Постанова

від 11.07.2023 по справі 337/313/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.07.2023 Справа № 337/313/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/313/22 Головуючий у 1 інстанції: Котляр А.М.

Провадження № 22-ц/807/858/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11» липня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової О.М.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного підприємства «КОМПАНІЯ ЕПІЗОД» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2022 року АТ «УКРСИББАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «КОМПАНІЯ ЕПІЗОД» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11473597000 від 23.06.2015 року.

Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 у розмірі 2 132 381,65 грн. двома траншами, а саме: 1 278 047,73 грн. за траншем 1 (11473597000) та у розмірі 854 333,92 грн. за траншем 2 (11473597001). Відповідач зобов`язалась 23 числа кожного місяця повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі, встановленому договором, та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23.08.2028 року.

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору з ОСОБА_2 укладено договір поруки №261454 (основний борг) від 23.06.2015 року та договір поруки №261454 (проценти та інші платежі) від 23.06.2015 року; з ПП «КОМПАНІЯ «ЕПІЗОД» укладено договір поруки №261455 (основний борг) від 23.06.2015 року та договір поруки №261455 (проценти та інші платежі) від 23.06.2015 року.

Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_1 тривалий час не здійснювала своєчасні платежі у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам. Банком було направлено відповідачам вимоги від 01.10.2020 року про усунення порушень кредитного договору та у разі не погашення простроченої заборгованості - про дострокове повернення кредиту. Однак, відповідачі вимоги не виконали, заборгованість не погасили у повному обсязі.

Станом на 11.01.2022 року заборгованість позичальника по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом становить 2 398 101,51 грн., з яких: 1 930 424,50 грн. - заборгованість за кредитом, 449040,16 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 18 636,85 грн. - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України).

На підставі зазначеного просило стягнути на його користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11473597000 від 23.06.2015 року у розмірі 2 398 101,51 грн. з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , з ПП «КОМПАНІЯ «ЕПІЗОД» у солідарному порядку з ОСОБА_1 ; стягнути з відповідачів на його користь судовий збір у розмірі 35 971,52 грн. по 11 990,51 грн. з кожного та фактично понесені судові витрати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь АТ «УКРСИББАНК» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11473597000 від 23.06.2015 року у розмірі 2 091 778,18 грн., яка складається із заборгованості: 1 930 424,50 грн. - за кредитом; 142 716,83 грн. - за процентами за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України); 18 636,85 грн. - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України) з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , з ПП «КОМПАНІЯ «ЕПІЗОД» у солідарному порядку з ОСОБА_1 .

Стягнуто на користь АТ «УКРСИББАНК» судовий збір в сумі 31 374,36 грн. в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «КОМПАНІЯ «ЕПІЗОД» по 10 458,12 грн. з кожного відповідача.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «УКРСИББАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 25.04.2018 року у справі № 311/4189/15, від 18.01.2022 року у справі № 910/17048/17 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 5017/1987/2012, можливість визначення в договорі проценти, які стягуються після спливу встановленого кредитним договором строку кредитування до повернення коштів, неврахування судом першої інстанції умов п. 1.3.1 кредитного договору та Правил, просило скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні нарахованих з 15.11.2020 року відсотків та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що згідно з повідомленням позивача на 41 день з моменту його отримання сума такого кредиту вважається простроченою сумою боргу, а сума плати за кредит, що була нарахована на цей день - відповідно простроченими процентами, АТ «УкрСиббанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України шляхом направлення відповідачам вимог від 01 жовтня 2020 року про дострокове виконання зобов`язань за договором кредиту, в договорі кредитування сторони не визначили можливість нарахування процентів до повного виконання своїх зобов`язань, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін рішення суду першої інстанції

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.06.2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» (поточне найменування з 24.11.2018 року - АТ «УКРСИББАНК») та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11473597000 (далі-Кредитний договір) (т.1, а.с.17-26).

Підписавши цей договір, ОСОБА_1 погодилась з викладеними у договорі та у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «УкрСиббанк» умовами з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових (поточних) рахунків, які оприлюднені у офіційному виданні «Голос України» №85 від 13.05.2011 року та розміщені на сайті банку www.my.ukrsibbank.com. Сторони домовилися, що Правила після підписання сторонами договору стають його невід`ємною частиною та не підлягають додатковому підписанню (преамбула кредитного договору).

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Кредитного договору Банк надав Позичальнику ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у розмірі 2 132 381,65 грн. двома траншами, а саме: 1 278 047,73 грн. за траншем 1 (11473597000) та у розмірі 854 333,92 грн. за траншем 2 (11473597001) (пункт 2.4 Кредитного договору) на строк до 23 серпня 2023 року.

Згідно з п.2.5 - 2.8 Кредитного договору Позичальник зобов`язався щомісячно згідно з Графіком платежів 23 числа кожного місяця повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі, встановленому договором, та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23.08.2028 року.

При цьому Позичальник зобов`язався сплатити проценти за користування кредитом за траншем 1 у розмірі 23,90% річних, за траншем 2-у розмірі 0,001 % річних та у порядку, встановленому пунктом 2.7. Кредитного договору та п.1.3. Правил.

Відповідно до п.2.7 Кредитного договору за користування кредитними коштами понад встановлений термін банк нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору укладені:

- Договір поруки від 23.06.2015 року №261454 між ПАТ «УкрСиббанк» (поточне найменування з 24.11.2018 року - АТ «УКРСИББАНК») та ОСОБА_2 (основний борг) та договір поруки №261454 (проценти та інші платежі) від 23.06.2015 року (т.1, а.с.27-30);

- Договір поруки від 23.06.2015 року №261455 між ПАТ «УкрСиббанк» (поточне найменування з 24.11.2018 року - АТ «УКРСИББАНК») та ПП «КОМПАНІЯ «ЕПІЗОД» (основний борг) від 23.06.2015 року та договір поруки від 23.06.2015 року №261455 (проценти та інші платежі) (т.1, а.с.31-34).

Згідно з п. п. 1.1.-1.5 Договорів поруки поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником зобов`язань перед кредитором щодо повернення кредиту у розмірі 2 132 381,65 грн., та сплати процентів, пені, та інших платежів у розмірі 1 066 190,83 грн., що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Підписанням договору поруки поручитель підтвердив, що йому добре відомі усі умови вищевказаного кредитного договору. Причини невиконання позичальником своїх зобов`язань по кредитному договору ніяким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань по договору поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 11.01.2022 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 2 398 101,51 грн. та складається з: 193 0424,50 грн. - заборгованості за кредитом; 449 040,16 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом (ст.1048 ЦК України); 18 636,85 грн. - заборгованості за процентами за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що 01.10.2020 року Банк направив позичальнику ОСОБА_1 та поручителям ОСОБА_2 та ПП «КОМПАНІЯ «ЕПІЗОД» вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит з 32 календарного дня, з дати одержання Позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту. У разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення, термін повернення кредиту вважається таким, що настав з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту (т.1, а.с. 35-38).

Докази отримання повідомлення в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 553 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти з користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, правильним є висновок суду про те, що на 41 календарний день - 15 листопада 2020 року з моменту пред`явлення банком дострокової вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця ПАТ «УкрСиббанк» нараховувати передбачені договором проценти припинилося.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив в позові в частині стягнення відсотків за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), нарахованих після 15 листопада 2020 року в розмірі 306 323,33 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.04.2018 року у справі №311/4189/15-ц та від 18.01.2022 року у справі №910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на таке.

На підставі п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України апеляційне провадження у цій справі за клопотанням представника банку ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 березня 2023 року було зупинено до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/4518/16 у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 з приводу вищевказаних доводів апеляційної скарги зазначила про таке.

75. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

76. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

77. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

78. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

79. Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

80. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

82. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

83. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

84. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

85. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

86. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

87. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

91. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

92. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

93. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

94. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

95. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

96. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

97. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

100. Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

103. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

104. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

105. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

106. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

107. Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

110. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

111. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

112. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

113. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

114. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

115. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

116. Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

117. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

118. Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

119. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

120. Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

121. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

123. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Умовами Кредитного договору, укладеного між сторонами, не передбачено нарахування відсотків за користування кредитними коштами після пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України

Суд першої інстанції, встановивши, що умовами пункту 2.6 Кредитного договору визначено право кредитора щодо нарахування процентів в підвищеному розмірі за користування коштами понад встановлені договором терміни (як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання), та дійшовши висновку про те, що строк кредитування закінчився на 41 календарний день з моменту пред`явлення банком дострокової вимоги (15 листопада 2020 року), правомірно застосував положення ст.625 ЦК України та задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін в сумі 18 636,85 грн..

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось в апеляційному порядку та не переглядалось апеляційним судом.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 липня 2023 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова