Постанова

від 13.07.2023 по справі 0340/1891/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 0340/1891/18 пров. № А/857/7710/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Хабазня Ю.Є.розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року у справі № 0340/1891/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

місце ухвалення судового рішення м.ЛуцькРозгляд справи здійснено за правиламизагального позовного провадженнясуддя у І інстанціїПлахтій Н.Б.дата складання повного тексту рішення27 березня 2023 року.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» (далі - ТзОВ «Агротехніка», позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.09.2018 №0009881403, №0009891403, №0009871403.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року у справі № 0340/1891/18 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 13.09.2018 №№0009881403, 0009891403, 0009871403.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» судові витрати в розмірі 24076,42 грн (двадцять чотири тисячі сімдесят шість грн 42 коп.).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки від 30.08.2018 №13418/14-03/21750952, яким встановлено порушення платником податку вимог податкового законодавства. При цьому вказав, що при списання товарів проводкою ДТ 947 позивач нараховував умовний продаж, а при списанні проводкою ДТ 946 умовний продаж відповідно до вимог п.198.5 ст.198 ПК України не нараховувався. Всього протягом перевіряємого періоду проводкою ДТ 946 списано ТМЦ на загальну суму 7104265,00грн. Вказує, що у разі якщо підприємством здійснюється списання втрат, які виникли при зберіганні і транспортуванні виробленої с/г продукції, понад норми природного убутку, така продукція не може бути використана у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, якщо під час придбання (виготовлення) товарів (сировини) для виробництва такої продукції суми ПДВ були включені до податкового кредиту, то підприємство повинно не пізніше останнього дня звітного періоду в якому відбувається списання, здійснити нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за основною ставкою виходячи з вартості придбання таких товарів (сировини).

Окрім того зазначає, що списані товари не знімалися з обліку платника податків та не використовувалися в його господарській діяльності у межах оподатковуваних ПДВ. Також вказує на обов`язок платника щодо надання документів, які підтверджують задекларовані ним показники. Стверджує про вручення запитів головному бухгалтеру позивача з приводу надання документів від 02.07.2018 року та 04.07.2018 року та складання актів про ненадання запитуваних документів від 03.07.2018 року та 11.07.2018 року.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений засобами поштового зв`язку, про що матеріали справи містять відповідні докази.

В судовому засіданні представники відповідача Каленюк Д.С., Бунечко С.М. надали пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги. Представник позивача Мартинюк С.В. в судовому засіданні надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з таблиці списань ТМЦ відображеної у акті позапланової перевірки слідує, що списання товарів внаслідок природного убутку проводилось позивачем за дебетом субрахунку 946 «інші витрати», «нестачі і втрати від псування цінностей». Кожне списання ТМЦ підтверджується відповідним актом списання товарів, складеним та підписаним комісією товариства, факт використання списаних товарів в господарській діяльності позивача в межах оподатковуваних ПДВ операцій підтверджується, зокрема, але не виключно видатковими накладними, вантажно-митними деклараціями, виробничими актами-звітами про використання сировини, реєстрами товарно-транспортних накладних, актами зачистки тощо.

Доказів того, що списання товарів внаслідок природного убутку позивач провів поза встановленими нормами відповідач суду не подав, як і не вказав, в чому полягає недостатність документів на підтвердження правомірного списання ТМЦ і пов`язаності таких операцій із оподатковуваними ПДВ операціями.

Судом ураховано, що списання ТМЦ внаслідок їх втрати придатності до використання проводилось у всіх випадках за відповідними актами списання, при цьому відходи від таких ТМЦ оприбутковувались товариством (в аналогічній кількості до списаних), про що свідчать копії оприбуткування надлишків товарів, які наявні з матеріалах справи. Факт використання списаних відходів в межах оподатковуваних ПДВ операцій підтверджується звітами по проведенням списання сировини на виробництво (т.5, а.с.22 зворот-25), звітом з продажу (фуз твердий, фуз рідкий) за 2016-2017 роки та податковими накладними на реалізацію фузу (т.5, а.с.26-29).

При цьому, суд вказав, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності з висновками акту позапланової перевірки свідчать про правомірність проведених операцій зі списання ТМЦ, їх пов`язаність з господарською діяльністю товариства та підтверджують використання списаних платником товарів в межах оподатковуваних ПДВ операцій.

При цьому судом враховано, що у акті позапланової перевірки відповідач не навів належних обґрунтувань того, чому при наявності у позивача аналогічних первинних документів щодо списання ТМЦ в 6-ти випадках таке списання підтверджено, а інших 170-ти ні.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДФС у Волинській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТзОВ «Агротехніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, про що складено акт від 11.07.2018 №11046/14-01/21750952 (т.1, а.с.24-71).

Вказаним актом перевірки, зокрема, встановлено порушення пунктів 198.3, 198.5 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті на 1172322,00грн, завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 212261,00грн та завищено суму від`ємного значення з ПДВ, яке включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у сумі 36271,00грн станом на кінець періоду перевірки.

Позивач не погодився із висновками акту перевірки, подавши на вказаний акт перевірки заперечення від 20.07.2018 №1-4/550 (т.1, а.с.72-75), за результатами розгляду яких наказом ГУ ДФС у Волинській області від 07.08.2018 №2904 була призначена позапланова виїзна перевірка.

За наслідками документальної позапланової виїзної перевірки дотримання ТзОВ «Агротехніка» вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018 з питань, викладених в запереченні на акт планової документальної перевірки від 11.07.2018 №11046/14-01/21750952, складено акт від 30.08.2018 №13418/14-03/21750952 (т.1, а.с.76-87).

Позаплановою перевіркою встановлено, зокрема, порушення пунктів 198.3, 198.5 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті на 1122293,00грн, завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 187336,00грн та завищено суму від`ємного значення з ПДВ, яке включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у сумі 36271,00грн станом на кінець періоду перевірки.

З акту перевірки вбачається, що в ході перевірки позивача контролюючий орган виявив 176 фактів списання товариством в охоплений перевіркою період ТМЦ на загальну суму 7104265,00 грн без нарахування умовного продажу шляхом визначення податкових зобов`язань з ПДВ відповідно до вимог п.198.5 ст.198 ПК України.

Опис виявленого порушення відображено в акті наведений у формі таблиці із зазначенням у ній дати проведення списання, проводок, за якими проведено списання, суми, на яку списано ТМЦ, та номенклатури товарів, що списувались.

В акті планової перевірки зазначено, що платником податку не надано на усні та письмові вимоги ревізорів належним чином завірених документів та регістрів бухгалтерського обліку щодо списання ТМЦ бухгалтерським проведенням ДТ 946 КТ 201, 28, 26, 204 та інших рахунків.

13.09.2018 ГУ ДФС у Волинській області, на підставі акту перевірки від 30.08.2018 №13418/14-03/21750952, прийняло такі податкові повідомлення-рішення:

№0009881403 форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1346420,00грн (в т.ч.: податкове зобов`язання - 1077136,00грн, штрафні санкції - 269284,00грн) (т.1, а.с.20);

№0009891403 форми «В4» про завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 36271,00грн (т.1, а.с.21);

№0009871403 форми «В1», яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на на 177923,00грн та застосовані штрафні санкції в розмірі 44480,75грн (т.1, а.с.22).

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Платники податків зобов`язані вести облік показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Первинні документи мають містити обов`язкові реквізити, що визначені законодавством.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, -у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

- придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

- придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Згідно п. 189.1 статті 189 Кодексу у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Національне положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, містить згадку про природний убуток у прикладах додатків №№1, 2 до ного, проте визначення природного убутку не надає. Також ПК України не містить визначення природного убутку.

Разом з тим, аналізуючи положення чинних нормативно-правових актів, які встановлюють норми природного убутку, зокрема, наказ Мінторгівлі СРСР від 02.04.1987 №88 «Про затвердження норм природного убутку продовольчих товарів у торгівлі та інструкцій з їх застосування», Постанову Державного комітету СРСР з матеріально-технічного забезпечення від 07.01.1986 №4 «Про затвердження норм природного збитку зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав`яних, штучно сушених, і насіння олійних культур при зберіганні на підприємствах системи Міністерства хлібопродуктів СРСР», слід дійти висновку про те, що природний убуток - це об`єктивні втрати, які виникають при переміщенні, зберіганні та реалізації запасів, зумовлені їх фізико-хімічними властивостями. Норми природного убутку - це гранично допустима величина безповоротних втрат (зменшення початкової маси) майна, що виникають безпосередньо при товарно-транспортних операціях унаслідок фізичних, хімічних і механічних процесів, що супроводжують їх, а також втрат, неминучих на цьому рівні застосування технологічного обладнання або під час зберігання.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПК України.

Отже, будь-які втрати щодо списання убутку запасів впливають на фінансовий результат з метою оподаткування і, відповідно, враховуються в об`єкті оподаткування податком на прибуток.

Також колегією суддів ураховано, що у базі податкових знань (у під категорії 101.04 модуля) розміщено роз`яснення ДФС України, відповідно до якого, при списанні в межах норм природного убутку товарів, при придбанні яких суми ПДВ були віднесені до податкового кредиту та які втратили товарний вигляд, податкові зобов`язання платником ПДВ не нараховуються (за умови, що вартість таких товарів включається до вартості готової продукції, яка підлягає оподаткуванню). В інших випадках - ПДВ нараховується за основною ставкою. Якщо такі товари списуються понад норми їх природного убутку, то для цілей ПДВ-обліку вони вважаються використаними не в господарській діяльності платника ПДВ. У такому випадку не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається списання товарів, платник ПДВ зобов`язаний нарахувати технічні ПДВ-зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ПКУ (п. 195.1 ПКУ). Для цього платник ПДВ має скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду та зареєструвати в ЄРПН зведену податкову накладну. Причому технічні ПДВ-зобов`язання відповідно до п. 198.5 ПКУ визначаються за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту).

З урахуванням приведених положень законодавства, колегія суддів погоджується з доводами відповідача відображеними у апеляційній скарзі про те, що у випадку якщо платник податків здійснює списання втрат, що виникли при зберіганні і транспортуванні виробленої с/г продукції, понад норми природного убутку, така продукція не може бути визнана такою, що використана у межах господарської діяльності такого платника.

За даними акту перевірки позивача контролюючим органом виявив 176 фактів списання товариством в охоплений перевіркою період ТМЦ на загальну суму 7104265,00 грн без нарахування умовного продажу шляхом визначення податкових зобов`язань з ПДВ відповідно до вимог п.198.5 ст.198 ПК України. Із вказаних 176-ти випадків списання контролюючим органом ураховано лише 6 фактів списання як таких, що проведено у межах господарської діяльності позивача. Стосовно ж решти випадків, то контролюючий орган дійшов висновку, що таке списання не пов`язане з господарською діяльністю позивача.

З акту перевірки вбачається, що основним видом діяльності позивача є здійснення операцій із виробництва та реалізації комбікормів, олії, зернових та зернобобових культур.

Окрім того, із зібраних у справі доказів (видаткові накладні, вантажно-митні декларації, виробничі акти-звіти про використання сировини, реєстри товарно-транспортних накладних, акти зачистки, тощо) слідує, що с/продукція за переліком зазначеним у таблиці списань ТМЦ є об`єктом господарської діяльності позивача направленої на отримання прибутку.

За даними таблиці списань ТМЦ, відображеної в акті перевірки списання проводилось позивачем за дебетом субрахунку 946 «інші витрати», «нестачі і втрати від псування цінностей».

Здійснене позивачем списання оформлено відповідними актами списання товарів, які містить всі обов`язкові реквізити, копії яких долучено до матеріалів справи.

Також колегією суддів установлено, що акт перевірки не містить аналізу положень нормативно правових актів та локальних актів позивача щодо затверджених норм природного убутку с/г продукції, яка є об`єктом господарських операцій позивача та відповідно об`єктом списання.

Окрім того, із змісту акту перевірки слідує, що ревізорами відповідача взагалі не досліджувалось питання щодо того, чи проведене позивачем списання ТМЦ перевищувало встановлені норми природного убутку при зберіганні і транспортуванні виробленої с/г та реалізованої позивачем продукції.

В ході розгляду справи позивач стверджує, що таке списання проведено ним у межах норм природного убутку у межах господарських операцій з реалізації с/г продукції та основного виду діяльності направленого на отримання прибутку. Вказує що операції з виробництва, реалізації с/продукції та відповідного списання проведені у 2015- 2018 роках. З вказаного терміну сплинуло понад 5 років, документи за вказаний період не збереглися, позаяк термін зберігання таких документів сплинув.

Відповідач в свою чергу вказані твердження позивача заперечує.

За таких обставин суд позбавлений фізичної можливості встановити та підтвердити належними первинними доказами твердження, як позивача так і відповідача

Вирішуючи вказаний спір, судом ураховано, що відповідно до частини 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Натомість, відповідач з моменту звернення позивача з даним позовом до суду (2018 рік) не надав суду жодних доказів з яких вбачалось, що списання перелічених (у таблиці списань) ТМЦ проведено понад норми природного убутку, що в свою чергу могло б слугувати підставою для визначення податкового зобов`язання з ПДВ на обсяг ТМЦ списання яких проведено понад норму.

При цьому колегія суддів зазначає, що суд не вправі перебирати на себе виконання не притаманних йому функцій та повноважень, віднесених до компетенції інших суб`єктів владних повноважень та усувати виявлені недоліки акту перевірки шляхом проведення додаткових заходів із покладанням на платника податків обов`язку щодо відновлення первинних документів за період 2015-2018рр та проведення їх додаткової перевірки на предмет з`ясування питання щодо проведеного позивачем списання ТМЦ у межах норм природного убутку чи поза його межами.

Окрім того, колегією суддів ураховується положення ч.5 ст. 77 КАС України, відповідно до якого суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Як наслідок колегія суддів приходить до висновку, що акт позапланової перевірки від 30.08.2018 №13418/14-03/21750952 не відповідає вимогам, визначеним пунктом 5 розділу ІІ, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №727, оскільки не містить аналізу проведеного позивачем списання, як то в межах норм природнього убутку та/або поза його межами, що є суттєвою перешкодою для визнання правомірними оскаржуваних податкових повідомлень рішень позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що приведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу неможливості урахування судом документів, наданих суду першої інстанції з приводу списання ТМЦ та подальшого їх використання у межах господарської діяльності, то колегія суддів зазначає, що за висновками висновку Верховного Суду відображеному у постановах від 12.11.2018 року у справі №806/434/16 та від 12.02.2019 року у справі № 820/6512/16 передбачено право платника подавати документи на обґрунтування своїх доводів на усіх стадіях як податкового так і судового процесів.

Як наслідок, суд першої інстанції підставно врахував надані суду первинні документи, пов`язані зі списанням ТМЦ та подальшим їх використанням позивачем у якості сировини для виробництва іншої продукції.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року у справі № 0340/1891/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 13 липня 2023 року