Постанова

від 15.06.2023 по справі 910/2392/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2023 р. Справа№ 910/2392/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.06.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 (повний текст рішення складено 16.02.2023)

у справі № 910/2392/22 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Громадської організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан»

до 1) Кіровоградської обласної ради

2) Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Громадська організація «Військово-мисливське товариство «Південь»

про визнання незаконним пункту рішення та визнання недійсною додаткової угоди.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року Громадська організація «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» (далі - позивач,) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Кіровоградської обласної ради (далі - відповідач-1), Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Громадська організація «Військово-мисливське товариство «Південь» (далі - третя особа) про:

- визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 рішення Кіровоградської обласної ради №917 від 18.08.2010 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 14.11.1997 року №105 «Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливського господарства», яким вирішено внести зміни до рішення обласної ради від 14 листопада 1997 року №105 «Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливських господарств», зокрема, у пункті 1 та 2 цифри та слова «терміном на 15 років» замінено цифрами та словами «строком на 30 років до 2027 включно»;

- визнання недійсною Додаткової угоди №07-12/2-29 від 11.10.2010 року до Договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2018 року, укладеної між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане рішення та додаткова угода прийняті з порушенням ст.ст. 22, 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

У письмових поясненнях третя особа зазначила, що мисливські угіддя Андрусівського мисливського господарства фактично були передані Південному регіону Товариства військових мисливців і рибалок ЗСУ, правонаступником якого є скаржник. Кіровоградська обласна рада абсолютно законно прийняла рішення про внесення змін до рішення №105, оскільки строк користування мисливськими угіддями не закінчився і право користування не було припинено. Окрім того, третьою особою зазначено, що права та законні інтереси позивача не порушені оскаржуваним рішенням. Також третьою особою заявлено клопотання про застосування до даних правовідносин пропуску строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 позовні вимоги задоволені повністю.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 3 пункту 1 рішення Кіровоградської обласної ради №917 від 18.08.2010 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 14.11.1997 року №105 «Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливського господарства», зокрема, у пункті 1 та 2 цифри та слова «терміном на 15 років» замінено цифрами та словами «строком на 30 років до 2027 включно.

Визнано недійсною додаткову угоду №07-12/2-29 від 11.10.2010 року до Договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2008 року, укладену між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону.

Стягнуто з відповідачів суму судового збору в розмірі 4 962,00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Громадська організація «Військово-мисливське товариство «Південь» 02.03.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 у справі № 910/2392/22 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/2392/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2392/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 у справі № 910/2392/22.

05.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2392/22.

Разом з тим, головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці. Питання пов`язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу судді з відпустки.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.04.2023 у справі № 910/2392/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 прийнято апеляційну скаргу Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 у справі № 910/2392/22 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду на 16.05.2023.

24.04.2023 на адресу суду надійшло клопотання від Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» про проведення усіх судових засідань у справі № 910/2392/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі третьої особи, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях, а рішення місцевого господарського суду від 31.01.2023 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.04.2023 у справі № 910/2392/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 прийнято апеляційну скаргу Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 у справі № 910/2392/22 визначеним складом суду, задоволено клопотання Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» про участь у судовому засіданні 16.05.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

16.05.2023 розгляд справи відкладено на 15.06.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням третьою особою власних технічних засобів.

13.06.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/61/22 за позовом Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» до Кіровоградської обласної ради, Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства та Громадської організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» про визнання незаконним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 «Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013, укладений між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан».

14.06.2023 від скаржника надійшли копія додаткових письмових пояснень у справі № 910/61/22 для врахування їх у даній справі (справа, яка на думку третьої особи є пов`язаною з даною справою) та клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

У судове засідання 15.06.2023 до Північного апеляційного господарського суду з`явився представник позивача. Представник третьої особи приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, повідомлялися належним чином. Про причини неявки представників суд не повідомили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідачів, що не з`явились у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Клопотання про зупинення провадження у даній справі та клопотання про долучення додаткових доказів просив задовольнити.

Представник Громадської організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у даній справі та клопотання про долучення додаткових доказів просив відмовити.

Заслухавши думки представників учасників справи щодо заявлених клопотань, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у їх задоволенні.

Клопотання третьої особи про зупинення провадження у даній справі № 910/2392/22 до набрання законної сили рішення у справі №910/61/22, колегія суддів залишає без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з`ясовує, як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Судом апеляційної інстанції враховано, що постановою Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/61/22 рішення Господарського суду від 10.08.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в даному випадку суд має можливість самостійно встановити при розгляді апеляційної скарги у справі №910/2392/22 всі обставини за наявними в матеріалах справи доказами, вирішення спору у справі №910/61/22 не має вирішального значення для розгляду справи №910/2392/22, а тому відсутні підстави для зупинення апеляційного провадження у даній справі №910/2392/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/61/22.

При цьому, вказана справа № 910/61/22 має відмінний предмет позову від предмету позову у справі № 910/2392/22, яка розглядалася судом. Оскільки у справі № 910/2392/22 розглядаються саме обставини щодо визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 рішення Кіровоградської обласної ради №917 від 18.08.2010 року та визнання недійсною Додаткової угоди №07-12/2-29 від 11.10.2010 року до Договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2008 року, а не обставини стосовно визнання недійним рішення Кіровоградської обласної ради № 546 та Договору № 32, які є предметом оскарження у справі № 910/61/22.

Клопотання про приєднання документів (долучення додаткових доказів), колегія суддів залишає без задоволення, оскільки, відповідно до приписів частин першої та третьої ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, необхідна наявність таких критеріїв, як: «винятковість випадку», «причини, що об`єктивно не залежать від особи» та «наявність доказів неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близькою за змістом є правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 915/2222/19.

Верховним Судом вказано, що за змістом частин 4 та 8 статті 80 ГПК України, яка врегульовує загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що на залежали від неї.

Суд касаційної інстанції також вказав, що відповідно до висновку щодо застування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасність вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що скаржник у своєму клопотанні не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, зокрема: не обгрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції та зокрема у встановлений строк до суду апеляційної інстанції; не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника; не надав доказів неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.12.1993 Управлінням юстиції Одеської обласної державної адміністрації зареєстровано об`єднання громадян - Південний регіон Товариства військових мисливців та рибалок України, що підтверджується свідоцтвом від 28.12.1993 №25.

Відповідно до Статуту Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України (затверджений президією Центральної ради Товариства військових мисливців та рибалок України, протокол від 10.09.1993 №13) Південний регіон Товариства мисливців та рибалок України є добровільною громадською організацією в складі Товариства військових мисливців та рибалок України, яка об`єднує мисливців та рибалок військовослужбовців, в тому числі в запасі і відставці, робітників і службовців ЗСУ та членів їх сімей; Південний регіон Товариства військових мисливців та рибалок України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку, штампи, бланки та інші реквізити.

Згідно з випискою з протоколу позачергової конференції мисливців ЗСУ від 21.01.1993 до складу Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України входить Кіровоградська гарнізонна рада.

14.06.1996 Кіровоградську гарнізонну раду перейменовано на Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону.

Рішенням Кіровоградської обласної ради від 14.11.1997 № 105 (на підставі Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, внесених змін і доповнень до нього, статті 15 Закону України «Про тваринний світ», з метою поліпшення ведення мисливського господарства і збереження тваринного світу області) вирішено, зокрема:

- надати мисливські угіддя у користування Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом терміном на 15 років згідно з додатками 2-4;

- запропонувати користувачам мисливських угідь відповідно до п. 10 Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання укласти з Державним лісогосподарським об`єднанням «Кіровоградліс» договір про умови ведення мисливського господарства;

- Державному лісогосподарському об`єднанню «Кіровоградліс» періодично проводити перевірку правильності ведення мисливського господарства користувачами угідь і у разі грубих або систематичних порушень ставити питання про вилучення мисливських угідь з користування в установленому законом порядку.

Додатком №4 до вказаного рішення за Товариством військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону закріплено Андрусівське мисливське господарство загальною площею - 34 тис. га.

23.09.1999 Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону перейменовано на Кіровоградську гарнізонну організацію Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (далі - Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗС України), яка входить до складу Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України.

01.02.2008 між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України укладено договір про умови ведення мисливського господарства, у пункті 1.1 якого зазначено, що рішенням Кіровоградської обласної ради від 14.11.1997 № 105 надано Кіровоградській гарнізонній організації ТВМР ЗС України терміном до 14.11.2012 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 34 тис. га.

Відповідно до пункту 2.1 договору Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗС України має право у встановленому порядку за згодою власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів ділянок.

Згідно з пунктом 2.2 договору Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗС України зобов`язується, зокрема, використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства.

Відповідно до пункту 3 договору Кіровоградське обласне управління лісового та мисливського господарства має право:

- в міру необхідності, але не менше ніж один раз в три роки, проводити перевірку виконання Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України умов договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного та мисливського фонду;

- в разі невиконання або порушення Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України умов договору попередити її про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного фонду терміном до 3-х років;

- у разі систематичного невиконання Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗС України умов договору подавати до Кіровоградської обласної ради матеріали про припинення користування мисливськими угіддями.

Рішенням Кіровоградської обласної ради від 18.08.2010 №917 внесено зміни до рішення обласної ради від 14.11.1997 № 105, зокрема щодо строку передачі в користування мисливських угідь, який встановлено на 30 років до 2027 року включно.

11.10.2010 укладено додаткову угоду до договору від 21.01.2008, якою встановлено строк дії договору до 2027 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивач зазначив, що рішенням Кіровоградської обласної ради №917 від 18.08.2010 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 14.11.1997 року №105 «Про надання мисливських угідь у користування організаціям області для ведення мисливських господарств» Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону надано право користування мисливськими угіддями Андрусівського мисливського господарства. Однак, зазначене Товариство не було зареєстроване як юридична особа та відсутні дані про затвердження статуту. Станом на день прийняття оскаржуваного рішення та додаткової угоди від 11.10.2010 року Товариство військових мисливців та рибалок ЗСУ Кіровоградського гарнізону не могло вважатись належним користувачем господарських угідь, оскільки не відповідало приписам ст. 1 Закону.

У свою чергу Громадська організація «Військово-мисливське товариство «Південь» заперечуючи проти позовних вимог та звертаючись з апеляційною скаргою вказує, що Кіровоградською обласною радою було законно прийнято рішення про внесення змін до рішення №105, оскільки строк користування мисливськими угіддями не закінчився і право користування не було припинено.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» №1478-ІІІ від 22.02.2000 (далі - Закон) користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Статтею 21 Закону передбачено, що ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Рішенням №917 та Додатковою угодою від 11.10.2010 визначено користувачем мисливських угідь - Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону.

Поряд з цим у тексті Додаткової угоди від 11.10.2010 відсутні посилання на те, що Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону виступало представником будь-якої юридичної особи, та не визначено, що дане Товариство діє на підставі Статуту.

Станом на день прийняття Рішення №917 та Додаткової угоди від 11.10.2010 року відомості про таку юридичну особу як Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, дані про затвердження Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону відсутні.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, станом на день прийняття Рішення №917 та Додаткової угоди від 11.10.2010 року Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону не могло вважатись належним користувачем господарських угідь, оскільки не відповідало приписам ст.1 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. У свою чергу відповідно до ч. 4 ст. 87 за особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Також згідно з вимогами ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити юдин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

В частині 1 статті 24 Закону України «Про об`єднання громадян» (діяв з 1992 року до 01.01.2013 р.), що має назву «Господарська та інша комерційна діяльність» зазначено: «Для виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об`єднання громадян, їх спілки можуть посередньо здійснювати необхідну господарську діяльність без мети отримання прибутку», а в частині 3 цієї статті «Об`єднання громадян, створені ними установи та організації зобов`язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством».

Отже, для об`єднань громадян, що не зареєстровані, не передбачено права бути учасником цивільно-правових відносин (представництво, укладення угод), набувати майнові і немайнові права, здійснювати господарську діяльність.

У відповідності з чинним Цивільним кодексом України, правочини укладені представником, який не має цивільної правоздатності (не є юридичною особою) є недійсними (нікчемними) в силу закону.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Також у відповідності до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що Товариство військових мисливців і рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону не було юридичною особою станом на день прийняття Рішення №917 та укладення Додаткової угоди від 11.10.2010, не було представником жодної юридичної особи, яка була користувачем мисливських угідь на підставі Рішення №105, не мала належно оформлених відповідних документів, зокрема свого статуту, не була громадською організацією, так як не легалізована відповідно до чинного законодавства, не мало цивільної правоздатності на укладення додаткової угоди від 11.10.2010.

Таким чином, оскільки спірне Рішення № 917 прийнято з порушенням норм Закону та Товариство військових мисливців і рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону не могло були належним користувачем мисливських угідь, так як не відповідає визначенню «користувач мисливських угідь» відповідно до ст.1 Закону, таке рішення Кіровоградської обласної ради №917 є незаконним і відповідно, Додаткова угода від 11.10.2010 підлягає визнанню недійсною з огляду на приписи ст. 203, 215 ЦКУ.

До того ж, згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Преамбулою Закону визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства в полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до ст. 1 Закону мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно з ст.22 Закону передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.

Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Відповідно до ст.23 Закону право користування мисливськими угіддями припиняється у разі, зокрема, закінчення строку користування.

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, відповідно до вимог Закону Кіровоградська обласна рада, надаючи відповідні мисливські угіддя в користування Товариству військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону, повинна була визначити строк такого користування, що був би не меншим аніж 15 років. З матеріалів справи вбачається, що такий строк (15 років) був встановлений Рішенням № 105, який сплинув 14.11.2012 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом передбачено, що переважне право на користування мисливськими угіддями мають користувачі мисливських угідь, які лише продовжують строк користування цими угіддями. При цьому Законом не передбачено повноваження Кіровоградської обласної ради як органу місцевого самоврядування самостійно змінювати (збільшувати чи зменшувати) строк користування мисливськими угіддями у продовж триваючого строку такого користування.

У Рішенні №917 жодне посилання на продовження строку користування мисливськими угіддями відсутнє, а тому, як вірно вказав суд першої інстанції, Рішення №917 прийнято з порушенням ст. 22, 23 Закону «Про мисливське господарство та полювання».

Частиною 4 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності їх дій.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покликане базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Кіровоградської обласної ради від 18.08.2010 №917 не відповідає принципу належного урядування, а відтак і принципу верховенства права.

Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції було доведено невідповідність такого рішення нормам законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав позивача, а тому вимоги Позивача в цій частині є обґрунтованими та правомірно задоволені судом.

Окрім того, згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За змістом, вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладення додаткової угоди №07-12/2-29 від 11.10.2010 року здійснено в порушення приписів норм чинного законодавства України, що свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів скаржника про відсутність на його думку законного права (порушеного права) у ГО «ТМР «Сапсан» на користування мисливськими угіддями, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Рішенням Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 року № 391 було достроково припинено право користування мисливськими угіддями Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону, наданими згідно з рішенням обласної ради від 14.11.1997 № 105. Мисливські угіддя передано до державного мисливського резерву.

06.12.2013 року рішенням Кіровоградської обласної ради № 546 ГО «ТМР «Сапсан» було надано у користування мисливські угіддя загальною площею 31 487,76 га, розташовані на території Світловодського району Кіровоградської області та було укладено Договір про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року.

Тобто, на переконання колегії суддів, починаючи з грудня 2013 року ГО «ТМР «Сапсан» отримала законне право на користування мисливськими угіддями на підставі рішення № 546 та Договору № 32 та належним чином користувалася наданим їй мисливськими угіддями.

Таким чином, внаслідок прийняття рішення № 391, рішення Кіровоградської обласної ради № 917 від 18.08.2010 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 14.11.1997 року №105 «Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливського господарства» та Додаткова угода №07-12/2-29 від 11.10.2010 року до Договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2008 року не породжували жодних юридичних прав та обов`язків.

Крім того, оскільки ГО «ТМР «Сапсан» законно отримала у користування мисливські угіддя на підставі рішення № 546, то з моменту визнання протиправним та скасування рішення № 391, права ГО «ТМР «Сапсан» на користування мисливськими угіддями були порушені.

Порушене право, слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. B свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у даному випадку, можуть створюватися передумови пов`язані з позбавленням ГО «ТМР «Сапсан» здійснювати та реалізовувати своє право на користування мисливськими угіддями.

Оскільки, ГО «ТМР «Сапсан» є законним користувачем мисливських угідь, то вона має право звертатися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24.11.2021 у справі № 910/19741/20 засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьев проти України" (заява № 38722/02, п. 75)). 4.20 При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. 4.21 Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. 4.22 При цьому метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Отже, ГО «ТМР «Сапсан» з метою захисту свої порушених прав (права користування мисливськими угіддями отриманим на підставі рішення № 546), усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, правомірно звернулася із позовом до суду про визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 Рішення № 917 та визнання недійсною Додаткової угоди від 11.10.2010 року.

Таким чином, доводи ГО «ВМТ «Південь» про те, що неіснуюче у позивача право користування не може бути порушене в будь-який спосіб, і так само не може бути відновлене, є безпідставними та помилковими, оскільки у ГО «ТМР «Сапсан» існувало право на користування мисливськими угіддями згідно рішення № 546, яке було порушене та яке має бути відновлене.

Щодо посилання ГО «ВМТ «Південь» на необхідність врахування у даній справі судові рішення у справах № 910/254/20 та № 910/61/22, колегія суддів зазначає наступне.

Вказані справи (№910/254/20 та № 910/61/22) мають відмінний предмет позову від предмету позову у справі № 910/2392/22, яка розглядалася судом.

Зокрема, предметом позову у справі №910/254/20 було визнання протиправним та скасування рішення Вісімнадцятої сесії Шостого скликання Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012 №391 «Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону». А у справі № 910/61/22 - визнання незаконним та скасування рішення Кіровоградської обласної ради №546 від 06.12.2013 року, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства №32 від 20.12.2013 року.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, прийняте місцевим господарськими судом рішення про задоволення позову у даній справі № 910/2392/22 не суперечить рішенню у справі №910/254/20 та у справі № 910/61/22, оскільки у справі № 910/2392/22 розглядаються саме обставини щодо визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 рішення Кіровоградської обласної ради №917 від 18.08.2010 року та визнання недійсною Додаткової угоди №07-12/2-29 від 11.10.2010 року до Договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2008 року, а не обставини стосовно визнання недійним Рішення № 391 (яке є предметом оскарження у справі № 910/254/20), чи визнання недійсними Рішення № 546 та Договору № 32 (які є предметом оскарження у справі № 910/61/22). Тому, суд першої інстанції правомірно розглянув справу та прийняв рішення, не порушуючи принцип правової визначеності, про що помилково вказує скаржник у своїй апеляційній скарзі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, постановою Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/61/22 рішення Господарського суду від 10.08.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції всебічно та повно оцінивши доводи ГО «ТМР «Сапсан» та проаналізувавши норми законодавства та судову практику дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність порушеного права ГО «ТМР «Сапсан» та обґрунтованості позовних вимог.

Разом з тим, як зазначалось вище, під час розгляду справи у суді першої інстанції третьою особою заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, судом встановлено наявність порушеного права позивача та обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Фінікарідов проти Кіпру» зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаними вимогами.

Так, колегія суддів зазначає, що у серпні 2013 року ГО «ВМТ «Південь» звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської обласної ради про визнання протиправним та скасування Рішення №391 (справа №811/2600/13-а).

31.08.2015 року ГО «ВМТ «Південь» звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської обласної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадської організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан», в якому просила визнати протиправним та скасувати Рішення № 546 (справа №П/811/2817/15).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.01.2015, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015 у справі №811/2600/13-а, позов ГО «ВМТ «Південь» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано Рішення №391.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.02.2016 справу №811/2600/13-а передано на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2016 закрито провадження у справі №811/2600/13-а, роз`яснено позивачу, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2016 ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2016 у справі №811/2600/13-а скасовано, справу передано на розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року по справі №811/2600/13-а (провадження № 2-ап/811/27/16) об`єднано до спільного розгляду і вирішення адміністративні справи №П/811/2600/13-а (провадження № 2-ап/811/27/16) та №П/811/2817/15, присвоєно об`єднаним справам загальний №П/811/2600/13-а (провадження №2-ап/811/27/16).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 у справі №811/2600/13-а, позов ГО «ВМТ «Південь» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано Рішення №391, визнано протиправним та скасовано Рішення №546.

Постановою Верховного Суду від 20.09.2018 закрито провадження у справі №811/2600/13-а, роз`яснено позивачу, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

03.01.2020 року ГО «ВМТ «Південь» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Кіровоградської обласної ради про визнання протиправним та скасування Рішення №391.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року по справі №910/254/20, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 року та Верховного Суду від 15.09.2021 року, визнано протиправним та скасовано Рішення №391.

Згідно правової позиції Верховного Суду наведеної у постанові від 11 січня 2023 року по справі № 924/88/22, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому здійснення оцінки питання поважності причин пропуску позовної давності віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Водночас поважними причинами пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Як зазначає позивач, з грудня 2013 року ГО «ТМР «Сапсан» користувалася мисливськими угіддями на підставі Рішення № 546 та Договору №32, належно виконувала свої обов`язки як користувача мисливських угідь, та не могла припускати можливість подальшого скасування 09.09.2020 року судовим рішенням у справі № 910/254/20 Рішення № 391 про дострокове припинення користування права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону.

Очевидно, що перебування судових справ (№811/2600/13-а; № 910/254/20), які обумовлюються наявним спором щодо користування мисливськими угіддями між ГО «ТМР «Сапсан» та ГО «ВМТ «Південь», вчинення в них передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Враховуючи вказані обставини, зважаючи на той факт, що Рішення № 391 було скасовано у судовому порядку лише у 2021 році, судовим рішенням, враховуючи, тривалий розгляд справ №811/2600/13-а (провадження № 2- ап/811/27/16) та № 910/254/20 є підстави вважати поважними причини пропуску ГО «ТМР «Сапсан» строку звернення до суду з вказаними у позовній заяві вимогами.

Тобто, суд першої інстанції всебічно оцінивши доводи ГО «ТМР «Сапсан» та проаналізувавши норми законодавства та судову практику дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаними вимогами.

Таким чином, доводи скаржника про те, що ГО «ТМР «Сапсан» мала звернутися до суду з позовом щодо оскарження рішення № 917 та визнання недійсною додаткової угоди № 07-12/2-29 не пізніше лютого 2018 року, з посиланням лише на одну судову справу, а саме справу №811/2600/13-а, та обґрунтування на її підставі строків позовної давності, без врахування інших судових справ (зокрема справи № 910/254/20), не є належним чином обґрунтованими та доведеними ГО «ВМТ «Південь», а тому не може бути підставою для задоволення заяви про застосування строку позовної давності, апеляційної скарги та скасування рішення.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги Громадської організації «Товариство мисливців і рибалок «Сапсан» про визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 рішення Кіровоградської обласної ради №917 від 18.08.2010 року «Про внесення змін до рішення обласної ради від 14.11.1997 року №105 «Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливського господарства», яким вирішено внести зміни до рішення обласної ради від 14 листопада 1997 року №105 «Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливських господарств», зокрема, у пункті 1 та 2 цифри та слова «терміном на 15 років» замінено цифрами та словами «строком на 30 років до 2027 включно» та про визнання недійсною Додаткової угоди №07-12/2-29 від 11.10.2010 року до Договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2018 року, укладеної між Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством військових мисливців та рибалок Збройних сил України Кіровоградського гарнізону, суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції скаржником не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2023 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 у справі №910/2392/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 у справі №910/2392/22 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/2392/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови 07.07.2023.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік