Рішення

від 13.07.2023 по справі 904/1874/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2023м. ДніпроСправа № 904/1874/23

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Гурбі А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАФІК", 54001, м.Миколаїв, вул.Потьомкінська, 88/7, код ЄДРПОУ 38992356

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО", 49005, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 1-а, офіс 702, код ЄДРПОУ 36161054

про стягнення заборгованості

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАФІК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" про стягнення заборгованості в сумі 582 559,08грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.05.2023р.), з яких: 200 000,00грн. - основний борг, 147 552,10грн. - інфляційне збільшення, 235 006,98грн. - штрафні санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов Договору № ВПАТ-014-ДА на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.09.2019р. в частині оплати за надані послуги.

Ухвалою суду від 17.04.2023р. позовну заяву залишено без руху. Зобов`язано позивача протягом 5 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме, надати докази доплати судового збору у розмірі 3 942,87грн.

25.04.2023р. до суду від позивача надійшли докази доплати судового збору в розмірі 6 056,00грн. (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 65442719 від 19.04.2023р.)

Ухвалою суду від 01.05.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.05.2023р.

22.05.2023р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.05.2023р. відкласти підготовче засідання по справі на 13.06.2023р.

Ухвалою суду від 13.06.2023р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання по справі на 04.07.2023р.

Ухвалою суду від 04.07.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.07.2023 о 09:30год.

В судове ніхто не з`явився, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлені.

12.07.2023р. до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та відповідно неможливості забезпечити участь в судовому засіданні повноважного представника позивача. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки за загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та ін, має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не був присутнім ні в одному судовому засіданні, але користався своїм правом та направляв до суду клопотання про відкладення розгляду справи або розгляду справи без його участі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Про місце, день та час розгляду справи був належним чином повідомлений, шляхом направлення ухвал суду на електронну адресу та поштою. Зокрема, направлена на поштову адресу відповідачаухвала від 23.05.2023р. була отримана відповідачем 14.06.2023р.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на день винесення рішення строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

В судовому засіданні, 13.07.2023р., прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.09.2019р. між ТОВ "НІК-ТРАФІК" (перевізник) та ТОВ "Агропромислова компанія "Дніпроагро" (замовник) був укладений договір № ВПАТ-014-ДА на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник зобов`язується на протязі усього строку дії цього договору за завданнями замовника у встановлені строки приймати і доставляти довірений йому замовником вантаж автомобільним транспортом до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу замовника, а замовник зобов`язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.

Перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмової заявки, у якій сторони узгоджують всю необхідну для виконання умов цього договору інформацію, а саме: найменування замовника; найменування, характеристика, кількість вантажу; адреси, дата та час (години) завантаження і розвантаження вантажу; найменування та реквізити вантажоодержувача; вартість послуги (п. 2.1 договору).

3аявка на перевезення вантажів подається замовником не менше, ніж за одну добу до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. У разі термінового перевезення вантажів за згодою сторін замовник подає, а перевізник приймає до виконання заявку в той самий день, але не менше, ніж за одну годину до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. Перевізник на протязі однієї години з моменту отримання заявки від замовника зобов`язується підтвердити прийняття заявки або надання відмови від її виконання. У разі направлення перевізником на адресу замовника підписаної уповноваженою особою перевізника отриманої заявки, така заявка вважається погодженою сторонами і прийнятою до виконання перевізником (п. 2.2 договору).

Сторони домовилися, що передача заявок і інших документів за цим договором може здійснюватися за допомогою електронної пошти. Сторони для цього узгодили наступні реквізити: електронна пошта уповноваженого представника замовника ІНФОРМАЦІЯ_1; електронна пошта уповноваженого представника перевізника ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони узгодили, що при зміні електронної пошти представників сторін, останні можуть не оформляти такі зміни шляхом укладання відповідної угоди. Про зміну електронної пошти для узгодження заявок та зміну уповноваженої особи представника відповідна сторона повідомляє іншу письмово на фірмовому бланку за підписом керівника, при цьому підпис повинен бути засвідчений печаткою сторони. (п. 2.3 договору).

За пунктом 3.1.12 договору, перевізник зобов`язаний протягом трьох календарних днів з дати передання вантажу вантажоодержувачу надати замовнику Акт виконаних робіт (послуг).

Замовник зобов`язаний, зокрема своєчасно подати заявку на перевезення вантажу, зазначивши усі необхідні відомості для здійснення перевізником перевезення вантажу (п. 3.2.1); здійснити своєчасну та повну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбаченим цим договором та заявок (п. 3.2.6).

За умовами п. 4.1 договору, надання послуг по цьому договору фіксується двостороннім Актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування замовника; найменування вантажу: дата і маршрут; вартість перевезення.

Загальна сума цього договору складається із сум вартостей підписаних обома сторонами Актів виконаних робіт (послуг) (п. 4 .2 договору).

Вартість послуг зазначається та узгоджується сторонами безпосередньо у заявці до початку перевезення вантажів (п. 4.3 договору).

Згідно п. 4.4 договору послуги вважаються виконаними належним чином, якщо вантаж доставлено у відповідності до умов узгоджених сторонами у відповідній заявці.

Надані послуги з перевезення підтверджуються товарно-транспортною накладною. Актом виконаних робіт (послуг) і документами, що підтверджують передавання вантажу вантажоодержувачу з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу згідно чинного законодавства України (п. 4.5 договору).

За умовами пункту 4.6 договору, замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу, але у будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно п. 4.5 цього договору і з урахуванням п. 5.3, 5.4.1 цього договору.

Підставою для виставлення рахунку-фактури є дані підписаного сторонами Акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які можуть бути підставою для покладання на перевізника матеріальної відповідальності (п. 4.7 договору).

Замовник має право затримати оплату перевезення, якщо будь-які документи, надані перевізником, не відповідають вимогам чинного законодавства України і/чи містять помилки або невідповідності, пропорційно кількості днів, протягом яких такі помилки і/чи невідповідності будуть виправлені та/або документи будуть приведені у відповідність до чинного законодавства України і передані замовнику (п. 4.8 договору).

У разі відсутності претензій у замовника до якості перевезення, замовник підписує наданий перевізником Акт виконаних робіт (послуг). За наявності претензій щодо якості перевезення замовник надає перевізнику мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У разі наявності у замовника претензій щодо якості наданих перевізником послуг, строк оплати продовжується на кількість днів, протягом яких сторони врегульовували розбіжності (п. 4.9 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до договору, а у випадках неврегульованих умовами договору згідно діючого законодавства України. Сторони відшкодовують одна одній збитки, заподіяні неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.

У разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків передбачених п. 4.9, 4.10 та розділом 6 цього договору, замовник зобов`язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення (п. 5.5 договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Якщо за місяць до закінчення строку договору жодна із сторін не заявить про його закінчення, договір вважається продовженим ще на один календарний рік без зміни його умов. (п. 9.1 договору).

Закінчення терміну договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного договору (п. 9.2 договору).

Дострокове розірвання договору можливе лише за письмовою згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України (п. 9.4 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №ВПАТ-014-ДА на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.09.2019р. був чинним протягом спірного періоду.

На виконання умов договору ТОВ "Нік-Трафік" надано відповідачу транспортні послуги з автоперевезення карбамідно-аміачної суміші за маршрутом: Черкаська обл., м.Сміла - с.Покровське, Дніпропетровська область на загальну суму 654 859,03грн, що підтверджується актами надання послуг №№ 42 від 09.04.2020р. на суму 20 565,89грн., № 43 від 09.04.2020р. на суму 24 569,86грн., № 44 від 09.04.2020р. на суму 24 120,00грн., № 45 від 09.04.2020р. на суму 25 845,00грн., № 46 від 11.04.2020р. на суму 23 421,86грн., № 47 від 11.04.2020р. на суму 24 751,86грн., № 48 від 11.04.2020р. на суму 24 570,00грн., № 49 від 11.04.2020р. на суму 26 610,00грн., № 51 від 14.04.2020р. на суму 22 387,06грн., № 52 від 14.04.2020р. на суму 24 345,86грн., № 53 від 14.04.2020р. на суму 24 107,87грн., № 54 від 14.04.2020р. на суму 24 779,86грн., № 55 від 16.04.2020р. на суму 22 743,60грн., № № 56 від 16.04.2020р. на суму 22 041,47грн., № 57 від 16.04.2020р. на суму 21 311,87грн., № 58 від 16.04.2020р. на суму 23 078,26грн., № 59 від 18.04.2020р. на суму 20 902,27грн., № 60 від 18.04.2020р. на суму 22 591,86грн., № 61 від 18.04.2020р. на суму 20 582,27грн., № 62 від 18.04.2020р. на суму 22 860,66грн., № 63 від 15.04.2020р. на суму 23 685,73грн., № 64 від 16.04.2020р. на суму 25 176,74грн., № 65 від 17.04.2020р. на суму 22 527,86грн., № 66 від 17.04.2020р. на суму 22 207,86грн., № 67 від 23.04.2020р. на суму 22 931,87грн., № 68 від 23.04.2020р. на суму 25 227,85грн., № 69 від 23.04.2020р. на суму 21 671,88грн., № 70 від 23.04.2020р. на суму 25 241,86грн.

Зазначені акти надання послуг містять посилання на договір № ВПАТ-014-ДА від 02.09.2019р. та підписи сторін скріплені печатками підприємств.

Надання відповідачу послуг з перевезення вантажу підтверджується також наявними в матеріалах справи товарно-транспортними та податковими накладними. Також відповідачу були виставлені відповідні рахунки на оплату.

Відповідач частково розрахувалося за надані автотранспортні послуги, сплатило на рахунок позивача 454 859,03грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3758_7R01Р/691 від 27.07.2021р. на суму 24 751,86грн., № 3759_7R01Р/692 від 27.07.2021р. на суму 24 569,86грн., 3756_7R01Р/659 від 27.07.2021р. на суму 24 107,87грн., 3757_7R01Р/690 від 27.07.2021р. на суму 26 610,00грн., 4047_9N015/466 від 23.09.2021р. на суму 100 000,00грн., 4133_AD01F/654 від 13.10.2021р. на суму 100 000,00грн., 4150_АМ01Q/1380 від 22.10.2021р. на суму 100 000,00грн., № 4642 від 15.02.202р. на суму 54 819,44грн.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за Договором № ВПАТ-014-ДА на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.09.2019р. складає 200 000,00грн., яка підлягає до стягненню і підтверджується матеріалами справи.

Доказів погашення заборгованості відповідачем не надано.

Щодо пені в розмірі 235 006,98грн. за період з 18.04.2020р. по 06.04.2023р. та інфляційних втрат в розмірі 147 552,10грн. за період з травня 2020р. по березень 2023р.

Відповідно до положень ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Положеннями ст.611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов`язань встановлено статтею 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської ' діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.5. договору, у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків передбачених п.4.9, 4.10 та розділом 6 цього договору, замовник зобов`язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення (п. 5.5 договору).

Суд перевіривши розрахунки пені та інфляційних втрат, наданих позивачем, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" зазначає, що вони є вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню в цій частині позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача пені в розмірі 235 006,98грн. за період з 18.04.2020р. по 06.04.2023р. та інфляційних втрат в розмірі 147 552,10грн. за період з травня 2020р. по березень 2023р.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Так, укладений між сторонами по справі договір є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст. 173, 174 ГК України (ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до положень ч.1 ст. 307 Господарського кодексу України (аналогічної ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно частини 2 статті 307 Господарського кодексу України (аналогічної ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України) договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову по стягненню з відповідача заборгованості за договором № ВПАТ-014-ДА на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.09.2019р. в розмірі 200 000,00грн., пені в розмірі 235 006,98грн. за період з 18.04.2020р. по 06.04.2023р. та інфляційних втрат в розмірі 147 552,10грн. за період з травня 2020р. по березень 2023р.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст.9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (582 559,08грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 8 738,39грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був сплачений судовий збір в загальному розмірі 8 740,00грн.

Отже поверненню підлягає судовий збір в розмірі 1,61грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Суд не вирішує питання повернення судового збору, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на відповідача в розмірі 8 738,39грн.

Керуючись ст.ст.2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО", 49005, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 1-а, офіс 702, код ЄДРПОУ 36161054 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАФІК", 54001, м.Миколаїв, вул.Потьомкінська, 88/7, код ЄДРПОУ 38992356 заборгованість в розмірі 200 000,00грн., пеню в розмірі 235 006,98грн., інфляційні втрати в розмірі 147 552,10грн. та судовий збір у розмірі 8 738,39грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.07.2023р.

Суддя С.П. Панна