Постанова

від 22.06.2023 по справі 496/5051/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/932/23

Справа № 496/5051/19

Головуючий у першій інстанції Драніков С.М.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Одесі справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що 03 вересня 2005 року, вона придбала у ОСОБА_5 земельні ділянки, які розташовані за адресою: Усатівська сільська рада, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 , ділянка № НОМЕР_4 , про що останньою було складено розписку про отримання грошових коштів у сумі 6000 (шість тисяч) доларів США за продаж земельних ділянок. 03 вересня 2005 року ОСОБА_5 склала довіреність, терміном на три роки, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б., якою уповноважила ОСОБА_6 продати гр. ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 1,78 га, розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 . Згідно з державним актом на право власності на земельні ділянки серії ЯА №082558, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.04.516.00081 від 12 листопада 2004 року, посвідченого головою Біляївської районної державної адміністрації Ігнатовським Є.М., та начальником Біляївського районного відділу земельних ресурсів Валюх О.В., вищезазначена земельна ділянка, площею 1,78 га належить ОСОБА_5 . Позивач вказує, що за її проханням ОСОБА_5 змінила цільове призначення (використання) земельної ділянки з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства, після чого ОСОБА_5 було видано новий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №288475 від 16 березня 2006 року, який вона передала позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Проте, продавець в силу певних обставин, а саме у зв`язку з постійною зайнятістю та поганим самопочуттям, не мала можливості відповідним чином укласти правочин, а посвідчення угоди у нотаріуса декілька разів переносилось та скасовувалось. На день звернення до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що не має можливості реалізувати свої права після придбання нерухомого майна, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна не був нотаріально посвідчений, через постійну зайнятість та погане самопочуття ОСОБА_5 , а також вже і у зв`язку зі смертю останньої, через що вона вимушена була звернутися до суду із даним позовом (т. 1, а.с. 3-7).

23 січня 2020 року ОСОБА_1 подала до Біляївського районного суду Одеської області клопотання про заміну неналежного відповідача, в якій просила замінити відповідача Усатівську сільську раду Біляївського району Одеської області на належних відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Клопотання аргументувала тим, що після відкриття провадження у справі стало відомо, що у померлої ОСОБА_5 є сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є спадкоємцями першої черги та прийняли спадщину (т. 1, а.с. 82-83).

27 січня 2021 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності відмовлено в повному обсязі. Скасовано арешт, накладений ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року, зі змінами внесеними ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24 січня 2020 року, на земельні ділянки кадастровий номер 5121085200:01:001:0214 та кадастровий номер 5121085200:01:001:0272 (т. 2, а.с. 216-221).

04 березня 2021 року канцелярією Біляївського районного суду Одеської області зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року. Апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції, зазначені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а також під час винесення рішення суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував істотні обставини по справі, а оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що 03 вересня 2005 року вона придбала у ОСОБА_5 земельні ділянки, про що нею було складено розписку про отримання грошових коштів у сумі 6000 доларів США за продаж земельних ділянок та передано апелянту оригінали правовстановлюючих документів на зазначені ділянки. 03 вересня 2005 року ОСОБА_5 склала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом, якою уповноважила ОСОБА_6 продати ОСОБА_1 спірні земельні ділянки, що, на думку апелянта, також є підтвердженням фактично укладеного, але нотаріально не посвідченого, договору купівлі-продажу. Апелянт зазначає, що через постійну зайнятість та погане почуття продавця не було можливості відповідним чином укласти правочин, а посвідчення угоди у нотаріуса декілька разів переносилося та скасовувалося. На думку апелянта, суду першої інстанції було достеменно відомо, що з приводу отримання права власності спадкоємцями ОСОБА_5 та посвідчення ними в подальшому договору дарування землі третій особі ОСОБА_7 Приморським ВП у м. Одесі проводиться досудове розслідування кримінального провадження, в якому апелянт вказана потерпілою. Апелянт повідомляє, що в рамках вказаного кримінального провадження встановлюється причетність державного реєстратора, яка в порушення вимог законодавства за ксерокопією державного акту на землю, незаконно зареєструвала право власності та нотаріуса, яка посвідчила договір дарування землі. Тобто, апелянт зазначає, що право власності на землю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та третьої особи ОСОБА_4 виникло завдяки шахрайським діям, є оспорюваним, але, на думку апелянта, зазначеним обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Апелянт вважає, що оскільки земельні ділянки вибули з володіння ОСОБА_5 після продажу їх апелянту, до моменту її смерті, вони не могли бути включені до складу спадкового майна. Апелянт вказує, що на теперішній час не має можливості реалізувати свої права після придбання нерухомого майна, оскільки договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений через постійну зайнятість та погане почуття ОСОБА_5 , а тепер і у зв`язку з її смертю. Тому апелянт звернулась до суду за захистом свої порушених прав. З огляду на викладене в апеляційній скарзі, апелянт просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі (т. 3, а.с. 56-59).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні 22 червня 2023 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_8 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа (апелянт) ОСОБА_4 також заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. 20 червня 2023 року від Усатівської сільської ради надійшла заява, в якій представник відповідача зазначив, що Усатівська сільська рада не є належним відповідачем у даній справі та просив провести розгляд за відсутності їх представника. 21 червня 2023 року на офіційну електронну адресу Одеського апеляційного суду Вознюк Т.П. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги до відповідачів є безпідставними, недоведеними, а тому задоволенню не підлягають (т. 2, а.с. 219).

Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини справи та оцінка апеляційного суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 належала земельна ділянка, площею 1,78 га, яка розташована на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, мас. №6 діл. №4, мас. №10 діл. АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №082558 від 12 листопада 2004 року (т. 1, а.с. 15).

16 березня 2006 року ОСОБА_5 був виданий новий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №288475, яким було змінено цільове призначення (використання) земельної ділянки з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (т. 2, а.с. 36).

Після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на земельні ділянки, що розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, мас. №6 діл. №4, мас. №10 діл. №1, кадастрові номери: 5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:0272.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 35, 50).

Згідно із копією спадкової справи, що наявна в матеріалах даної цивільної справи, 18 грудня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину на 1/2 (одну другу) частку земельних ділянок, які розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, мас. №6 діл. №4, мас. №10 діл. №1, кадастрові номери: 5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:0272 (т. 2, а.с. 71, 73, 75, 77).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 23 грудня 2019 року на підставі договорів дарування №2639 та №2640 за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5121085200:01:001:0214 та на земельну ділянку за кадастровим номером 5121085200:01:001:0272 (т. 1, а.с. 88-89).

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на ст. 220 ЦК України, відповідно до якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (т.1,а.с.4).

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі №754/2339/16).

Згідно з п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для визнання правочину дійсним (постанови Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 545/440/18; від 04.03.2019 в справі № 665/2266/16-ц; від 30.10.2019 в справі № 140/2001/17).

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вказувала на те, що через постійну зайнятість та погане почуття продавця не було можливості відповідним чином укласти правочин, а посвідчення угоди у нотаріуса декілька разів переносилась та скасовувалась. До матеріалів справи позивачем додано копію письмової розписки, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6000 дол. США за земельну ділянку, яка розташована на території Усатівської сільської ради мас. №6 діл. №4, мас. №10 діл. №1, а також довіреність, складену від імені ОСОБА_5 , якою остання уповноважила ОСОБА_6 відчужити на користь ОСОБА_1 спірні земельні ділянки (т. 1, а.с. 13, 16). Вказані докази, на думку ОСОБА_1 , підтверджують наміри ОСОБА_5 відчужити спірні земельні ділянки на користь позивача (т. 1, а.с. 4, т. 3, а.с. 58). Разом з тим, доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельних ділянок в період з 03 вересня 2005 року до березня 2016 року (тобто протягом більш, ніж 10 років), позивачем не надано.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позивач не надав будь-яких доказів, які б відповідали вимогами ст.ст. 77-81 ЦПК України та свідчили про ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок, а також не надав доказів на підтвердження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо відчуження нерухомого майна, з огляду на що суд першої інстанції дійшов правильних висновків по суті спору.

Щодо іншихдоводів апеляційноїскарги. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст постанови складений 11 липня 2023 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк