Постанова

від 25.06.2024 по справі 496/5051/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

справа № 496/5051/19

провадження № 61-12005св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня

2021 року під головуванням судді Дранікова С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: земельних ділянок, загальною площею 1,78 га, розташованих на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , кадастрові номери 5121085200:01:001:0214, 5121085200:01:001:0272

від 03 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки загальною площею 1,78 га, розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , кадастрові номери 5121085200:01:001:0214, 5121085200:01:001:0272.

Свої вимоги мотивувала тим, що 03 вересня 2005 року, вона придбала у

ОСОБА_5 спірні земельні ділянки, про що продавець склала розписку про отримання грошових коштів у сумі 6 000 доларів США за продаж земельних ділянок.

03 вересня 2005 року ОСОБА_5 склала довіреність, терміном на три роки, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Русских С. Б., якою уповноважила ОСОБА_6 продати ОСОБА_1 спірні земельні ділянки.

Позивач вказує, що за її проханням ОСОБА_5 змінила цільове призначення (використання) земельної ділянки з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства, після чого

ОСОБА_5 отримала новий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №288475 від 16 березня 2006 року, який вона передала позивачу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Продавець в силу певних обставин, а саме у зв`язку з постійною зайнятістю та поганим самопочуттям, не мала можливості відповідним чином укласти правочин, а тому посвідчення угоди у нотаріуса декілька разів переносилось та скасовувалось.

ОСОБА_1 вказувала на те, що не має можливості реалізувати свої права після придбання нерухомого майна, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна не був нотаріально посвідчений, через постійну зайнятість та погане самопочуття ОСОБА_5 , у зв`язку із її смертю вона вимушена звернутися до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 27 січня 2021 року у задоволенні позову відмовив. Скасував арешт, накладений ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2020 року, зі змінами внесеними ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24 січня 2020 року, на земельні ділянки кадастровий номер 5121085200:01:001:0214 та кадастровий номер 5121085200:01:001:0272.

Одеський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що позивач не надала жодних доказів, які б відповідали вимогами статей 77-81 ЦПК України та свідчили б про ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок, а також не надала доказів на підтвердження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо відчуження нерухомого майна.

Додатково апеляційний суд вказував, що доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельних ділянок в період з 03 вересня 2005 року до березня 2016 року (тобто протягом більш, ніж 10 років), позивач не надала також.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня

2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник посилається на те, що суди не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 03 лютого 2022 року у справі № 369/7225/19, від 22 серпня 2019 року у справі

№ 369/3340/16-ц та у постановах Верховного суду України у справі № 6-1288цс17,

від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц.

ОСОБА_1 зазначає, що суди не звернули належну увагу на ту обставину, що вона з свого боку виконала усі дії, які були необхідні для укладення договору купівлі-продажу про що свідчить домовленість щодо усіх істотних умов договору, розписка та довіреність. Дії ОСОБА_5 також були спрямовані на укладення такого договору, зокрема написання розписки, зміна цільового призначення земельних ділянок, складення довіреності, але у зв`язку із невідворотними обставинами (смертю) її волевиявлення не було доведене до кінця.

Аргументом касаційної скарги також є те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що виявилось у тому, що він здійснив розгляд справи за відсутності особи, яка подала апеляційну скаргу.

В частині порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах у справі

№ 569/17045/18-ц, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 10 квітня

2019 року у справі № 461/10610/13-ц.

Вказувала, що апеляційний суд порушив приписи пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки земельні ділянки визнані речовим доказом у кримінальному провадженні, що унеможливлює об`єктивний розгляд цієї цивільної справи. Також зазначила, що апеляційний суд залишив поза увагою клопотання про зупинення провадження у справі.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У поданому у вересні 2023 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Вказувала, що доводи, наведені у касаційній скарзі не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються її матеріалами. Усі фактичні обставини справи були належним чином досліджені судами і отримали належну правову оцінку у їх сукупності.

Посилання на порушення апеляційним судом норм процесуального права не заслуговують на увагу також, оскільки жодних обґрунтованих підстав для розгляду справи за участі апелянта не існувало, а тому апеляційний суд правильно розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 без її участі. Третя особа також додатково зауважує, що жодних клопотань про зупинення провадження у справі ОСОБА_1 не подавала.

У поданих у вересні 2023 року відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 у задоволенні касаційної скарги просили відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Вказували, що спірні земельні ділянки вони отримали у спадок від своєї матері та розпорядились ними на користь ОСОБА_4 .

Правовстановлюючі документи, якими підтверджувалось їх право власності недійсними не визнавались.

Факт безповоротного ухилення покійною ОСОБА_5 від укладення договору купівлі-продажу позивач не довела, а тому висновки судів правильні, а оскаржені судові рішення є законними та обґрунтованими.

Також відповідачі вказують на помилковість тверджень касатора про порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки як суд першої так і суд апеляційної інстанції неодноразово задовольняли клопотання сторони позивача про відкладення розгляду справи. В останнє судове засідання ОСОБА_1 , яка була належним чином повідомлена не з`явилась, тому порушення норм процесуального права в діях апеляційного суду відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Біляївського районного суду Одеської області.

08 вересня 2023 року цивільна справа № 496/5051/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_5 належала земельна ділянка, площею 1,78 га, яка розташована на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії

від 12 листопада 2004 року ЯА № 082558 (а. с. 15, том 1).

16 березня 2006 року ОСОБА_5 отримала новий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №288475, в якому було змінено цільове призначення (використання) земельної ділянки з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства (а. с. 14, том 1).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 36, том 2).

Після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на земельні ділянки, які розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , кадастрові номери: 5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:0272.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. звернулись

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 35, 50, том 2).

Згідно із копією спадкової справи, що наявна в матеріалах справи, 18 грудня

2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину на 1/2 (одну другу) частку земельних ділянок, які розташовані на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_3 ділянка № НОМЕР_4 , масив № НОМЕР_1 ділянка № НОМЕР_2 , кадастрові номери: 5121085200:01:001:0214 та 5121085200:01:001:0272 (а. с. 71, 73, 75, 77, том 2).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 23 грудня 2019 року на підставі договорів дарування № 2639 та № 2640 за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5121085200:01:001:0214 та на земельну ділянку за кадастровим номером 5121085200:01:001:0272 (а. с. 88, 89 том 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з приписами частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц (провадження № 61-29416св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17 (провадження № 61-48764св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18 (провадження № 61-1111св20) та від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц (провадження № 61-7145св22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вказувала на те, що через постійну зайнятість та погане почуття продавця у них не було можливості відповідним чином укласти правочин, а посвідчення угоди у нотаріуса декілька разів переносилась та скасовувалась.

Враховуючи ту обставину, що суди встановили та зауважили, що позивач не надала доказів, які б відповідали вимогами статей 77-81 ЦПК України та свідчили б про ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок, а також не надала доказів на підтвердження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо відчуження нерухомого майна, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Додатково апеляційний суд зазначив, що доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельних ділянок в період з 03 вересня 2005 року до березня 2016 року (тобто протягом більш, ніж 10 років) позивач не надала.

Наведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 в яких мова іде про те, що суди належним чином не дослідили та не дали оцінку зібраним у справі доказам.

Колегія суддів також зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо аргументу касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04 березня 2019 року у справі

№ 665/2266/16-ц, від 03 лютого 2022 року у справі № 369/7225/19, від 22 серпня

2019 року у справі № 369/3340/16-ц та у постановах Верховного суду України у справі № 6-1288цс17, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 вересня

2013 року у справі № 6-63цс13, від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц колегія суддів доходить таких висновків.

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц вказав, що при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У постанові від 03 лютого 2022 року у справі № 369/7225/19-ц Верховний Суд вказував, що оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, позивачем не доведено факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Аналогічні за змістом висновки викладені і у постановах Верховного Суду України

від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 та від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи, яка є предметом касаційного перегляду суди встановили, що позивач не довела факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину? колегія судів відхиляє наведений аргумент касаційної скарги в цій частині, оскільки висновки судів, правовим позиціям у наведених справах не суперечать.

Верховний Суд України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-1967цс15 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 вказував, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У цій справі вирішувався спір про стягнення боргу за борговою розпискою.

Отже предмет та підстави позову та фактичні обставини у наведених заявником справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду не однакові.

Щодо аргументу касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права колегія суддів доходить таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2021 року суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про призначення справи до розгляду на 04 листопада 2021 року на 10:20 год за апеляційною скаргою ОСОБА_1

ОСОБА_1 отримала копію зазначеної ухвали 21 вересня 2021 року (а. с. 76, том 3).

Судове засідання, призначене на 04 листопада 2021 року не відбулось. Розгляд справи був відкладений на 03 лютого 2022 року на 12:20 год, що підтверджується довідкою (а. с. 97 том 3).

Матеріали містять телефонограму, відповідно до якої 03 листопада 2021 року

ОСОБА_1 була повідомлена про призначення розгляду її апеляційної скарги

на 03 лютого 2022 року на 12:20 год (а. с. 95, том 3).

ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 03 лютого 2022 року на 12:20 год була повідомлена судовою повісткою, що підтверджується зворотнім повідомленням (а. с. 99, том 3).

03 лютого 2022 року судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Розгляд справи був відкладений на 14 квітня 2022 року на 12:20 год (а. с. 115, том 3).

Матеріали містять телефонограму, відповідно до якої 02 лютого 2022 року

ОСОБА_1 була повідомлена про призначення розгляду її апеляційної скарги

на 14 квітня 2022 року на 12:20 год (а. с. 112, том 3).

14 квітня 2022 року судове засідання не відбулось. Розгляд справи був відкладений на 15 вересня 2022 року на 12:00 год (а. с. 121, том 3).

15 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Денисенко Г. В. подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи (а. с. 122, том 3).

15 вересня 2022 року судове засідання не відбулось. Розгляд справи був відкладений на 09 лютого 2023 року на 11:10 год (а. с. 127, том 3).

ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 09 лютого 2023 року на 11:10 год була повідомлена судовою повісткою, що підтверджується зворотнім повідомленням (а. с. 135, том 3), а її представник ОСОБА_7 телефонограмою (а. с. 130, том 3).

09 лютого 2023 року ОСОБА_1 особисто подала до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, яку мотивувала тим, що вона розірвала договір з адвокатом Денисенком Г. В., а тому потребує додаткового часу на залучення нового адвоката, укладення з ним договору. Розгляд справи просила відкласти на іншу зручну для суду дату (а. с. 139, том 3).

09 лютого 2023 року судове засідання не відбулось. Розгляд справи був відкладений на 22 червня 2023 року на 10:00 год (а. с. 143, том 3).

ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 22 червня 2023 року на 10:00 год 24 травня 2023 року була повідомлена судовою повісткою, що підтверджується зворотнім повідомленням (а. с. 157, том 3).

У судове засідання, призначене на 22 червня 2023 року апелянт ОСОБА_1 участі не брала, надіслала клопотання про відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд вказував, що з врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Оскаржена постанова апеляційного суду також містить посилання на те, що 21 червня 2023 року на офіційну електронну адресу Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 надіслала клопотання про відкладення розгляду справи (а. с. 63, том 2 виділених матеріалів).

Наслідки неявки в судове засідання учасників справи під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції врегульовано статтею 372 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що позивач не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, Верховний Суд урахував, що вона була повідомлена повідомленв про дату, час і місце судового засідання, надіслала суду заяву про відкладення розгляду справи, тому відсутні підстави вважати, що апеляційний суд розглянув справу без участі позивача, не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, чим порушив загальні принципи цивільного судочинства, зокрема і принцип диспозитивності.

Верховний Суд виходить з того, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Отже, ОСОБА_1 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності позивача (апелянта) не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо аргументів касаційної скарги відносно того, що апеляційний суд порушив приписи пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки земельні ділянки визнані речовим доказом у кримінальному провадженні, що унеможливлює об`єктивний розгляд цієї цивільної справи та суд залишив поза увагою клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно з частинами першою - третьою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, при вирішенні клопотання щодо зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд має враховувати приписи статті 367 ЦПК України, якою регламентується межі розгляду справи судом апеляційної інстанції й не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові 14 лютого 2022 року при розгляді справи

№ 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21).

Крім того, необхідно приймати до уваги, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять клопотань ОСОБА_1 чи її представника про необхідність зупинення провадження у справі, колегія суддів відхиляє наведений аргумент касаційної скарги також.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров