Постанова

від 06.06.2023 по справі 378/558/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №378/558/22 Головуючий у І інстанції - Марущак Н.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/8506/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Кононенко І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Левада» на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 березня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства «Левада» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права оренди, -

установив:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Ставищенського районного суду Київської області із позовом до СФГ «Левада» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права оренди, мотивуючи свої вимоги тим, що у її приватній власності знаходиться земельна ділянка кадастровий номер 3224283200:06:003:0040 розміром 3,2905 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради, що підтверджується витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтвом про право на спадщину, за заповітом серія та номер: 878, виданим 20 вересня 2022 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Кошинською Л.О.

Вказана земельна ділянка, яка успадкована після смерті її матері ОСОБА_2 , знаходиться у користуванні відповідача на підставі усних домовленостей останнього з попереднім власником землі.

Їй стало відомо, що між попереднім власником ОСОБА_2 та відповідачем 01 березня 2018 року укладено договір оренди землі, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 серпня 2018 року.

При зверненні до державного реєстратора та отриманні копії електронної копії вказаного договору нею (позивачкою) встановлено, що підпис у вказаних документах в графі «Орендодавець» вчинено не власником землі, а іншою особою.

Вказаний Договір вона (власник) не укладала, так як не підписувала, волевиявлення на передачу землі в оренду відповідачеві вона не мала, тому в даний час відповідач без належних правових підстав користується її земельною ділянкою.

Просила суд, усунути їй перешкоди у користуванні вищевказаною земельною ділянкою шляхом повернення її від СФГ «Левада» власнику та скасувати державну реєстрацію права оренди землі - номер запису про інше речове право: 27500614, який внесено на підставі договору оренди землі від 01 березня 2018 року, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 серпня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42553110 від 15 серпня 2018 року, прийнятого державним реєстратором Олефір П.П.; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 09 березня 2023 року, позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою, кадастровий номер 3224283200:06:003:0040, площею 3.2905 га, призначеною для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, шляхом повернення земельної ділянки ОСОБА_1 від СФГ «Левада».

Скасовано державну реєстрацію права оренди землі - номер запису про інше речове право 27500614, який внесено на підставі договору оренди землі від 01 березня 2018 року та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 серпня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42553110 від 15 серпня 2018 року, прийнятого державним реєстратором Олефіром П.П.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, СФГ «Левада» оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що спірний договір було укладено і позивачці достовірно про це було відомо, оскільки саме вона як представник ОСОБА_2 за довіреністю підписувала 01 березня 2018 року зазначений договір.

І саме позивачка 18 квітня 2019 року після реєстрації договору отримала другий його примірник з витягом про його реєстрацію у реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вона і поставила свій підпис.

Всі копії документів, що надавались при реєстрації даного договору також засвідчувалися підписом позивачки як представником ОСОБА_2 .

Зазначає, що позивач навмисно вводить в оману суд, зазначаючи, що їй як власнику земельної ділянки до 18 жовтня 2022 року не було відомо, що між ОСОБА_2 та СФГ «Левада» 01 березня 2018 року було укладено договір оренди землі, який 09 серпня 2022 року зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису 27500614.

В даному випадку саме позивач як представник ОСОБА_2 підписувала даний договір.

Згідно довіреності від 15 січня 2019 року, посвідченої Фареник С.В. секретарем виконавчого комітету Іванівської сільської ради, зареєстровано в реєстрі за №06, ОСОБА_2 уповноважила позивача представляти її майнові інтереси.

Саме позивач 18 квітня 2019 року після реєстрації договору отримала другий примірник договору з витягом про його реєстрацію у реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вона і поставила свій підпис.

Твердження позивача про те, що їй як власнику земельної ділянки до 18 жовтня 2022 року не було відомо, що між ОСОБА_2 та СФГ «Левада» 01 березня 2018 року було укладено договір оренди землі, який 09 серпня 2018 року зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису 27500614 не відповідає дійсності.

Позивачу було достовірно відомо про укладений договір 01 березня 2018 року.

Також, орендне плату за користування вказаною земельною ділянкою отримувала саме позивач.

Крім того, 01 березня 2018 року саме за її підписом, як представника орендодавця було підписано угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 жовтня 2015 року, який був укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Левада».

За життя ОСОБА_2 та позивач жодного разу не ставили під сумнів законність укладення 01 березня 2018 року договору оренди землі.

Навіть успадкувавши після смерті ОСОБА_2 майно, в тому числі і спірну земельну ділянку, позивач до звернення в суд жодних претензій до СФГ «Левада» не мала.

СФГ «Левада» наголошує, що при підписанні 01 березня 2018 року договору було перевірено повноваження ОСОБА_1 на укладення правочину.

Дана довіреність не містить жодних обмежень, щодо укладення договору оренди ОСОБА_1 від імені довірителя.

Довіреність була складена відповідно до ст. 1003 ЦК України та має у собі чітко визначений перелік можливих юридичних дій, які може здійснювати третя особа як представник ОСОБА_2 , в тому числі бути представником в усіх установах, підприємствах, організаціях будь-якої підпорядкованості та форми власності, перед всіма фізичними та юридичними особами.

Також, в довіреності відсутні будь-які обмеження щодо права передавати в оренду належну довірителю земельну ділянку, укладати договір оренди, розписуватись за довірителя тощо.

Будь яких обмежень, зауважень щодо змісту договору оренди, його умов довірителем не висловлені.

Таким чином, ОСОБА_1 при укладенні договору оренди землі від імені свого довірителя, діяла виключно в межах наданої їй довіреності.

Вказана довіреність та її форма і зміст позивачем не оскаржувалися.

За життя, ОСОБА_2 дану довіреність не відкликала, про що свідчить її реєстрація в реєстрі за №06 від 15 січня 2018 року, яка здійснена Фареник С.В. секретарем виконавчого комітету Іванівської сільської ради.

Просило скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 березня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала відзив, обґрунтовуючи його тим, що суду не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме вона, як представник ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою довіреністю підписувала 01 березня 2018 року оспорюваний договір.

Ні в оспорюваному договорі ні в додатку до нього - акті приймання-передачі земельної ділянки не зазначено, що договір від імені орендодавця ОСОБА_2 укладено саме нею на підставі вищевказаної довіреності.

Звертає увагу на те, що в суді першої інстанції вона повідомляла, що Договір оренди землі від 01 березня 2018 року вона не підписувала.

Вважає, що суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення, з врахуванням тих обставин, що: відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів укладення між СФГ «Левада» та ОСОБА_2 оспорюваного договору; визнання відповідачем тієї обставини, що безпосередньо ОСОБА_2 вказаний договір не підписувала; ненадання відповідачем доказів на підтвердження того, що саме позивач мала повноваження на представництво інтересів ОСОБА_2 щодо розпорядження нерухомим майном; відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки та безпідставність користування відповідачем цим майном.

Просила апеляційну скаргу СФГ «Левада» залишити без задоволення, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Просила також стягнути з відповідача на її користь судові витрати з надання правничої допомоги в апеляційній інстанції в сумі 20 000 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у приватній власності позивачки ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка кадастровий номер 3224283200:06:003:0040 розміром 3,2905 га., призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Київська область, Ставищенськнй район (Білоцерківський), Іванівська сільська рада, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вказаного витягу позивачка набула право власності на вказану ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №878, виданим 20 вересня 2022 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Кошинською Л.О.

Вказана земельна ділянка успадкована позивачкою після смерті матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину №878 від 20 вересня 2022 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 18 жовтня 2022 року.

Як зазначає позивач, вказана земельна ділянка перебувала в користуванні відповідача на підставі усних домовленостей відповідача та попереднього власника землі ОСОБА_2 .

Їй стало відомо, що по відношенню вказаної земельної ділянки нібито між попереднім власником та Відповідачем 01 березня 2018 року укладено договір оренди землі, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 серпня 2018 року - номер запису про інше речове право: 27500614 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42553110 від 15 серпня 2018 року, прийнятого державним реєстратором Олефір П.П.

Отримавши у вказаного державного реєстратора електронну копію вказаного договору, нею (позивачкою) встановлено, що підпис у вказаних документах в графі «Орендодавець» вчинено не власником землі, а іншою особою.

Згідно з вказаним договором оренди земельної ділянки від 01 березня 2018 року, про скасування державної реєстрації права оренди землі за яким пред`явлено позов у цій справі, сторонами договору вказані ОСОБА_2 та СФГ «Левада» в особі директора Ткача Б.Г., земельна ділянка кадастровий номер 3224283200:06:003:0040 розміром 3,2905 га, що належить ОСОБА_2 , строком на 10 років передана в оренду СФГ «Левада».

Додатком до вказаного договору є акт приймання-передачі земельної ділянки від 01 березня 2018 року, сторонами в якому вказані також ОСОБА_2 та СФГ «Левада» в особі директора Ткача Б.Г.

Право оренди землі (інше речове право) на підставі вказаного договору, номер запису про інше речове право: 27500614, було зареєстроване 09 серпня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Олефіра П.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42553110, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Пред`являючи позов, позивачка ОСОБА_1 стверджувала, що оспорюваний договір спадкодавиця ОСОБА_2 не підписувала, підпис у них вчинено іншою особою.

Тому попередній власник волевиявлення на передачу землі в оренду Відповідачеві не мав, відповідно, в даний час Відповідач без належних правових підстав користується її земельною ділянкою.

Для з`ясування цих обставин представником позивачки разом з позовом було подане клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Проте, в підготовчому судовому засіданні представник позивачки не підтримав вказане клопотання з огляду на те, що відповідачем у відзиві на позов та представником відповідача у підготовчому судовому засіданні визнано ту обставину, що оспорюваний договір оренди землі від 01 березня 2018 року, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 серпня 2018 року - номер запису про інше речове право: 27500614 підписаний не ОСОБА_2 .

Разом з тим, визнавши вказану обставину, представник відповідача заперечив проти позову, зазначивши, що фактично вказаний договір було укладено, і позивачці достовірно про це було відомо, оскільки саме вона як представник ОСОБА_2 за довіреністю підписувала 01 березня 2018 року зазначений договір.

І саме позивачка 18 квітня 2019 року після реєстрації вищевказаного договору отримала другий його примірник з витягом про його реєстрацію у реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вона і поставила свій підпис.

Всі копії документів, що надавались при реєстрації даного договору також засвідчувалися підписом позивачки.

На підтвердження вказаних заперечень відповідачем надано одночасно з відзивом копію довіреності від 15 січня 2018 року, посвідченої Фареник С.В. секретарем виконавчого комітету Іванівської сільської ради, зареєстровано в реєстрі за №06, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважила позивачку ОСОБА_1 представляти її майнові інтереси.

З наданої представником відповідача копії довіреності вбачається, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в усіх установах, підприємствах, організаціях будь якої підпорядкованості та форми власності, перед усіма фізичними та юридичними особами, в тому числі в державних органах, органах нотаріату, житлово-експлуатаційних конторах, в бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, управліннях (відділах) земельних ресурсів, органах державного земельного кадастру, установах банку, органах реєстрації актів цивільного стану, центрі надання адміністративних послуг, тощо; з питання оформлення та реєстрації права власності на майно у відповідних органах; для чого уповноваженому представнику надається право підписувати та подавати від її імені заяви, подавати та отримувати необхідні довідки та документи, в тому числі витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, проводити платежі, а також виконувати всі необхідні дії, пов`язані з виконання цієї довіреності.

Вказана довіреність посвідчена 15 січня 2018 року секретарем Виконавчого комітету Іванівської сільської ради Фареник С.В., зареєстрована в реєстрі за №06.

З тексту вищевказаної довіреності вбачається, що ОСОБА_2 надала довіреність на представництво, якою уповноважила ОСОБА_1 від її імені вести справи з невизначеного кола питань.

Також відповідачем на підтвердження зазначеного факту надано «витяг з відомостей отримання орендної плати, в якому під №211 зазначено « ОСОБА_2 - 2 договори 18.04.2019 р. підпис, 18.04.2019 р. підпис.

На підтвердження вказаного факту відповідач, крім надання суду вищевказаної довіреності, посилається також на показання свідка ОСОБА_4 , яка суду показала, що вона, як юристконсульт СФГ «Левада» 01 березня 2018 року приїхала до ОСОБА_2 для підписання угоди про дострокове розірвання діючого договору оренди землі та укладення нових договорів оренди землі на новий термін на десять років із більшою орендною платою.

Угоду про розірвання попереднього договору та договір оренди землі від 01 березня 2018 року від імені ОСОБА_2 підписала ОСОБА_1 .

Їй при цьому було надано ксерокопію довіреності від ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , проте оригіналу довіреності вона не бачила.

В подальшому вона надала копію довіреності та копію паспорту з ідентифікаційним номером ОСОБА_1 реєстратору.

Після реєстрації договору оренди землі вона віддала ОСОБА_1 витяг про реєстрацію речового права, другий примірник договору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних допустимих доказів укладення між СФГ «Левада» та ОСОБА_2 оспорюваного договору оренди.

Визнання представником відповідача тієї обставини, що безпосередньо ОСОБА_2 вказаний договір не підписувала, та ненадання доказів на підтвердження того, що саме позивачка як представник ОСОБА_2 за довіреністю підписала 01 березня 2018 року оспорюваний договір, свідчить про неукладеність цього договору, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки та безпідставність користування відповідачем цим майном.

До зазначених висновків суд першої інстанції дійшов керуючись тим, що показання свідка ОСОБА_4 щодо підписання оспорюваного договору позивачкою не можуть бути визнані допустимим доказом укладення між СФГ «Левада» та ОСОБА_1 оспорюваного договору оренди на підставі вищевказаної довіреності, оригіналу якої ОСОБА_4 взагалі не бачила.

Факт отримання позивачкою плати за землю, на що посилався відповідач, сам по собі не є підставою вважати, що між ОСОБА_2 та СФГ «Левада» виникли договірні правовідносини щодо земельної ділянки.

Суд вважав, що навіть підтверджений факт отримання плати за користування землею у спірних правовідносинах не може свідчити про погодження з умовами непідписаного орендодавцем договору, не створює правових наслідків, і не може впливати на подію укладення правочину, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору оренди землі у минулому.

Відповідач СФГ «Левада», заперечуючи проти позову зазначав, що позивачка 18 квітня 2019 року після реєстрації оспорюваного договору отримала другий примірник договору з витягом про його реєстрацію у реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що поставила свій підпис та засвідчувала своїм підписом всі копії документів, які надавались при реєстрації вищевказаного договору, на підтвердження чого відповідачем було додано копії паспорту ОСОБА_2 , довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, державного акта про право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 .

Проте суд дійшов висновку, що в копіях таких документів біля підпису, яким завірено ці документи, зазначено лише прізвище ОСОБА_2 , прізвище ОСОБА_1 відсутнє.

Надання відповідачем в якості доказу витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі спірного договору, в якому проставлено відмітку про те, що саме ОСОБА_1 (дочка ) отримала договір 18 квітня 2019 року після реєстрації оспорюваного договору, про що поставила свій підпис, також не доводить факту укладення оспорюваного договору від імені ОСОБА_2 саме позивачкою на підставі вищевказаної довіреності.

Додана до вказаного витягу ксерокопія вищевказаної довіреності з ксерокопією паспорту ОСОБА_1 в сукупності з вказаним записом про отримання договору можуть підтверджувати в дійсності лише факт отримання останньою у державного реєстратора Ставищенської РДА Олефіра П.П. вказаного витягу та договору.

Позивачка ж заперечує факт підписання нею оспорюваного договору на підставі вищевказаної довіреності, зазначаючи, що фактично її мати видавала довіреність у сільській раді на її ім`я для оформлення у нотаріуса спадкових прав після смерті батька.

Від ОСОБА_4 , яка прийшла до неї разом з її (позивачки) матір`ю, вона отримала лише витяг про оренду землі, розписалась за отримання вказаного витягу.

У сторони відповідача оригінал вказаної довіреності відсутній.

Копію довіреності було надано на запит адвоката старостою Старостинського округу №9 Ставищенської селищної ради листом від 24 листопада 2022 року, що свідчить про те, що СФГ «Левада» при укладанні оспорюваного договору, на підтвердження повноважень ОСОБА_1 на право його укладення (підписання) від імені ОСОБА_2 при вказаному договорі не було залишено ні оригіналу, ні копії такої довіреності.

Відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме позивачка як представник ОСОБА_2 за вищевказаною довіреністю підписувала 01 березня 2018 року оспорюваний договір.

Ні в оспорюваному договорі, ні в Додатку до нього - акті приймання передачі земельної ділянки не зазначено, що договір від імені орендодавця ОСОБА_2 укладено саме позивачкою ОСОБА_1 на підставі вищевказаної довіреності.

Скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію договорів оренди землі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за особами, які протиправно їх набули, не відповідає вимогам закону, може бути перешкодою у реалізації дійсними власниками речових прав на зазначені об`єкти.

З висновками викладеними у оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст.229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За ч.1 ст.14 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року (справа №227/3760/19-ц) вказано, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року (справа №145/2047/16-ц), де ВП відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

І саме такий спосіб захист як усунення перешкод у користуванні належною власнику земельною ділянкою, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки, ВП ВС визнала ефективним.

Згідно з ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч.1 cт.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом cт.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 cт.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (стаття 6 ЗУ «Про оренду землі»).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).

За змістом ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом першим частини першої статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, серед яких право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно з положеннями ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.11 зазначеного Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Однак згідно із ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 26 липня 2022 року, ст. 26 вказаного вище Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до абзаців 1,2,3 ч.3 ст.26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 26.07.2022), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 26 липня 2022 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №1952-IV.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки належними та достовірними доказами не підтверджується волевиявлення власника на передачу в оренду спірної земельної ділянки, натомість підтверджується безпідставність користування відповідачем цим майном.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідачем не надано, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме позивачка як представник ОСОБА_2 за довіреністю підписувала 01 березня 2018 року оспорюваний договір.

Ні в оспорюваному договорі, ні в акті приймання-передачі земельної ділянки не зазначено, що договір від імені орендодавця ОСОБА_2 укладено саме позивачкою ОСОБА_1 на підставі довіреності.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Окрім всього, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Вказана вимога підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з пунктами 4,6,9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором.

При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно зі ст.30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, заявником було надано: копію договору про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року, копію акту наданих послуг від 22 травня 2023 року до договору про надання правничої допомоги від 15 травня 2023 року.

Загальна вартість послуг за вказаним вище актом становить 20000 грн.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18 серпня 2021 року (справа №300/3178/20), витрати на надану професійну правничу допомогу, в разі зазначення обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають стягненню за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з вищенаведених норм матеріального та процесуального права, встановлених обставин справи на підставі наданих доказів, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. є співрозмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Левада» залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Селянського фермерського господарства «Левада» (09412, Київська обл., Ставищенський р-н., с. Богатирка, вул. Шевченка, 89, код ЄДРПОУ 24887605) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 12 липня 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана