Рішення
від 12.07.2023 по справі 916/910/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/910/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/910/23

за позовом: Акціонерного товариства «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, № 32/2, код ЄДРПОУ 31570412)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» (65031, м. Одеса, вул. Проценка, № 23/5, код ЄДРПОУ 30284125)

про стягнення 244 020,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

06.03.2023 Акціонерне товариство «Укртранснафта» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» на свою користь пеню в розмірі 174300,00 грн та штраф у розмірі 69720,00 грн, а також витрати на оплату судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної поставки позивачу товару у строк, встановлений договором поставки № 23-02/37-21 від 19.10.2021.

2. Короткий зміст аргументів учасників справи

2.1. Аргументи Позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 19.10.2021 між ним та відповідачем укладено договір поставки № 23-02/37-21, на умовах якого та за результатами проведеної процедури закупівлі постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки човен (код 34520000-8 за ДК 021:2015) (UA-2021-09-15-003721-b) (катер для встановлення бонового загородження та ліквідації розливу нафти), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити такий товар.

Окрім того, 22.11.2021 між AT «Укртранснафта» та ТОВ «Марко ЛТД» було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти розділ 4 «Порядок розрахунків» договору в іншій редакції, а також визначили строк поставки товару - протягом 130 календарних днів з 17 листопада 2021 року. Таким чином, як підсумовує позивач, крайній строк для поставки товару - 27 березня 2022 року.

Як стверджує позивач, в процесі виконання умов договору 19.09.2022 уповноваженим представником покупця було підписано наступний електронний первинний документ видаткову накладну № 176 від 16.09.2022 на суму 996000,00 грн, а відтак, відповідач порушив строки поставки товару, визначені договором.

На обґрунтування неможливості своєчасно виконати зобов`язання та з метою звільнення від відповідальності за порушення термінів поставки товару відповідачем було направлено AT «Укртранснафта» лист від 16 березня 2022 року № 220316 та відповідь на претензію від 12 січня 2023 року № 230112, в яких здійснено посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02-0.7.1 та Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Проте, на переконання позивача, а ні лист від 16 березня 2022 року № 220316, а ні відповідь на претензію від 12 січня 2023 року № 230112, не містять жодних обґрунтувань яким чином агресія РФ вплинула на неможливість виконати взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару (відсутній причинно-наслідковий зв`язок між ними), що є обов`язковою умовою для звільнення сторони договору від відповідальності при настанні форс-мажорних обставин.

Додатково позивач зауважує, що про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки AT «Укртранснафта» повідомило листом від 13 січня 2023 року вих. № 04-03/11/338-23, в якому було запропоновано ТОВ «Марко ЛТД» надати детальне обґрунтування із підтверджуючими документами щодо неможливості виконати взяті на себе зобов`язання у строки, передбачені договором та надати обґрунтування яким чином агресія РФ вплинула на неможливість виконати на себе взяті зобов`язання поставки товару (причинно-наслідковий зв`язок). Однак, за ствердженням позивача, наразі відповідь на лист AT «Укртранснафта» відповідач не надав.

Відтак, враховуючи положення пункту 7.1. договору за порушення відповідачем строків поставки товару позивач нарахував пеню та штраф, розмір яких становить 174 300,00 грн та 69 720,00 грн відповідно.

Отже, позивач робить висновок, що оскільки відповідач, який був вільним в укладенні договору, у виборі контрагента та визначенні його умов, погодив ці умови шляхом підписання договору, відповідно до положень чинного законодавства, зобов`язаний його виконувати належним чином, а у разі порушення - нести відповідальність на умовах, які він погодив (згідно з пунктом 7.1. договору), коли підписав.

Щодо посилань відповідача на настання форс-мажорних обставин, позивач зауважує, що незважаючи на те, що загальний офіційний лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 ТПП України щодо засвідчення фор-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Так, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28 лютого 2022 року можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирних шляхом.

Також, вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18 грудня 2014 року, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, на переконання позивача, загальний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військової агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання, а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

При цьому, за ствердженням позивача, листи/відповіді ТОВ «Марко ЛТД» не містили обґрунтування яким чином агресія РФ вплинула на неможливість виконати взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару, що є обов`язковою умовою для звільнення сторони договору від відповідальності при настанні форс-мажорних обставин, а сама по собі військова агресія РФ проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Окрім того, позивач звертає увагу, що З наведених ним документів вбачається, що неналежне виконання умов договору поставки відбулось не у зв`язку з форс-мажорними обставинами, про які зазначає представник відповідача у своєму відзиві (заборона випуску, виходу та плавання у внутрішніх водах України та у територіальному морі маломірних суден відповідно до постанов КМУ), а у зв`язку із порушенням відповідачем вимог щодо технічних, якісних та кількісних характеристик товару.

Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, відповідачем не надано належних та допустимих у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України доказів форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з AT «Укртранснафта» за договором, як і не надано та не зазначено обґрунтованого причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання ТОВ «Мрко ЛТД» своїх зобов`язань за договором, які б могли бути обґрунтованою підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків поставки товару.

2.2. Аргументи Відповідача.

Відповідач у відзиві на позов (вх. № 11303/23 від 07.04.2023) підтвердив обставини укладення 19.10.2021 договору поставки № 23-02/37-21 та відповідні погоджені умови щодо товару, строку його поставки та порядку розрахунків за поставлений товар. Також, відповідач підтвердив підписання сторонами 19.09.2022 видаткової накладної № 176.

При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач заначив, що твердження позивача про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки, відсутність підтверджуючих документів, щодо неможливості виконати взяті на себе зобов`язання у строки, передбачені договором та відсутність причинно-наслідкового зв`язку між агресією РФ та неможливістю виконати договірні зобов`язання з поставки товару, не витримують жодної критики.

Так, відповідач пояснює, що у відповідності до договору, належним виконанням взятих на себе зобов`язань, щодо поставки товару, окрім фактичної передачі «катеру для встановлення бонового загороджений та ліквідації розливу нафти» є передача супроводжувальних документів на товар (серед яких, сертифікат малого судна Регістра судноплавства України) та приймально-здавальні випробування (розділи три, чотири додатку №2 до договору).

Виходячи з листування між позивачем та відповідачем по справі, а також Акту виявлених недоліків товару №1 та Акту огляду товару вбачається, що товар не приймається позивачем у зв`язку з його невідповідністю/відсутністю супроводжувальних документів та відсутності Акту випробування.

За ствердженням відповідача, позивач усвідомлював та знав, що відповідач не зможе виконати взяті на себе зобов`язання, щодо поставки товару, в частині проходження приймально-здавальних випробувань та отримання сертифікату малого судна Регістра судноплавства України та усвідомлював, що у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України, було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Також, на думку відповідача, позивач знав, що введення воєнного стану на території України, слугувало підставою для прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження №183-р від 25.02.2022р. та Наказів « НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України», та усвідомлював, що зазначеними документами, було заборонено випуск, вихід та плавання у внутрішніх водах України та у територіальному морі маломірних суден. З урахуванням того, що частина випробувань (такі як висота заливання, випробування на остійність та випробування ходових характеристик катеру, тощо) для отримання сертифіката малого судна Регістра судноплавства України», відповідач не міг виконати взяті на себе зобов`язання по поставці товару в строки передбачені договором.

Позивач усвідомлюючи, що відповідачем не будуть вчинятися дії, які б порушували заборону випуску, виходу та плавання у внутрішніх водах України та у територіальному морі маломірних суден, самостійно звернувся до Капітана Морського порту «Південний»/та Начальника ВПС «Південний» на отримання дозволу на використання внутрішньої акваторії порту для проведення випробувань, та всупереч вищезазначеним заборонам, позивач отримав дозвіл на проведення випробувань в акваторії порту та повідомив про це відповідача, що і слугувало за результатами проведених випробувань, виконанням відповідачем договірних зобов`язань з поставки товару.

Відтак, виходячи з обставин, що викладені у відзиві, відповідач вважає, що ним доведено факт, що порушення договірних зобов`язань є наслідком непереборної сили і відповідач має бути звільнений від відповідальності за прострочення поставки товару на підставі ст. 617 ЦК України.

Щодо тверджень позивача про неприйняття товару, який не відповідав технічним, якісним та кількісним характеристикам, відповідач пояснює, що зазначені недоліки відповідачем не могли бути усунені самостійно з власної ініціативи, власними силами та засобами. Наявність вказаних недоліків та як наслідок несвоєчасне постачання товару, виникли у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, оскільки відповідач зобов`язаний був в строки визначені в договорі, окрім товару, отримати та передати позивачу Сертифікат малого судна Регістра судноплавства, як єдиний документ, що посвідчує відповідність товару правилам класифікації та побудови малих суден, присвоює ідентифікаційний номер та підтверджує відповідність товару техніко-якісним показникам, що ставляться до товару, в тому числі вище перелічені недоліки згідно Акту виявлених недоліків товару від 20.05.2022.

Проте, задля отримання відповідачем Сертифікату, мале судно мало пройти випробування на відкритих водоймах. Водночас, введення воєнного стану слугувало підставою прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження №183-р від 25.02.2022 та Наказів « НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України», якими було заборонено випуск, вихід та плавання у внутрішніх водах України, та у територіальному морі маломірних суден, а тому, за ствердженням відповідача, виконати договірні зобов`язання, що визначені в Акті виявлених недоліків від 20.05.2022, без проведення випробувань на відкритих водоймах, було неможливо у зв`язку з забороною виходу малих суден у внутрішні води та/або територіальному морі.

Отже, відповідач підсумовує, що він як зобов`язана сторона по договору, запобігти вищевикладеним обставинам не мав змоги, та відповідно, неналежне виконання договору не є наслідком неправомірних дій/бездіяльності відповідача і як наслідок виключає наявність вини, яка є обов`язковою умовою для настання відповідальності за порушення зобов`язання.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 позовна заява вх.№ 948/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.03.2023 прийнято позовну заяву (вх.№ 948/23 від 06.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/910/23. Справу №916/910/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Учасникам справи запропоновано у відповідності до вимог ГПК України надати в строки свої заяви по суті. Цією ж ухвалою суду роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали суду від 13.03.2023 на адреси електронної пошти учасників справи, зазначені позивачем у позовній заяві, та на юридичну адресу відповідача.

Ухвалу суду від 13.03.2023 було отримано відповідачем 17.03.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (вх.№ 7713/23 від 23.03.2023).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

20.03.2023 ТОВ «Марко ЛТД» звернулось до суду з заявою (вх. № 8819/23) про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи № 916/910/23 та зняти відповідні копії, яка судом була задоволена та того ж дня представник відповідача ознайомився з матеріалами справи та отримав необхідні фотокопії.

06.04.2023 відповідачем подано до Господарського суду Одеської області клопотання (вх. № 11180/23) про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, згідно якої останній просить суд призначити справу № 916/910/23/22 до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначає, що на його думку справа є складною, потребує повного та всебічного з`ясування обставин справи, правильного вирішення спору та надання сторонам можливості подати необхідні пояснення і докази у справі.

07.04.2023 до Господарського суду Одеської області від ТОВ «Марко ЛТД» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11303/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

10.04.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» (вх. № 11180/23 від 06.04.2023) про розгляд справи № 916/910/23 за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

20.04.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 12928/23), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи з доданими до неї доказами.

09.05.2023 відповідачем подано до суду заперечення (вх. № 15329/23) на відповідь на відзив з додатками до них, які судом були долучені до матеріалів справи.

18.05.2023 відповідач надав до суду заяву (вх. № 16571/23) про видачу нарочним копії рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/910/23.

19.05.2023 позивач надіслав до суду письмові пояснення (вх. № 16663/23), які судом були також долучені до матеріалів справи з доданими до них доказами.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення учасників справи про розгляд справи № 916/910/23.

Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв`язку з здійсненням військової агресії проти України, стадії розгляду справи, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки позивача та відповідача, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

12.07.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

19.10.2021 між Акціонерним товариством «Укртранснафта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» (постачальник), керуючись нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Законів України «Про електронні довірчі послуги» та «Про електронні документи та електронний документообіг» укладено договір поставки № 23-02/37-21 в електронній формі.

У розділі «Визначення термінів» договору зазначено, що сервіс iDocHUB сервіс автоматизації взаємодії електронними документами АТ «Укртранснафта» з контрагентами та співробітниками. Доступ до ресурсів Сервісу iDocHUB надається Виконавцю на підставі окремого договору, що укладається ним з АТ «Укртранснафта» згідно ст. 634 ЦК України шляхом приєднання до всіх умов договору в цілому.

Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис (електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис), який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (далі КЕП або електронний підпис);

Електронний первинний документ - первинний документ (видаткова накладна), який містить відомості про господарську операцію (поставка товару), що складається (створюється) за згодою в електронній формі (електронний первинний документ) з використанням ресурсів Сервісу iDocHUB, містить всі обов`язкові реквізити, зазначені у частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями), в тому числі дату складання електронного первинного документа.

Дата складання електронного первинного документа - обов`язковий реквізит електронного первинного документа, визначений частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік». Дата складання електронного первинного документа не залежить від дати накладання кваліфікованих електронних підписів сторін цього договору. Дата складання електронного первинного документа - є датою оформлення податкової накладної.

Дата підписання електронного первинного документа - є дата накладення останнього (покупця) з передбачених КЕП.

Згідно з п. 1.1. на умовах цього договору та за результатами проведеної процедури закупівлі (згідно з протоколом щодо прийняття рішення Уповноваженою особою з проведення публічних закупівель AT «Укртранснафта» у м. Києві від 08.10.2021 № 169УО/2) постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки човен (код 34520000-8 за ДК 021:2015) (UA-2021-09-15-003721-b) (катер для встановлення бонового загородження та ліквідації розливу нафти) (надалі за текстом - «товар»), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є додатком №1 до цього договору та є його невід`ємною частиною. Інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики товару визначена у додатку № 2 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (надалі - «додаток № 2»).

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що для здійснення процедур контролю та перевірки якості та кількості товару покупець залучає незалежну інспекторську організацію, сертифіковану за системою управління якістю ISO 9001 (надалі - «Інспекторська організація покупця»). Залучення Інспекторської організації покупця здійснюється за рахунок покупця під час приймання товару на склад покупця.

У відповідності до п. 3.2. договору загальна сума договору становить 996 000,00 грн, у тому числі ПДВ (20%): 166 000,00 грн.

В п. 5.2. договору встановлено, що постачальник зобов`язаний щоразу за 5 (п`ять) календарних днів до дати поставки частини/партії товару, письмово сповістити покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника, та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття товару.

Відповідно до п.п. 5.3., 5.5.-5.7 договору приймання кожної частини/партії товару покупцем підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)), після підписання уповноваженими представниками постачальника та Інспекторської організації покупця Акту огляду товару на відповідність умовам договору згідно з п. 5.7. цього договору.

Датою поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару) та моментом отримання покупцем товару (в тому числі кожної частини/партії товару) від постачальника вважається дата підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (- их) накладної (-их)) представником покупця.

Якщо цим договором передбачено приймально-здавальні випробування товару на виробничих площах виробника або постачальника відповідно до пункту 2.3 цього договору, приймання за якістю та кількістю кожної частини/партії товару, до його відвантаження покупцю, здійснюється незалежною Інспекторською організацією покупця за умови отримання позитивних результатів приймально-здавальних випробувань товару. За результатом приймання кожної частини/партії товару Інспекторською організацією покупця складається Протокол приймання цих частин/партій товару (надалі - «Протокол приймання»),

Приймання кожної частини/партії товару при його отриманні на склад покупця здійснюється Інспекторською організацією покупця відповідно до «Порядку перевірки якості та кількості при прийманні на склад», що є додатком № 3 до цього договору та є його невід`ємною частиною (надалі - «Порядок»), за результатами якого Інспекторською організацією покупця складається Акт огляду товару на відповідність умовам договору (надалі - «Акт огляду товару»). Приймання кожної частини/партії товару при його отриманні на склад покупця здійснюється за участі уповноваженого представника постачальника.

При цьому, пунктом 5.8. договору передбачено, що у разі виявлення при прийомі товару на склад покупця відхилень від вимог щодо кількості та/або якості та/або комплектності товару Інспекторська організація покупця негайно, але не пізніше 3-х робочих днів повідомляє про це покупця, а також постачальника, в разі відсутності його уповноваженого представника при прийманні товару на склад покупця.

У цьому випадку складається акт виявлених недоліків товару, в якому, крім виявлених недоліків, зазначаються строки їх усунення постачальником. Постачальник зобов`язаний усунути недоліки (або замінити товар щодо якого виявлено недоліки в якості на товар належної якості) за власний рахунок у строки, зазначені в акті виявлених недоліків товару. Акт виявлених недоліків товару підписують уповноважені представники постачальника та Інспекторської організації покупця. В разі відмови постачальника підписати Акт виявлених недоліків товару, така відмова письмово фіксується Інспекторською організацією покупця в цьому ж Акті, а покупець в подальшому має право діяти у відповідності до п.п. 5.18.-5.21. цього договору.

Складання (створення) та підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) здійснюється сторонами в електронній формі з використанням ресурсів сервісу iDocHUB та визнається сторонами істотною умовою цього договору згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (п. 5.9. договору).

Пунктом 5.13. договору передбачено, що право власності та ризики на товар (в тому числі кожної частини/партії товару) переходять від постачальника до покупця з моменту його поставки після підписання сторонами електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) згідно з умовами даного договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання товару, Протоколи приймання, Акти огляду товару не є документами, що свідчать про прийом товару.

Згідно п. 7.1. договору при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього строку порушення зобов`язання. Якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару.

У відповідності до п. 9.1. договору сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, визначених у цьому договорі, за умови, що настання таких обставин засвідчено у визначеному цим договором порядку.

В п. 9.4. договору сторони погодили, що сторона, що має намір посилатися на обставини непереборної сили, повинна негайно, із застосуванням технічних засобів миттєвого зв`язку (телеграма, факсограма, електронна пошта), письмово повідомити іншу сторону про наявність таких обставин та їх вплив на виконання зобов`язань за договором.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України (п.п. 9.5., 9.7. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 11.1. договору).

Відповідно до п. 14.4 договору він є правочином, що виражає волю сторін, складений у формі електронного документа, скріплений кваліфікованими електронними підписами сторін та, згідно статей 205, 207, 208 Цивільного кодексу України, є таким, що вчинений сторонами у письмовій формі.

Пунктом 14.5. договору встановлено, що сторони зобов`язуються протягом 5 (п`яти) робочих днів інформувати одна одну про всі обставини, що загрожують або роблять неможливим виконання зобов`язань за цим договором та погоджувати заходи по їх усуненню.

У відповідності до Специфікації, що є додатком №1 до договору ТОВ «Марко ЛТД» зобов`язане було поставити товар катер для встановлення бонового загородження та ліквідації розливу нафти на загальну суму 996 000, 00 грн протягом 130 календарних днів з дати зарахування авансового платежу на поточний рахунок постачальника. Місце поставки: територія Сичавської сільської ради, комплекс будівель і споруд № 4, Одеська область, Лиманський район.

В додатку № до договору № 23-02/37-21 сторони виклали інформацію про технічні, якісні та кількісні характеристики товару.

В подальшому, сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки від 19.10.2021 № 23-02/37-21, де сторони погодили внести зміни в розділ 4 «Порядок розрахунків». Окрім того, 3сторони дійшли згоди внести зміни до додатку № 1 до договору та викласти його в редакції додатку № 1 до даної додаткової угоди, де, серед іншого, зазначено строк поставки: протягом 130 календарних днів з 17.11.2021.

В матеріалах справи наявний лист ТОВ «Марко ЛТД» № 1003/2 від 10.03.2022 до позивача, де відповідач повідомив про неможливість поставки човна в обумовлений строк у зв`язку з введенням воєнного стану на території України з 24.02.2022, що є обставинами непереборної сили згідно розділом 9 договору поставки, а також повідомив, що строк поставки буде продовжено на строк дії форс-мажорних обставин, попередньо до 27.04.2022. При цьому, судом встановлено, що відповідачем докази направлення даного листа та відповідно його отримання позивачем до суду не надані.

Листом № 220316 від 16.03.2022 відповідачем було повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин і, що відповідач не може належним чином виконувати свої зобов`язання за договором в період дії вказаної обставини непереборної сили. До вказаного звернення відповідачем було додано лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Укртранснафта» листом № 28-00/2/2106-22 від 13.05.2022 звернувся до капітану Морського порту «Південний» та начальника ВПС «Південний», яким повідомив останніх, що випробування катеру заплановано провести на операційній акваторії причалу 3Н МНТ «Південний 18.05.2022 з 11:00 до 13:00 год. при сприятливих погодних умовах з дотриманням вимог безпеки та здоров`я працівників під час виконання робіт у морських портах та правил плавання відповідно до обов`язкових постанов по морському порту.

З акту огляду товару № 1 від 20.05.2022, який складено комісією у складі: представника постачальник ТОВ «Марко ЛТД» Назарова О. та представника Інспекторської організації покупця ТОВ «СІСС ГРУПП Україна» Шепель Н., які провели перевірку на відповідність характеристик катеру для встановлення бонового загородження та ліквідації розливу нафти, вбачається, що під час інспекції щодо перевірки товару відповідності умовам договору в кількості 1 штуки, було встановлено, що товар за технічними, якісними та кількісними характеристиками не відповідає умовам договору згідно додатку № 2.

У зв`язку з викладеним 20.05.2022 було складено акт № 1 виявлених недоліків товару до акту огляду від 20.05.2022 № 1, де були викладені виявлені недоліки та визначено, що постачальник зобов`язується усунути вищевказані недоліки у термін 30 календарних днів. Вказаний акт також підписаний представником ТОВ «Марко ЛТД» Назаровим О.

17.06.2022 відповідач листом № 220617, у зв`язку з розглядом документації та сертифікацією товару у Регістрі судноплавства України, просив позивача продовжити термін усунення недоліків на 30 робочих днів.

24.06.2022 листом № 28-11/2/3121-22 AT «Укртранснафта» погодило відповідачу продовження терміну усунення недоліків на 30 робочих днів, а саме до 29.07.2022.

04.08.2022 позивач листом № 28-00/2/4144-22 у відповідь на лист відповідача № 220728 від 28.07.2022 зазначило, що ТОВ «Марко ЛТД» листом від 12.05.2022 №220511 повідомило AT «Укртранснафта» про поставку товару в період з 18.05.2022 по 20.05.2022. Проте, за результатом огляду товару, за участю представника Інспекторської організації покупця ТОВ «СІСС ГРУПП Україна» (Акт огляду товару від 20.05.2022 №1), виявлено ряд недоліків товару (Акт виявлених недоліків товару до Акту огляду від 20.05.2022 №1) із зобов`язанням постачальника їх усунути протягом 30 календарних днів. ТОВ «Марко ЛТД» звернулось до AT «Укртранснафта» (лист від 17.06.2022 за №220617) щодо продовження терміну усунення недоліків, відображених в Акті огляду на 30 календарних днів. Листом від 28.07.2022 за №220728 ТОВ «Марко ЛТД» повторно звернулось до AT «Укртранснафта» стосовно продовження терміну усунення недоліків, відображених в Акті огляду, ще на 30 робочих днів.

Зважаючи на викладене вище та потреби AT «Укртранснафта» у вказаному товарі позивач просив відповідача в найкоротші терміни усунути зауваження, що відображені в Акті огляду.

08.09.2022 відповідач повідомив позивача, що на виконання договору ним усунуто недоліки, на які вказано під час проведення приймальних випробувань незалежним експертом, та просив позивача 14-15.09.2022 прийняти документацію згідно акту виявлених недоліків товару, що вбачається з листа № 220908 від 08.09.2022.

16.09.2022 представником ТОВ «Марко ЛТД» та представником Інспекторської організації ТОВ «СІСС ГРУПП Україна» підписано акт усунення недоліків № 1, згідно висновку якого за технічними, якісними та кількісними характеристиками товар відповідає умовам договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору уповноваженими представниками позивача та відповідача було підписано електронний первинний документ, а саме: видаткова накладна № 176 від 16.09.2022 на суму 996 000,00 грн (позивачем підписано 19.09.2022).

09.01.2023 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №04-03/11/179-23, відповідно до якої AT «Укртранснафта», відповідно до умов договору, чинного законодавства України та на підставі статті 222 Господарського кодексу України, вимагало від ТОВ «Маркл ЛТД» сплатити на користь позивача пеню у розмірі 174 300,00 грн та штраф у розмірі 69 720,00 грн, передбачені пунктом 7.1 договору. До претензії позивачем додані належні докази її направлення на адресу відповідача та відповідно її отримання останнім 22.01.2023.

12.01.2023 ТОВ «Марко ЛТД» листом № 230112 надало позивачу відповідь на вищевказану претензію, де повідомило позивача, що у відповідності до п. 10.1. договору поставки, ТОВ «Марко ЛТД» відхиляє претензію та вимогу про сплату пені та штрафу за неналежне виконання договору поставки, оскільки договір поставки виконано належним чином, а порушення строків поставки відбулося в наслідок обставин непереборної сили.

13.01.2023 позивач, у відповідь на лист відповідача, листом № 04-03/11/338-23 запропонував ТОВ «Марко ЛТД» надати детальне обґрунтування із підтверджуючими документами щодо неможливості відповідача виконати взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару у строки, передбачені договором поставки від 19.10.2021 № 23-02/37-21.

Поряд з цим, позивач у зазначеному листі зауважив, що продовження термінів на усунення недоліків не звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань щодо поставки товару та його передачі у погоджені договором строки, оскільки датою поставки товару та моментом його отримання вважається дата підписання електронного первинного документу (видаткової накладної) представником АТ «Укртранснафта».

З огляду на все вищезазначене та невиконання відповідачем своєчасного постачання товару, позивач і звернувся до суду із даним позовом про стягнення з ТОВ «Марко ЛТД» 174300,00 грн. пені та 69720,00 грн. штрафу.

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.ч.2, 4 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з нормами ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 267 ГК України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За умовами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За приписами ст. 678 ЦК України, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту (1). Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (2).

Частиною 2 ст. 678 ЦК України унормовано, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Відповідно до ч. 1-2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об`єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об`єднання.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв`язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

Приписами ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Згідно ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий договір на постачання товару від 19.10.2021 № 23-02/37-21, який складений у формі електронного документа та скріплений кваліфікованими електронними підписами сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому в силу приписів статей 265, 267 ГК України, статей 526, 527, 530, 662, 663, 712 ЦК України та умов пункту 5.1. договору та специфікації в редакції додаткової угоди № 1 від 22.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» зобов`язане було здійснити поставку товару Акціонерному товариству «Укртранснафта» не пізніше 27.03.2022.

При цьому, судом враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, відповідно до умов договору та специфікації в редакції додаткової угоди № 1 від 22.11.2021, враховуючи, що 27.03.2022 припадає на вихідний день - неділю, суд дійшов висновку, що в даному випадку крайній строк для поставки товару сплив 28.03.2022.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» не виконало умов договору № 23-02/37-21 від 19.10.2021 та не поставило у встановлений строк позивачу товар, що також підтверджено і відповідачем у відзиві на позов. Докази зворотного матеріали справи не містять.

Матеріалами справи та самими сторонами в своїх заявах по суті справи підтверджено, що відповідачем було в повному обсязі виконано обов`язок з поставки товару лише 19.08.2022, тобто з простроченням визначеного умовами договору строку.

Факт поставки товару на суму 996000,00 грн підтверджується підписаною з використанням електронних цифрових підписів представників сторін в порядку Закону України «Про електронні довірчі послуги» видатковою накладною №176 від 16.09.2022. Згідно долученого до позовної заяви Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису вбачається, що видаткова накладна підписана представником покупця (позивача) 19.09.2022, отже в силу п. 5.13. договору датою поставки товару є 19.09.2022.

Зважаючи на відсутність у суду підстав вважати недостовірними визнані учасниками справи обставини, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару.

Таким чином, відповідач допустив прострочення виконання договірного зобов`язання з поставки товару на 173 календарні дні (з 29.03.2022 по 18.09.2022).

Оскільки, відповідач порушив строк поставки товару, останній, в тому числі зобов`язаний понести відповідальність, передбачену договором та законом за прострочення виконання договірного зобов`язання з поставки товару.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Відповідно до п. 7.1. договору, сторони встановили, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання. Якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відтак, під час розгляду справи судом встановлена обставина неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 19.10.2021 №23-02/37-21, а саме порушення строків поставки товару.

Оскільки ця бездіяльність відповідача суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на підставі п.7.1 договору пеню, з урахування встановленого судом кінцевого строку поставки товару, за період з 29.03.2022 по 18.09.2022 та штрафу у розмірі 7% за прострочення постачання понад 30 календарних днів.

Приймаючи до уваги порушення відповідачем строків поставки продукції, враховуючи положення договору та чинного законодавства, суд вважає правомірним нарахування пені та штрафу.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки, суд констатує, що борговий період визначений позивачем невірно враховуючи норми ч. 5 ст. 254 ЦК України, проте розмір штрафу, у зв`язку з простроченням поставки товару на понад 30 днів є арифметично вірним та становить 69720,00 грн.

При цьому, позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховано наведених вище положень Цивільного кодексу України щодо порядку перебігу строків, у зв`язку з чим помилково визначено початкову дату періоду нарахування пені за недотримання строків поставки з 28.03.2022.

Після здійсненого судом перерахунку пені позовні вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню в розмірі 173304,00 грн. У позовних вимогах про стягнення пені у розмірі 996,00 грн слід відмовити.

Щодо покликань відповідача на неможливість виконання зобов`язань з поставки товару за договором з підстав форс-мажору суд звертає увагу, що листом-роз`ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, дійсно засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Крім того, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, господарський суд доходить таких висновків.

У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28 лютого 2022 року зазначено, що його видано на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.

Аналогічне поняття форс мажору наведене у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3).

Відтак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 р. № 40(3) (з наступними змінами).

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить (та і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач звернувся до відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте будь-якої відповіді або відповідного сертифікату суду не надав, а причин неможливості його отримання суду не повідомив.

Так, на виконання вимог пункту 9.4 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» відправило на адресу АТ «Укртранснафта» лист №220316 від 16.03.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Цим листом ТОВ «Марко ЛТД» повідомив АТ «Укртранснафта» про настання форс-мажорної обставини - військової агресії Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, та внаслідок чого ТОВ «Марко ЛТД» не зможе належним чином виконувати свої зобов`язання за договором в період дії вказаної обставини непереборної сили. Водночас, відповідач жодним чином не зазначив про наслідки даних обставин та вплив їх на виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару.

Факт надсилання вказаного листа на адресу позивача підтверджується наданими матеріалами справи, а також не заперечується позивачем.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Як вбачається з листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення 24 лютого 2022 року воєнного стану в нашій державі. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року і до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Таким чином, в силу приписів ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

28 лютого 2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань, як помилково вказує відповідач.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності відповідач у відзиві на позов, посилаючись на введення воєнного стану в Україні стверджує, що ці обставини (форс-мажорні) зумовили прострочення поставки товару за договором.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Відтак, твердження відповідача про те, що затримка поставки товару відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської Федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором. Слід відзначити, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарської діяльності, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

При цьому, суд наголошує, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

При цьому необхідно враховувати, Акціонерне товариство «Укртранснафта» та ТОВ «Марко ЛТД» укладали договір поставки як суб`єкти господарської (підприємницької) діяльності.

Відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

При цьому, суд відзначає, що під підприємництвом необхідно розуміти самостійну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що оскільки форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, і стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання зобов`язання.

Також, суд зазначає, що відповідачем не доведено належними засобами доказування обставину звернення до органів ТПП про засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання поставки товару за договором на суму 996000,00 грн. та видачі органами ТПП сертифікату про такі обставини.

Суд також не приймає до уваги твердження відповідача, що він не міг в повній мірі виконати умови договору через неможливість проходження приймально-здавальних випробувань та отримання сертифікату малого судна регістра судноплавства України у зв`язку з забороною випуску, виходу та плавання у внутрішніх водах України, оскільки як сам зазначає відповідач, АТ «Укртранснафта», сприяючи якнайшвидшому виконанню договору та отриманню необхідного йому товару, звернувся до капітана морського порту «Південний» та капітана ВПС «Південний» за дозовлом на проведення відповідних приймально-здавальних випробувань катеру, та в подальшому без зволікань отримав такий дозвіл.

Щодо виявлених під час проведення перевірки товару недоліків стосовно технічних, якісних та кількісних характеристик катеру, суд зауважує, що за загальним правилом, відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Отже, обов`язок щодо поставки товару, якість якого повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічній документації виробника, згідно Держстандартів, технічних умов, встановлених для товару і повинна бути підтверджена сертифікатом якості або відповідності, покладений чинним законодавством та умовами укладеного між сторонами договору саме на постачальника ТОВ «Марко ЛТД».

Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості невиконання умов спірного договору, у тому числі, з урахуванням необхідності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами договору саме відповідачем не виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару, якість якого відповідає встановленим вимогам державних стандартів якості та сертифікатам якості, позивачу, а позивачем, у свою чергу, не прийнято товар неналежної якості.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між сторонами договору та порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо постачання товару за договором у встановлені ним терміни, беручи до уваги наявність вини відповідача щодо такої поставки та недоведеність належними засобами доказування обставин існування форс-мажору, внаслідок чого відповідач не має змоги виконати відповідне постачання, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 173304,00 грн. пені та 69720,00 грн. штрафу є мотивованими та обґрунтованими, проте підлягають частковому задоволенню, з урахуванням встановлених вище обставин та висновків, до яких дійшов суд під час розгляду даного спору.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України також покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 3645,36 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД» (65031, м. Одеса, вул. Проценка, № 23/5, код ЄДРПОУ 30284125) на користь Акціонерного товариства «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, № 32/2, код ЄДРПОУ 31570412) пеню в розмірі 173 304 (сто сімдесят три тисячі триста чотири) грн 00 коп, штраф в розмірі 69 720 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот двадцять) грн 00 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 645 (три тисячі шістсот сорок п`ять) грн 36 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12 липня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський

Дата ухвалення рішення12.07.2023
Оприлюднено17.07.2023
Номер документу112171842
СудочинствоГосподарське
Сутьстягнення 244 020,00 грн

Судовий реєстр по справі —916/910/23

Ухвала від 28.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Баранець О.М.

Судовий наказ від 30.10.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Постанова від 17.10.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богатир К.В.

Ухвала від 21.08.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богатир К.В.

Ухвала від 07.08.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богатир К.В.

Рішення від 12.07.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 10.04.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 13.03.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні