Постанова

від 22.06.2023 по справі 309/1444/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/1444/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 червня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д.,

з участю секретаря Чічкало М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Хустського районного суду від 06 вересня 2022 року (у складі судді Піцура Я.Я.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Бедевлянської сільської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у квітні 2022 р.

Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог указала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, у шлюбі в сторін народилося двоє дітей, які перебувають на утриманні та вихованні відповідача.

Із моменту розірвання шлюбу відповідач із сім`єю не проживає, участі у вихованні дітей не бере, не відвідує їх, не надає їм належної матеріальної допомоги. У відповідача постійно виникає заборгованість зі сплати аліментів.

Відтак, відповідач умисно самоусунувся від виконання обов`язків щодо виховання і утримання своїх дітей, а також зловживає своїми батьківськими правами та недобросовісно використовує їх на шкоду інтересам дітей.

Заочним рішенням Хустського районного суду від 06 вересня 2022 р. у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

-позивач належними та допустимими доказами довела, що відповідач протягом тривалого часу, а саме з 2017 р. не виконує своїх батьківських обов`язків;

-байдужа поведінка відповідача стосовно своїх дітей не є періодичною, ситуативною, а носить триваючий характер, що вказує на фактичне самоусунення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків;

-висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зацікавлений у збереженні зв`язку з дітьми, не підтверджується належними та допустимими доказами;

-судом не враховано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи.

Так, судова повістка службі у справах дітей Бедевлянської сільської ради була вручена, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, вони подали заяву про розгляд справи без їх участі, вимоги апеляційної скарги підтримали.

Судова повістка ОСОБА_2 повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною відміткою», також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України.

ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , був повідомлений про час і місце розгляду справи, що стверджується розпискою, наявною у матеріалах справи (а.с.118), надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, при цьому посилався на неможливість ОСОБА_1 з`явитися у судове засідання через догляд за дітьми, а сам представник позивача не може з`явитися через зайнятість у інших судових засіданнях, що відбуваються у Тячівському районному суді. Однак, колегія суддів констатує, що вказані причини неявки в судове засідання не підтвердженні належними та допустимим доказами, відтак не є поважними.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, із таких мотивів.

Суд виходив із того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності тих виняткових обставин, які б дали змогу застосувати такий крайній захід як позбавлення відповідача батьківських прав відносно своїх дітей.

При цьому суд установив, що з 27.10.2012 р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тячівського районного суду від 05.12.2017 р. (а.с.5, 6).

У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7-9, 31-33).

Після розірвання шлюбу, 02.02.2021 р. позивач уклала новий шлюб, внаслідок чого її прізвище змінилося на « ОСОБА_6 » (а.с.10, 11).

Наразі відповідач разом із дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12,19), і неповнолітні діти перебувають на її утриманні (а.с.20, 22).

Рішенням Тячівського районного суду від 16.01.2020 р. стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 1500 грн. щомісячно (а.с.15, 16).

Згідно з довідкою Хустського РВ ДВС сукупний розмір заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті аліментів становить 57000 грн. (а.с.17, 18).

Відповідно до довідки Бедевлянської сільської ради № 538 від 01.07.2021 р. ОСОБА_2 з дітьми не проживає, дітей не відвідує, участі у вихованні дітей не бере (а.с.21).

Згідно з довідкою Тересвянського закладу дошкільної освіти «Веселка» № 33 від 02.07.2021 р. діти сторін відвідують указаний заклад з 02.09.2019 р. (а.с.24).

Відповідно до довідки Тересвянського закладу дошкільної освіти «Веселка» № 34 від 02.07.2021 р. протягом перебування дітей сторін у навчальному закладі батько їх не відвідував (а.с.25).

Згідно з довідкою приватного навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Щасливе місто» № 69 від 28.09.2021 р., ОСОБА_4 навчається у 1-Б класі даного закладу з вересня 2021 р. Дитину приводить до школи мама, батько жодного разу не приводив дитину та не був присутнім на жодному шкільному заході (а.с.26).

Також із матеріалів справи вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства з діагнозом: дитячий аутизм з якісним порушенням соціальної взаємодії, комунікації, порушеннями активності та уваги, недорозвитком мовлення, когнітивною недостатністю, ЗНМ І ст.(а.с.27, 28).

Відповідно до висновку служби у справах дітей Бедевлянської сільської ради від 21.06.2022 р. позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є доцільним (а.с.58-60). У даному висновку також зазначено, що батька дітей ОСОБА_2 у телефонному режимі було повідомлено про засідання комісії і він заперечив проти позбавлення його батьківських прав, ствердивши, що купує одяг дітям, але бачитися з ними не може, бо 5 років без виїзду знаходиться у Чехії.

Також з матеріалів справи вбачається, що відносно відповідача правоохоронними органами Чеської Республіки у 2021 р. було подано до суду обвинувальний акт за правопорушення «погроза під впливом речовин, що викликає звикання», «крадіжка», «пошкодження чужого майна» (а.с.29, 30).

ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, що свідчить про те, що він зацікавлений у збереженні зв`язку з дітьми, а отже не можна стверджувати про те, що змінити його поведінку у кращу сторону неможливо.

Отже, невідвідування батьком дітей, зокрема, в навчальних закладах, пов`язане перш за все з постійним перебування відповідача за межами України, і таке на думку суду не може бути розцінено як свідоме та винне ухилення відповідача від участі у вихованні дітей.

Щодо наявності заборгованості відповідача по сплаті аліментів, то як визнано у позовній заяві, частина аліментів усе ж таки сплачується родичами відповідача. Водночас з матеріалів справи неможливо встановити, чи сплачена частково сума аліментів здійснена безпосередньо власником коштами родичів відповідача, чи все ж таки за рахунок коштів, переданих ним, що в свою чергу не дає достатніх підстав стверджувати про свідоме ухилення відповідача від утримання дітей.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2017 р. ОСОБА_2 зовсім не цікавиться життям дітей, не бере участі у їх вихованні, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не виконує своїх обов`язків щодо утримання дитини, оскільки станом на 08 червня 2021 р. має заборгованість за аліментами у розмірі 57000 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дітей. Суд вказав, що тимчасове перебування відповідача за кордоном і заборгованість зі сплати аліментів не є підтвердженням ухилення від виховання дітей відповідача і його винної поведінки. Суд першої інстанцій зазначив, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вказує, що не втратив інтересу до дітей і має намір на відновлення відносин із ними, що свідчить про його зацікавленість у прийнятті участі в житті дітей.

Колегія суддів погоджується із таким висновком і відхиляє довід апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення суд попередньої інстанції не врахував висновок Бедевлянської сільської ради від 21.06.2022 р. № 06/04-16 про доцільність позбавлення батьківських прав. При дослідженні цього висновку суд вказав, що він є недостатньо обґрунтованим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Цей висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Суд оцінив означений висновок у сукупності з іншими доказам і сам по собі він не є правовою підставою для застосування крайнього заходу позбавлення відповідача батьківських прав.

Аргументи апеляційної скарги, про те, що байдужа поведінка відповідача стосовно своїх дітей не є періодичною, ситуативною, а носить триваючий характер, що вказує на фактичне самоусунення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, є необґрунтованими.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Заочне рішення Хустського районного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 11 липня 2023 р.

Судді: