Постанова

від 14.07.2023 по справі 144/818/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/818/22

Провадження № 22-ц/801/1305/2023

Провадження № 22-ц/801/1304/2023

Провадження № 22-ц/801/1146/2023

Категорія: 46

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарчук О.П.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2023 рокуСправа № 144/818/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕРИФФЕ», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Публічне Акціонерне Товариство «Національна Акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА», про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕРИФФЕ», представника ОСОБА_2 - адвоката Мошенця Д. В. на рішення Теплицького районного суду Вінницької області у складі судді Бондарук О. П. від 27 березня 2023 року та додаткові рішення цього ж суду від 03 травня 2023 року,

встановив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕРИФФЕ» (далі - ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ») на її користь 261000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та 30000 грн 00 к. понесених судових витрат.

В обґрунтовування вимог позову зазначала, що 19 січня 2022 року приблизно о 22 год 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автопоїздом у складі автомобіля марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепа «FRUEHAUF», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою сполученням «Стрий - Кропивницький - Знам`янка», неподалік м. Гайсина Вінницької області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Пішоходи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доставлені до Комунального некомерційного підприємства «Гайсинська центральна районна лікарня Гайсинської міської ради», де згодом під час надання медичної допомоги ОСОБА_3 помер, а ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За цим фактом Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУ НП у Вінницькій області) відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020000000044.

Постановою старшого слідчого відділу слідчого управління ГУ НП у Вінницькій області майора поліції Мельничука В. О. від 02 березня 2022 року кримінальне провадження № 12022020000000044, заведене 20 січня 2022 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України.

Зазначала, що після смерті сина вона в майбутньому позбавлена будь-якої підтримки і допомоги від загиблого, а також те, що його смерть повністю змінила її життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки. Мінімальний розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у грошовому еквіваленті оцінила у 300000 грн 00 к., з яких 39000 грн 00 к. відшкодовано Публічним Акціонерним Товариством «Національна Акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА» (далі - ПАТ «НАСК «ОРАНТА») за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ1566751.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ» на користь ОСОБА_1 100000 грн 00 к. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що хоча в діях водія автопоїзда, який вчинив наїзд на ОСОБА_3 , як у особи, яка керували джерелом підвищеної небезпеки, відсутній склад кримінального правопорушення, ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ», з яким водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Суд врахував, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок його власної грубої необережності та порушення ним пунктів 4.4, 4.8, 4.14 (а, г) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), тому виходячи із засад розумності, виваженості, співмірності та справедливості зробив висновок, що моральна шкода у розмірі 100000 грн 00 к. є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за душевні страждання ОСОБА_1 , яких вона зазнала.

В апеляційній скарзі ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на те, що пішоходи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 порушили ПДР України і ці порушення знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), під час якої їм заподіяно шкоди. Потерпілий ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджено результатами експертних досліджень, тобто встановлено наявність вини ОСОБА_3 та його непрямого умислу. Разом з тим відсутність у водія ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з пішоходами не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив проте не міг її відвернути. Вказувало, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Натомість судом не встановлювався причинно-наслідковий зв`язок між діями потерпілих, діями водія та завданою шкодою, а лише беззаперечно визначено, що власник джерела підвищеної небезпеки в будь-якому випадку несе відповідальність, що є порушенням цивільного, цивільно-процесуального закону та прав відповідача на справедливий та неупереджений розгляд справи судом.

Додатковим рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1000 грн 00 к. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Додатковим рішенням того ж суду від 03 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ» 2000 грн 00 к. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Ухвалюючи додаткові рішення суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу прийняв до уваги конкретні обставини справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та прийшов до висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі, відповідно 15000 грн 00 к. та 10000 грн 00 к. не є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги, тому у зв?язку із частковим задоволенням позову в цій справі, судові витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі: 1000 грн 00 к. на користь ОСОБА_2 ; 2000 грн 00 к. на користь ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ».

В апеляційній скарзі на додаткові рішення представник ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ» - адвокат Мошенець Д. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, просив додаткові рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року скасувати та ухвалити нові, якими задовольнити його заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ», відповідно 10000 грн 00 к., та 15000 грн 00 к. судових витрат на правову допомогу.

На обґрунтування доводів апеляційних скарг посилався на те, що ОСОБА_5 та ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ» були понесені витрати на професійну правничу допомогу, які підтверджуються доданими до заяви доказами та є розумними і співмірними із складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та значенням справи для сторони. Судом неправомірно була надана перевага безпосередній участі в судовому засіданні та знецінено саму функцію проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яка покликана забезпечити учасникам справи однаковий доступ до правосуддя та прийняття участі в судовому засіданні, як особисто, так і через засоби відеоконференцзв`язку, а особливо в період дії на території України військового стану.

Відзивів на апеляційні скарги не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткових рішень суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг апеляційний суд прийшов до висновку, що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що водій ОСОБА_2 , керуючи автопоїздом у складі автомобіля марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепа «FRUEHAUF», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою сполученням «Стрий - Кропивницький - Знам`янка» неподалік м. Гайсина Вінницької області здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер в лікарні.

Постановою старшого слідчого відділу слідчого управління ГУ НП у Вінницькій області майора поліції Мельничука В. О. від 02 березня 2022 року кримінальне провадження № 12022020000000044 за цим фактом закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 22 січня 2022 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 20 років.

Причиною смерті ОСОБА_3 згідно з довідкою форми № 106/0 №14, виданою для поховання, є відкрита черепно-мозкова травма, S02.1 - травматичний перелом основи черепу.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 01 грудня 2001 року.

Відповідно до довідки Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 322 від 23 лютого 2022 року ОСОБА_3 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , братом ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 .

Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепа «FRUEHAUF», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА», відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ1566751.

ОСОБА_1 повідомила ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про настання страхового випадку та звернулася із заявою про виплату страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 39000 грн 00 к.

ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виплатило ОСОБА_1 належне їй страхування у повному обсязі.

Згідно з частинами першою - другою, п`ятою статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту положень глави 82 ЦК України видно, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61-19345св19).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.

Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 369/13458/20 (провадження № 61-7794св22).

Крім того підставами звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв`язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.

З огляду на зазначене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що відсутність у водія ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.

У справі, що переглядається судом встановлено, що ОСОБА_3 загинув внаслідок ДТП, яка мала місце на автодорозі неподалік м. Гайсина Вінницької області.

Причиною нещасного випадку стала необережність загиблого ОСОБА_3 , який, будучи в стані алкогольного сп`яніння рухався по проїжджій частині дороги в темну пору доби без світлоповертальних елементів, що свідчить про те, він допустив необережність через нехтування ПДР України, зокрема пунктів 4.4, 4.8, 4.14 (а, г).

Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

Як роз`яснено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 5, 9 цієї постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, встановив обставини у справі, зокрема виникнення ДТП внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки, врахував поведінку ОСОБА_3 , його грубу необережність, який будучи в стані алкогольного сп`яніння рухався по проїжджій частині дороги в темну пору доби без світлоповертальних елементів, відсутність вини ОСОБА_2 , зокрема і те, що він застосував екстрене гальмування, однак не зміг уникнути наїзду, виходячи із засад розумності та справедливості, доведеності факту завдання моральних страждань та душевних переживань, наявності втрат немайнового характеру, зважаючи, що сам факт загибелі сина позивачки під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості її моральних страждань, тому що відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, дійшов до правильного висновку про стягнення з ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ» на користь ОСОБА_1 100000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю сина.

Щодо апеляційних скарг представника ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ» - адвоката Мошенця Д. В. на додаткові рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд виходить із такого.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такою сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися частини друга, третя статті 141 ЦПК України).

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв?язку з розглядом справи представником відповідачів надано копії договорів про надання правової (правничої) допомоги від 28 жовтня 2022 року, укладеного між адвокатом Мошенцем Д. В. та ОСОБА_2 , від 30 вересня 2022 року, укладеного між адвокатом Мошенцем Д. В. та ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ», акти наданих послуг, відповідно до яких відповідачам надавались адвокатом послуги.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції прийняв до уваги конкретні обставини справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та обґрунтовано зазначив, що витрати на правничу допомогу в розмірі, відповідно 15000 грн 00 к. та 10000 грн 00 к. не є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги, тому у зв`язку із частковим задоволенням позовної заяви, позовні вимоги у якій не стосувалися відповідача ОСОБА_2 , дійшов до правильного висновку про стягнення з позивачки на користь відповідачів судових витрат у розмірі: 1000 грн 00 к. на користь ОСОБА_2 ; 2000 грн 00 к. на користь ТОВ «ТЕНЕРИФФЕ».

Таким чином доводи апеляційних скарг не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставами для скасування чи зміни рішення та додаткових рішень суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕРИФФЕ», представника ОСОБА_2 - адвоката Мошенця Д. В. залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2023 року та додаткові рішення цього ж суду від 03 травня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т.М. Шемета