазначеній частині та новим рішенням задовольнити її позовні вимоги. Зазначає, що суд, поновивши позивача на роботі та встановивши незаконність її звільнення, помилково відмовив у стягненні з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, вказавши про відсутність вимушеного прогулу, адже незаконне звільнення працівника свідчить про неможливість виконувати свою роботу та отримувати заробітну плату, що, у свою чергу, є підставою для стягнення відповідних коштів.

Відзиву на вказану скаргу позивача до суду не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що позивач з 01.07.2020 працювала на посаді директора опорного закладу освіти «Медведівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів імені М.Залізняка» Медведівської сільської ради Черкаської області на умовах контракту, як така, що була обрана за конкурсом (а.с. 15-20, 26-28).

19.12.2022 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, та визнано винною за ч.1 та ч.2 ст.172-7 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю судом не застосовувалося (а.с. 68-75).

Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Розпорядженням сільського голови Іванченка А.О №43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » її трудовий договір (контракт) від 01.07.2020 був достроково розірваний, а її звільнено із займаної посади за ініціативою роботодавця за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 25), що збігається із записами в трудовій книжці (а.с.28).

Як на правову підставу звільнення відповідач в оспорюваному розпорядженні посилається на норми п.п.4, 5 ч.2 ст.38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту», п. «б» ч.5.3 розділу 5 трудового договору від 01.07.2020, п.2 ст.40 КЗпП України.

Вказуючи на незаконність звільнення, позивач подала позов у цій справі, мотивуючи про те, що в розпорядженні про її звільнення зазначено правову підставу, яка не стосується фактичних обставин припинення трудового договору.

Правовідносини, які виникли між сторонами справи на підставі вищенаведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Відповідно до частини шостоїстатті 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В якості підстав звільнення позивача у справі роботодавцем у оспорюваному розпорядженні зазначено посилання на п.п.4, 5 ч.2 ст.38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту», п. «б» ч.5.3 розділу 5 трудового договору від 01.07.2020, п.2 ст.40 КЗпП України.

Так п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, як підставу для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Проте, за обставин цієї справи, зазначених підстав для звільнення працівника встановлено не було, адже обґрунтованих тверджень про неналежну кваліфікацію позивача чи невідповідний її посаді стан здоров`я, а також про надання працівнику допуску до державної таємниці, як умову виконання трудових обов`язків, роботодавець не наводить, що сторонами під сумнів не ставиться.

У аспекті викладеного вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача у даній справі відбулося з порушенням трудового законодавства без визначеної законом правової підстави.

Доводи скаржника про те, що позивач оспорює не факт свого звільнення, а його формулювання, за наявності вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі не свідчать про помилкове вирішення спору у справі судом.

Одночасно апеляційнийсуд вважаєпомилковим посиланнясуду першоїінстанції нате,що позивачамали звільнитизгідно приписівп.7-1ст.36КЗпП України,якою передбачено,що підставоюприпинення трудовогодоговору є укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогамЗУ "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення, оскільки зі змісту вказаної норми вбачається, що такі обмеження мають існувати на час прийняття рішення про укладення трудового договору, а не виникати під час здійснення працівником його трудових обов`язків після прийняття на роботу.

У цій частині доводи апеляційної скарги відповідача є вірними.

Додатково апеляційний суд приймає до уваги, що згідно вимог ч.2 ст.65-1 ЗУ «Про запобігання корупції» особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Згідно статті147КЗпП Українизапорушення трудовоїдисципліни допрацівника можебути застосованотакий західстягнення як звільнення.

Відповідно до частини першоїстатті 148 КЗпП Українидисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушеннятрудової дисципліниє наявністьпроступку вдіях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступоквизначається яквинне невиконання чиненалежне виконанняпрацівником своїхтрудових обов`язків.Складовими дисциплінарногопроступку єдії (бездіяльність)працівника;порушення абоненалежне виконанняпокладених напрацівника трудовихобов`язків;вина працівника;наявність причинногозв`язкуміж діями(бездіяльністю)і порушеннямабо неналежнимвиконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме нароботодавця покладенообов`язокнадати доказифактів винноговчинення працівникомдисциплінарного проступку.При обраннівиду стягненнявласник абоуповноважений ниморган повиненвраховувати всіобставини,за якихвчинено проступок.Для притягненняпрацівника додисциплінарної відповідальностів обов`язковомупорядку маєбути встановленавина якодна ізважливих ознакпорушення трудовоїдисципліни.За відсутностівини працівникне можебути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно достатті149КЗпП Українидозастосування дисциплінарногостягнення власникабо уповноваженийним органповинен зажадати відпорушника трудовоїдисципліни письмовіпояснення.За кожнепорушення трудовоїдисципліни можебути застосованолише однедисциплінарне стягнення.При обраннівиду стягненнявласник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже,при розглядісправ пронакладення дисциплінарнихстягнень запорушення трудовоїдисципліни судамнеобхідно з`ясовувати,у чомуконкретно проявилосяпорушення,чи додержанівласником абоуповноваженим ниморганом передбаченістаттями 147-149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірногонакладення дисциплінарногостягнення роботодавцемнеобхідна наявністьсукупності такихумов:порушення маєстосуватися лишетих обов`язків,які єскладовими трудовоїфункції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Такі правові висновки відображено в постанові ВС від 25.10.2022 у справі №487/1491/21.

Також упостанові ВерховногоСуду Українивід 19.10.2016у справі №6-2801цс15 зроблено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Однак правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналізуючи в системному зв`язку викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що роботодавець не дотримався визначеної трудовим законодавством процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в частині отримання пояснень працівника щодо вчиненого порушення та врахування попередньої роботи при визначенні виду застосованого дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів зауважує, що судом питання про зміну формулювання звільнення за встановленого порушення роботодавцем процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності взагалі розглядатися не може.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача щодо невірного відхилення судом першої інстанції позовних вимог про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує таке.

Так частиною 1 статті 235 КЗпП України передбачено у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У аспекті викладеного, у разі поновлення на роботі працівника, звільненого без законних підстав, як у даному випадку, з роботодавця на користь працівника стягується за вимушений прогул компенсація у виді середнього заробітку.

При цьому не можна погодитися з висновками суду першої інстанції у цій справі про те, що звільнення позивача було правомірним, однак роботодавець обрав невірну правову підставу для його проведення, адже, як встановлено при апеляційному перегляді справи, зазначена судом норма п.7-1 ст.36 КЗпП України також до правовідносин сторін у справі застосована бути не може.

Так при поновленні на роботі працівника, звільненого з порушенням норм законодавства, не залежно від ступеня такого порушення з боку роботодавця, по замовчуванню судом має стягуватися на користь працівника компенсація у виді середнього заробітку, що вбачається з приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України, з констатацією наявності у такого працівника вимушеного прогулу з вини роботодавця, який допустив незаконне звільнення.

Одночасно апеляційний суд приймає до уваги, що за наявними у справі доказами роботодавцем позивача, який здійснює виплату їй заробітної плати, є саме Медведівська сільська рада, що вбачається, зокрема: з умов контракту від 01.07.2020 (а.с.15-19) за яким Медведівська сільська рада в особі голови як засновник ліцею призначила позивача на посаду директора навчального закладу, із запису в трудовій книжці позивача про прийом та звільнення її з роботи головою Медведівської сільської ради.

З наданої суду довідки про нараховану та виплачену заробітну плату позивача на а.с.30 вбачається, що вона їй виплачувалася саме Медведівською сільською радою.

Додатково слід врахувати, що в розпорядженні сільського голови від 22.03.2023 про звільнення позивача (а.с.25) зазначено про доручення головному бухгалтеру сільської ради здійснити остаточний розрахунок з працівником, відтак саме сільська рада виконує зобов`язання роботодавця по виплаті працівнику заробітної плати.

Так заправовим висновкомВС від07.10.2020у справі№ 705/3876/18 неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

ВС підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже у позовних вимогах, заявлених до Медведівського ліцею ім. М. Залізняка, на чому категорично наполягала сторона позивача в суді першої і апеляційної інстанцій, зазначаючи про те, що виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу має виплачувати саме ліцей, як самостійна юридична особа, про компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має бути відмовлено, не з підстав їх незаконності та необґрунтованості, як вказав суд першої інстанції, а як у таких, що звернуті до неналежного відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул позивач має вподальшому заявляти до належного відповідача сільської ради.

Надаючи оцінку позовним вимогам про компенсацію моральної шкоди, заявленим до належного відповідача сільської ради, апеляційний суд приймає до уваги таке.

Крім того, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

ВстановленеКонституцієюта законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті4,5,13 ЦПК України).

КЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівникау сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена актуальна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12. Її також підтримано практикою ВС у справі №640/14909/16ц постанова від 19.12.2018.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, апеляційний суд констатує, що незаконним звільненням позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях внаслідок порушення трудових прав, втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків і необхідність докласти додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у судах.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, апеляційний суд враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відтак таким, що відповідає засадам розумності та справедливості буде розмір компенсації моральної шкоди позивачу в сумі 2000,00 грн.

Висновки суду першої інстанції в цій частині є таким, що не відповідають обставинам справи.

Відповідно дост.376 ЦПКУкраїни підставоюдля зміничи скасуваннярішення судупершої інстанціїє неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи;недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими;невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи;порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже рішення Чигиринськогорайонного судуЧеркаської областівід 19.05.2023у данійсправі слідзмінити вчастині вирішенняпозовних вимогпро визнаннянезаконним розпорядженняпро звільненнята поновленняна роботі,стягнення середньогозаробітку за часвимушеного прогулу,виклавши йогомотивувальну частинув редакціїданої постановиапеляційного суду,а такожскасувати вчастині вирішенняпозовних вимогпро відшкодуванняморальної шкоди та в частині вирішення питання про стягнення судового збору, прийнявши постанову про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та провести відповідний перерозподіл судових витрат. В решті рішення суду першої інстанції має бути залишено буз змін.

Таким чином вимоги поданих у справі апеляційних скарг задовольняються частково.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати відповідача по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишаються за ним. Крім того, з Медведівської сільської ради на користь позивача має бути стягнуто 1610,40 грн. витрат по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи. За розгляд справи судом першої інстанції з Медведівської сільської ради до державного бюджету слід стягнути 2147,20 грн. судового збору, а також 1073,60 грн. судового збору на користь позивача у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог майнового характеру та задоволенням вимог немайнового характеру.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційні скарги задовольнити частково.

Рішення Чигиринськогорайонного судуЧеркаської областівід 19.05.2023у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Медведівськоїсільської ради,Медведівського ліцеюім.М.Залізняка Медведівськоїсільської ради,третя особана сторонівідповідачів безсамостійних вимогщодо предметаспору ОСОБА_2 ,про визнаннянезаконним розпорядженняпро звільнення,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу тавідшкодування моральноїшкоди змінити вчастині вирішенняпозовних вимогпро визнаннянезаконним розпорядженняпро звільненнята поновленняна роботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,виклавши йогомотивувальну частинув редакціїданої постановиапеляційного суду,а також скасуватив частинівирішення позовнихвимог провідшкодування моральноїшкоди та в частині вирішення питання про стягнення судового збору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 уданій справіпро відшкодуванняморальної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_1 1073,60 судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з Медведівської сільської ради на користь державного бюджету 2147,20 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

У решті рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 у даній справі залишити без змін.

Стягнути з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_1 1610,40 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Судові витрати Медведівської сільської ради по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за вказаним скаржником.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 12.07.2023.

Суддя-доповідач

Судді