Постанова

від 26.09.2023 по справі 910/2392/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2392/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Лисенка В. А. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - Свиди К. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 (суддя Морозов С. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 (головуючий - Тищенко О. В., судді Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Громадської організації "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан"

до: 1) Кіровоградської обласної ради,

2) Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь",

про визнання незаконним пункту рішення та визнання недійсною додаткової угоди.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 15.02.2022 Громадська організація "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан" (далі -ГО "ТМР "Сапсан", Організація, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Кіровоградської обласної ради (далі - Кіровоградська облрада, Облрада, відповідач-1) і Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства (Управління, відповідач-2), за участю третьої особи - Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" (далі - ГО "ВМТ "Південь", Товариство, третя особа), про: 1) визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 рішення Кіровоградської облради від 18.08.2010 № 917 "Про внесення змін до рішення обласної ради від 14.11.1997 року № 105 "Про надання мисливських угідь, в користування організаціям області для ведення мисливського господарства" (далі - рішення № 917, оспорюване рішення), яким вирішено внести зміни до рішення Кіровоградської облради від 14.11.1997 № 105 "Про надання мисливських угідь в користування організаціям області для ведення мисливських господарств" (далі - рішення № 105), зокрема, у пункті 1 та 2 цифри та слова "терміном на 15 років" замінено цифрами та словами "строком на 30 років до 2027 включно"; 2) визнання недійсною додаткової угоди від 11.10.2010 № 07-12/2-29 до договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2008 (далі - додаткова угода № 07-12/2-29, оспорювана додаткова угода), укладеної між Управлінням і Товариством військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону (далі - ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону), з посиланням на положення статей 15, 16, 87, 203, 215, 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 21- 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) рішенням № 917 надано ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону право користування мисливськими угіддями Андрусівського мисливського господарства, однак оскільки ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону не було зареєстроване як юридична особа та немає відомостей про затвердження його статуту, то станом на дати прийняття оспорюваного рішення та укладення додаткової угоди № 07-12/2-29 вказане Товариство не могло вважатися належним користувачем мисливських угідь, оскільки не відповідало вимогам статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"; 2) встановлений рішенням № 105 строк для користування ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону мисливськими угіддями сплинув 14.11.2012, а так як Законом України "Про мисливське господарство та полювання" не передбачено повноважень Кіровоградської облради як органу місцевого самоврядування самостійно змінювати (збільшувати чи зменшувати) строк користування мисливськими угіддями впродовж триваючого строку такого користування та в рішенні № 917 немає жодного посилання на продовження строку користування мисливськими угіддями, то оспорюване рішення є незаконним.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023, позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано підпункт 3 пункту 1 рішення № 917. Визнано недійсною додаткову угоду № 07-12/2-29.

4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 1) ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону не було юридичною особою станом на день прийняття Облрадою рішення № 917 та на дату укладення оспорюваної додаткової угоди (11.10.2010), не було представником жодної юридичної особи, яка була користувачем мисливських угідь на підставі рішення № 105, не мало належно оформлених відповідних документів, зокрема, свого статуту, не було громадською організацією, легалізованою відповідно до чинного законодавства, тому не мало цивільної правоздатності на момент укладення додаткової угоди № 07-12/2-29; 2) оскільки оспорюване рішення прийнято з порушенням положень статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та прав позивача як користувача мисливськими угіддями згідно з рішенням Кіровоградської облради від 06.12.2013 № 546 "Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан" (далі - рішення № 546) та договором про умови ведення мисливського господарства від 20.12.2013 № 32, тоді як ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону не могло були належним користувачем мисливських угідь у розумінні статті 1 цього Закону, то таке рішення є незаконним, а укладена на його підставі оспорювана додаткова угода підлягає визнанню недійсною.

При цьому, беручи до уваги заяву третьої особи про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності з мотивів тривалого розгляду судами впродовж 2013- 2021 рр. справ № 811/2600/13-а та № 910/254/20 зі спорів про користування мисливськими угіддями, що виникли між ГО "ТМР "Сапсан" і ГО "ВМТ "Південь", внаслідок чого, зокрема, рішення Кіровоградської облради від 23.11.2012 № 391 "Про дострокове припинення права користування мисливськими угіддями Товариством військових мисливців і рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону" (далі - рішення № 391) було скасовано в судовому порядку лише в 2021 році, що виключало необхідність вчинення Організацією протягом зазначеного часового періоду процесуальних дій з подачі позову в цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ГО "ВМТ "Південь" звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання третьої особи про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів від 14.06.2022, подання якого на стадії апеляційного перегляду цієї справи зумовлювалося скасуванням постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі № 910/61/22, якими до 12.04.2023 встановлювалися преюдиціальні обставини наявності в ТВМР ЗС України Кіровоградського гарнізону повноважень діяти від імені та в інтересах Південної регіональної організації ТВМР ЗС України, правонаступником якої є ГО "ВМТ "Південь"; 2) суди не врахували висновку щодо застосування положень статей 4, 45, 50 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в контексті визначення належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною оспорюваного правочину), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20; 3) суди не врахували висновків щодо застосування норм статей 15, 16, 21, 203, 215 ЦК України та частини 4 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в контексті відсутності порушеного права та неефективного способу судового захисту), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21672/16, від 13.07.2021 у справі № 917/781/20, від 15.07.2021 у справі № 924/48/19, від 30.08.2022 у справі № 914/1658/15; 4) суди не врахували висновку щодо застосування норм статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в контексті права органу місцевого самоврядування внести зміни до свого рішення за зверненням суб`єкта застосування цього рішення), викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 605/372/17; 5) суди не врахували висновків щодо застосування положень статей 256, 257 та частини 4 статті 267 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 922/2718/20.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. ГО "ТМР "Сапсан" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "ВМТ "Південь" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 у справі № 910/2392/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 26.09.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Згідно з випискою з протоколу позачергової конференції мисливців ЗСУ від 21.01.1993 до складу Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України входить Кіровоградська гарнізонна рада.

Відповідно до Статуту Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України, затвердженого протоколом президії Центральної ради Товариства військових мисливців та рибалок України від 10.09.1993 № 13, Південний регіон Товариства мисливців та рибалок України є добровільною громадською організацією в складі Товариства військових мисливців та рибалок України, яка об`єднує мисливців та рибалок військовослужбовців, в тому числі в запасі і відставці, робітників і службовців ЗСУ та членів їх сімей. Південний регіон Товариства військових мисливців та рибалок України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку, штампи, бланки та інші реквізити.

10. 28.12.1993 Управлінням юстиції Одеської обласної державної адміністрації зареєстровано об`єднання громадян - Південний регіон Товариства військових мисливців та рибалок України, що підтверджується свідоцтвом від 28.12.1993 № 25.

14.06.1996 Кіровоградську гарнізонну раду перейменовано на ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону.

11. Рішенням № 105, прийнятим Облрадою на підставі статті 15 Закону України "Про тваринний світ", Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, з метою поліпшення ведення мисливського господарства і збереження тваринного світу області передбачено, зокрема:

- надати мисливські угіддя у користування Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону з правом ведення мисливського господарства і користування тваринним світом терміном на 15 років згідно з додатками 2- 4;

- запропонувати користувачам мисливських угідь відповідно до пункту 10 Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання укласти з Державним лісогосподарським об`єднанням "Кіровоградліс" договір про умови ведення мисливського господарства;

- Державному лісогосподарському об`єднанню "Кіровоградліс" періодично проводити перевірку правильності ведення мисливського господарства користувачами угідь і у разі грубих або систематичних порушень ставити питання про вилучення мисливських угідь з користування в установленому законом порядку.

Додатком № 4 до вказаного рішення за ТВМР ЗСУ Кіровоградського гарнізону закріплено Андрусівське мисливське господарство загальною площею 34 тис. га.

12. 23.09.1999 Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Кіровоградського гарнізону перейменовано на Кіровоградську гарнізонну організацію Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (далі - Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗСУ), яка входить до складу Південного регіону Товариства військових мисливців та рибалок України.

13. 01.02.2008 між Управлінням та Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗСУ укладено договір про умови ведення мисливського господарства, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 2.2 якого згідно з рішенням № 105 надано Кіровоградській гарнізонній організації ТВМР ЗСУ терміном до 14.11.2012 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 34 тис. га. Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗСУ має право у встановленому порядку за згодою власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів ділянок. Кіровоградська гарнізонна організація ТВМР ЗСУ зобов`язується, зокрема, використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про мисливське господарство та полювання", інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства.

Пунктом 3 зазначеного договору передбачено, що Управління має право:

- в міру необхідності, але не менше ніж один раз в три роки, проводити перевірку виконання Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗСУ умов договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного та мисливського фонду;

- в разі невиконання або порушення Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗСУ умов договору попередити її про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного фонду терміном до 3-х років;

- у разі систематичного невиконання Кіровоградською гарнізонною організацією ТВМР ЗСУ умов договору подавати до Кіровоградської облради матеріали про припинення користування мисливськими угіддями.

14. Рішенням № 917 Кіровоградська облрада внесла зміни до рішення № 105, зокрема щодо строку передачі в користування мисливських угідь, який встановлено на 30 років до 2027 року включно.

11.10.2010 укладено додаткову угоду № 07-12/2-29, якою визначено строк дії договору про умови ведення мисливського господарства від 21.01.2008 - до 2027 року.

15. Рішенням № 391 було достроково припинено право користування ТВМР ЗС України Кіровоградського гарнізону мисливськими угіддями, наданими згідно з рішенням № 105. Мисливські угіддя передано до державного мисливського резерву.

16. 06.12.2013 рішенням № 546 Облрада надала в користування ГО "ТМР "Сапсан" мисливські угіддя загальною площею 31 487,76 га, розташовані на території Світловодського району Кіровоградської області, а 20.12.2013 між Управлінням (відповідач-2) та ГО "ТМР "Сапсан" було укладено договір № 32 про умови ведення мисливського господарства.

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2021, позов ГО "ВМТ "Південь" задоволено повністю. Визнання протиправним та скасовано рішення № 391.

18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі № 910/61/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, позов ГО "ВМТ "Південь" задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано рішення № 546. Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 20.12.2013 № 32, укладений між Управлінням та ГО "ТМР "Сапсан".

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі № 910/61/22 скасовано, а справу № 910/61/22 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог поданої касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

21. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність Організацією належними та допустимими доказами обставин прийняття Облрадою оспорюваного рішення з порушенням положень статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та прав позивача як користувача мисливськими угіддями на підставі рішення № 546 та договору про умови ведення мисливського господарства від 20.12.2013 № 32.

22. Третя особа в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

23. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

24. Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

25. Відповідно до частин 1, 2 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

26. Згідно з частинами 1, 2 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

27. Колегія суддів вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог і водночас погоджується з доводами скаржника як в частині неврахування судами висновку щодо застосування норм статей 15, 16, 21, 203, 215 ЦК України (в контексті обрання позивачем неефективного способу судового захисту свого права як підстави для відмови в позові), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 914/1658/15, так і в частині неврахування судами висновку щодо застосування положень статей 4, 45, 50 ГПК України (щодо визначення належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною оспорюваного правочину), викладеного в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, з огляду на таке.

28. Ухвалюючи постанову від 30.08.2022 у справі № 914/1658/15 (предмет позову - визнання недійсними ухвали Львівської міської ради, договору оренди земельної ділянки та визнання права постійного користування земельною ділянкою), якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав, тоді як спосіб судового захисту, обраний позивачем у вказаній справі, є неналежним, оскільки не призведе до захисту чи поновлення прав, які позивач вважає порушеними.

29. Крім того, підпункт 3 пункту 1 оспорюваного рішення вже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 11.10.2010 оспорюваної додаткової угоди.

У зв`язку з цим на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги колегія суддів наголошує на необхідності врахування викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення селищної ради) правових висновків про те, що: 1) задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту (звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном); 2) позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Адже зазначену постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду офіційно оприлюднено 14.08.2023, тобто після подання касаційної скарги у цій справі (02.08.2023).

30. Касаційна інстанція звертає увагу судів попередніх інстанцій, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

Натомість з матеріалів справи вбачається, що на порушення положень статті 14, частини 3 статті 46, частини 2 статті 237 ГПК України суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, фактично з власної ініціативи розглянув і задовольнив позовну вимогу про скасування підпункту 3 пункту 1 рішення № 917, тоді як ГО "ТМР "Сапсан" заявила лише позовну вимогу про визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 вказаного рішення.

31. Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19), то в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним підпункту 3 пункту 1 оспорюваного рішення слід було відмовити, чим спростовується висновок судів попередніх інстанцій про зворотне.

32. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

34. Вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 07-12/2-29, пред`явленої лише до однієї зі сторін оспорюваного правочину (Управління), не відповідає викладеному в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18 чіткому та однозначному висновку про те, що в справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Надалі у вказаній постанові Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що, оскільки позивач пред`явив позов лише до однієї сторони договору, а інша сторона договору є третьою особою, то висновок апеляційного суду про задоволення позову є помилковим, оскільки відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів. Суд першої інстанції відмовив в позові з інших мотивів, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18 та від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17 зі спорів про визнання недійсним правочину за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину.

35. Крім того, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення про передачу у користування мисливських угідь, тобто спір виник з подібних правовідносин) зазначено таке:

"Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив скасувати рішення Полтавської обласної ради від 19 жовтня 2018 року № 905, яким ТОВ "Фенікс-2017" було надано у користування для ведення мисливського господарства мисливські угіддя, площею 22437,08 га, проте вимогу заявив лише до одного відповідача - Полтавської обласної ради, при цьому - ТОВ "Фенікс-2017" зазначив як третю особу.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач у цій справі заявляв клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі ТОВ "Фенікс-2017" як співвідповідача.

Отже, ураховуючи те, що при зазначеному становищі, як третьої особи, суттєво звужені процесуальні права ТОВ "Фенікс-2017", які стосуються його безпосереднього права на користування спірними землями, дозвіл на які просить скасувати позивач, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що це позбавляє можливості товариство у повному обсязі, як сторони у справі, використовувати свої процесуальні права та надавати відповідні докази, визначені статтями 43, 49 ЦПК України, проте на стадії апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо зазначеного товариства".

36. Водночас у пунктах 13.12, 13.13, 14.4, 14.5, 15, 15.1, 16, 16.1 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 4, 45, 50 ГПК України:

"Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Як неодноразово вказував Верховний Суд (див. наприклад постанови від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18) у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказано, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Так, предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги ТОВ "Нові Мости" про визнання недійсними договорів оренди землі, що укладені Відповідачем з ТОВ "Маяк" і АПОП "Великообухівське", а тому з урахуванням наведеного вище, належними співвідповідачами за такими вимогами мали бути усі зазначені особи.

Позаяк позивачем при оспорюванні згаданих договорів в якості відповідача було визначено лише одну із сторін оспорюваних правочинів, а залучення ТОВ "Маяк" і АПОП "Великообухівське" в якості співвідповідачів у місцевому суді не відбулося, висновок апеляційного господарського суду про те, що у задоволенні заявленого у цій частині позову належало відмовити є абсолютно правильним і законним. Більше того, правильним є і висновок апеляційного суду про те, що повноважень самостійно залучити таких осіб в якості співвідповідачів він не має, позаяк такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні господарському суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача (див. постанову Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Щодо ж доводів касаційної скарги про те, що ТОВ "Маяк" і АПОП "Великообухівське" були залучені місцевим господарським судом до участі у цій справі третіми особами, слід вказати, що ці доводи наведених висновків жодним чином не спростовують, позаяк такі дії місцевого господарського суду не нівелюють обставин розгляду спору про права та обов`язки вказаних осіб за відсутності у них необхідного процесуального статусу відповідачів у справі.

Верховний Суд відмічає, що у розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (див. правовий висновок Верховного Суду у постановах від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18)".

37. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що залучення судом першої інстанції до участі у справі ГО "ВМТ "Південь" як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача, обсяг наданих законом прав якого є більшим за інших учасників справи (зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тощо) (схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21)).

38. Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає як необхідність у Верховного Суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого з`ясування питань застосування позовної давності при визнанні позовної вимоги обґрунтованою (схожі за змістом висновки сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 та в пункті 59 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 5015/3683/11 відповідно).

39. Крім того, касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо застосування положень статей 4, 45, 50 ГПК України (щодо визначення належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною оспорюваного правочину), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18; 2) висновків щодо застосування норм статей 15, 16, 21, 203, 215 ЦК України та частини 4 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в контексті відсутності порушеного права та неефективного способу судового захисту), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21672/16, від 13.07.2021 у справі № 917/781/20, від 15.07.2021 у справі № 924/48/19; 3) висновку щодо застосування норм статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в контексті права органу місцевого самоврядування внести зміни до свого рішення за зверненням суб`єкта застосування цього рішення), викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 605/372/17, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених скаржником справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і, як наслідок, виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних.

40. Водночас Верховний Суд не бере до уваги як передчасні доводи скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування положень статей 256, 257 та частини 4 статті 267 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 922/2718/20, так і передчасні висновки судів про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності як підставу для захисту порушеного права позивача в порядку частини 5 статті 267 ЦК України, оскільки, по-перше, як достовірно встановлено судами, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності було подано саме Товариством як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, не відповідачами.

По-друге, за змістом норм частин 3, 4 статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, а за відсутності цієї заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності.

Отже, суб`єктом звернення із заявою про застосування позовної давності є виключно сторона у спорі (належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача), яка, однак, не є тотожною стороні в судовому процесі.

41. При цьому колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пунктах 98- 99 постанови від 05.03.2020 у справі № 14/325"б", з посиланням на правову позицію Верховного Суду України в постанові від 12.03.2017 у справі № 6-3063цс16, від якої не вбачається підстав для відступу, та на сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні щодо належного суб`єкта звернення із заявою про застосування позовної давності, викладену в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 138- 140), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

Проте суди наведеного не врахували та фактично помилково допустили можливість застосування позовної давності у спірних правовідносинах за заявами третьої особи, яка не належить до суб`єктів звернення із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності в спірних правовідносинах у розумінні частини 3 статті 267 ЦК України, зазначивши в підсумку про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 922/1045/21.

42. Враховуючи наведене вище, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд, не встановивши ефективного способу захисту прав позивача та належного складу відповідачів у цій справі, помилково погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, позаяк такий висновок судів не відповідає висновку щодо застосування положень статей 4, 45, 50 ГПК України (щодо визначення належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною оспорюваного правочину), викладеному в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20.

43. У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

44. Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню повністю як такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

45. З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

46. В розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України однією з підстав касаційного оскарження визначено підставу, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

47. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання третьої особи про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів від 14.06.2022, подання якого на стадії апеляційного перегляду цієї справи зумовлювалося скасуванням постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі № 910/61/22, якими до 12.04.2023 встановлювалися преюдиціальні обставини наявності в ТВМР ЗС України Кіровоградського гарнізону повноважень діяти від імені та в інтересах Південної регіональної організації ТВМР ЗС України, правонаступником якої є ГО "ВМТ "Південь", що, на думку скаржника, не потребувало надання відповідних доказів до суду першої інстанції, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови чітко вбачається, що суд апеляційної інстанції цілком мотивовано, з урахуванням висновків щодо застосування норм частин 4 та 8 статті 80 і частини 3 статті 269 ГПК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19 відхилив зазначені доводи скаржника як бездоказові.

48. Зокрема, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що скаржник у своєму клопотанні не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника, а також не надав доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.

49. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме із зазначеної підстави, проте, з мотивів, наведених у пунктах 27- 34, 38- 40 цієї постанови, непідтвердження вказаної підстави жодним чином не спростовує висновку Верховного Суду щодо необхідності скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку з підтвердженням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

51. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

52. За наведених обставин, а саме за умов неналежного складу відповідачів у справі висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову не відповідає положенням статей 45, 48, 86, 236, 269 ГПК України.

53. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

54. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

55. Інша наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що загалом не спростовує висновку Верховного Суду про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, зумовленого передусім підтвердженням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Розподіл судових витрат

56. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні двох позовних вимог немайнового характеру, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржника у виді сплаченого ним судового збору в загальній сумі 17 367 грн (7443+9924), понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 у справі № 910/2392/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Громадської організації "Товариство мисливців і рибалок "Сапсан" на користь Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" 17 367 (сімнадцять тисяч триста шістдесят сім) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Наказ доручити видати Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

В. А. Зуєв