Постанова

від 13.07.2023 по справі 235/8060/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4744/23 Справа № 235/8060/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Воробйов С.О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") укладено договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого клієнт (ТОВ "ФК "Вектор Плюс") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1

15 лютого 2007 року Акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк" (правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0401/0207/88-005, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати боржнику кредит в сумі 75 000,00 доларів США, а відповідач зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в сумі 75 000,00 доларів США.

Відповідач належно не виконувала взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушила істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 12 серпня 2015 року має прострочену заборгованість в розмірі 4 446 519,81 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн.; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн; пені - 1 300 486,81 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 4 446 519,81 грн. та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 4 446 519,81 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн.; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн; пені - 1 300 486,81 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що будь-яких доказів на підтвердження видачі кредитних коштів позивач не надав, а суд першої інстанції в свою чергу не дослідив належним чином матеріалів кредитної справи та не перевірив наявність факту дійсного отримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за її відсутності, без належного її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мироненка В.В., дослідивши докази, у тому числі надані позивачем на виконання ухвали апеляційного суду від 01 червня 2023 року дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за її відсутності, без належного її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Зазначає, що вона не отримувала від суду жодних листів, судових повісток, копії позовної заяви разом з додатками до неї та не знала про сам факт ухвалення оскаржуваного заочного рішення.

Згідно з частиною першою статті 74 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 24 вересня 2015 року (т.1 а.с.58).

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2015 року закінчено підготовку справи до судового розгляду та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 02 жовтня 2015 року (т.1 а.с.65).

Згідно протоколу судового засідання від 02 жовтня 2015 року слухання справи відкладено на 27 жовтня 2015 року у зв`язку з неявкою відповідача (т.1 а.с.67).

Проте, матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу судових повісток про призначення справи до розгляду в порядку визначеному ЦПК України.

Наявні в матеріалах справи довідки про доставку відповідачу смс-повідомлень про призначення судових засідань на 24 вересня 2015 року та на 02 жовтня 2015 року, не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-48215св18) вказано, що: «у матеріалах справи міститься довідка про доставку SMS (а.с.114), згідно якої ОСОБА_5 було доставлено SMS-повідомлення про судове засідання, призначене на 25 липня 2018 року на 12 год 25 хв. Проте ця довідка не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом Учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення Учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. У матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_5 про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. За таких обставин не можна вважати, що апеляційний суд належним чином повідомив ОСОБА_5 про дату, час і місце судового засідання».

Оскільки наявний в матеріалах справи бланк заяви про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомленням не містить підпису відповідача, тому не можна вважати, що суд першої інстанції належним чином повідомив відповідача про дату, час і місце судового засідання шляхом направлення смс-повідомлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 (провадження № 14-506цс19) вказано, що: «відповідно до вимог статті 224 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74, 75, 76 ЦПК України. Якщо ж в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи».

Відтак відповідач у справі був позбавлений можливості належним чином надати свої заперечення чи докази у суді першої інстанції.

Розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 6 Конвенції про права особи на справедливий судовий розгляд та статей 8, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.

Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 без обов`язкового належного повідомлення її про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 15 лютого 2007 року Акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0401/0207/88-005, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати боржнику кредит в сумі 75 000,00 доларів США, а відповідач зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором (т.1 а.с.5-8).

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації (т.1 а.с.14-27).

28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого клієнт (ТОВ "ФК "Вектор Плюс") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації (т.1 а.с.28-36).

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, чим порушила істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 12 серпня 2015 року має прострочену заборгованість, яка згідно розрахунку заборгованості (т.1 а.с.11), становить 4 446 519,81 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн.; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн; пені - 1 300 486,81 грн.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ураховуючи наведене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Вирішуючи спір, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданими сторонами доказам, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 3 146 033,00 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн.; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн.

Відповідач ОСОБА_1 належними та допустимими доказами розрахунок заборгованості не спростувала, не навала своїх контррозрахунків.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що будь-яких доказів на підтвердження видачі кредитних коштів позивач не надав, а суд першої інстанції в свою чергу не дослідив належним чином матеріалів кредитної справи та не перевірив наявність факту дійсного отримання відповідачем кредитних коштів, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.

Так, відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року кредит надається Банком у готівковій формі через касу банку на підставі заяви позичальника з урахуванням вартості і ліквідності майна, що передається в іпотеку банку.

Для з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2023 року витребувано у ТОВ "Кредитні ініціативи" належним чином завірену повну копію кредитної справи за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, укладеним між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 .

На виконання вказаної ухвали, ТОВ "Кредитні ініціативи" надало матеріали кредитної справи, яка містить копії: кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, укладеного між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 ; графіку погашення кредиту та сплати відсотків; паспорта позичальника; заяви-анкети на отримання кредиту; заяви на видачу готівки № 1 від 16 лютого 2007 року.

Згідно заяви на видачу готівки № 1 від 16 лютого 2007 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 75 000,00 доларів США згідно договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року.

Вказана заява містить паспортні дані відповідача, а також її підпис, дійсність якого відповідач не заперечувала.

Таким чином, оскільки, відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року кредит надається Банком у готівковій формі через касу банку на підставі заяви позичальника, колегія суддів, дослідивши заяву на видачу готівки № 1 від 16 лютого 2007 року, підписану відповідачкою, вважає, що факт видачі відповідачці кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які не спростовані відповідачем.

ОСОБА_1 не представлено суду будь-яких належних та допустимих доказів неотримання нею кредитних коштів за спірним кредитним договором, зокрема: звернення з відповідними заявами до банку про проведення перевірки, до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, до суду з відповідним позовом, тощо.

Як убачається з апеляційної скарги та пояснень представника ОСОБА_1 адвоката Мироненка В.В. в суді апеляційної інстанції, апелянт не заперечує факт укладання нею та підписання нею особисто кредитного договору, нею заперечується саме факт отримання особисто нею грошових коштів.

Також, апелянт ОСОБА_1 клопотання про призначення відповідної судової експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини видачі та отримання кредитних коштів, суду апеляційної інстанції не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Натомість, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачкою кредитних коштів, про що свідчать її підписи у заяві-анкеті на отримання кредиту, кредитному договору та заяві на видачу готівки, в яких погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором.

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі на спростування отримання кредитних коштів про те, що пунктом 1.1 кредитного договору передбачено те, що кредит надається лише після підписання іпотечного договору, що забезпечує повернення кредиту, а також інших платежів, не спростовують факт отримання кредитних коштів згідно кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, що встановлено під час розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не оскаржувала в установленому законом порядку окремі пункти кредитного договору або в цілому, підписавши договір погодилася з його умовами. Що також в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мироненко В.В.

Щодо застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Мироненко В.В. заявив усне клопотання про застосування строку позовної давності до вимог банку за період з 20 березня 2007 року по 20 серпня 2012 року до чергових платежів, посилаючись на те, що банку було відомо про порушене його право - наявність боргу.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги вказане клопотання у зв`язку з пропуском строку для заявлення такого клопотання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою та п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Встановлено, що оскаржуване заочне рішення суду ухвалено за відсутності відповідача ОСОБА_1 без обов`язкового належного повідомлення її про дату, час і місце розгляду справи, а тому вона з об`єктивних причин не могла заявити клопотання про застосування строку позовної давності.

Однак, звертаючись до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Вінницький В.О. не заявляв клопотання про застосування строку позовної давності, таких обґрунтувань заява не містить.

Крім того, під час перегляду заочного рішення суду в судовому засіданні був присутній вказаний представник відповідача, проте клопотань щодо застосування строку позовної давності не заявляв, доводів і міркувань щодо спливу строку позовної давності не висловлював, що підтверджується протоколом судового засідання від 28 лютого 2023 року (т.1 а.с.190-192).

Також, звертаючись з апеляційною скаргою сторона відповідача не посилалась на пропуск строку позовної давності, таких доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності не приймається до уваги колегією суддів, оскільки воно заявлено з пропуском строку.

Натомість колегія суддів звертає увагу, що умовами кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року визначено кінцевий термін погашення кредиту до 14 лютого 2017 року.

Як убачається з матеріалів справи, 25 серпня 2015 року ТОВ "Кредитні ініціативи" направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту у строку до 30 днів з дати отримання цієї вимоги (т.1 а.с.12,13).

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, направивши відповідачу ОСОБА_1 вимогу та пред`явивши у серпні 2015 року до суду позов.

Отже, позивач звернувся в межах строку позовної давності за наявності порушеного його права.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Щодо стягнення пені.

У частинах першій та другій статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання частини шостої статті 14-1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Національний банк України з метою забезпечення реалізації статті 2 цього Закону листом від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО» повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.

Також на виконання частини п`ятої статті 14-1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

До таких населенних пунктів відповідно до пункту 8 вказаного Переліку, зокрема входить с. Ровне Красноармійського району Донецької області, де було зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_1 , а тому вона є особою, яка переселилася із зони під час проведення антитерористичної операції та на неї розповсюджуються гарантії, передбачені Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про порушення банком вимог законодавства про заборону здійснення нарахування пені за кредитними зобов`язаннями відносно позичальника, місце проживання якого було зареєстровано на території проведення антитерористичної операції, а тому з суми заборгованості, що підлягає стягненню, підлягає виключенню нарахована банком пеня.

З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що пеня нарахована банком за останній календарний рік до звернення до суду з позовом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 1 300 486,81 грн, у зв`язку з чим така вимога не підлягає задоволенню.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Ураховуючи викладене, заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 3 146 033,00 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн.; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стянення пені слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 3 654,00 грн., а сплачений відповідачем судовий збір в розмірі 5 481,00 грн. за подачу апеляційної скарги підлягає відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року - скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 3 146 033,00 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн.; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стянення пені - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 654,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 481,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко